Замість гуртків і секцій — книжка... з позашкільної освіти

16 гривень 90 копійок — такою є доплата педагогові за керівництво позашкільним навчальним закладом. У цьому чітко виявляється ставлення держави до позашкільної освіти, яка в нинішніх соціально­економічних умовах, здавалося б, навпаки, має вийти на перший план. Адже більшість вільного часу діти проводять поза школою: часто в комп’ютерних клубах за «стрілялками» або у дворових компаніях, які нерідко мають кримінальний відтінок.

Лише 22% дітей у країні, за офіційною статистикою, охоплені позашкільною освітою — тобто відвідують секції та гуртки. У столиці ця цифра трохи вища — 35%, але все одно недостатня, з огляду на те, що сучасним батькам зазвичай нема коли опікуватися дітьми, і ті після уроків залишаються без нагляду.

Звісно, якщо є можливість, дітей улаштовують до приватних студій, шкіл або секцій. Особливо популярні сьогодні невеликі приватні школи-клуби, у яких дитина може опановувати відразу кілька видів занять або предметів — іноземну мову, театр, дизайн, спортивні танці, рукопашний бій тощо. Багато з них мають спеціальні програми для дітей на час канікул, проводять новорічні та різдвяні свята, відзначають дні народження.

Державна ж система позашкільної освіти «ледь животіє». І не лише тому, що педагогам, які займаються вихованням школярів, платять принизливо мало, а оснащення таких закладів залишає бажати кращого, як і їх різноманіття. На жаль, усі слова про відродження в суспільстві духовності, народних традицій, про що так багато говорилося останнім часом, так і залишилися на папері. Адже налагодити повноцінний контакт із дитиною, розглянути найважливіші для неї проблеми — як суспільні, так і особисті — можливо лише в неформальній обстановці, після уроку. У вчителів і шкільних психологів такої можливості немає.

Формально організація системи позашкільної освіти в нас на вищому рівні — створена потужна законодавча база, діє Закон «Про позашкільну освіту», існує безліч нормативних актів, була навіть спеціальна державна програма. Тільки все це не працює. Причина банальна — немає грошей.

Єдине, на що останнім часом знайшлися кошти, — дослідження «Система позашкільної освіти в Україні та її роль у вихованні підростаючого покоління», проведене в Національному педагогічному університеті ім. М.Драгоманова. Гроші виділив особисто президент України — у вигляді гранта на проведення дослідження і написання навчального посібника. Днями в університеті відбулася його урочиста презентація.

Власне сам по собі факт знаковий — він демонструє, що держава про шкільну освіту не забуває. Хоча мета написання посібника не зовсім зрозуміла. Скажімо, історичний екскурс у часи формування племен на території України, правління Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха є досить цікавим. Певний інтерес можуть становити огляд нормативно-правових актів щодо сучасної позашкільної освіти, виклад профільної програми підвищення кваліфікації і дані щодо ситуації у зарубіжних країнах.

Водночас опис сучасної української системи позашкільної освіти, її цілей і завдань, диференціації видів діяльності може спантеличити навіть досвідчених учителів. Найпростіші та найочевидніші речі у книжці подано так, що відразу й не збагнеш, про що йдеться, а коли осягнеш, постає питання — навіщо так докладно й заплутано писати про те, що й так усім відомо? Якщо йдеться про підвищення кваліфікації вчителів, то вони й так знають, якими бувають позашкільні навчальні заклади, для чого їх створюють і чим у них мають займатися діти.

Але ж реальні практичні рекомендації з організації роботи гуртка або секції, досвід у цій сфері зарубіжних педагогів (а не лише статистичні дані), конкретні поради з психології, фінансів та юриспруденції їм аж ніяк не завадили б. Усього цього немає.

Зате є пафосно презентований посібник і чергова галочка у плані проведення заходів щодо позашкільної освіти.

…Повертаючись із презентації, почула розмову двох 10—11-річних хлопців. Вони в повній «бойовій викладці» — тобто у шкільній формі та з наплічниками (хоча була вже шоста година вечора) — простували додому, розмірковуючи про гримаси долі. Вочевидь, ішлося про шкільного товариша, котрий не пішов із ними до комп’ютерного клубу (саме там вони пропадали з другої години дня). «Звісно, Сергієві пощастило, — бурчав один із приятелів, — його до крутої спортивної секції влаштували, рукопашним боєм займається, тренування там страшенно дорого коштують. А завтра в нього англійська — увечері готуватиметься, каже, батьки обіцяли влітку на мовні курси до Англії відправити. У вихідні він теж то на платну ковзанку їздить, то вчитель музики до нього приходить. А мені мама сказала, що на платні секції у неї грошей немає, щоб я не морочив їй голови і ліпше читав книжки — як вона в дитинстві»...