ЯКОЮ ПОВИННА БУТИ ШКОЛА?

Олександрійська гімназія — один із найдавніших приватних навчальних закладів України — першою серед вітчизняних шкіл стала володарем Стелли і диплома міжнародного рейтингу популярності та якості «Золота Фортуна». Заслужений успіх — результат багаторічної напруженої праці всього колективу та її генерального директора, відомого фахівця в галузі педагогіки й організації освіти Олександра Добровольського. Ми звернулися до Олександра Вадимовича з запитаннями, які хвилюють наших читачів, — адже наближається новий навчальний рік:

— Олександре Вадимовичу, чи можна сказати, що недержавна середня освіта в Україні відбулася?

— Безумовно. Приватні школи є в багатьох містах — Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Херсоні тощо. До приватних шкіл звикли, навіть полюбили.

— Чому люди платять чималі гроші за навчання в приватній школі, хоча є «сильні» державні школи?

— Недержавна середня освіта породжена приватною ініціативою, тобто тією енергією, що виникає, коли робиш свою справу, вкладаючи в неї душу, знання, досвід. Тільки за таких умов розкриваються всі можливості людини, її творчі пориви реалізуються максимально. Приватна школа просто зобов’язана бути кращою в чомусь дуже важливому, можливо — головному для людини. Ті, хто бачить і розуміє переваги приватної освіти, прагнуть віддати дітей до нас.

— Ви маєте на увазі те, що в приватних школах невеликі класи, багато різноманітних навчальних дисциплін, гуртків і студій, годують смачним обідом і ніколи не кричать?

— Перераховане визначає обличчя багатьох приватних шкіл Києва й Москви, Лондона, Праги тощо. Але суть справжньої, я сказав би «великої» приватної освіти — це відчуття своєї компанії, духовної та культурної спільності, щирості стосунків, упевненості, що тебе тут кожен зрозуміє та підтримає — і вчитель, і учень, і вахтер, і директор. Таку атмосферу не може замінити ніщо інше.

— А як справи з головною «силою» вашої гімназії — учителями?

— Значна частина вчителів Олександрійської гімназії — «суперстар» педагогічного небосхилу. Та й решта їм до пари. Потужність нашої гімназії також у тому, що ми спроможні навчити майже кожного, навіть несосвітенного ледаря. Важливіше інше — у більшості наших дітей з’являється й потім уже ніколи не зникає допитливість, жвавий і непідробний інтерес до знань, навчання, самовдосконалення. На літніх канікулах діти вже через два-три тижні починають запитувати в батьків: «Коли буде 1 вересня?» Вдома самі розгортають підручники, без жодного примусу охоче розв’язують задачі, цікавляться хімією, біологією, англійською, історією — і всім на світі! У нас уже було три випуски — всі стали студентами першокласних вузів. Наші випускники чудово складають вступні іспити. Маємо офіційні подяки від ректорів вузів за чудовий рівень підготовки наших дітей.

— У пресі останнім часом з’явилися списки найкращих київських шкіл — як приватних, так і державних. Ваша гімназія на доброму рахунку.

— Дякую. І все-таки для порівняння шкіл мають існувати чіткі критерії успішності їхньої діяльності. Якщо критерієм служитимуть, скажімо, шкільні оцінки, то вони мусять бути досить об’єктивними. З об’єктивністю оцінювання наша середня освіта попрощалася років двадцять тому. Те саме можна сказати і про вступні іспити до вузів. У багатьох країнах рейтинги шкіл досить точні, їм довіряють, але там діють потужні стимули об’єктивно й адекватно оцінювати учнів та абітурієнтів. А нам ще доведеться за це поборотися. Необхідно створити умови, коли і вчителям, і учням будуть потрібні передусім не оцінки й медалі, а знання, ще краще — справжня висока освіченість. Державні органи вже зробили ряд важливих кроків для розв’язання проблеми «оцінкоманії».

— Чи є у вас власна методика порівняння ефективності роботи різних шкіл?

— Я порівнював би школи, аналізуючи подальшу долю їхніх випускників, — як вони навчаються у вузах, яка їхня кар’єра.

— Що ви порадите батькам при виборі школи для дитини?

— Школи, як і люди, мають бути різними. Шукайте школу «у своєму стилі». А вчитель просто зобов’язаний бути інтелігентом, це аксіома. Тоді він не принизить учня, та й сам не принижуватиметься заради зайвої двадцятки до зарплати. Коли є гроші — шукайте хорошу приватну школу. Справжня приватна освіта коштує недешево. Скажімо, у Москві за один місяць навчання в приватній школі треба викласти в середньому близько 1000 доларів. У Києві набагато дешевше, але аж ніяк не гірше! Хороші державні школи переповнені, це, звісно, мінус.

— Ваша думка про ранню спеціалізацію школярів — що це дає учню?

— Корисність і необхідність ранньої шкільної спеціалізації, тривалого «сидіння» над уроками викликає сумніви. Видатний фізик Ейнштейн непогано грав на скрипці, але в школі мав «незадовільно» з точних наук. Дарвін — прогульник. Глава «Майкрософта» Білл Гейтс — старанним учнем не був. Згадайте Козьму Пруткова: «Вузький фахівець схожий на флюс». Діти й підлітки за 10—12 років шкільного життя багато разів змінюють свої уподобання й захоплення. Звичайна історія : у 6 років — хочу бути лікарем, у 10 — льотчиком, у 16 — президентом, потім закінчує історичний і стає бізнесменом. Жванецький за фахом інженер, Чехов — лікар. Вашій дитині, якщо вона не вундеркінд, потрібен збалансований, гармонійний інтелектуальний і фізичний розвиток.

Якщо говорити про курси права, економіки тощо у школі, то необхідно врахувати, що для опанування складного понятійного апарата цих наук треба мати зрілий розум, життєвий досвід.

— Держава вжила низку заходів для поліпшення діяльності шкіл. Заходи розраховано на тривалий період. То що — чекати кращих часів?

— Багато можна зробити вже зараз. Передусім дати школі, вчителеві більше творчої свободи. Талановиті люди не хочуть іти в педагогіку не тільки через низьку зарплату. Що за радість роками викладати за суперечливими й постійно змінюваними навчальними програмами, часто нудними підручниками? Права педколективів у виборі педагогічних шляхів настільки обмежені, що незабаром учителя цілком зможе замінити магнітофон або комп’ютерна програма. Якщо справжній Учитель, який просто не може не бути експериментатором і творцем, піде зі школи, його не замінять ні розкішні комп’ютерні класи, ні японські відеопроектори.

— Стверджують, що успішна приватна школа — це передусім бізнес-план, розрахунок. Чи це так?

— Навчати за гроші й навчати заради грошей — це цілком різні речі. Якщо мета школи — прибуток, то учень — не більше ніж знаряддя для досягнення цієї мети. Але так у жодному разі не повинно бути. Пригадайте Гегеля: людина, стверджував він, не засіб, а мета. Школа, як і кожен живий організм, у чомусь непередбачувана, керується не лише логікою, а й почуттями. Якщо бути тільки розсудливим — створиш не школу, а фабрику або пункт побутового обслуговування. Одне слово, справжня школа — це високе мистецтво. Розуміння всього справжнього, серйозного до людей приходить не відразу, тож «ваша» школа — не обов’язково «модна» або «сильна». Усе справжнє, зокрема й справжня педагогіка, не терпить метушні, мішури й показухи.

— З ваших слів можна дійти висновку, що неодмінними ознаками хорошої школи є — щирість, непоказушність, інтелігентність, толерантність, високорозвинене корпоративне відчуття, свобода й гідність учителя, альтруїзм, відсутність діляцтва. Що ще?

— Ми нічого не сказали про сім’ю. Якщо у вас міцна, дружна родина — вам ніяка школа не страшна!