«Щасливці» на валізах

Напередодні першого вересня студенти, як і школярі, насолоджуються останніми канікулярними днями. А потім - рідний ВНЗ, зустрічі з друзями, звичне університетське життя…

Однак усе це не стосується тих студентів і аспірантів, які виграли конкурс Міністерства освіти і науки, молоді та спорту (МОНМС) й отримали можливість поїхати державним коштом на навчання чи стажування до університетів інших країн.

День знань ці юнаки та дівчата мали б зустрічати не в Україні, а десь у Штатах або Франції. Натомість «щасливці» сьогодні сидять на валізах і не знають, що робити: здавати квитки й повертатися до альма-матер - чи сподіватися на диво.

А як гарно все починалося: «Наш уряд одним із перших кроків прийняв рішення наступного року відправити 300 осіб… вперше за державні гроші вчитися у найкращих інститутах і університетах світу. Наша молодь повинна діставати якісну конкурентоздатну освіту», - заявив іще два роки тому прем’єр-міністр Микола Азаров.

Уряд розробив і механізм реалізації програми: МОНМС оголошує й проводить конкурс із відбору талановитої молоді, потім перераховує університетам кошти, необхідні для навчання. ВНЗ переводять ці гроші на особисті рахунки студентів - переможців конкурсу, а ті - на рахунки обраних закордонних університетів або наукових центрів.

Згідно з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для навчання, стажування, підвищення кваліфікації студентів, аспірантів, наукових та науково-педагогічних працівників за кордоном, затвердженим постановою Кабінету міністрів від 16 травня 2011 р. №546, держава не лише платить за навчання, а й бере на себе витрати за проїзд, мешкання, харчування, обов’язкове медичне страхування і навіть за консультаційні послуги - підбір навчальних, науково-дослідних програм, підготовку та оформлення документів.

«Це унікальна сторінка у розвитку академічної мобільності й можливості отримати освіту. І персонально ініціатива створення цієї програми належить випускникові Москов­ського державного університету імені Ми­хайла Ломоносова, члену-кореспонденту Націо­нальної академії наук України Миколі Яновичу Азарову. Це ми маємо знати і пам’ятати. Він відстояв цю програму, провів її через Міністерство фінансів, через Верховну Раду», - захоплено розповідав Дмитро Табачник рік тому під час зустрічі зі студентами, яких держава вперше посилала на навчання за новою програмою.

Та саме предмет гордості міністра - фінансування програми, героїчно протягнуте М.Аза­ровим через Мінфін, загальмувало її успішну реалізацію. І нині, і торік, коли програма стартувала.

Згідно з аналізом фінансування за 2011 рік, розміщеним на сайті Міносвіти, торік програму було профінансовано з бюджету країни на 87,5%. Із передбачених 44,1 млн. грн. МОНМС отримало тільки 38,5 млн. Проте й ці кошти, відповідно до звітів Держказна­чейства, було перераховано лише у грудні 2011 року, коли студенти вже мали перебувати на навчанні за кордоном.

Із торішніх проблем чиновники не зробили жодних виснов­ків. І цьогоріч відсутність фінансування знову стала для них несподіванкою. Згідно зі звітом Держказначейства, станом на 1 липня 2012 року на бюджетну програму навчання та стажування за кордоном із затверджених Верховною Радою 50 млн. 770 тис. грн. надійшло лише трохи більш як три мільйони.

Розповідає Геннадій Вар­ламов, проректор Національного технічного університету Ук­раїни «Київський політехнічний інститут»: «Наш університет отримав від Міносвіти лімітну довідку про бюджетні асигнування та кредитування на 2012 рік. У ній зазначено, що гроші, виділені на цю державну програму, надійдуть лише у грудні 2012 року. Ми звернулися з відповідним листом до МОНМС, попрохали вплинути на ситуацію. Бо інакше студенти не зможуть ні заплатити за навчання, ні отримати візи. У нас навчаються талановиті молоді люди, серед яких є вихідці з малозабезпечених сімей. У них немає грошей на те, щоб здійснити поїздку. А університет також не зможе їм допомогти, бо в нашому кошторисі не передбачено такі витрати».

Одна з цьогорічних «щасливців» - студентка Тетяна Крачко - звернулася до Ми­коли Азарова через його сторінку на «Фейсбуці»: «Я, як іще 180 студентів, зіштовхнулася з проблемою фінансування. Я сконтактувала із закордонним ВНЗ, домовилася про навчання, знайшла хімічну лабораторію, у якій зі мною хотіли б працювати. Мені надіслали запрошення, підписали й надіслали договір між французьким університетом і моїм, зайнялися пошуками житла. Навчання там починається з 4 вересня. Але, щоб відкрити візу, забронювати квитки, я маю підтвердити свою платоспроможність. У Міносвіти наразі не готові перерахувати гроші, а їхати потрібно вже тепер. Це чудова програма, справ­ді дуже перспективна для української молоді. Тільки, на жаль, якщо фінансування не буде, я не зможу вчасно з’явитися на навчання, і його буде анульовано. Закор­донний ВНЗ не зовсім зрозуміє таку зміну рішення, і наступного разу навряд чи захоче мати справу з українськими, як виявляється - несерйозними, студентами. Дуже прикро за країну…». Відповіді від Миколи Яновича дівчина досі не отримала.

«Багато студентів готові їхати власним коштом, але вони хочуть мати гарантії, що потім гроші їм повернуть, - каже Сергій Вижва, проректор із наукової роботи Київського націо­нального університету ім. Т.Шев­ченка. - Від деяких наших студентів закордонні ВНЗ вимагають, аби за навчання платили не вони особисто, а наш університет. А тут ми до грудня допомогти не зможемо. Наразі ніхто зі студентів не відмовився від поїздки. Однак дехто вже повідомив: якщо до певного терміну фінансова підтримка не надійде, вони змушені будуть залишитися вдома».

«Чому гроші виділяються так пізно - невідомо, вочевидь фінансування програми відбувається за залишковим принципом, - зазначає Інна Совсун, керівник освітніх проектів Центру дослідження суспільства. - Так само багато запитань залишається щодо розподілу грошей між окремими студентами, аспірантами та викладачами. Торік двом студенткам було виділено по 540 тис. грн. на рік на проживання і харчування в Італії та Нідерландах. І це при тому, що середня зар­плата в Нідерландах становить трохи менш як 30 тис. євро, в Італії вона ще нижча. Таке фінансування з державної кишені забезпечило нашим студенткам рівень життя вищий, ніж у середнього класу. Тим часом деякі інші студенти отри­мали лише по 40 тис. грн. Неви­правдано малими були й суми, виділені викладачам та аспірантам».

Цьогорічна учасниця програми Ка­терина По­лі­щук також стурбована обсягами фінансування: «Гро­шей, які нам повинні виділити відповідно до кошторису, значно менше, ніж виділяли учасникам цієї програми минулого разу. Якщо гроші все ж таки перерахують не раніше грудня - невідомо, що буде з цією гривнею після виборів».

«Рекомендуючи своїх студентів до участі у програмі, ми подавали до Міносвіти разом із до­кументами і кошторис. Усі наші рекомендації було ухвалено, - розповідає Лариса Чов­нюк, керівник відділу міжнародного співробітництва Націо­нального університету «Києво-Могилянська академія». - А далі склалася досить дивна ситуація. У середині липня в міністерстві нам знову видали для заповнення табличку-­кошторис і сказали: «Ми ухвалили імена. А тепер ділитимемо бюджет». Наказ Міносвіти щодо розподілу фінансування з’явився у середині серпня. Наших американських партнерів дуже здивувало те, що формування бюджету почалося так пізно. Не менш дивною виглядає система розрахунку фінансування. Ми спиралися на інформацію, яку надає партнерський університет, а Міносвіти - на добові нормативи за українським законодавством. Але врешті-решт нам затвердили те фінансування, яке ми просили. Та, всупереч затвердженому Кабміном Поряд­ку використання коштів, не було виділено гроші на обов’яз­кове медичне страхування та візи. Утім, навіть нарахованого ми не змогли отримати. Студен­ти були вкрай збентежені тим, що їм доведеться здавати квитки за три дні до від’їзду. Тепер ми спробуємо перенести термін навчання на другий семестр. А це забере багато сил, часу і спричинить нові труднощі для молодих людей. Адже вони змушені будуть провести в Америці другий семестр цього навчального року і перший семестр наступного. А між ними - літо, протягом якого треба якось жити, винаймати житло, харчуватися. Додому навряд чи вдасться приїхати, адже квитки дуже дорогі».

Окрім фінансових труднощів, учасники програми нарікають і на інші проблеми. Пе­редусім - на бюрократичну тяганину. Відсут­ність зразків документів і неузгодженість вимог до них у різних інстанціях призвела до того, що деякі папери довелося неодноразово переробляти. «Цього можна було б уникнути, якби всі інстанції спочатку домовилися між собою, що і як робити, а потім уже висували вимоги до студентів», - обурюється одна з учасниць програми.

Була і певна неузгодженість дій головного розпорядника кош­тів - Міносвіти. Лариса Чов­нюк зауважує: коли в липні вона повідомила директору Депар­тамен­ту вищої освіти МОНМС Юрію Коровайченку про відсутність фінансування за програмою, чиновник був цим здивований.

Іще один приклад неузгодженості. Кабмін своєю постановою №546 від 16 травня 2011 р. передбачив гнучкий порядок плати за навчання: або з рахунку студента на рахунок закордонного університету, або з рахунку українського універ­ситету на рахунок за­кор­донного. А свіжий наказ МОНМС №905 від 9 липня ц. р. вимагає від ректорів обов’язково укладати договори між українським і закордонним ВНЗ. А в університетах саме від студентів вимагають забезпечити укладання таких договорів як умову оплати!

Серйозним прорахунком є й те, що конкурсний відбір для участі у програмі проводиться занадто пізно. «Британські й американські університети вимагають подавати заяви на навчання до 1 грудня. Усі заяви, подані пізніше, вони просто не розглядають, - пояснює Сергій Вижва. - Оскільки в нас конкурс проводиться у квітні, наші студенти не змогли поїхати до університетів цих країн».

Викликає багато запитань і мета програми. Якщо йдеться про академічну мобільність як одну зі складових Болонського процесу, то для її організації необхідно створити певні умови, зокрема й на законодавчому рівні - у Законі «Про вищу освіту». Для реалізації такої мобільності українські університети повинні мати автономію. Це сприяло б ефективній спів­праці із закордонними ВНЗ та організації спільних програм і планів, можливості пов­ного зарахування (а не з окремих предметів) результатів навчання у партнерському ВНЗ. Коли ж ідеться про направлення студентів за кордон на навчання на магістерських програмах, із отриманням відповідного диплома закордонного університету, то не зовсім зрозумілим є посередництво українських університетів. «Сьогодні маємо ситуацію, коли студент навчається одночасно, скажімо, на магістерських програмах у двох ВНЗ - закордонному й вітчизняному. Так у Європі не робиться, це нонсенс. Така ситуа­ція можлива лише за умови ретельної розробки програм подвійних дипломів», - наголошує Лариса Човнюк.

Формальний підхід до європейських освітніх новацій, нерозуміння їхніх можливостей та перспектив, помножені на бюрократизм і неорганізованість, - усе це призводить до того, що чудова й потрібна європейська ідея перетворюється для нас на ще один головний біль.

Та й узагалі, складається враження, що освітні інновації не є державним пріоритетом. Торік (до речі, у Рік освіти в Україні) в держбюджеті забракнуло 5,4 млн. грн. для повного фінансування програми навчання за кордоном. Водночас, за інформацією «Економічної правди», на придбання надсучасних ноутбуків для депутатів Верхов­ної Ради того ж 2011 року знайшлося 5,49 млн. грн. І 7,7 млн. грн. - на оренду надкомфортного президентського гвинтокрила щороку знаходяться…

На початку нинішнього року Микола Азаров заявляв: «Наші фінансові можливості досить обмежені, але цю програму ми будемо нарощувати. У минулому році ми направили на навчання 300 студентів, у поточному відправимо тисячу, а, дай Бог, у 2013 році - 10 тисяч. Ми обов’язково будемо цю програму реалізовувати».

Обіцянку прем’єр виконав не до кінця. Путівки до закордонних ВНЗ нинішнього року отримали не тисяча, а лише 353 особи із 47 вищих навчальних закладів: 180 студентів, 73 аспіранти та 100 нау­ково-педагогічних працівників. Міносвіти, ніби не знаючи про фінансові проблеми, радо сповістило про цю подію на своєму сайті: «Чергові щасливчики відправляться навчатися за кордон». Та чи можна нині назвати цих юнаків і дівчат щасливими? І чи всі, зрештою, поїдуть на навчання?

P.S.: 16 серпня редакція DT.UA звернулася до МОНМС із інформаційним запитом щодо реалізації програми навчання та стажування за кордоном. Зокре­ма нас цікавило таке: скільки студентів, аспірантів уже отримало кошти на навчання або стажування? Чи отримали українські університети кошти, які мали б бути використані для виконання програми? Чи можна вважати, що програма вже не виконується в частині фінансування тих студентів, аспірантів і науково-педагогічних працівників, котрі мали прибути в закордонні університети в серпні? Чи правдива інформація, що в 2011 році через несвоєчасне виділення коштів із боку МОНМС не всі учасники програми взяли в ній участь?

28 серпня ми отримали відповідь, яка, власне, є повторенням загальної інформації з офіційного сайта Міносвіти. На жодне з конкретних запитань такої ж конкретної відповіді отримати не вдалося.