Рецепти для парламентських нібелунгів і космонавтів

Лозунг про те, що знання є основою розвитку інноваційної економіки, сьогодні на прапорі кожної політичної сили, яка претендує на серйозну роль у політичному житті країни. Але, ті, хто хоче стати до керма держави, про перспективи розвитку освіти і науки зазвичай згадують чи не в останніх пунктах своїх передвиборних програм. Немає і традиції широкого громадського обговорення стратегій. Виборці вже звикли отримувати готовий, політтехнологічно правильний продукт, якого ніхто особливо не читає.

Неочікувану готовність винести обговорення своєї програми за межі партійних з’їздів продемонструвала об’єднана опозиція «За Батьківщину». На круглий стіл, присвячений обговоренню проекту програми реформ у галузі освіти і науки були запрошені відомі науковці, освітяни та представники громадських організацій.

Можна по-різному ставитися до цього заходу. Напевно, він має стосунок до передвиборного піару. Але й дає професійну оцінку стану справ в українській освіті і науці, окреслює шляхи виходу з кризи.

Обговорювали два розділи програми - освітянський і науковий. І це відразу викликало заперечення фахівців. На їхню думку, такий розрив двох взаємопов’язаних галузей є штучним, і доцільніше було б подати його єдиним блоком.

Проект програми дій об’єднаної опозиції в царині освіти охоплює всі найболючіші питання її розвитку, що давно в центрі уваги суспільства: оновлення стандартів змісту освіти та умов навчання, автономія навчальних закладів та незалежна оцінка якості їхньої роботи, розв’язання кадрової проблеми школи (підвищення кваліфікаційних вимог до вчителя одночасно з підсиленням привабливості професії через збільшення зарплатні), розвиток позашкільної та доступність дошкільної освіти; збереження сільської школи (вона повинна бути в кожному населеному пункті, де є діти до десяти років), залучення роботодавців до розробки змісту освіти та проведення кваліфікаційних іспитів, зміна підходів до фінансування освіти, усунення корупції у сфері ліцензування та акредитації.

У галузі науки опозиція сформулювала для себе такі завдання: законодавче впровадження сучасних методів організації та фінансування наукових досліджень, державна підтримка прикладних і фундаментальних досліджень, внутрішня реорганізація та модернізація Національної академії наук та всіх інших суб’єктів наукової діяльності, консолідація академічної та університетської науки, пріоритетний розвиток наукоємних технологій, створення дієвої системи захисту інтелектуальної власності, інтеграція української науки в європейський та світовий науковий простір. «Нам потрібна програма реформування та розвитку науки до 2025 року, яка базуватиметься на довгостроковій стратегії розвитку країни, бо тільки так можна з’ясувати справжні, необхідні для країни стратегічні пріоритети», - вважає координатор напряму «Суспільство знань» партії «Фронт змін» Лілія Гриневич.

Ні в кого не виникає сумнівів у тому, що все перелічене - надзвичайно важливе й актуальне. І дуже обнадіює той факт, що ті, хто завтра може бути при владі, розуміють проблеми галузей. Але наскільки реальні зобов’язання вони на себе беруть?

Думки експертів із цього приводу полярно розділилися. Дехто, і серед них Ігор Лікарчук, директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти, вважає, що це серйозний документ, який «закладає підвалини для справжнього реформування, а не лише підфарбовування». Інші переконані, що українській освіті замість системних змін пропонують стандартні й тривіальні обіцянки, без механізмів утілення в життя визначених цілей.

Тарас Фініков, президент Міжнародного освітнього фонду, застеріг: «Таке враження, що ця програма обіцяє всім і все. Так не буває. Щиро би радив переглянути зобов’язання і малоздійсенні прибрати. Я подивився на програму Партії регіонів і на програму сили «Удар». Один -противник, інший - союзник. Приблизно 70% позицій збігаються. Це можна якоюсь мірою зрозуміти, бо є сукупність проблем, бо живемо в одній країні, в один час, але я хочу сказати: мало б бути істотно посилено те, що відрізняє цю програму від перших і від других».

Чому реальність обіцянок у сфері освіти і науки викликає сумніви у деяких фахівців?

Насамперед тому, що освітянський і науковий блоки відірвані від програми в цілому. Сергій Рябченко, заввідділом фізики магнітних явищ Інституту фізики НАН України, вважає: «У програмі міститься дві важливі тези: ми забезпечимо кожному випускникові робоче місце і зорієнтуємо освіту на потреби Української держави. Питання: на які потреби України ви маєте намір орієнтувати освіту і науку? Якщо на сьогодні головне підприємство - пивзавод «Оболонь», і жодного високотехнологічного підприємства немає, то нам треба ліквідувати вищу школу і науку взагалі… Кращі випускники наших університетів зараз за кордоном, де є сучасне технологічно розвинене суспільство. Якщо хочемо продовжувати експортувати руду, низькосортний метал, споживати шалені кількості російських енергоресурсів, то тоді нам наука не потрібна».

Максим Стріха, віце-президент Академії наук вищої школи, наголосив: «Наразі проблема не в тому, що українська наука не може дати чогось українській економіці. Проблема в тому, що українська економіка не готова щось від цієї науки взяти. Бо вона -низькоукладна і зорієнтована на зовсім інші механізми».

Розмірковуючи про результативність і реальність запропонованих у програмі кроків, експерти звернули увагу і на зворотний бік високих ідей - їх фінансування. Сергій Рябченко наголошує: «Якщо ми пишемо, що дамо 2% на науку, збільшимо зарплатню - давайте зазначимо, звідки ми гроші візьмемо. Пиріг нашого національного доходу єдиний. Писати треба так: ми заберемо звідси і передамо туди. Інакше програма викличе відразу у кваліфікованих людей. Навіть у тих, хто симпатизує опозиції».

Освітянський і науковий блоки програми мають бути пов’язані з її економічним блоком.

Валерій Грищук, координатор Центру високих технологій Університету «Україна», не бачить такого зв’язку: «Візьмемо, наприклад, частину програми про економіку. Там сказано, що Януковича, Азарова треба притягнути до кримінальної відповідальності, повернути вкрадені гроші, зробити зарплати високими, як у Європі. Але ж ніхто не каже, що в Європі зарплати високі не тому, що там Януковича немає, а тому, що там ВВП у десять разів більший (в Німеччині), ніж в Україні. Думайте, як збільшити ВВП!».

Пропозиції програми щодо реформування освітнього фінансового менеджменту експерти підтримали. За словами Ігоря Лікарчука, за 20 років незалежності України в усіх чотирьох програмах реформування освіти, які було запропоновано, ця проблема фактично не розглядалася: «Востаннє реформування освітнього фінансового менеджменту проводилося ще наприкінці 80-х років у колишньому СРСР. Той, хто давно працює, пам’ятає так званий новий господарський механізм у закладах освіти. Якщо порівняти те, що було тоді, і те, що маємо сьогодні, то це первіснообщинний лад і епоха розвиненого соціалізму. У нас сьогодні первіснообщинний лад у питаннях фінансування освіти. Те, що програма передбачає низку кроків для того, щоби змінити цю ситуацію, - це є системні зміни, які забезпечать реальне реформування освіти».

Лілія Гриневич так окреслила принципові зміни в розподілі фінансування: «Потрібне звільнення від корупції через надання фінансування якомога ближче до споживача. Наприклад, кошти на підручники треба віддати школам. Тоді школа матиме той підручник, який обирає. Це сприятиме конкуренції на ринку підручників.

Гроші повинні йти за людиною. У вищій освіті це система державних грантів. Кращі абітурієнти обиратимуть навчальний заклад, і туди спрямовуватимуться їхні гранти.

Нині вітчизняна наука демонструє свої досягнення, але це не завдяки підтримці держави, а швидше - всупереч недбалому до неї ставленню. Адже цьогоріч маємо рекордно низьке за останні десятиліття фінансування на науку. Більше того, використання цих коштів здійснюється за непрозорими схемами…Та проблема не тільки у збільшенні фінансування. Треба, щоб ці кошти ефективно працювали на фінансування наукових досліджень».

Попри те що експерти дорікали опозиції занадто великою кількістю обіцянок, було названо дуже важливі напрями розвитку освіти і науки, які чомусь випали з поля зору укладачів опозиційної програми. Це гарантування участі представників громадянського суспільства в управлінні освітою; необхідність створення наскрізної системи оцінювання якості освіти з
метою ухвалення адекватних управлінських рішень; перспективи розвитку середньої професійної та дошкільної освіти; необхідність залучення молоді в науку.

Здивувало учасників обговорення і те, що у програмі нічого не сказано про виховну функцію освіти, зокрема про патріотичне виховання. А також про захист української мови як державної, як мови навчання. Та й узагалі на круглому столі, який проходив через день після ухвалення у першому читанні мовного законопроекту Колесніченка-Ківалова, закономірно було б очікувати від опозиції якихось заяв чи висловлювань із цього приводу. Не менш пристрасних, ніж ті, що пролунали з їхніх вуст про політичних опонентів. Але цього чомусь не сталося.

Віктор Лукашенко, директор Кримської філії Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії, показав присутнім виданий у Росії підручник для визначення рівня А1 володіння українською мовою і зазначив: «На Заході вже давно користуються мовними сертифікаційними системами TOEFL. І для вступу до ВНЗ там вимагають від усіх випускників знання мови на єдиному рівні В2. У нас у жодному галузевому нормативно-правовому документі немає згадки про якість знань з української і всіх інших мов на етапах безперервного навчання, немає інструменту, не визначено органу, який би контролював це».

Аналізуючи напрями реформування науки, Іван Бабин, представник Групи супроводу Болонського процесу від України, національний кореспондент із запровадження Рамки кваліфікацій вищої освіти ЄПВО (Рада Європи), зауважив: «Ми не проектуємо середовища, як проектують сучасні ВНЗ Європи та світу. Там є тенденція - навчання через науку. Думаю, що це наскрізною ниткою має пролягти у програмі. Досі не вирішене й питання підготовки фахівців за структурованими докторськими програмами. Немає чітких критеріїв, показників стосовно сучасного доктора».

Ярослав Яцків, директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України нагадав: «Ющенко свого часу створив комісію з розробки концепції розвитку наукової сфери. Співголовами цієї комісії були Брюховецький і я. Така концепція була розроблена. Але коли у 2007 році Рада національної безпеки та оборони її розглянула, то… з контролю зняла. Місяць тому нинішня влада затребувала цю концепцію. І хоча в ній уже багато чого застаріло, проте є радикальні пропозиції, що і як робити в подальшому розвитку науки. Передаю текст концепції і вам».

Пропозицій і зауважень від експертів і гостей круглого столу пролунало чимало. Від категоричних «усе докорінно міняти» до «доповнити й розширити».

Хоч як би ми ставилися до опозиції та її ініціатив, незаперечним є одне - дискусія навколо стратегії розвитку освіти і науки, в якій беруть участь не лише націлені на майбутні вибори політики, а й небайдужі фахівці, має велике значення для всіх. Адже дає не лише експертні оцінки та поради, а й дозволяє побачити картину в цілому. І добре, якщо опозиційні політики почують те, що їм казали фахівці.

Депутат-бютівець Андрій Шевченко розповів старий анекдот і порівняв парламентарів цього і попереднього скликань із китайським космонавтом, у якого було завдання не натискати на жодну кнопку, бо за цим мали дивитися інші. Шевченко пообіцяв, що в наступному скликанні все зміниться: «Реально депутатам наступних скликань треба буде натискати на якісь кнопки. Мені здається, в цьому залі є абсолютно чітке розуміння, що ми говоримо не лише про конкретний документ. Завдання в іншому - напрацювати спільне бачення того, як ми далі можемо змінювати країну».

Чи будуть реалізовані ідеї, озвучені під час дискусії? Народний депутат Леся Оробець підкреслила, що це залежить не лише від парламентарів: «Це ілюзія, що ми з вами знайдемо 225 нібелунгів-депутатів Верховної Ради, які зрозуміють усі ваші думки та ідеї. Це може спрацювати, якщо ви, поставивши завдання у програмі дій, після того будете щоденно їх контролювати, а ще краще - допомагати вирішувати і наполягати на тій версії, яка буде працювати. Дуже сподіваюся, що під лозунгом «хай воно буде втілено» знайдуться конкретні прізвища».

Для того, щоб конструктивні ідеї були втілені в життя, недостатньо зусиль небайдужих подвижників від громади, потрібна також політична воля тих, хто при владі. Чи є в нашої опозиції те й інше - покаже час.