РЕКТОР ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ — ПІД ПРИЦІЛЬНИМ «ОБСТРІЛОМ»

Не тільки ректор, а фактично весь 28-тисячний колектив Львівського національного університету (ЛНУ) сьогодні атакується, причому зусібіч. Такий наступ, на перший погляд, здається дивним, адже у багатьох починаннях ЛНУ завжди був попереду (про це неодноразово писала і наша газета). За всіма параметрами вуз виправдовує почесне звання національного освітнього закладу, визнаного не лише у своїй державі, а й за кордоном. Інноваційні розробки Львівського університету схвалювалися на колегіях міністерства освіти і науки, знаходили підтримку особисто у міністра Василя Кременя. Здавалося б, жодних хмар на горизонті такого вузу не повинно бути.

Грім прогримів, як мовиться, з ясного неба. Тепер відома і причина — вибори ректора, які заплановані на квітень нинішнього року. Однак уже за півроку до оголошеного терміну, цілком несподівано для колективу ЛНУ, проти нього виплеснулася перша хвиля чорних PR-технологій. У пресі почала з’являтися інформація про деякі «негаразди» в університеті — з проекцією на особисті помилки ректора Івана Вакарчука. Пізніше у поштові скриньки викладачів потрапив так званий бюлетень «Влада за людину» — випущений на крейдяному папері, у двоколірному виконанні, — в якому анонімні автори вже конкретно ставили під сумнів спроможність ректора надалі очолювати один із найпрестижніших вузів України… Закид було зроблено, а ви, шановні, думайте, що й до чого. В науково-освітній установі, яка не звикла до таких форс-мажорних обставин, трохи розгубилися. Згодом викладачі отримали нову порцію компромату.

Після чергової атаки преси стало зрозуміло: хтось має намір посягнути на ректорське крісло і серйозно налаштований на боротьбу, хай і недозволеними прийомами. Головне перемогти, а якими методами — то вже інша річ…

Дехто, очевидно, вважав, що більше заслуговує на ректорське місце, когось дратувала принциповість, демократичність і певна незалежність ректора ЛНУ. Маючи власну позицію, він завжди висловлював те, що думав, а це далеко не всім подобається. Правда, не можна стверджувати, що в університеті все ідеально. У величезному колективі завжди знайдуться ті, хто вносить ложку дьогтю у діжку меду. Таке життя, і не слід його ідеалізувати. Але Вакарчук завжди намагається зменшити вплив особистої, суб’єктивної позиції. Тому вводилося незалежне тестування, виключалися інші суб’єктивні чинники, які могли позначитися на об’єктивності та справедливості. Це для ректора було і є принциповим.

А тим часом 24 березня закінчувався термін дії контракту І.Вакарчука на посаді ректора. Йому зателефонував міністр освіти і науки Василь Кремень і повідомив, що є наказ про звільнення Івана Олександровича з посади ректора та призначення його з 25 березня ц.р. виконуючим обов’язки. Але вже наступного дня в університет подзвонили з департаменту кадрової політики Міністерства освіти і науки й попросили повернути копію документа до Києва, мовляв, наказ був підготовлений з порушенням інструкцій і є недійсним. По роз’яснення пропонували звертатися до міністра. Не маючи змоги зв’язатися з ним телефоном (20 березня проходила конференція трудового колективу, де ректор успішно прозвітував, і делегати від багатотисячного колективу висловили йому абсолютну довіру й підтримку), Вакарчук наступного дня поїхав у Волинську область — там перебував на той час Кремень. Міністр підтвердив, що жодних зауважень до ректора Львівського національного університету і до вузу в цілому не має, але «обставини складаються так, що наказ треба відкликати…». До того ж додав: на посаду виконуючого обов’язки ректора ЛНУ буде призначено когось із Києва. Вакарчук намагався переконати міністра, що цього не варто робити, адже у великому професійному колективі знайдеться особа, яка тимчасово зможе виконувати обов’язки ректора. Інакше це буде підрив авторитету вузу, його гідності. Василь Кремень, за словами Івана Вакарчука, погодився з цими аргументами, однак зазначив, що не впевнений, чи йому вдасться переконати тих людей…

Викладачі та студенти виступили на захист свого вузу і свого ректора, зібравшись на потужний мітинг. Його відголос дійшов і до Києва. Невідомо, що подіяло, але 24 березня в університет надійшов новий наказ (точна копія попереднього, тільки зі зміненою датою) про те, що з 24 березня І.Вакарчук звільняється з посади ректора у зв’язку із закінченням терміну дії контракту, а з 25 березня доктор фізико-математичних наук І.Вакарчук призначається виконуючим обов’язки ректора на період проведення конкурсу на заміщення посади, який було оголошено 28 березня 2003 року. Той, хто набере більше тридцяти відсотків голосів, має шанс претендувати на посаду ректора. Але остаточне рішення залишається за міністром освіти і науки. Іван Вакарчук, незважаючи ні на що, подав документи на конкурс.

Тоді ж колектив ЛНУ виступив із заявою, у якій, зокрема, йдеться: «Вважаємо, що культура взаємин органів управління освітою, місцевих органів влади, усієї громади з вищими навчальними закладами повинна бути максимально прозорою і грунтуватися на засадах взаємовідповідальності перед суспільством, взаєморозуміння і поваги до академічних свобод та інституційної автономії університету. Однак напередодні виборів ректора Львівського національного університету демонстративно проілюстровано зневагу до цих засад та принципів… Колектив університету буде відстоювати в максимально можливий академічний спосіб свої права і свою гідність, які в даному випадку репрезентує професор Іван Вакарчук, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, голова Українського фізичного товариства, голова ректорів Львівщини, доктор фізико-математичних наук, людина з чіткою громадянською позицією та високим моральним авторитетом. Ситуація навколо виборів ректора набирає скандального характеру і є першим прецедентом в українській освіті такого нецивілізованого і недемократичного ставлення до думки всього колективу найстарішого українського університету, який сьогодні є одним із стратегічно важливих освітніх закладів України».

Ось думка з цього приводу голови комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України Станіслава Ніколаєнка:

— З лютого 2002 року в Україні діє Закон «Про вищу освіту». Якби його не було, у Львові, швидше за все, питання виборів ректора ЛНУ було б вирішене силовими методами. Скажімо, облдержадміністрація просто могла не підтримати кандидатуру Вакарчука на посаду ректора Львівського національного університету — і все. Однак зараз ситуація зовсім інша. Законом вводиться демократична виборність ректорів, деканів і т.д., а це вже не дає змоги обласній адміністрації, навіть адміністрації Президента, втручатися у процес виборів і самочинно вирішувати, хто має бути, скажімо, ректором. Так, виконуючим обов’язки на період проведення конкурсу могла б бути призначена стороння людина, але все одно, за новим законодавством, Вакарчук мав би право повторно балотуватися на посаду ректора.

Щодо подій у Львові, то «війна» почалася ще на далеких підступах. Хоч у мене склалася думка, що міністр освіти не прагне замінити професора Вакарчука на посаді ректора. Але (наскільки я поінформований) саме обласна адміністрація, вийшовши на адміністрацію Президента, намагалася це зробити. Добре, що у нас є закон, який уже сьогодні дає можливість виключити суб’єктивний фактор, зокрема роль місцевої влади, у призначенні керівників вузів. У Львівському університеті все вирішуватимуть вибори, і якщо Іван Олександрович набере в результаті таємного голосування дві третини голосів, у міністра не буде жодних підстав не призначити його на посаду ректора.