РАДИКАЛЬНА РЕФОРМА, А НЕ КОСМЕТИЧНІ ЗАХОДИ

Останнім часом багато говорять і пишуть про реформу освіти в Україні та шляхи її реалізації. При цьому часто обговорюють глобальні питання на кшталт комп’ютеризації, переваг та недоліків дванадцятибальної системи оцінювання, шляхів розвитку галузі у XXI столітті тощо. Дещо менше торкаються таких питань, як відсутність не тільки якісних, а й взагалі — в достатній мірі будь-яких посібників, а також питань матеріального забезпечення, зарплати, умов роботи вчителя тощо. І майже зовсім не обговорюються такі істотні недоліки сучасної освіти, як досить низькі не тільки знання, а й моральні якості значної частини випускників як шкіл, так і вузів.

Хабарі, зловживання на випускних іспитах в школах та вступних до вузів, а також на екзаменаційних сесіях — це вже звичні і досить поширені явища. Поряд з констатацією фактів іноді обговорюються і можливі конкретні заходи по боротьбі із зловживаннями. Зокрема, покладалась певна надія на операцію «Чисті руки в освіті», «Телефон довіри» тощо. Пропозицій багато. При цьому більшість з них зводиться до того, щоб посилити контроль та вимогливість. І тут же підкреслюється, що «застукати» хабарника на гарячому майже неможливо.

Іноді пропонують розробити критерій оцінок. Але ж будь-який викладач, у тому числі і хабарник, ніколи не погодиться з тим, що він не дотримується існуючих критеріїв оцінок.

А не так давно оголошувалось про започаткування програми «Молодь проти корупції» та пропонувалось розробити «Кодекс честі державного службовця». Однак такий кодекс може бути якнайкращим, але ситуація залишиться такою ж, якщо не будуть запроваджені дійові методи стимулювання, контролю і, зокрема, строгого контролю за дотриманням усіма громадянами існуючих законів. Досить згадати поширені свого часу в магазинах таблички типу: «Продавець і покупець, будьте взаємно ввічливими!», що анітрохи не впливало на поведінку ні продавців, ні покупців. Так само у перукарнях були таблички: «Даючи чайові, ви принижуєте гідність майстра». Але я особисто не пам’ятаю, щоб хтось із майстрів обурювався, коли йому давали чайові.

Очевидно, найдієвішим методом є створення таких умов, щоб будь-який громадянин (у тому числі і державний службовець) був зацікавлений у дотриманні законів та відповідних моральних принципів: порядності, об’єктивності, справедливості. Або, у крайньому випадку, не мав особливого зиску від порушення існуючих законів та норм поведінки. І це не просто посильна задача, її реально розв’язати без особливих фінансових затрат.

Для виходу із освітянської кризи, на нашу думку, потрібні радикальні реформи, а не косметичні заходи. При цьому такі заходи повинні стимулювати як у студентів, так і учнів бажання отримувати знання, а не оцінки та медалі, а також сприяти поліпшенню моральних якостей і учнів, і студентів, і вчителів шкіл та викладачів вузів, і різного типу лобістів та прохачів, у тому числі і деяких батьків. Такі заходи можливі і не тільки не потребують додаткових коштів, а більш того — можуть бути навіть прибутковими. Наведемо деякі з них.

Багато фахівців погоджуються з тим, що доцільно було б взагалі скасувати вступні іспити. Спочатку хоча б на деяких факультетах, де незначний конкурс. У першому семестрі за певну платню (скажімо, у розмірі студентської стипендії) заняття міг би відвідувати кожен бажаючий. Платню за навчання, в залежності від успішності, можна було б варіювати. При досить великій кількості бажаючих відвідувати заняття, платню абітурієнтів можна було б використати, в разі потреби, для орендування приміщень та для залучення якоїсь частини викладачів з-поміж пенсіонерів та кращих студентів старших курсів.

Після першого семестру на загальних відкритих зборах абітурієнтів можна було б відбирати, з урахуванням успішності, кандидатів для зарахування в студентські колективи. Можна не сумніватися, що значна частина претендентів ще до закінчення семестру зрозуміє помилковість свого вибору і «зійде з дистанції». Така заміна вступних іспитів на «вступний семестр» дала б можливість відбирати справді схильних до обраного виду діяльності студентів.

Скасування вступних іспитів значно зменшить (а, можливо, і повністю виключить) потік мисливців не за знаннями, а за дипломами. При цьому відпаде необхідність вести боротьбу з хабарництвом. Така система відбору студентів була б корисною і з точки зору поліпшення моральних якостей як певної категорії батьків і прохачів, так і майбутніх спеціалістів. Відпала б також необхідність у громіздких і часто затратних приймальних та екзаменаційних комісіях. А в школах вже замість боротьби за медалі велася б боротьба за знання. Оскільки за відсутності знань і здібностей «медалістам» про медалі навіть згадувати буде соромно.

Добре відомо, що одні студенти не мають можливості навчатись без стипендії, тоді як інші витрачають її за один-два дні на цукерки, шампанське, коньяк тощо. Але це не означає, що останнім треба відмовляти у наданні стипендії. Усі повинні мати право на неї чи якусь іншу допомогу від держави. З цією метою доцільно було б укладати контракти із студентами та відкривати для них рахунок. Студент має право кожного місяця брати певну суму грошей. А може і не брати. Сума, яка йому буде нараховуватись, повинна залежати від його успішності. При поганій успішності він не тільки не може брати гроші, а навпаки, повинен вносити відповідну суму (або така сума нараховується йому як борг).

Після закінчення вузу студент повинен повернути певну суму грошей або поїхати за призначенням на два-три роки на роботу. Це не тільки демократично, а й привчає рахувати гроші та розраховувати на свої можливості. І, нарешті, користуватися фінансовою допомогою держави буде лише той, кому це справді необхідно.

Досить просто розробити диференційовану систему нарахування стипендій, яка стимулювала б потяг до засвоєння знань при будь-якій успішності. При сучасному забезпеченні комп’ютерами це досить просто зробити.

Справді, якщо стипендію починати виплачувати при середній успішності чотири бали, то студент, який не в змозі досягти такої успішності, взагалі не буде старатися. А трієчку за другим чи третім заходом йому якось поставлять. Тому що у деяких вузах керівництво ставить питання чітко і однозначно: при зменшенні контингенту студентів на відповідну кількість зменшується і кількість ставок. Тож, виставляючи на семестрових екзаменах двійки, ви рубаєте сук під собою.

Не треба пояснювати, що від майбутніх фахівців, яких тримають лише для збереження штатів, користі державі не буде ніякої. Більше того, такі «фахівці», як правило, здатні лише шкодити суспільству і державі.

На закінчення хочу нагадати, що як нинішні, так і майбутні державні службовці навчались (чи навчаються) у різних учбових закладах. І здебільшого саме там вони мають можливість спостерігати за сумнівними і не завжди законними операціями, а також набувати досвіду своєрідного «контактування» з оточуючими. Тому, в процесі боротьби з корупцією не слід забувати і про боротьбу з не зовсім чистими руками в освіті.