КОМП’ЮТЕРНА НЕГРАМОТНІСТЬ У… «ШКОЛІ МАЙБУТНЬОГО»

Понад десять років тому мої ровесники проходили у сільській школі курс основ інформатики, який тоді тільки запроваджували. Складали прості алгоритми, за підручником вчили мови програмування Фортран і Бейсик. Але навчитися елементарного — користуватися комп’ютером — не міг ніхто, бо в очі не бачив фантастичної «коробки», можливості якої необмежені.

Ми брали участь навіть в обласних олімпіадах з інформатики, успішно здобуваючи... нульові бали. Нинішні старшокласники у селах за злегка відкорегованими підручниками складають ті ж самі алгоритми, по книжках вчать мови програмування і щиро заздрять міським дітям, які у комп’ютерній грамотності пішли далеко вперед.

За рівнем забезпечення кабінетами інформатики та обчислювальної техніки в загальноосвітніх школах Тернопільщина посідає останнє місце в Україні. Комп’ютерних «осель» тут лише 16,7 відсотка від потреби. Міста Севастополь і Київ, Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська області і Автономна Республіка Крим підказують наддністрянському краю діяти актив-ніше — у них кімнат «інформаційного прогресу» є вже від 73 до 50 відсотків. Але створення кабінетів і їх комп’ютерна «начинка» — це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Електронною технікою українські школи загалом забезпечені, як в африканському світі — в межах 4%. Ледь більше комп’ютерів у навчальних закладах Києва (5%), в Криму (4,6%), в Севастополі, Сумській і Рівненській областях (4,2%).

Наступного року в Україні буде впроваджено 12-річну систему навчання. У програмі школи європейського зразка передбачено окремий курс інформатики. Оволодіння комп’ютерною грамотністю відбуватиметься в кілька етапів: перший-шостий класи набуватимуть початкові навички роботи з комп’ютером, сьомі-десяті пройдуть основний курс інформатики, а випускні — курс інформатики допрофесійної підготовки з урахуванням про-філю навчального закладу. Але невідомо, як учні встигнуть добре зблизитися з комп’ютером, коли тільки для викладання основ інформатики потрібно мати одну ЕОМ щонайбільше на 25 учнів, а в школах України до неї прикипають 74! Та й багато сільських учителів знайомі з комп’ютером тільки з книжок, не знають, з якого боку до нього підійти. І тим самим роблять «школу майбутнього» далеким маревом.

Інформаційні запити сільських школярів Тернопільщини вперше задовольнили у селах Чортківського району, які потерпіли від липневої стихії. Президент і Кабінет міністрів взяли під свій патронат відбудову двох зруйнованих навчальних закладів і таким чином продемонстрували вибіркову турботу. Підтекст її звучав так: буде вам, сільські діти, компенсація. Ви отримали право не тільки лякатися урагану та гнути спину в полі, але й розумово розвиватися і більше працювати індивідуально. До початку навчального року у Косівській і Пробіжнянській загальноосвітніх школах за кошти держави були обладнані комп’ютерні класи, де встановлено по шість «ІВМок».

На цьому вік великої електроніки на селі завершується. Сільські діти та учні більшості райцентрів області знайомі з комп’ютером заочно — бачать його по телевізору або в тернопільських друзів. З 1992 року за бюджетні асигнування на освіту в регіоні не придбано жодної електронної «коробки»!

Державна і обласна скарбниці ніби змовилися... Минулого року ще й вийшла постанова уряду, яка заборонила купувати за бюджетні гроші засоби вартістю понад 500 гривень. А «комп’ютерного» спонсора, котрий би перекрив безпомічність вищих і нижчих влад, побачила тільки одна школа у Тернопільському районі.

Наприкінці серпня сесія облради прийняла рішення: передбачити в обласному бюджеті на 2001 рік 100 тисяч гривень для придбання комп’ютерів. Стільки ж планується виділити з держбюджету. Запізніла ініціатива влади — слабкий порятунок. Ці гроші — крапля в морі. Якщо судити за нинішнім рівнем цін, то буде закуплено не більше ніж 60—70 комп’ютерів, а в області тільки загальноосвітніх шкіл 1—3 ступенів налічується 288. Отож поки начальство зметикувало, де собака заритий, область якраз встигла на останній поїзд технічного прогресу.

Програма інформатизації загальноосвітніх закладів і комп’ютеризації сільських шкіл, розроблена Міністерством освіти, повністю лягає на плечі держави. Ініціатори розвитку «великого інформаційного села» за звичкою понадіялися на бюджет: це нібито остання гарантія... Але ніхто до кінця не усвідомив, як профінансувати такий масштабний проект за рахунок держави, якщо навіть на видання необхідної кількості підручників і посібників хронічно бракує грошей. Думалося, мабуть, що учням середніх і старших класів книги стануть не дуже потрібні, бо черпатимуть інформацію з Інтернету, дивитимуться відео прес-конференції тощо.

Досвід країн з перехідною економікою показав: проблеми інформатизації-комп’ютеризації може успішно вирішувати бізнес. У багатьох африканських країнах та в Індії, де століттями панувала су- цільна неграмотність, зараз теж виконується програма оснащення комп’ютерами сільських шкіл. Проте там її фінансування забезпечують меценати. В Україні переважна більшість ділових людей вважає, що від конкурсів краси, розважальних шоу користі значно більше...

Селам і містечкам, на щастя, майже невідомі основні біди постіндустріального, інформаційного суспільства — надмірна прив’язаність до комп’ютера стандартизує, збіднює мислення, орієнтує більше на споживацьке використання чужих знань, аніж на творчість, спричиняє різні недуги. Але від інформаційної сплячки глибинка виграла не більше. Вона тихо опинилася на задвірках бурхливої новітньої історії, поставляє далеко не найкращих в інтелектуальному розвитку випускників і приймає недовчених, низькокваліфікованих фахівців. Глибші наслідки будуть пізніше...