«Геть книжки виснажливі!», або Роздуми навколо проблем шкільної літературної освіти

Статті відомих вітчизняних учених — Григорія Клочека «Королева мистецтв — на задвірках освіти» та Ольги Слоньовської «Косметичний ремонт чи реконструкція, або Біди і напасті української літератури в школі», надруковані у попередніх числах газети, не можуть залишити байдужими всіх причетних до процесу шкільної літературної освіти.

З надією на майбутні позитивні зрушення, на радикальні зміни в сучасній українській школі повністю підтримую колег у їхньому бажанні виявити найболючіші місця шкільного курсу літератури. А це, безперечно, збільшення годин на вивчення рідної мови та літератури, збереження варіативності навчальних програм і підручників, суттєве корегування наявних програм, проведення прозорих конкурсів навчальної літератури. А ще… збереження, плекання учня-читача, здатного відрізняти масову літературу від художньої, поціновувати явища класичної культури, висловлювати власну аргументовану позицію щодо того чи іншого мистецького твору.

Чи допомагає вирішенню цієї проблеми нова єдина навчальна програма з зарубіжної літератури? На жаль, цей безальтернативний державний документ не тільки не допомагає заохотити учнів до літератури, а й, хоч як це дивно, навпаки, ще більше відвертає від художнього твору.

І психологи, і соціологи неодноразово звертали увагу педагогів на важливість включення до шкільних програм творів про однолітків учнів, літературних текстів, що користуються неабияким попитом серед сучасних школярів, а саме в жанрі фантастики та фентезі. Що ж ми бачимо в програмі? У 5 класі передбачено вивчення сучасної дитячої літератури лише оглядово (що само по собі є нонсенсом для 5 класу!). Натомість школярі повинні ще раз прочитати добре знайому їм казку про Попелюшку Шарля Перро, на що відводиться аж чотири години. При тому, що в програмі для 5 класу «години гуляють», поза увагою її укладачів (а значить, і учнів) залишилися твори, які давно ввійшли до золотого фонду дитячої літератури і без яких важко уявити сучасного розвиненого читача. Наприклад, у програмі не представлено жодної казки О.Пушкіна. Натомість для вивчення рекомендується вже знайома дітям цього віку драматична казка С.Маршака «Дванадцять місяців». Також з невідомих причин у програмі відсутні казки О.Уальда, А.Ліндгрен, оповідання про тварин Е.Сетона-Томпсона, фентезі Дж.Р.Толкієна — тобто твори, що їх із захватом читають учні цієї вікової категорії (звичайно ті, які взагалі ще читають).

Ще одне спостереження. Згідно із програмою із зарубіжної літератури для 5 класу учні мають вивчати поезії Алкмана, Гете, Лермонтова. Звернімо увагу на тематику цих творів: «Сплять усі верховини гірські…» (Алкман), «На всі вершини ліг супокій (…) Ти теж спочинеш скоро, лиш зачекай» (Гете), «Ген на верховини темна ніч лягла (…) зможеш від тривоги скоро й ти спочить!» (Лермонтов). Тобто веселі й життєрадісні п’ятикласники на трьох уроках поспіль читають про «душевний спокій, умиротворення», їм розповідають про «олюднення» природи у віршах», наголошуючи на «взаємозв’язку стану людської душі та опису природи» (див. програму). Школярі повинні (знову ж таки за програмою) «виразно читати поезії, намагаючись відтворити інтонацією їхній настрій». Усе це, звичайно, учні на уроках роблять: і виразно читають, і слухають учителя про «олюднення» природи, і розмірковують… Але чи це не суперечить душевній природі самих п’ятикласників? Чому саме ці твори обрано для текстуального вивчення?

Окремо хочу висловитися з приводу наявності в програмі з зарубіжної літератури для 5 класу філософської лірики японського поета Мацуо Басьо. І тут, гадаю, потрібно чесно сказати про те, що зрозуміти творчість цього видатного самобутнього митця десятирічні школярі просто неспроможні. І всі спроби презентувати хоку Мацуо Басьо у 5 класі — це лише розмова «навколо» японської культури. До речі, мабуть, певною мірою розуміючи це, автори програми виділили на цю тему аж одну годину. Постає запитання: чому в 5 класі, чому не значно пізніше, коли учні справді вже готові осягнути і велич постаті Басьо, і філософський зміст його творів? З якою метою проводяться такі експерименти над учнями?

Не думаю, що сучасні школярі, які так захоплюються фантастичною літературою, «пробачать» авторам програми, що за всі роки навчання в школі їм пощастить (звичайно, якщо йти за програмою!) зустрітися тільки з одним (!!!) твором у цьому жанрі — оповіданням Рея Бредбері «Усмішка», запропонованим для вивчення в 6 класі. Але найбільші проблеми з програмою очікують нас у наступному навчальному році, коли вступить у дію нова навчальна програма для 8 класу.

Упевнена: якщо істотних змін у програмі не відбудеться, питання «Як зацікавити учнів книгою?» уже некоректно буде навіть ставити. Адже після вивчення курсу зарубіжної літератури у 8 класі ми втратимо читача остаточно. Створюється враження, що програму для цього класу навмисно склали так, щоб викликати відразу до читання. Бо як можна пояснити те, що автори програми свідомо пропонують 13—14-річним підліткам цілий рік вивчати антич­ну та середньовічну літературу і жодного твору про свого однолітка. Натомість, як зазначено у програмі, учні мають зануритися у лірику вагантів, відчути їхнє не тільки «іронічне ставлення до свого суспільного стану; веселий настрій, заклик до насолоди радощами життя», а й чітко засвоїти гасло вагантів «Геть книжки виснажливі!..».

Вважаю, деякі твори (Анакреонта «Принеси води, юначе…», «Золотоволосий Ерот…», а також «Безтурботну пісню» («Геть книжки виснажливі») обов’язково потрібно вилучити з програми як такі, що не відповідають психологічним особливостям їх сприй­няття учнями цієї вікової категорії. Уявляю собі ситуацію, як можуть відреагувати батьки, коли в підручнику із зарубіжної літератури своїх дітей вони прочитають, наприклад, такі рядки:

Золотоволосий Ерот мене

Знову поцілив

пурпурним м’ячем —

Дівчину в барвних

сандалях тепер

Каже мені забавляти.

Лиш залишилося

кляте дівча —

З Лесбосу славного родом

воно,

Та й, осміявши мою сивину,

Іншому звабно моргає.

(Переклад А.Содомори)

Геть книжки виснажливі!

Годі нам учитися!

Юні нерозважливій

Личить веселитися!

А до знань на схилі віку

Можна причаститися!

(…)

До богів подібні ми!

Як боги, кохаймося!

До забав жадібними

Бути не вагаймося!

Між дівочі хороводи,

Юнаки, покваптеся,

Щоб не втратити нагоди,

Як нагода трапиться! (…)

(Переклад М.Борецького)

Сподіваюся, що авторам програм стане здорового глузду вилучити ці твори з переліку рекомендованих. Якщо ж цього не станеться, то заклик «Геть книжки виснажливі!..», зафіксований у державних вимогах до підготовки учнів, легко сформує майбутнього «читача». Отак радикально і «вирішиться» проблема із читанням.

Звичайно, програмотворення — це копітка й тривала робота всіх учасників навчального процесу: і науковців, і вчителів, і учнів, і їхніх батьків. А отже, усі критичні зауваження на адресу програм потрібно сприймати конструктивно. Тільки тоді курс зарубіжної літератури в школі справді сприятиме формуванню сучасного читача.