Зустрічайте: друга хвиля зростання цін на продовольство

«Прилетит к нам волшебник в голубом вертолете и бесплатно покажет кино…» Можливо, саме на чарівника розраховували чиновники, коли бадьоро рапортували про чергове підвищення заробітних плат і соціальних виплат, відірване від реальних результатів і показників економічного розвитку країни. Перша хвиля просто-таки обвального підвищення цін практично «на все» обрушилася на країну восени минулого року, що, втім, як показав час, було лише першим тривожним дзвіночком. Те, що «безкоштовного кіно» не буває, повною мірою підтвердив січень 2008 року, який став провісником другої хвилі практично тотального підвищення цін передусім на продовольство.

Автору вдалося дістати доступ і проаналізувати обновлені січневі прайс-листи низки великих оптово-торгових фірм. Вдалося також ознайомитися з листами-попередженнями підприємств — виробників продуктів харчування про плановане підвищення цін. Звісно, виробники продуктів харчування проводять різну цінову політику, одні підвищують ціни відразу ж, невідкладно, інші якийсь час допрацьовують «на залишках», тобто не квапляться міняти цінники, користуючись раніше закупленою сировиною. Відповідно жителі деяких регіонів можуть і не відразу помітити тотальне подорожчання продуктів.

Однак місяцем раніш чи місяцем пізніше, але виробники продуктів почнуть дружно рухатися в напрямі значного підвищення цін на свою продукцію.

Ще раз підкреслимо, даний матеріал грунтується на цифрах, за якими тільки нині «закуповуються» великі оптовики, котрі працюють напряму з виробниками, тому до роздробу цінові зміни поки ще повною мірою не дійшли.

Солодке кусається насамперед

Низка найбільших підприємств країни нині підвищують ціни на:

— печиво — на 15%;

— вафлі та вафельні трубочки — на 4—10%;

— цукерки на вагу — на 6—7%;

— драже — на 4—13%;

— цукерки в коробках — на 5—7%;

— шоколадні батончики — на 4—10%;

— м’ясні, ковбасні вироби — на 15—20% (протягом останніх двох місяців);

— сірники — на 3%;

— популярні сорти кави та чаю — на 5—10%;

— макаронні вироби — на 10%;

— морозиво — на 20—30% (протягом останніх місяців);

— соки деяких виробників — на 8%;

— майонез, маргарин — на 10%;

— олія — на 20% (навіть не віриться, що в серпні 2007 р. літр олії коштував близько 5 грн.);

— «народні» рибні консерви кілька—шпроти — на 10—20%.

Подорожчали також предмети «прогулянкового харчового дозвілля»: кола—фанта, орбіт—дирол і снікерси — на 10%.

Отримано листи-попередження про можливе підвищення цін на:

— шоколад — на 14%;

— деякі популярні види круп — на 20%;

— кури — на 6%.

Окремим рядком йде звичайний чорний перець, відчутне подорожчання якого очікується через неврожай в Індії.

Приємних новин не так уже й багато. На гривню за кілограм дешевшає вершкове масло, позначається вплив сезонних чинників. Без змін — сири, деякі сорти восени подорожчали на 50—60%. Застигли ціни на більшість видів морепродуктів і тушонки. Когось засмутить, а когось обрадує новина про подорожчання алкоголю на 10—20% і майже всіх видів сигарет на 10—25 коп. за пачку.

Із урахуванням уже зафіксованої планки січневої інфляції в 2,9% (таке спостерігалося вісім років тому) можуть вийти «веселі» річні дані.

Безумовно, високооплачувані верстви населення швидше за все не помітять того, що особистий гаманець «полегшав». А от тим, у кого заробіток не дотягує до середньостатистичного, і пересічним пенсіонерам доведеться нелегко в умовах, коли ціни в країні відв’язалися. Адже отримана з бюджету готівка не відповідає існуючій на ринку пропозиції.

Прощавай, дешевий харч

Частково зростання цін у країні пояснюється глобальними чинниками: неврожай зернових у світі, збільшення споживання молочних продуктів у країнах Південної та Східної Азії, зменшення запасів продуктів на складах багатьох країн ЄС, дорожчання енергоносіїв, розширення через це виробництва біопалива з рослинної сировини. Все це вже призвело до рекордної за всі роки існування європейської валюти інфляції в єврозоні, котра, за повідомленнями європейської агенції Eurostat, за 2007 рік становила 3,2%.

Тенденції, як бачимо, схожі, ось тільки проблеми жителів ЄС і наших співвітчизників дещо іншого рівня. Річ у тім, що громадяни країн Західної Європи, котрі мають високі доходи, витрачають на продукти харчування не більш як 10—15% сімейного бюджету, трохи вищий цей показник у центральноєвропейських країнах. Між тим, не секрет, що у нас досить багато домашніх господарств, у котрих весь сукупний заробіток витрачають на їжу.

Знову інфляційна спіраль

Зважаючи на все, економіка повільно, але неухильно заходить у глухий кут. З одного боку, не підвищувати заробітних плат не можна, оскільки їх середній розмір (в еквіваленті близько 300 дол.) сприяє тому, що країна от уже багато років є постачальником кадрів для цілого ряду країн світу.

З другого боку, істотне відставання зростання продуктивності праці від темпів зростання заробітних плат, якщо економічна політика буде незмінною, безальтернативно призведе до нових цінових сплесків. І тоді тотальне подорожчання продуктів, яке трапилося в Україні двічі за останні півроку, здаватиметься нам дурничкою.

Неінноваційний шлях розвитку економіки — це шлях у нікуди. Можна успішно перевиконувати податкові та митні плани, та тільки проблеми це не вирішить. Можна продати ще кілька підприємств на чесних конкурсах, та тільки надходження від цього продажу, якщо їх не спрямувати на реформи й інновації, довгострокової користі також не принесуть.

Ефект дешевої й кваліфікованої робочої сили, який тривалий час витягує і темпи зростання, і нашу економіку в цілому, зникає. Додамо до цього перманентне збільшення частки енергоресурсів у собівартості продукції і не досить ефективні програми енергозберігання.

Виходить замкнуте коло: зростають зарплати — зростає і попит. Якщо зростання зарплат не відповідає збільшенню темпів продуктивності праці, виробник, бажаючи зберегти прибуток, постійно підвищує ціни, відповідно зростає інфляційний показник.

Зростання цін стимулює подальше підвищення зарплат і соціальних виплат. У результаті знову зростають витрати на виробництво продукції, скорочується прибуток. Топ-менеджмент деяких підприємств починає замислюватися над питанням, а чи є сенс в таких умовах нарощувати виробництво і чи не простіше законсервувати все на поточному рівні? Отже, починають падати і темпи розвитку виробництва.

Випереджальне зростання зарплат і бюджетних витрат. Інфляція. Зниження продуктивності праці. Скорочення конкурентоспроможності. Збільшення частки імпорту. Все, коло замкнулося. Інфляційна спіраль готова: зростання цін — зростання зар­плат — і знову зростання цін.

Нацбанк проти кредитів?

Факти підтверджують — у НБУ не так вже багато можливостей серйозно впливати на інфляцію, оскільки зростання цін викликане передусім немонетарними чинниками. В таких умовах заходи для «зв’язування грошей» особливого результату не приносять. Втім, недавно чиновники-фінансисти прозвітували про операцію зі стерилізації грошей шляхом збільшення коштів на казначейському рахунку НБУ. На початку року на казначейському рахунку уряд мав 4,4 млрд. грн., нині — уже 9,5 млрд. грн. Кажуть, що тепер ці гроші не тиснуть на споживчий ринок, інакше інфляційний удар був би ще відчутнішим.

Окрім того, наприкінці минулого року збільшено ставку рефінансування з 8 до 10%, здійснено продаж Нацбанком своїх депозитних сертифікатів та ін. Між іншим, 10-відсоткова ставка рефінансування була востаннє встановлена ще в серпні 2002 р. Головна фінансова установа країни пішла на такі безпрецедентні заходи в надії, що банки значно підвищать відсотки за іпотечними і споживчими кредитами для населення. Відповідно, бажання у населення брати кредити зменшиться, і на споживчому ринку країни до обміну на товари буде пред’явлено менше грошей. Вітчизняні банкіри вирішили цю проблему безболісно, вони просто підвищили депозитну винагороду для фізичних і юридичних осіб на внутрішньому ринку й активізували зусилля для отримання кредитів за кордоном на зовнішніх ринках. Отож відносно дешевих грошей менше не стало, і зусилля Нацбанку багато в чому виявилися марними. Зростання позик триває, ще більш розганяючи інфляційний експрес.

Три кити, котрі утримують економіку

1. Надходження від приватизації — це джерело, яке рано чи пізно вичерпається. Практика показує — їх ніколи не буває багато. І бажано, щоб кошти, виручені від продажу Одеського припортового й «Укртелекому» не були б просто роздані, а використовувалися для розвитку національної економіки на інноваційній основі.

2. Зовнішня кон’юнктура на українську експортну продукцію (метал, хімія) залежить від того, чи буде компенсоване уповільнення темпів розвитку американської економіки апетитами економік країн, що розвиваються — Китаю, Бразилії, Індії. У разі зниження світових цін на метал і прокат (прогнози для країни поки сприятливі) українська економіка опиниться в ножицях, коли метал дешевшає, а газ дорожчає.

3. Ще однією опорою є грошовий потік ззовні від українців-заробітчан, за неофіційними оцінками, він становить астрономічну суму в 20—30 млрд. дол. щорічно.

Водночас названі три кити створюють три основні ризики для національної економіки.

Так, «зелені» мільярди від експорту та заробітчан уже надули колосальні бульбашки на ринках нерухомості та землі, луснути які можуть навіть і без форсмажорних обставин.

Крім того, удаване благополуччя відвертає увагу від потреби термінового переведення вітчизняної економіки в інноваційне русло. Відсуває на другий план модернізацію виробництв, впровадження енергозберігаючих технологій і підвищення конкурентоспроможності.

Нарешті, всі перелічені вище чинники ніяк не сприяють вирішенню питань, під знаком яких швидше за все і пройде весь 2008 рік. Як вивести країну з інфляційного замкнутого кола? Як не допустити зниження якості життя найменш соціально захищених верств населення, не забуваючи при цьому, що боротьба з інфляцією не повинна призвести до гальмування темпів розвитку економіки?

Сім нюансів 2008 року

1. Існує велика ймовірність, що прогнозний рівень інфляції уряду (9,6%) і ціни будуть істотно перекриті.

2. Старт нового року в плані боротьби з інфляцією був невдалим, авральні заходи НБУ поки не дали належного ефекту. У країні відчутно і майже тотально дорожчають продукти.

3. Не виключено, що в «новорічне» подорожчання не повною мірою закладені нові ціни на енергоносії. Окрім підвищення цін монополіями, інфляцію в Україні також підстьобуватимуть кредитний бум і збільшення внутрішнього попиту внаслідок зміни структури держбюджету.

4. Одна компенсаційна ощадбанківська тисяча на рівень інфляції поки вплинула незначно. Проте годі й казати про відсутність взаємозв’язку між виплатами та цінами. Та й інфляційні очікування населення підігріваються обіцянками «золотого дощу» наступних виплат у порівняно короткостроковій перспективі, протягом двох років, що може мати серйозні наслідки.

5. Українському уряду вже найближчим часом доведеться розглянути питання про підвищення тарифів на енергоносії для населення через зростання цін на імпортовані ресурси.

6. Значний розрив між верствами найбільш високооплачуваного населення та співгромадян, які одержують мінімальні доходи, призведе до того, що інфляційний удар зачепить насамперед саме малозабезпечених громадян. Ціновий експрес, звісно ж, розганяють не прості пенсіонери, вчителі та лікарі, ціни зорієнтовані як мінімум на середній рівень заробітку в країні. Крім того, за високих цін на продукти програє передусім бідне населення великих міст, адже саме на купівлю продуктів припадає найбільше витрат.

До речі, прем’єр-міністр Великобританії Гордон Браун вважає, що підвищення зарплат державних чиновників не повинно перевершувати збільшення оплати праці працівників бюджетної сфери. «Я дуже хочу платити більше працівникам державного сектора, але в даний момент це не є можливим, ми всі повинні виявити дисциплінованість, щоб утримати інфляцію на комфортному рівні для довгострокового розвитку економіки країни», — підкреслив Браун. Саме тому в Англії — депутат, лікар і директор школи одержують майже однакову річну платню.

У нас же утворився чималий прошарок високооплачуваних депутатів, чиновників і пенсіонерів, чия основна зарплата ніякими коефіцієнтами не прив’язана (як це заведено в багатьох європейських країнах) до розміру середньої зарплати в країні. Роль цього чинника в цінових рекордах, встановлюваних у країні, очевидна.

7. Цілий ряд макроекономічних чинників усе ще сприяє Україні: збереження високих темпів зростання ВВП, низький рівень безробіття, збільшення рівня іноземних інвестицій, стале зростання фондового ринку, вступ до СОТ.

Життя не за коштами

Головна ж причина загрози кризи в країні — «життя не за коштами». Це стосується всіх — і уряду, і домогосподарств, і приватних компаній, і банків.

Корпорації та населення накопичують занадто великі борги, в остаточному підсумку шляхом запозичень за кордоном, оскільки агресивне зростання банківських кредитів фінансується передусім за рахунок збільшення зовнішніх позик наших фінансових установ. Позикові гроші вкладають у бізнес-проекти, скуповування нерухомості та землі.

Нагадаємо, що в період азіатської кризи 1997—1998 рр. приватні компанії та банки Таїланду й Індонезії також мали великий закордонний борг й обидві країни, як і Україна, прив’язували свої національні валюти до американського долара. Чим усе це закінчилося, добре відомо. Розв’язка почалася, коли у багатьох азіатських компаній з’явилися проблеми з поверненням кредитів банкам, у результаті чого деякі з фінансових установ стали банкрутами.

За твердженням Fitch Ratings, зовнішній борг України 2007 р. порівняно з 2006-м збільшився з 51,0 млрд. дол. до 61,5 млрд. дол.

Чи підстьобне світова криза інфляцію в Україні? Чи залишиться продовольчий ринок основним генератором підвищення цін? Чи принесуть стабільність гривні в жертву заради незначного зниження інфляційних процесів? Чи будуть третя, четверта і наступні цінові хвилі, чи ж інфляцію вдасться приборкати принаймні у рамках нинішніх прогнозів?

Чи упорається вітчизняна економіка з потрійним інфляційним ударом — від подорожчання кредитів, від збільшення доходів, не пов’язаних із продуктивністю праці, і від подорожчання природних ресурсів? Точної відповіді немає, однак те, що 2008 рік буде важким, непередбачуваним і з «пригодами», зрозуміло вже сьогодні.