ЗИМА ВИРІШИЛА ВІДСТУПИТИ І ВПУСТИЛА ОСІНЬ...

Ні, все ж таки Україна ходить під Богом. Невчасний прихід холодів зовсім було вибив наших людей із колії: опалення немає, гарячої води немає (ідеться про Львів), з неба безперервно ллє затяжний осінній дощ. Здавалося, порятунку немає ніде. Як манни небесної очікували 15 жовтня, початку опалювального сезону. Власті з цього приводу щоб дуже — не розводилися, але в перших числах жовтня все ж таки провели кілька зустрічей і прес-конференцію, на якій особливих тривог не прозвучало: ресурсів газу в області достатньо.

Ці заколисування ніби й приколисали людей, хоча в повітрі витала й недовіра: обіцянка — цяцянка... Насторожувало й те, що коли проблем немає, то чому не включають опалення раніше, адже на вулиці температура піднімається трохи вище нуля, а в квартирах — 12—14 градусів тепла? Але, законослухняні, ми чекали 15 жовтня. Хоч обласні та львівські міські власті видали розпорядження розпочати опалювальний сезон цього року з 11 жовтня...

Аж тут, як сніг на голову, впало повідомлення, що Львів і багато районних центрів області не можуть розраховувати на подачу тепла через величезні борги перед НАК «Нафтогаз України» ще за минулі роки. А, відповідно до указу Президента, підприємствам, котрі мають заборгованість, подавати газ забороняється. Невідомо, чим би все це скінчилося для Львівщини (люди почали активно обігріватися газом, вмикати електроприлади, тож виходили з ладу навіть потужні трансформатори, залишаючи на кілька діб жителів цілих мікрорайонів не лише без тепла, а й без світла), та, дякувати Богу, погода зглянулася. Тож ті, хто за родом своєї служби ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ забезпечувати людей теплом, отримали перепочинок і ще одну можливість виправити ситуацію...

Та все ж таки чому в котрий раз і котрий рік наші комунальні служби виявилися непідготовленими до зимових холодів? Перший заступник голови Львівської облдержадміністрації Олександр Сендега пояснює це некомпетентністю, безвідповідальністю місцевих органів самоврядування, у відання яких передано комунальні служби, у тому числі й теплоенергетичні. Централізованого управління цим господарством уже немає давно, з середини 90-х, але багато керівників місцевого масштабу все ще чекають якихось розпоряджень згори. Нинішній старт у зиму показав, що ніхто нічого ні за кого вирішувати і робити не стане. Тому там, де керівники заздалегідь з’ясували свої стосунки з «Нафтогазом України», питання були зняті з порядку денного і населені пункти отримали тепло вчасно. На Львівщині їх можна полічити на пальцях: міста Самбір, Дрогобич, Червоноград, Жидачів, Новояворівськ, Яворів, Кам’янка-Бузька, Бузьк та деякі інші. Фактично ж опалювальний сезон в області на самому його початку був майже стовідсотково «заморожений» із лідером обласного масштабу — Львовом. Лише 15 жовтня стало відомо, що Львів винен «Нафтогазу України» 76 млн. грн.

Це незбагненно: до останнього сидіти в кабінетах і вичікувати. Чого? Що, як завжди, з приходом холодів верхні ешелони зглянуться і газову заслінку все ж таки відсунуть? Лише 15 жовтня чиновники львівської мерії поїхали в столицю, прямо до газовиків. А наступного дня стало відомо, що ті вимагають проплатити лише поточні розрахунки, а борг буде реструктуровано. Львову необхідно заплатити 13 млн. грн., причому перший терміновий внесок — 6 млн. Начебто три мільйони вишукали відразу. І домовилися про кредитування.

Що стосується невеликих міст області, то деякі взяли кредити в банку, вишукали інші можливості, аби вчасно проплатити мінімально необхідну суму й отримати тепло. Так, зокрема, зробив міський голова Дрогобича буквально за тиждень до початку опалювального сезону, і сьогодні Дрогобич із теплом. Міський голова Городка передав свої великі котельні на баланс бюджетних структур — шкіл, лікарень, а невеликі будівлі перевів на індивідуальну систему опалення. І таким чином теж вирішив проблему теплозабезпечення своєї території. Але це факти поодинокі.

Тож говорити про перспективи майбутнього опалювального сезону на Львівщині рано. Багато керівників, за прикладом сусідів, теж наразі подалися в Київ вирішувати питання. Краще пізно, ніж ніколи. І якщо природа дасть нам невеликий перепочинок, сподіватимемося, проблему все ж залагодять. Якщо згадати торішню зимівлю, то деякі відомчі будинки, багато гуртожитків провели зиму без опалення взагалі. Люди обігрівалися як і чим могли. І це життя? Не виключені такі казуси і цієї зими. Можливо, кількість «неопалюваних» зросте, адже комунальні служби категорично вимагають, щоб усі стовідсотково оплачували комунальні послуги, і передусім тепло.

Нікого особливо не цікавить, є у пенсіонера, інваліда чи безробітного хоч мінімальні кошти на ці потреби. Жеки та інші служби у разі непроплати просто «відрізають» таких споживачів від усіх земних благ. А, виявляється, є в нашому кульгавому законодавстві чимало механізмів, які можуть розв’язати ці нерозв’язні питання: реструктуризація боргу, оформлення субсидій у результаті отриманої згоди на реструктуризацію та інше. Однак для цього чиновникам треба займатися проблемами, дійти до кожної сім’ї і допомогти їй вирішити ці питання. Адже самостійно розібратися в морі постанов, нормативних актів та заборон простому смертному просто не під силу. Але не хочуть наші чиновники, ой як не хочуть, опуститися до простого смертного. Краще заборонити, відключити, покарати...

Сьогодні проплата за комунальні послуги від фізичних осіб у Львові та області становить 70—90%. Тож борг є і, природно, поступово зростає. Ті ж, хто платить справно, не має боргів, — дедалі більше нарікають, що в них теж ані води, ані тепла. У чому ж їхня вина, якщо кілька людей у будинку чи під’їзді, а може в мікрорайоні потрапили до реєстру боржників? Чому порушуються їхні права і ніхто їх не захищає, окрім них самих?

Із 15 жовтня у Львівській облдержадміністрації створено обласний штаб, який, збираючись щодня, координуватиме всю роботу з теплозабезпечення області, поширюватиме і заохочуватиме досвід найкращих структур та організацій. І контролюватиме їх.

— А взагалі, — каже Олександр Сендега, — ми розпочинаємо реформування житлово-комунального господарства області. Потрібно створювати конкурентне середовище у всіх його сферах, інакше монополіст доведе нас до ручки. У Львові вже успішно функціонують кілька приватних фірм із обслуговування ліфтового господарства, вивезення сміття тощо. І якщо рік тому тут були великі проблеми, то зараз, приміром, не лише успішно обслуговуються наші старі ліфти, а й почався процес заміни їх на нові.

Ми зрозуміли, що не можна віддавати пріоритет якійсь одній організації чи фірмі. Якщо вона обслуговує до 50 відсотків ринку, то її проблеми можуть паралізувати весь напрям роботи. Так було торік із вивезенням у Львові сміття. Тому таким приватникам має належати не більше 20—25 відсотків ринку послуг. Те ж саме треба робити і в теплокомуненерго. Сьогодні вже є можливість впроваджувати у нас (за підтримки міжнародних структур) енергозберігаючі технології. Приміром, будується окрема котельня, проводиться утеплення будинків, квартир, і відтак менше витрачається тепла. Такий проект, за підрахунками спеціалістів, окупається не більш як через п’ять років. Надходять пропозиції від комерційних структур, готових викупити старі, не функціонуючі котельні, вкласти в них гроші і частково переобладнати під міні-ТЕЦ. На це нам потрібно йти. І, як головні критерії, ставити перед такими фірмами вимоги належної якості наданих послуг та мінімальної їх вартості. Тоді проблему можна буде зрушити з мертвої точки.

Теорія хороша. І головне, перспективна. Ось тільки як переживемо на Львівщині нинішню зиму?