ЗИМА ТРИВОГИ НАШОЇ...

Як і завжди, наступна зима, лякає не так своїми холодами, скільки ступенем нашої підготовленості до неї. Саме ця думка виникла у зв’язку з позачерговим пленумом профспілки працівників вугільної промисловості України, який відбувся нещодавно і в роботі якого я як народний депутат України брав участь. Не приховую, що винесене на розгляд питання про бюджетне фінансування вугільної промисловості становило для мене особливий інтерес. Адже мій виборчий округ — шахтарський регіон, жахливі проблеми якого мені добре відомі. Через хронічне недофінансування з бюджету шахтарські міста та селища, вугільна галузь у цілому перебувають у стані повільного вмирання. Хоча в усьому світі видобуток енергетичного вугілля дотується з бюджету.

Консервуємо кризу?

Занепокоєння всіх учасників пленуму викликала саме непродуманість рішень у питаннях бюджетного фінансування. Якщо середньомісячний рівень держпідтримки в оптовій ціні тонни вугільної продукції в 1991—1994 роках становив 80,8%, то в 1996—2000-му він знизився до 28,6%. Занижена більш ніж удвічі проти мінімально необхідних коштів сума держпідтримки з бюджету 2000 року не дозволила вирішити чимало завдань і виробничого, і соціального плану. Очікується, що навіть з урахуванням її більш ніж 70% підприємств закінчать нинішній рік зі збитками.

Темпи вибуття виробничих потужностей вугільних підприємств, як і раніше, перевищують темпи їхнього введення. Сповільнюється проведення підготовчих виробіток, знижується рівень їхньої механізації. Скорочується кількість діючих очисних забоїв. При цьому через нестачу коштів випереджаючими темпами зменшується кількість високонавантажених комплексно-механізованих лав.

Ситуація цілком може погіршитися наступного року, ос-кільки проект Державного бюджету, поданий Кабінетом міністрів України до Верховної Ради, передбачає витрати на вугільну промисловість у сумі 1,8 млрд. грн. Ці кошти не дозволяють забезпечити не тільки необхідного розвитку підприємств галузі, а навіть підтримання їхньої роботи на нинішньому рівні.

Такий проект бюджету, як зазначалося на пленумі, суперечить завданням, поставленим перед вугільною промисловістю «Національною енергетичною програмою України до 2010 року», і веде до підриву енергетичної незалежності держави, різкого зростання соціальної напруженості в галузі.

Про розвиток шахтного виробництва навіть не йдеться: на ці цілі в проектах держбюджету другий рік поспіль не закладається жодної копійки. У результаті на межі повного зникнення опинився шахтобудівний комплекс, а шахти-новобудови або консервуються, або їхнє введення затягується на довгі роки.

Спад виробництва призводить до розвалу соціальної сфери. Останніми роками різко погіршилася і стала, без перебільшення, критичною ситуація з забезпеченням працівників та пенсіонерів області паливом на побутові потреби, утриманням житлового фонду та об’єктів соціальної інфраструктури, особливо дитячих оздоровчих центрів; скорочується матеріальна база для лікування, оздоровлення і відпочинку працюючих. Лише за три останні роки кількість санаторіїв-профілакторіїв зменшилася на три одиниці, втрачено більше десятка баз відпочинку. На половині шахт, як і раніше, не працюють підземні пункти харчування, і це негативно позначається на фізичному стані гірників. І що характерно — на виплату регресів та одноразової допомоги у запропонованому проекті бюджету-2001 (на порушення вимог закону!) коштів не передбачається.

Хитра бюджетна арифметика

Шахтарів з року в рік переконують: усе лихо від горезвісної нестачі грошей у скарбниці. Але чи так це насправді? Чи не схожі ми на того голодного, який не бажає нахилитися, щоб підняти з землі яблуко, що впало?

Звернімося до проекту держбюджету та аргументації розробників щодо наповнення його дохідної частини.

Як бачимо з пояснювальної записки, недоїмка по податку на прибуток підприємств на 1 серпня ц.р. становила 3,8 млрд. грн. І майбутнього року, всупереч усякій логіці, планується не скорочення її, а збільшення — ще на 250 млн. Отже, за два роки бюджет «прощає» вітчизняним платникам податків 4 млрд. своїх потенційних доходів. Звичайно, треба бути реалістами — про 100-відсоткове залучення цього податку говорити не доводиться. Проте, на мій погляд, можна й потрібно порушувати питання про збільшення бюджетних надходжень по цьому податку на суму хоча б до 1 млрд. грн. І вже ніяк не меншу саме тих 250 млн., на які автори бюджетного проекту — певне, від щедрот своїх — запланували 2001 року зростання недоїмки.

Аналогічна ситуація і по податку на додану вартість: тут сума реально можливого збільшення доходів бюджету становить близько 2 млрд. грн.

За розрахунками розробників, збір за спеціальне використання водних ресурсів становить 296,7 млн.грн. Бюджетом же планується отримати лише 159,4 млн. грн., тобто 53,7 відсотка. Хоча доведення рівня оплати до 90 відсотків збільшило б прибутки бюджету за цією статею на 100—110 млн.

Не очікують у Кабміні також збільшення бюджетних коштів за рахунок транзиту природного газу через територію України. У матеріалах до проекту сказано, що прогноз платежів розрахований на рівні 2000 року — 2454,1 млн. грн. А в проекті чомусь передбачено лише 1215 млн. грн. Понад 1,2 млрд. грн. «випарувались»! Схожа розбіжність і щодо обсягів платежів рентної плати за природний газ, що добувається в Україні. Відповідно до пояснювальної записки, цей обсяг має становити 404,2 млн. грн., а в бюджеті передбачено лише 200 млн., чи 49,5 відсотка.

Ми навели лише кілька прикладів, хоча насправді їх набагато більше. Я переконаний, що в уряду і бюджетного комітету є реальні можливості для того, щоб дохідну частину збільшити приблизно на 5 млрд. грн., які можна витратити і на держпідтримку шахтарів, і на вирішення соціальних проблем. Причому таке рішення повністю узгоджується з прийнятою ВР бюджетною резолюцією, яка передбачає, що через бюджет наступного року можна перерозподілити 30% валового внутрішнього продукту. Тим часом уряд, розробляючи свій варіант головного фінансового закону країни, дійшов до позначки в 27% ВВП і чомусь зупинився...

«Золотий» брухт

Рахунок втратам, які не дозволяють українському народу вирватися із злиднів, можна продовжувати. Тому наведу лише один приклад. Відповідно до статистичних даних, з початку 2000 року вироблено близько 100 тис. тонн вторинних алюмінієвих сплавів, а експортовано — майже 200 тис. тонн. Тобто вдвічі більше. Парадокс? Аж ніяк. Навіть неспеціалісту зрозуміло, що 50 відсотків сплавів виготовлено нелегально, в обхід закону.

Природно, фіктивний експорт не передбачає бухгалтерського обліку, податкових виплат. Більше того, таким горе-експортерам держбюджет відшкодовує за фіктивними документами контор, які переводять безготівку в готівку, податок на додану вартість, який вони, природно, ніколи до скарбниці не сплачували. Така «подвійна арифметика» підриває як економіку країни в цілому, так і фінансовий стан легальних підприємств-виробників.

Саме прагнення покінчити з цими явищами, які «роз’їдають» законослухняний бізнес, змусило нас узятися за розробку системного підходу до припинення нелегального обігу в сфері брухту і відходів кольорових металів. Мною і представниками спільного підприємства «Інтерсплав» запропоновані зміни до чинного законодавства України щодо наведення належного порядку і припинення незаконної діяльності в цій сфері. Для експортерів, зокрема, пропонується запровадити окремі спе-ціальні рахунки для розрахунків із казначейством по ПДВ та іншим податковим відрахуванням. І ввести порядок, відповідно до якого підставою для відшкодування ПДВ при експортних поставках є документ, який підтверджує факт оплати ПДВ з цього спеціального рахунку. Ми сподіваємося, що, у разі схвалення, такий підхід дозволить вивести суми даного податку з так званої чорної готівки, і це фактично підірве джерело фінансування нелегального обігу.

Для СП «Інтерсплав» це особливо актуально через чинники іншого порядку. Відомо, що окремі обласні керівники Луганщини тиснуть на це бюджетоформуюче підприємство, змушуючи його закуповувати сировину за завищеними цінами. Непоступливість, небажання йти на порушення стали приводом для спроби усунути директора підприємства В.Болденкова. Доходить майже до ультиматумів, про що мені розповідав на останньому засіданні правління ВАТ «Інтерсплав» пан Хосе Марія Артола — генеральний директор фірми Remetal S.A., яка є інвестором «Інтерсплаву». «Після нашої зустрічі, яка відбулася 26 вересня ц.р. у вашому кабінеті, — пише пан Артола голові Луганської обласної держадміністрації пану Єфремову, — ми провели детальний аналіз усіх сторін нашої бесіди і на благо інтересів «Інтер-сплаву», колективу працюючих і засновників ми підтверджуємо довіру генеральному директорові Віктору Болденкову».

Це не перший випадок роз-біжностей між обласним керівництвом та іноземним інвестором. Мав місце скандал з інвестором через затримки з відшкодуванням ПДВ місцевими податковими органами, внаслідок яких СП «Інтерсплав» завдано фінансових збитків. Порушенням закону вдалося запобігти лише завдяки реальній підтримці керівництва ДПАУ та Генеральної прокуратури...

Ділимо «на око» чи за законом?

Схоже, напруженість, яка виникла навколо «Інтерсплаву», не обходить обласне керівництво, зокрема, облраду на чолі з його головою В.Тихоновим. Як не турбують і непоодинокі приклади нецільового використання коштів обласного бюджету. Як у цьому зв’язку не пригадати своєрідний підхід до формування відрахувань до бюджету Луганська?

У бюджети міст Луганської області в повному обсязі не на-дійшли кошти, необхідні для фінансування насамперед закладів охорони здоров’я, освіти та соціального захисту населення. Продекларувавши принцип розподілу коштів між містами і районами в розрахунку на душу населення, сесія обласної ради у своєму бюджеті залишила 232 млн. 159,9 тис. грн., хоча відповідно до п.2 ст.61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ця сума повинна була становити 1391,1 тис. грн. (див. рішення від 2 березня 1999 року № 5/5 п.3 рядок 1 таблиці). Тобто кошти в сумі: 232159,9 тис. грн. — 1391,1 тис. грн. = 230768,8 тис. грн. повинні бути розподілені між містами і районами області. Внаслідок по-дібних рішень і залишаються не забезпеченими коштами законні пільги ветеранів на зубопротезування, безкоштовні медикаменти, пільги на комунальні послуги, проїзд у транспорті. Однак замість того, щоб шукати й віднаходити можливості для співпраці, всі невдачі в області оголошують «підступами» наклепників. Хоча економіка говорить сама за себе. Якщо тонна зерна торік на Луганщині коштувала 250 грн., то цього, неврожайного року її закуповують по 750 грн. Страшно подумати, почім буде буханець хліба наступної зими...

Непродуманість рішень, прийнятих керівниками області, позначається на й без того далеко не кращому стані справ на Луганщині. Однак навіщо прикриватися словами «далеко не кращий»... Давайте казати правду: вже багато тижнів у Краснодоні, Молодогвардійську, Суходольську великі перебої з питною водою. Чи не це свідчення турботи обласної влади про підвідомчі їй території і досить своєрідного підходу до розподілу бюджетних коштів?

На мій погляд, абсолютна правильною є концепція Бюджетного кодексу, розробленого Мінфіном та ухваленого депутатами в другому читанні. Неможливо далі консервувати старі підходи і планувати недоїмку наступного року лише на тій підставі, що недоїмка була в минулому і нинішньому. Гроші повинні нарешті надійти в міста. І для країни, і для регіонів наповненість бюджету — основа вирішення економічних та соціальних проблем, які накопичилися в нашому суспільстві. І мені дуже імпонує в цьому плані рішучість Президента Леоніда Кучми підписувати бюджет на новій податковій базі. Дай Боже, щоб його підтримали депутати, і 2001 року ми отримали нарешті принципово нові державний і місцеві бюджети.

…Тоді й зима не буде страшною. І гірники не перейматимуться долею галузі, яка «реформується», не організовуватимуть акцій протесту, не звертатимуться до влади. Працюватимуть з повною віддачею, як вони це вміють.