Життя в борг: дають — бери?

І.Ільф і Є.Петров. «Золоте теля»

18 червня ц.р. представники банків-організаторів повідомили про закриття операції з розміщення п’ятирічних єврооблігацій України на суму 500 млн. дол. Їхня дохідність — 6,385% річних — виявилася навіть нижчою, аніж у випущених у листопаді 2006 року 10-річних євробондів на суму 1 млрд. дол. (6,58%). Щоправда, для цього довелося вдвічі скоротити строк погашення облігацій і обсяг випуску. Спочатку інвесторам пропонувалися папери строком обігу сім-десять років на суму приблизно в мільярд доларів.

Втім, і нинішній результат виглядає дуже навіть непогано, коли врахувати, що його отримано всупереч нестабільній політичній ситуації в країні, а також буквально напередодні появи нової шкали кредитних рейтингів від агенції Standart&Poor’s. Україна отримала один із найнижчих рейтингів імовірності повернення боргу — 30—50%, тоді як для більшості суверенних емітентів спекулятивної категорії цей показник був оцінений у 50—70%.

Здавалося б, усе добре. Однак уряд не дає переконливих пояснень, навіщо йому так терміново знадобилися ці ресурси, якщо на рахунках Держказначейства начебто більш ніж достатньо коштів для покриття дефіциту держбюджету. У зв’язку з цим багато спостерігачів сумніваються в доцільності нинішнього залучення й укотре запитують — а наскільки грамотно і раціонально обслуговується наш державний борг.

Дешевше — не завжди краще

Досить невпевнену, на наш погляд, спробу обгрунтувати необхідність здійснення позики зробив у вівторок міністр економіки Анатолій Кінах. Він назвав розміщення виправданим кроком, оскільки це було чимось на кшталт попереджувального заходу. За його словами, таким чином «уряд створює необхідні умови для того, щоб однозначно виконати всі зобов’язання бюджету — включаючи соціально-економічну складову». При цьому міністр висловив упевненість, що «ці запозичення можуть бути цього року останніми».

Втім, слова Кінаха вже наступного дня спростував перший заступник міністра фінансів Вадим Копилов, сказавши, що «швидше за все, буде дорозміщення ще на 500 млн., коли ринок трохи заспокоїться». Більше в повідомленнях інформаційних агенцій не містилося жодних додаткових роз’яснень.

Проте досі нічого не було чутно і про офіційну реакцію уряду на квітневий лист президента Віктора Ющенка прем’єр-міністру Віктору Януковичу, в якому глава дер­жави висловив стурбованість ситуацією із зовнішніми запозиченнями. Наприклад, залучені торік позики у швейцарському франку і японській єні в листі були названі «неоптимальними через те, що Національний банк України не має таких міжнародних валютних резервів, і ці валюти майже не використовуються в зовнішньому торговельному обороті українських підприємств». У президентському документі стверджувалося, що отримані кошти в сумі 35 млрд. японських єн не були конвертовані й використані і перебувають на рахунку уряду в Держказначействі. Витрати на обслуговування цього запозичення нараховують за ставкою 3,2% річних. Отже, вже в квітні 2007 року збитки держави становили близько 14 млн. грн., із приводу чого президент попросив прем’єра провести службове розслідування.

Справді, торішні випуски 12-річних єврооблігацій на 768 млн. швейцарських франків (на той момент — близько 625 млн. дол.) під 3,5% річних і з дисконтом 2,6%, а також чотирирічних самурай-бондів на 35,1 млрд. єн (близько 297 млн. дол.) під 3,2% річних і з дисконтом 1,2% хоч і мали досить низькі номінальні ставки, але були, на думку багатьох експертів, не зовсім логічними. Мінфін, до речі, так і не розкрив імен організаторів цих приватних розміщень облігацій зовнішньої позики.

Перший віце-прем’єр, міністр фінансів Микола Азаров, звісно ж, проводив попередню інформаційну артпідготовку, називаючи практику залучення зовнішніх позик у різних валютах доцільною. «Позичати потрібно в тій валюті, за якою обслуговування найбільш вигідне. Нашому Нацбанку вже давно треба було б диверсифікувати свої золотовалютні резерви», — неодноразово підкреслював він. Справді, за щорічної вартості обслуговування держборгу майже в 2 млрд. дол. хоч щось заощадити не завадить, тому заміщати попередні дорогі позики дешевшими дійсно має сенс. Але реальною чи удаваною найчастіше виявляється в результаті подібна економія? Адже багато експертів висловлювали здивування з приводу того, як Мінфін хеджуватиметься від валютних ризиків, пов’язаних із можливою несприятливою динамікою крос-курсів долар—єна і долар—швейцарський франк.

Можливість виникнення серйозних курсових ризиків геть відкинув заступник пана Азарова Андрій Кравець. За словами заступника міністра фінансів, при розміщенні облігацій у японській єні Україна враховувала досвід Угорщини, Чехії та Польщі. «Якщо ми беремо позики в доларі чи євро, то зв’язуємо себе великими ризиками. А щодо японської єни, то тут ризиків ми не бачимо. Ймовірність зміни курсу єни вкрай невисока. Адже японська економіка — це, фактично, експортно-орієнтована економіка. І японський уряд робитиме все для досягнення стабільності своєї валюти», — переконував пан Кравець.

Ну і, нарешті, у багатьох спостерігачів викликала серйозні сумніви сама необхідність запозичень наприкінці 2006 року. Нагадаємо, що плановий дефіцит держбюджету на 2006 рік становив 11,4 млрд. грн. Враховуючи, що на кінець року на рахунках уряду залишалося близько 19,9 млрд. грн., цієї суми начебто з головою вистачало для латання всіх бюджетних дірок.

Ах, обдурити мене нескладно!

Маастрихтські критерії, за якими країни Євросоюзу допускають у валютну зону євро, передбачають максимальне співвідношення держборгу до ВВП на рівні 60%. За даними Мінфіну, на 30 квітня 2007 року загальна сума прямого і гарантованого держборгу України становила 15,2 млрд. дол. (близько 14% ВВП). При цьому довгостроковий рейтинг дефолту в іноземній валюті України агенція Fitch Ratings, наприклад, оцінює на рівні «BB-». Тоді як сама ж наводить статистику, відповідно до якої країни-позичальники з рівнем рейтингу «BB» мають середнє співвідношення держборгу до ВВП 39%.

Тож начебто є куди позичати й позичати, тим більше що нові позики обходяться дедалі дешевше.

Однак ми не можемо не згадати про заяву першого заступника голови президентського секретаріату Олександра Шлапака, котрий висловив під час підготовки останнього випуску держоблігацій сумнів у його доцільності. Причин називалося дві — несприятливі умови на ринку і наявність більш ніж достатніх залишків коштів на рахунках уряду для фінансування поточних бюджетних витрат.

«Кумулятивно в уряду близько 24 млрд. грн. на рахунках. Це досить велика сума, що вилучена сьогодні з економіки... Якщо немає потреби позичати в даний конкретний момент, виходити (на ринок) потрібно лише в тому разі, якщо є вкрай вигідний момент для цього. Я не вважаю, що сьогоднішній момент таким є», — каже Олександр Шлапак.

Ще далі пішов екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник. Він назвав нинішнє запозичення «абсолютно необгрунтованим», а також звинуватив керівництво Мінфіну в неправдивості заяв про те, що це запозичення необхідне для фінансування дефіциту держбюджету на 2007 рік.

Звісно, дослухаючись цих оцінок, необхідно враховувати їхнє можливе політичне підгрунтя. Хай там як, але через відсутність законодавчо закріплених механізмів управління держборгом Мінфін, схоже, має у своєму розпорядженні надто велику свободу дій на власний, далеко не всім зрозумілий розсуд. От і представники МВФ і Світового банку, теж, до речі, висловлюють сумніви в раціональності й оптимальності нашої нинішньої політики запозичень і наполегливо рекомендують переорієнтувати основні зусилля щодо залучення позик на внутрішній ринок. Тоді й ризики будуть ниж­чими, і користь для економіки та розвитку її фінансових ринків значно більшою.

Наявність великого зовнішнього боргу хоч і значно підвищує ризики для стабільності фінансової системи, але насправді далеко не завжди є згубною. Підтвердженням того слугують економіки найбільших боржників світу — США і Німеччини (щоправда, тамтешні зовнішні позики деноміновані в національних валютах і до зовнішніх належать лише за критерієм іноземної ідентифікації дер­жателів боргу). Згубними є невміння грамотно розпоряджатися отриманими коштами і втягування економіки в «боргову яму». До цього, окрім усього іншого, призводять вкладання залучених коштів у безперспективні сфери та їхнє витрачання на неефективні проекти і соціальні виплати. Вам це нічого не нагадує?

Банківська загроза

Приклад держави, орієнтованої в основному на зовнішні ринки запозичень, охоче наслідують корпоративні позичальники і передусім банки. У результаті чого сукупний зовнішній борг України почав зростати дуже швидко і тільки за минулий рік збільшився майже на 40% (із 39,6 млрд. дол. до 54,5 млрд.), сягнувши на кінець року більш як половини (51,23%) номінального ВВП країни (538 млрд. грн., або 106,5 млрд. дол.). За перший квартал цього року наш сукупний зовнішній борг збільшився ще майже на 10% (до 59,9 млрд. дол.).

Ця тенденція, як і зростання доларизації економіки, що супроводжує її, всерйоз турбують Нацбанк, і він періодично намагається запровадити обмеження для корпоративних зовнішніх позик. Такі ініціативи періодично спливають із надр бюрократичного апарату НБУ вже не перший рік, однак до реалізації вкрай непопулярних серед банкірів адміністративних заходів регулятор не дійшов. Утім, пошук обмежувальних механізмів із порядку денного не знімають.

Активізацію зовнішніх запозичень банківські експерти виправдовують впливом винятково ринкових чинників: зовнішні ресурси обходяться значно дешевше за внутрішні, та й строки залучення — набагато вищі. Більшість із них навіть вважають зростання зовнішніх запозичень позитивною тенденцією, котра відображає не лише підвищення довіри іноземних інвесторів до України, а й посилення інвестиційної діяльності промислового сектора. А високе відношення зовнішнього боргу до ВВП, на думку таких експертів, радше вказує не на зростання боргового навантаження і фінансову нестійкість економіки країни, а на поточний етап активного її розвитку, що потребує додаткових фінансових інвестицій. Крім того, активне залучення ресурсів українськими банками дає змогу підвищити роль банківської системи в економіці країни і підняти рівень її монетизації.

Та хоч би що казали банкіри, монетарний регулятор рано чи пізно, не києм, то палицею, таки спробує врегулювати процеси, які непокоять його. І зробить усе для того, аби змусити банки активніше залучати ресурси саме на внутрішньому ринку. Але в цьому разі було б дуже доречним, щоб приклад для наслідування приватним позичальникам подала рідна держава.