ЗЕМЛЮ ДІЛЯТЬ — КІСТКИ ЛАМАЮТЬСЯ?

Невже, замість того, щоб полюбовно домовлятися, селяни «замовляють» один одного приїжджим

Лежить людина в палаті №20 травматологічного відділення районної лікарні з пробитим у трьох місцях черепом, без зубів, із переламаною рукою й іншими серйозними тілесними ушкодженнями в повній упевненості, що постраждала вона за землю... за майно колишнього КСП «Требухівське», що в Київській області Броварського району. Йому, Іванові Осначу, інженеру-теплотехніку села Требухів два суворі молодики під завісу минулого року передали «привіт від Сашка», скориставшись при цьому гумовими кийками, а коли жертва опинилася в горизонтальному положенні, нещадно били ногами...

Того фатального дня Іван Оснач їздив у столицю вирішувати наболілі земельні питання. Його на це уповноважила ініціативна група з 90 односільчан — власників земельних сертифікатів, котрі поставили свої підписи під відповідним листом-скаргою на сільське і районне керівництво... Тим часом два немісцеві парубки завітали в садибу Івана у важливій і лише їм до кінця відомій справі. Хазяїна, зрозуміло, не було вдома, але незвані гості були рішуче налаштовані дочекатися його повернення з Києва. Грудень надворі — сніжно, холодно. Хазяйка по доброті сердечній пустила гостей у хату погрітися. Сама тим часом займалася господарством, гомоніла із сусідкою. Загалом, звична справа. Ніщо не віщувало лиха. Десь о шостій вечора зайшов у хату хазяїн Іван. Довірливо провів гостей у кімнату, а ті неждано-негадано давай «привіт» передавати, не звертаючи і найменшої уваги ні на дружину, ні на сусідку, котрі виявилися мимовільними свідками кривавої розправи. Досхочу погамселивши ногами людське тіло, звіролюди спокійно пішли. Ніхто не перешкоджав їм ні в тому, ні в іншому. Наче не існує односільчан чи хоча б телефонного зв’язку для виклику правоохоронних органів. Швидше за все, саме на такий стан речей і розраховували злочинці, тому діяли холоднокровно і напевно, не приховуючи свого обличчя, не звертаючи уваги на свідків. І, хоч як це сумно, схоже, мали рацію. У всякому разі односільчани практично не сумніваються, що виконавців замовлення ніколи не впіймають, а тому не одержить по заслугах і замовник. Водночас вони мимоволі пов’язують інцидент із набридлою метушнею навколо земельних наділів і майна реформованого КСП і з ім’ям колишнього голови колгоспу, а нині директора СТОВ «Требухівське» Олександра Барського. На запитання: «Кого в селі найбільше підозрюють в причетності до трагічного інциденту?» — односельці відповідають: — «Виходить, що Барський?..»

Звісно ж, старанно вивчити подію, а також будувати версії і тим більше обвинувачувати як можливих замовників, так і виконавців кривавої розправи — обов’язок працівників правоохоронних органів. Вони вже роблять свою справу. Причому автору цих рядків, на відміну від селян, які втратили віру в торжество справедливості, усе ж здається, що довести цю справу до успішного логічного завершення їм цілком по плечу. А далі справа за правосуддям. Лише воно має право поставити всі крапки над «і». Водночас не можна заперечити, що в селі донині існує явний конфлікт інтересів, який грунтується на невирішених питаннях поділу колгоспної власності і принципів володіння нею. Саме тому сам факт події заслуговує на особливу увагу і ретельне вивчення. Адже якщо зрештою виявиться, що злочин дійсно пов’язаний саме з такого роду конфліктом, то де гарантія, що подібне не повториться знову в інших селищах і селах, де становище з поділом колгоспної власності далеке від досконалості.

Cело Требухів на сьогодні налічує 8 тис. жителів. І аж ніяк не пасе задніх у питаннях реформування земельних взаємин. Навпаки, реорганізацію КСП почали в числі перших в Україні. Недаремно ж торік господарство відвідали Президент і голова Верховної Ради. Цікавилися станом справ у піонерів деколективізації й інші високі посадовці. При всьому цьому вчорашнім колгоспникам чомусь врізалися в пам’ять не їхні полум’яні промови, а слова керівника реформованого КСП «Требухівське», а нині однойменного СТОВ Олександра Барського. Олександр Сергійович на зборах із реформування колгоспу, які пройшли ще 29 лютого (це ж треба який збіг! — тут мимоволі станеш забобонним) 2000 року без особливих церемоній вимовив: «Не сподівайтеся на жодні зміни! Колгосп як був, так і буде! Поміняємо лише печатки!» Не випадково цей «крилатий» вислів наводиться на самому початку листа, адресованому в комітет Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин. Цим самим посланням 90 сільських мешканців, не згодних зі станом справ у СТОВ «Требухівське», хотіли підкреслити формальність реформування. Ті ж 90 «відщепенців» вважають, що під тиском із боку директора О.Барського більшості селян — власників земельних сертифікатів було нав’язано оренду земельних паїв терміном на 10 років за мінімальної оплати за їхнє використання — 1% вартості паю. Причому про індексацію вартості скупуваті орендарі постійно забували. Принаймні 2000 року 1-відсотковий мінімум вартості залишився на рівні 1995 року і склав усього 109 грн. за пай. Тоді як відповідно до індексації, установленої законом, має зрости до 227 грн. Селяни подейкують, що і 2001 року індексація могла не відбутися, якби не їхнє звернення в Міністерство аграрної політики. Щоправда, варто ще подивитися, чим заплатили. Про гроші і мови немає. Замість цього — натуроплата, ще й яка. «Дивіденди» за 2001 рік виплачувалися: зерном засміченої пшениці з розрахунку 70 коп. за кілограм; гноєм за ціною 81 грн. за 5 тонн; решта — овочами нетоварного вигляду (морква і капуста по 70 коп/кг). Цей із дозволу сказати «прейскурант» не зміг визнати стерпною натуроплатою в тому числі і сільський голова Микола Зінченко, котрого не було серед авторів листа. Немає грошей? Це не новина. Але розраховуватися з односільчанами-орендодавцями непотребом — це вже справді перебір. Тим більше що Олександр Сергійович запевняє: господарство розвивається хоча і не без проблем, але цілком нормально, а запевняння селян про те, що землі через безгосподарне їхнє використання втратили родючість — чистісінька брехня. Керівник СТОВ готовий документально спростувати запевняння бунтівників, що врожайність зібраної озимої пшениці склала не 16—18 центнерів із га, а всі 28 ц/га, цукрового буряка — не 140 ц/га, а практично вдвічі вище.

Явно обділеними залишилися працівники соціальної сфери села — їм не дісталася земля, призначена за законом. Про них просто забули. Тепер справу може виправити лише перепаювання. Наскільки це непроста справа, можна собі уявити. Селяни стурбовані тим, що не знають, де знаходиться їхній особистий пай. Тому виникло кілька конфліктних ситуацій, пов’язаних із виходом із товариства з обмеженою відповідальністю. Їх не позбутися, якщо не вирішити як мінімум дві проблеми. Перша пов’язана зі спеціальними полями для «відщепенців», виділеними рішенням загальних зборів із реформування. Можна погодитися з Олександром Барським: якість цих земель — спірне питання, хоча односільчани наполегливо називають їх болотистими. Однак безсумнівним є те, що значна віддаленість цих земельних ділянок від села ускладнює господарювання на них. Друга проблема. Як показало життя, люди виходять із товариства або щоб обробляти землю спільно, або щоб віддати її в оренду на вигідніших умовах. І в тому й іншому випадку їх цікавить суцільний шматок землі, а не розкидані латки. Так, 28 власників сертифікатів цього села, яким за законом належить 56 га землі і які не побажали ввійти в новий «колгосп», так і не змогли обзавестися єдиним масивом для спільного ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Не допомогло їм у цьому і те, що вони зверталися по сприяння у Броварську райдержадміністрацію. Як запевняють прохачі, їм запропонували вдовольнитися трьома непридатними шматками, що включають найгірші болотисті грунти на відстані 6 км від житла. Як після всього цього людям не образитися на районні власті, адже вони по суті позбавлені права на власний розсуд скористатися своєю землею. Тим більше що в той же час СТОВ «Требухівське» ось уже два роки без якихось на те підстав користується землею і майновими паями цих людей. Вони вважають, що відбулося самозахоплення земель керівником реформованого господарства.

Окремо стоїть питання про майно реформованого КСП. Ще в липні 2000 року було видано близько 1200 свідоцтв про право на майновий пай, але досі у них не вказано загальну вартість пайового фонду майна КСП за станом на 1 січня 2000 року. Якщо воно «безцінне», то який попит? Ось і використовують його відповідно. А головний розпорядник, зрозуміло, керівник господарства «правонаступника». От і розпоряджається він ним на власний розсуд. Приміром, «демонтовано тваринницький комплекс: трубопроводи, напувалки, металоконструкції. Продано парові котли, приміщення котельні будинку культури...» Знову ж, напевно, уже час після двох років реформування хоча б раз провести інвентаризацію, зібрати істинних власників майна та землі й викласти їм реальний стан речей стосовно їхньої власності. А то якось у нашій країні виходить (причому не тільки в сільському господарстві), що власник перестає бути ним, тільки-но передав в управління свою власність. Він стає геть залежним від людей, які управляють його ж власністю, аж до фактичної її втрати. Хоча мав би, навпаки, почуватися повнокровним хазяїном, який завжди може суворо обійтися з недбайливим управляючим й у будь-який момент висловити йому недовіру. Щоб так стало, потрібно не просто проголосити реформу, а й забезпечити її всім необхідним хоча б у методичному плані й обов’язково тримати під контролем усі події. Не повинно бути навіть натяку на підозри, що ця сама реформа сприяє розгулу злочинності в сільській місцевості. «Привіт від Сашка» — це сигнал для критичного погляду на проблеми реформування села.

Інтерв’ю та коментар

Олександр Барський, директор СТОВ «Требухівське»

— Як йде реформа у вашому селі?

— Ми перші в Україні розпочали реформування. У нас 1400 чоловік —власників земельних сертифікатів. Так, платимо за паї натурою, бо не мали можливості розраховуватися з орендодавцями грішми. Адже ми цього року придбали необхідну господарству техніку на умовах лізингу. Зате нам вдалося повністю погасити заборгованість по зарплаті, у момент мого приходу в господарство вона складала близько 1,6 млн. грн. Зараз поточна заробітна плата виплачується день у день, як це було за радянських часів. Ніякого розбазарювання майна немає, нас же контролюють згори...

— Тоді чому ваші односільчани вважають, що ви здійснили самовільне захоплення земель резервного фонду і запасу?

— Відповідно до закону землі резерву і запасу перебувають у володінні сільради. Таких залишилося усього 64 га. І на використання цих земель існує відповідний договір, виходячи з якого господарство розраховується із сільрадою.

— А працівники соціальної сфери отримали належну їм за законом землю?

— У цьому питанні їх скривджено. Коли сім років тому складалися списки на земельні сертифікати для соцсфери, цих людей у них не включили. Тому до сьогодні вони отримали усього по 10 соток, які виділив сільський голова з резервних 64 га. На більше немає землі. Адже під час проведення загальних зборів не проголосували за мою пропозицію про надання землі працівникам соціальної сфери за рахунок односільчан–власників земельних сертифікатів. Я і тоді це казав, і зараз повторюю, бо земля нізвідки не береться.

— Чи не можна відпустити на власні хліби тих 90 чоловік, які бажають цього?

— Доповідаю вам, що на сьогодні із моменту реформування до мене надійшло 50 заяв про вихід. Всім заявникам було надано можливість працювати самостійно. Після цього жодної заяви я не бачив. Якщо не подана заява, то кому ж давати дозвіл?

— Що ви думаєте з приводу нещасного випадку з Іваном Осначем?

— Я чув про інцидент, але він до мене не має стосунку. Знаю, що чутка по селу пройшла, мовляв, це директор найняв... Повірте, я щодня сварюся з десятьма-двадцятьма людьми... І що з цього?

— У вас є власні підозри чи версії пригоди?

— Не знаю, кого підозрювати. Сам я не маю до цього жодного стосунку і не можу мати. За півтора року я бачився з Іваном усього раз. У очі — дуже хороша була людина, а за спиною, як потім виявилося, на мене писала анонімки. У результаті господарство бомбили всілякими перевірками. Хто цьому сприяв, я дізнався лише коли він розрахувався і мені показали його листа. Після цього було голосування в сільраді. Вирішувалося питання: чи бути Івану Осначу директором кооперативу. Я взяв слово і відверто сказав: «Ні, ця підла людина не може обіймати подібну посаду і керувати людьми». Гадаю, після цього він на мене озлобився.

— Люди не виходять із господарства, бо їм виділяють погані землі?

— Відповідно до указу Президента було встановлено порядок виділення полів для тих, хто виходитиме. Не там, де хто хоче, а там, де ухвалили загальні збори. Це нормальні землі. Щоправда, вони знаходяться не з боку Броварів, а з іншого боку села. Ми їх зараз обробляємо — усе до єдиного шматочка.

— Стверджують, що за чотири роки вашого керівництва «жодної тонни гною не було вивезено на поля».

— Торік ми внесли мінеральних добрив більше, аніж весь район у цілому. Десь близько 500 тонн. Ви можете це документально перевірити. Ми виростили 3500 тонн зерна. У нас є своя база переробки виробленої продукції: млин, крупорушка, консервний завод, тепличне господарство. Це добряче допомагає нам. Зауважте, цього року зарплата збільшилася на 37%. Я не кажу, що господарство досягло вершини можливого. Є ще над чим працювати. Але водночас господарство стійко тримається на плаву і на сьогодні у питаннях реформування залишається флагманом Броварського району.

— До Івана Оснача в лікарню їздили?

— Ні.

— А інші були в нього?

— Провідували. Мені сказали, що він дуже сильно постраждав, бідолаха.

— Гадаєте, знайдуть винуватців?

— Як на мене, так само, як і убивць Лістьєва. Хто кого тепер шукає? А знайдуть, значить, слава Богу.

Микола Зінченко, сільський голова

— Правда, що тим, хто виходить, дають погані землі?

— Річ у тім, що коли були загальні збори з реформування, ухвалили виділити окремі поля тим, хто вийшов. Одне поле в 114 га вже роздали. Друге і третє теж призначене на цей випадок, але люди там не хочуть брати, кажуть, що там болото. Я упевнений: доти, доки не буде опущено сітку на поле, щоб кожний знав, де знаходиться його земельний пай, пуття не буде. У нас із дружиною, наприклад, — 4 га землі, але де вони, я не знаю. А була б сітка, тоді при виході можна було б вимагати свою землю. Потрібно зібрати з кожного по 85 грн., виготовити державні акти на кожний пай, і тоді проблема зникне.

— Чи вчасно проводилася індексація плати за оренду землі?

— 2000 року індексація була занижена, а 2001-го уже ні: за пай платили по 263 грн. Звісно, замало. Саме тому 90 чоловік і хочуть вийти зі СТОВ. Та й потім, кому потрібна та продукція, якою розраховуються? Її не реалізуєш. Потрібні гроші.

— А вийти просто?

— Барський каже так: «Хочете? Забирайте свій пай і працюйте самі. Але тільки забирайте». А дають же там, де виділені поля.

— А хто розпоряджається майном колишнього КСП?

— Олександр Сергійович, це він усім керує. Продав котельню будинку культури за 11 тисяч. А можна було б знайти спонсора, котрий за котельню відремонтував би клуб. А тепер звідки гроші? Гадаю, що тут директор зайве на себе бере. Не має він права реалізовувати майно.

Іван Оснач (витяг із листа, написаного від імені і за доручення травмованого)

Більш ніж півтора року голова СТОВ «Требухівське» О.Барський і його оточення, за прямого потурання Броварської райдержадміністрації та бездіяльності сільського голови категорично:

— не дають можливості одержати у власність землю, відповідно до сертифікатів;

— не виконується указ Президента «Про заходи для забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки»;

— замість того щоб вирішувати питання власності колективного майна, відбувається його розбазарювання;

— плата за оренду земельних паїв мізерна;

— райдержадміністрація не допускає в село орендарів землі.