Зат «Оболонь» бажає сатисфакції. Конституційний суд узявся тлумачити спірні статті в справі київської «Оболоні» та донецького «Сармату»

Тривалий і резонансний позов між ЗАТ «Оболонь» і ЗАТ «Сармат» одержав новий імпульс. Столичні броварники дотепер так і не знайшли захисту в правосуддя від донецьких скупників акцій. Проте переконаність у своїй правоті не дозволила киянам опустити руки навіть після того, як 2004 року Верховний суд України відмовив їм у задоволенні касаційних скарг. До того ж не давав спокою явний різнобій у рішеннях судів різноманітних інстанцій з аналогічних справ через неоднозначне застосування суддями тих самих положень законодавства при врегулюванні однакових правовідносин. Результат наполегливості наявний: Конституційний суд України (КСУ) прийняв конституційне звернення не від групи з 50 депутатів, не від Президента чи Верховного суду, як це зазвичай буває, а від виробничої компанії та її рядового акціонера. До того ж на 15 березня призначене пленарне засідання КСУ...

Річниця з сюрпризом

Чим не сюрприз напередодні третьої річниці резонансного скандалу, причиною якого стала недружня скупка конкурентами в березні 2002 року акцій міноритарних акціонерів «Оболоні»? Якщо виявиться, що не всі суди правильно застосовували положення законодавства, то спір броварників може вийти на черговий виток. Причому цілком можливо, що й спором подальший розвиток подій уже не назвеш...

Ще 7 грудня 2004 року колегія судів КСУ відкрила конституційне провадження в справі про тлумачення положень ч.2 ст. 28 закону «Про господарські товариства» і п.1, абзацу першого п.5 ст. 4 закону «Про власність». А 12 січня 2005 року КСУ в повному складі підтвердив це рішення. Таким чином виникла надія, що тлумачення спірних положень дасть можливість однозначно відповісти на доленосне запитання: чи могли акціонери пивзаводу «Оболонь» фіксувати в статуті ЗАТ своє пріоритетне право на купівлю акцій? А якщо могли, то чи мали в обов’язковому порядку виконувати записане ними ж у статуті?

Дозволено все, що не заборонено

Не втаємниченому в суть конфлікту може видатися дивним, що за допомогою КСУ мають намір отримати відповідь на запитання, на яке законодавець уже давно та однозначно відповів. У ст.81 Господарського кодексу чітко записано: «Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками чи серед завчасно визначеного кола осіб і не можуть поширюватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, які продаються іншими акціонерами». Знайшлося місце для закритих АТ і в усіх проектах закону «Про акціонерні товариства».

Проте в момент, коли справа вирішувалася по суті, для суддів це не було настільки очевидним. Тоді ще не діяв Господарський кодекс, зате були свіжі в пам’яті зміни від 23 грудня 1997 року в ст.28 закону про госптовариства, що регулює питання придбання акцій. Після «корекції» зі статті раптом випав зворот: «Якщо інше не передбачено статутом товариства...» Зате залишилося: «...акція може бути придбана також на підставі договору з її власником...»

У результаті утворився пролом, яким скористалося ЗАТ «Інвестиційна компанія «Керамет-Інвест», що скупила для ЗАТ «Сармат» 11,5% акцій флагмана українського пивоварства.

Річ у тім, що горезвісну зміну закону про госптовариства судді трактували по-різному. Ті, хто підтримував позицію «Сармату», сприйняли її як заборону на будь-яке обмеження продажу акцій ЗАТ. При цьому вони не надто рахувалися з природою закритих АТ, головна відмінність яких від ВАТ саме й полягає в тому, що їх акції не можуть вільно обертатися на ринку. Не всі судді враховували, що в ст. 28 йдеться не про відчуження, а про придбання акцій, хоча це випливало вже з назви статті. Нарешті, їхня точка зору суперечила одному з головних принципів правопорядку: все, що не заборонено, дозволено. Адже законом не забороняється робити відповідний запис в установчих документах акціонерного товариства, хоча не передбачається пряма можливість.

Крім того, не всі судді, погодившись із п.1 ст. 4 закону про власність («Власник за своїм розсудом володіє, користується і розпоряджається приналежним йому майном»), уперто не хотіли помічати п.5 цієї самої статті: власник, здійснюючи свої права, зобов’язаний не порушувати права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, які охороняються законом. До того ж ніхто не скасовував договірні відносини. Так само, як і право власника на самообмеження, зокрема, й у статуті закритого акціонерного товариства.

Безпрецедентний прецедент

Комізм ситуації полягав ще й у тому, що не допомогла киянам і судова практика з аналогічного акціонерного спору, в якому судді прийняли сторону тих, хто оборонявся. Адже коли скандал «Оболонь» — «Сармат» лише набирав оберти, спір між ЗАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» і ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» був вирішений на користь Борщагівського ЗАТ. Єдиним більш-менш суттєвим розходженням між двома аналогічними випадками був хіба що обсяг проданих акцій. П’ять акцій пересічної акціонерки Борщагівського хімфарму (які вона продала конкуруючій фірмі, попередньо не повідомивши про свій намір рідне підприємство), — це суща дрібниця порівняно з обсягами відчуження у випадку «Оболонь» — «Сармат». Втім, експерти не виключають, що саме серйозні обсяги придбання могли зіграти злий жарт із «Оболонню». До того ж вони радять не скидати з рахунків і те, що обидві фармацевтичні фірми мали київську прописку, тоді як у броварників вона істотно відрізнялася. Скажете, це має дуже віддалене відношення до вирішення спору броварників? Ну, це ще як сказати. Не більш як півроку тому з цього приводу був популярний жарт: мовляв, для сімейного добробуту бажано, щоб хоча б хом’ячок був родом із Донецька...

Коли взявся за гуж

Тепер уже зрозуміло, свою точку над «і» Конституційний суд усе-таки поставить. А ЗМІ отримають можливість порадувати читачів останньою стадією ненудного процесу, який довів своє право на розвиток прецедентністю і резонансом.

Адже саме КСУ — єдиний орган конституційної юрисдикції, який не лише визначає конституційність законів та інших нормативних актів, а й дає офіційне тлумачення Конституції та законам України.

Втім, ніхто не може бути абсолютно переконаний, що точка, поставлена КСУ, стане останньою. Адже Україна, ратифікувавши Європейську конвенцію з прав людини, відкрила українцям шлях до Європейського суду. Правда, для ведення справи в Європі буде потрібно дуже багато часу.

Цікаво, якщо для сатисфакції «Оболоні» звернення до Європейського суду все-таки буде потрібне, то в яку річницю скандалу буде призначене засідання в Страсбурзі?