ЗАПРОГРАМОВАНЕ ПРАГНЕННЯ В МАЙБУТНЄ

У тематичних планах радянських книжкових видавництв розділ «Передовики виробництва» незмінно посідав привілейоване становище. Призначався він, головним чином, не так для поширення передового досвіду, як для пропаганди переваг соціалістичного способу виробництва, що базується на командно-адміністративній системі управління, перед капіталістичним — ринковим, в основі якого лежить вільне підприємництво. Писати на цю тему доручали тільки «ідеологічно правильним» авторам, а готувати рукописи до друку — не менш «правильним» редакторам, до когорти яких мене — тоді співробітника одного з київських видавництв — не включали через хронічну безпартійність. З приводу чого, власне, ніколи не жалкував, оскільки пропаганду впровадження передових технологій, наукових розробок і практичного досвіду завжди вважав набагато важливішою, ніж оспівування дутих рекордів, досягнутих у штучно створених умовах.

Час — найкращий арбітр, і з усвідомленням того, якої саме системи виробництва потребує молода держава, канула в минуле тема передовиків. Але, виявляється, не безповоротно, про що свідчить нова книжка Юрія Фролова «Стратегия Дергаусова», що розповідає про стиль і методи роботи начальника Маріупольського державного морського торгового порту й очолюваної ним команди. Чим же привабила Юрія Фролова — письменника, добре знаного в близькому й далекому зарубіжжі за такими творами, як шеститомна епопея «Крушители империи СССР», двотомник «Отступники от власти», дослідження «Погибнет ли империя США?» та за багатьма іншими, — виробнича тематика й зокрема особистість керівника Маріупольського порту Михайла Дергаусова?

Україна здавна вважалася морською державою, але з набуттям незалежності величезний торговельний флот вона практично повністю втратила, простіше кажучи, його вкрали в держави тодішні керівники галузі — вчорашні «маяки» соціалістичного виробництва при потуранні вчорашніх же його ідеологів, котрі несподівано опинилися біля владного керма. Про колишню велич сьогодні нагадують лише порти, що їх, на відміну від кораблів, неможливо відігнати від рідних берегів. Саме їм і доведеться тепер стати основою відтворення колишньої могутності морської транспортної галузі країни, розвитку вітчизняної зовнішньої торгівлі.

Михайло Михайлович Дергаусов очолив Маріупольський морський торговий порт, що є найбільшим перевантажувальним центром Азов’я, у листопаді 1998 року, не перестрибуючи службових щаблів. Закінчивши 1977 року Одеський інститут інженерів морського флоту, працював інженером-технологом, старшим диспетчером, заступником начальника вантажного району з експлуатації, начальником вантажного району. Працюючи в порту, продовжував поповнювати багаж знань. Закінчив Одеський інститут політології та соціального управління, потім — економічний факультет Донецького державного університету за фахом «Економіка господарської та підприємницької діяльності». Він дуже допоміг йому як керівникові адаптуватися в ринкових умовах.

Беручись за розробку нової економічної стратегії, М.Дергаусов виходив із того, що на державну допомогу годі розраховувати й усе доведеться робити власними силами, за кошти порту, які потрібно ще заробити. А це пошук нових партнерів, замовників, модернізація перевантажувального устаткування, впровадження сучасних технологій переробки вантажів, будівництво нових виробничих потужностей і, до того ж, розв’язання масштабних соціальних проблем, своєчасна виплата заробітної плати колективу, створення матеріальних стимулів для реалізації запланованих антикризових програм.

Складаючи плани виведення Маріупольського порту з кризи, Михайло Михайлович опановував сучасну методику комерційного ринкового господарювання, намагаючись максимально ефективно застосувати її в порту. Наукові методи управління сучасним морським перевантажувальним підприємством стали наріжним каменем нової стратегії, що дозволила маріупольцям успішно конкурувати з іншими портами України.

Втілення стратегії базувалося на професіоналізмі працівників усіх рівнів — від докера до службовця портової адміністрації. Чітко продумана кадрова політика, помножена на відповідальність і матеріальну зацікавленість портовиків, дозволила вже за перші шість місяців 1999 року збільшити обсяги виробництва, довівши їх до 3,36 млн. тонн. А торік обсяги переробки вантажів Маріупольським портом сягнули 14 млн. тонн, перевищивши всі рекордні показники доперебудовного періоду.

Юрій Фролов живе і працює в Маріуполі. А хіба може письменник залишатися байдужим до моря, до долі міста, з яким пов’язана і власна доля? Саме в цьому, на мій погляд, причина, що спонукала Юрія Михайловича до створення книжки про людей, котрі повертають до життя порт, а разом із ним і все місто. Громадянський обов’язок письменника — показувати, що країна не зубожіла на таланти, що в ній визріває і вже плодоносить нове економічне мислення, вказувати шляхи до процвітання, давати відповіді на багато важких запитань, перед якими пасують ті, хто покликаний обстоювати державні інтереси. Має цілковиту рацію академік Національної академії наук, народний депутат України П.Толочко, який у відгуку на книжку Ю.Фролова «Стратегия Дергаусова» рекомендує нашим парламентаріям прочитати її з відкритим серцем і гострим розумінням власної вини за те, у якому тяжкому становищі перебуває сьогодні вітчизняна морська галузь. Чи не вони часто йшли на повідку в тих, хто на рівні законодавчої і виконавчої влади лобіював, та й тепер намагається лобіювати, корпоративні або особисті інтереси на шкоду державним?

Автор розповідає, як, завершуючи роботу над книжкою, запитав в одного з заступників начальника Маріупольського порту:

— Яка риса вдачі Михайла Михайловича Дергаусова найбільше вам імпонує?

І почув у відповідь:

— Найбільше мене вражає його запрограмоване прагнення зазирнути в майбутнє. Плануючи щось серйозне, Михайло Михайлович каже нам: потрібно добре подумати, як усе це позначиться на наших дітях, а можливо, — й на онуках.

Оце запрограмоване прагнення, вважає Юрій Фролов, і є стрижнем, який найповніше характеризує стратегію його героя.