Заморожений інвестклімат

Поділитися
Для потенційних зовнішніх інвесторів українське регуляторне середовище для підприємств ле­гального сектора залишається однією з найбільш обтяжливих у світі.

Інвестиційна тема - одна з найбільш заяложених в інформаційному просторі - вже давно всім неабияк набридла. Здебільшого через відсутність на цій ниві хоч якихось значущих результатів. Рахунок у заявах чиновників про потреби сфер економіки, для яких є нагальними якісне оновлення та модернізація, вже давно пішов на десятки мільярдів доларів окремо і на сотні мільярдів - спільно. Реально ж залучувані в країну інвестиції залишаються мінімум на два порядки меншими. І якісного поліпшення ситуації в найближчому майбутньому, судячи з останніх «досягнень» як у зовнішньому, так і у внутрішньому прос­торі, годі й чекати.

Українська дійсність: ракурс ззовні

Головний експерт-оцінювач адекватності здійснюваної в країні макроекономічної політики, як відомо, - Міжнародний валютний фонд. Звісно, безрезультатність переговорів про відновлення фінансування в ході роботи в Києві останньої місії фонду (перебувала в Україні з 25 жовт­ня по 4 листопада ц.р.) прогнозувати було нескладно.

Та все ж таки розвінчання надій, хоч і слабких, на досягнення компромісу і позитивного рішення в переговорах розчарувало. Як і інформація про вкрай низький рівень порозуміння сторін.

Особливих надій на результативність термінового візиту до Вашингтона відповідальних за цей переговорний напрям віце-прем’єр-міністра Сергія Тігіпка і міністра фінансів Федора Ярошенка покладати теж, мабуть, не варто.

Значно більш критична, ніж у попередника, позиція щодо України нинішньої першої особи МВФ Крістін Лагард вже не перший місяць відчувається і за значно жорсткішою тональністю заяв і за значно меншою готовністю фонду до тих чи інших компромісів.

Значущість цих компромісів була б на порядок нижчою, якби владі вдалося досягти консенсусу і нормального взаєморозуміння зі співвітчизниками і національним бізнесом. Однак і тут, попри неабиякі зусилля або імітацію бурхливої діяльності, результати в основному розчаровують.

Про те, що план задекларованих реформ поки що виконується лише наполовину, на засіданні Кабміну 2 листопада заявив президент Янукович. Із 79 законопроектів, які мали подати до парламенту, на сьогодні внесено лише 39. Як уже повідомляло DT.UA, під час останнього засідання комітету з реформ глава адміністрації президента Сергій Льовочкін розкритикував присутніх за те, що виконавча влада виконує не більш як 30% розпоряджень президента і реалізує приблизно таку ж частину ініціатив.

В опублікованому нещодавно черговому рейтингу умов для ведення бізнесу (Doing Business 2012) групи Світового банку Україна в черговий раз скотилася на кілька сходинок вниз - зі 145-го місця на 152-ге. І позаду України серед усіх держав колишнього СРСР залишився тільки Узбекистан (166-та позиція). Серед передовиків - Грузія (16-та), Латвія (21-ша), Естонія (24-та), Литва (27-ма), Ка­захстан - 47-й. Росія торік теж зуміла зміцнити свої позиції на чотири пункти, піднявшись на 120-те місце.

Представники СБ були дипломатичними: реформи в Ук­раїні теж ідуть, але, на жаль, надто повільно. І можна, звісно, шкодувати, що чимало з ухвалених в Україні в регуляторній сфері законів виявилися не врахованими в дослідженні через запізніле набуття чинності, щось потрапило в розряд невра­хо­­ваних через особливості та не­­­дос­ко­на­лість методології рей­тин­гу, а щось - у результаті упередженості та суб’єктивності оцінок місцевих експертів, які брали участь у його складанні.

Так, навіть якщо не враховувати настільки неоднозначного нормативного документа, як По­датковий кодекс, з поданих у 2010-2011 роках з ініціативи Держкомпідприємництва 22 законодавчих ініціатив парламент затвердив 15. Із них 11 виявилися неврахованими рейтингом. Уже проведене скасування більш як 35 тис. із чинної несусвітньої тьми (58,6 тис.) регуляторних актів теж заслуговує на всіляку похвалу. Зниження з 93 до 23 кількості дозвільних документів і процедур у сфері будівництва (час їхнього проходження скорочено вшестеро) теж напевно матиме ефект після повної імплементації.

Значне спрощення багатьох інших процедур у сферах регуляторної політики в цілому, відкриття та ліквідації бізнесу, дозвільної системи та ліцензування, державного контролю і технічного регулювання теж певною мірою полегшить життя підприємцям.

Та факт залишається фактом - для потенційних зовнішніх інвесторів, які орієнтуються на оцінки групи Світового банку, українське регуляторне сере­довище для підприємств ле­гального сектора залишається однією з найбільш обтяжливих у світі.

І зсередини

Як, утім, і для потенційних внутрішніх приватних інвесторів, які, судячи з оцінок про перебування у тіньовому обороті порядку 70-90 млрд. дол., теж могли б надати потужного імпульсу розвитку «світлої» частини економіки, зростанню бюджетних надходжень і підвищенню зайнятості.

Цього року IFC (Міжнародна фінансова корпорація) провела вже третє за ліком дослідження бізнес-середовища на основі опитування вітчизняних під­приємців. Вибірка включила 1636 підприємств і 415 приватних фірм. Результати, підсумовані в звіті «Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес», свідчать, що дотримання лише трьох регуляторних процедур (у сфері дозволів, перевірок і технічного регулювання) обійшлося приватному сектору України торік у цілому мінімум у 7,2 млрд. грн.

Висновки дослідження свідчать, що регуляторні процедури останнім часом все ж таки істотно спрощуються. Так, скорочується кількість необхідних дозволів і час на їхнє отримання, при цьому дедалі частіше застосовується принцип мовчазної згоди у цій сфері. Однак, попри це, дозвільна система залишається занадто обтяжливою і обійшлася українському бізнесу мінімум у 1,8 млрд. грн.

Окрім того, регуляторна реформа серйозно буксує через неналежне виконання законів і їхню надто повільну імплементацію.

На процедури технічного регулювання українські підприємства витратили торік 2,2 млрд. грн. Перевірки ж наглядових і контролюючих органів, за підрахунками IFC, 2010 року обій­шлися вітчизняному бізнесу в 3,2 млрд. грн. Хоча б раз на рік перевіряльники приходять до трьох чвертей (74%) підприємств, а тривалість перевірок (у середньому 14 днів) залишається надто високою порівняно з більшістю сусідів (у Грузії - шість, Білорусі - дев’ять, Узбе­кистані - десять днів).

Треба сказати, що частота перевірок усе ж таки поступово знижується - їхня середньорічна кількість на одному підприємстві торік становила 4,5 порівняно з 5,5 у 2008-му, 6,5 - у 2006-му, 9 - у 2004-му.

При цьому найбільш активними контролюючими органами залишаються податкова служба (перевірила торік 46% підприємств), пожежний нагляд (39%) та санепідемстанція (29%).

Ця ж «чудова» трійка опинилася і в першій п’ятірці структур, які найчастіше приходять до підприємців із перевірками. Санепідемстанція приходить на середньостатистичну фірму в середньому 2,4 разу на рік, Держ­комветмедицини - 2,4, пожежний нагляд - 1,9, подат­­­­ко­ві органи - 1,9 і Держспожив­стан­дарт - 1,4 разу.

Дії податківців (причому далеко не завжди в рамках і відповідно до норм Податкового кодексу) є і одним із головних чинників, які змушують приватних підприємців іти в тінь. Заяви, що таких виявилося як мінімум третина, можуть бути спростовані офіційною статистикою податкових служб, але від цього реальна ситуація все одно не поліпшиться (докладніше в статті І.Чалого «Мале підприємництво: сезон полювання відкрито»).

Висновки: нове повторення багаторазово пройденого

Напевно, мало для кого секрет, що одним із головних завдань ініційованих в останні півтора року в Україні податкових і регуляторних нововведень була спроба змусити напівлегально працюючих СПДшників перейти на більш цивілізовану та прозору форму існування малих підприємств шляхом створення повноцінних юридичних осіб.

На це були спрямовані і заборонні податкові нововведення для єдиноподатників, і ініційована ревізія регуляторного середовища разом із податковими послабленнями для новостворюваних фірм.

Однак виявилося, що жити за законом в Україні все ще занадто складно, тому й розпочався масовий перехід підприємців на нелегальне або напівлегальне становище.

А відбувається так із цілої низки причин. По-перше, недосконалість і суперечливість самого регуляторного та фіскального поля роблять практично нереальним повне виконання багатьох закладених у ньому норм. Тим більше що чимало з нор­мативних актів саме з цією метою (складності виконання) і створювалися. А як ви накажете уповноваженому посадовцю жити і годувати сім’ю при зар­платі, орієнтованій на прожитковий мінімум, яка до реальних життєвих стандартів далеко не дотягує?

От і виходить, що на всі претензії та вимоги пожежників, санепідемстанції, митників і безлічі інших підприємниць­ких наглядачів їм простіше відпо­відати, так би мовити, неформально, значно заощаджуючи при цьому сили, нерви, час і
кошти.

Тих, хто висунувся і протестує, система кругової чиновницько-владної поруки швидко ламає і нагинає до потрібного стану.

І треба сказати, що хабарно-відкітна система поборів у багатьох найбільш привабливих «галузях» (на митниці і в МВС, податковій і багатьох інших контролюючих і правоохоронних органах) набула дуже стрункої централізованості та системності значно раніше від офіційної вертикалі влади. Тотальна і всепроникна корупція (що теж сотні тисяч разів говорено) - проблема номер один Ук­раїнської держави. І без її розв’язання завдання переходу з розряду бананових республік у категорію повноцінних членів європейської чи іншої цивілі­зованої спільноти не вирішуване в принципі. Згідно з виснов­ками IFC, корупція залишається невіддільною ознакою українського бізнес-середовища. Так, якщо 2008 року у використанні неофіційних способів вирішення питань з держорганами зі­зналися 35% опитаних підприємств, то 2010-го - вже 45%. Якщо 2008-го подарунки держслужбовцям, чиї рішення могли вплинути на їхню діяльність,
доводилося дарувати кожному п’ятому (20%), то 2010 року - кожному четвертому (25%) підприємству.

Середня частка доходів підприємств, витрачених на ко­рупцію 2008-го, становила 6%, 2010-го - вже 10%.

Однак і ці оцінки можуть виявитися серйозно заниженими (у потуранні корупції ми не любимо зізнаватися), хоча кожному, напевно, доводилося це робити тією чи іншою мірою.

Про верховенство права сказано теж незліченну кількість разів, але закон і досі не тільки як дишель використовується, а й застосовується дуже вибір­ково. Законами нехтують усі, починаючи від гаранта Кон­ституції та суддів і закінчуючи останнім дрібним крамарем. На жаль, і самі закони дуже часто з його порушенням створюються - в обхід законодавцями необхідних регламентів і процедур.

І, нарешті, одна зі «свіженьких», але вже дуже чітко окреслених тенденцій. Надійні гарантії захисту прав власності в Україні останнім часом можуть бути забезпечені (як для олігарха, так і для невеликого підприємця в якійсь глушині) лише за умови передачі контрольного або блокуючого пакета прав власності в руки найбільш впливових користувачів владної вертикалі або їхніх уповноважених представників практично на всіх її рівнях.

Перефразовуючи добре відомий рекламний слоган: якщо ви володієте хоч скількись успішним бізнесом - ми вже прийшли до вас. І якщо в тіні чи підпіллі ще є (хоча й марна) надія сховатися, то у легального бізнесу шанси навіть теоретично незнач­ні. Запитання - навіщо тоді задумувати і створювати, мучитися, піднімати і плекати своє бізнес-дітище, коли його потім, якщо воно виживе і виросте, все одно заберуть?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі