Забутий мільярд. Про те, як міськрада шукає свої гроші, трясучи «Сьомий кілометр»

Поділитися
По суті, ця історія про те, як місто вирішило потрясти мішок із грішми. Історія суто одеська. Майже ...

Із серпня Одеса дивиться документальний серіал «Міськрада проти «Сьомого кілометра» — найбільшого й найбагатого в країні промринку. Чула про нього й уся країна.

По суті, ця історія про те, як місто вирішило потрясти мішок із грішми. Історія суто одеська. Майже через 18 років чиновники пред’явили борг у півмільярда гривень, відкопавши в архіві старі папери й виявивши, що рішення про будівництво ринку приймала міська влада. А тодішні кооператори взялися втілювати його в життя, пообіцявши відраховувати до міської скарбниці чверть доходів ринку. Але потім про це забули. Влада й вирішила нагадати...

Ринок «Сьомий кілометр» за роки його процвітання трясли неодноразово. Тихо діло починали й тихо закінчували. Але щоб влада, через суд, без оголошення війни — такого Одеса не пригадує.

За три з лишком місяці ця історія обросла всілякими судовими позовами (навіть доярка до суду на ринок подала), версіями, чутками й горами документів. Обидві сторони готові йти до кінця, до хрипоти доводячи свою правоту. Мало не щотижня проходить по кілька судових засідань. Усе це супроводжується пікетуванням будівель суду, мерії, вимогами про відставку міського голови та збиранням підписів про звільнення суддів.

Представники відповідача не сумніваються, на чию користь розв’яжуть суперечку. А тому знайшли аргументи, що Господарський суд Одеської області нібито нелегітимний — весь склад, на чолі з головою В.Продаєвичем. У результаті на адресу президента країни полетіли скарги не тільки від підприємців ринку, а й від суддів.

За вами боржок

Усі позови проти «Сьомого кілометра» (а їх із добрий десяток) без проблем прийняли до розгляду, попри те, що минув термін позовної давнини. Спочатку до суду звернулася міськрада, потім — міськвиконком. Із тими ж самими вимогами. Щоб як не києм, то палицею забрати в ринку й повернути громаді частину майна, побудованого на казенні гроші. І стягнути з нього 498 млн. 752 грн.

Обіцяні місту 1989 року 25% доходу від роботи тимчасового ринку влада порахувала від доходів за сім останніх років ТОВ «Промтоварний ринок» — нинішнього власника «Сьомого кілометра». При цьому зізналася, що не може точно встановити, яка частка належить місту, — ні в грошовому вираженні, ні в майновому. І попросила суд призначити дві експертизи — бухгалтерську й будівельну, щоб одержати точні відомості про доходи та об’єкти.

Серед позивачів і найстаріше комунальне автотранспортне підприємство — КАТП 152801. Саме воно стояло біля витоків створення ринку і згодом поступилося йому всім своїм майном і величезною територією. Тепер воно теж заявило про свої права. І є активним учасником у справі проти «Сьомого кілометра». Правда, КАТП збанкрутувало років п’ять тому. Але виключити з держреєстру його не встигли.

Міська влада воліє не коментувати того, що відбувається. А от керівники «Сьомого кілометра» з усіх телевізійних каналів не перестають твердити по кілька разів на день: одеська влада жодного стосунку до створення ринку не має. Він узагалі розташований на території Овідіопольського району, отже, нічим Одесі не зобов’язаний і грошей їй не винен. А документи, подані до суду, нікчемні. Тому справу слід закрити, передати до прокуратури, а чиновників притягти до відповідальності за те, що вводять суд у оману.

Автору цих рядків довелося вивчити кілька кілограмів документів. І підняти в бібліотеці підшивки місцевих газет минулих років, щоб зрозуміти, що ж відбувалося наприкінці 80-х. Річ у тім, що місто спочатку надало суду такі копії документів, що викликали сумнів: а чи були рішення? До того ж представники «Сьомого кілометра» заявили, що місто, мабуть, знайшло стару друкарську машинку, щоб їх надрукувати.

Згодом суду було представлено підшивки архівних докумен­тів із пожовклими сторінками. Рішення про будівництво ринку таки справжні.

Знаменитий «Сьомий кілометр» давно відгородився від Одеси. Нині він стоїть на землі, що є його власністю. А межі Одеси, встановлені 2001 року, офіційно відсунули його за міську межу. І все ж таки відомий на всю країну промринок зобов’язаний своїм народженням саме Одесі. Про це не дасть збрехати його родовід.

Родом з одеського «товчка»

Прабатьком «Сьомого кілометра» був одеський «товчок». Він стихійно виник наприкінці 80-х у районі Старокінного ринку, що на Молдаванці. І ріс не щодня, а щогодини, не даючи спокою всій окрузі. Думаючи, куди переселити бурхливо зростаючу торгівлю, влада не знайшла в місті вільного місця. Кажуть, була вказівка витурити «товчок» за межі міста. Тому його перемістили в район 7-го кілометра Овідіопольської дороги.

Там були землі закритого міського звалища і сміттєспалювального заводу, що пустували, й розташовувалося КАТП 152801 міськвиконкому. На території смітника й вирішили побудувати сучасний ринок. Спочатку замовником визначили Одеську облспоживспілку, а згодом КАТП, яке для цього мало створити кооператив. На будівництво ринку місто планувало виділити 1,5 млн. карбованців. Усе це відображено в двох рішеннях Одеського міськ­виконкому — від 4 серпня і 20 жовтня 1988 року. Їх і було надано суду.

Та поки чиновники збиралися з духом, «товчок» переїхав на смітник і почав заважати будівництву. Вмовляння влади трохи почекати до офіційного відкриття ринку не допомагали. Стихійна торгівля била всі рекорди. І в січні 1989-го міськвиконком дав старт тимчасовому ринку. Було заасфальтовано й огороджено майданчик для торгівлі та стоянки автомобілів, організовано транспорт. Створений при КАТП кооператив «Міраж» брав за вхід на ринок карбованець із продавців і 30 коп. — з покупців. І на ці гроші він збирався будувати ринок.

Проте незабаром на відведеній ділянці знайшли метанол, і 19 жовтня 1989 року міськвиконком скасував старі рішення та прийняв нове. Замовником з проектування, будівництва та експлуатації нового промринку стає асоціація «Авангард».

Міськвиконком доручив відвести їй земельну ділянку, передбачивши частину території сміттєспалювального заводу, а також переказати кошти, накопичені кооперативом «Міраж». Міським службам наказувалося укласти з асоціацією договори (ринок планували відкрити вже через два місяці). А щоб позбутися стихійної торгівлі в районі Старокінки, асоціації дозволили на відведеному майданчику організувати тимчасовий ринок.

Асоціація «Авангард» — це й є та структура, навколо зобов’язань якої нині розгорілися неабиякі пристрасті. Саме на їх основі нинішня міська влада вибудувала свої претензії до ринку.

Після того як одеський «товчок» перекочував у район 7-го кілометра, багато хто хотів у цьо­му місці розгорнути свій бізнес. Було створено два кооперативи — «Ралі» і «Промтоварний ринок». От вони разом із директором сусіднього з «товчком» радгоспу «Авангард» Віктором Добрянським, об’єднавшись в асоціацію «Авангард», і вирішили побудувати тут торговий центр. А щоб заробити грошей, звернулися з листом в Одеську міськраду з проханням відвести асоціації ділянку під організацію тимчасового промринку. А за це обіцяли відраховувати до бюджету Одеси 25% доходу асоціації від його експлуатації.

На той час Овідіопольська райрада рішенням від 9 червня 1989 року виділила радгоспу «Авангард» під внутрішньогосподарські потреби 15 га ріллі, що прилягає до «товчка». І радгосп готовий був віддати цей масив землі під промтоварний і авторинок.

У ті роки функції з будівництва ринків було закріплено за обласними й міськими виконкомами. Тому місто і командувало. Тому саме до міської, а не до районної влади звернулася асоціація зі своїми пропозиціями. А Овідіополь, як видно з документів, сприяв Одесі.

Нинішня районна влада, яка теж включилася в бій, вважає, що Одеса в ті роки перевищила свої повноваження, забравшись на територію району. І звернулася до суду із проханням визнати рішення міськвиконкому про будівництво ринку незаконним. Але потім свій позов відкликала. Проте з аналогічними вимогами заяву до суду направив ринок.

Свій базар ближчий за чужий

Безумовно, місто віддало свій «товчок» на відкуп асоціації не за дарма. За рахунок торгівлі на 7-му кілометрі влада розраховувала наповняти бюджет. Коли наприкінці 80-х розгорнулася дискусія «А чи потрібен взагалі Одесі «товчок», розсадник спекуляції?», це був один із голов­них аргументів «за». І в рішенні міськвиконкому так і записано: «Погодитися з перерахуванням до бюджету міста 30% прибутку асоціації «Авангард» від експлуатації промринку».

Однак незабаром стало зрозуміло: у трьох партнерів, які створили асоціацію, стосунки не склалися. Новоспечені кооперативи, зареєструвавшись в Овідіополі (райвиконком просив на це згоди в міськвиконкому в своєму листі від 4 серпня 1989 року), самостійно розгорнули діяльність у районі 7-го кілометра. І так, що одному з них, кооперативу «Ралі», райвиконком виніс попередження, а інший закрив.

Виявилося, що кооператив «Промтоварний ринок» передумав вступати в асоціацію й сам організував ринок на виділеній асоціації ділянці. При цьому грубо порушував фінансову дисципліну. Про це йдеться в рішенні Овідіопольського райвиконкому від 14 грудня1989 року.

У результаті, перевіряючи, як виконуються директиви Одеського міськвиконкому щодо будівництва ринку, районна влада не тільки вказала кооператорам на їхнє місце під сонцем, а й звернула увагу директора радгоспу «Авангард» В.Добрянського на невчасну реєстрацію статуту асоціації. Хоча «спілка трьох» і розпалася, але асоціація як замовник будівництва ринку залишилася. Раніше райвиконком навіть прийняв спеціальне розпорядження — «Про порушення термінів реєстрації статуту асоціації «Авангард» і зобов’язав Добрянського її зареєструвати.

Після нагадування районної влади про обов’язки перед Одесою В.Добрянський надав статут асоціації, й 14 грудня 1989 року його зареєстрували. Заснували асоціацію радгосп «Авангард» і кооперативна фірма «Нива». Але цілі й завдання залишилися старими — проектування, будівництво й експлуатація промринку. А от щодо зобов’язань перед містом, то в статуті записано: з 1 січня 1991 року Одеському міськвиконкому перераховувати 15% від доходу асоціації після укладання конкретних договорів із його службами. Та 7% — до фонду Овідіопольського райвиконкому до моменту здавання промринку в експлуатацію. При цьому зазначено, що відсоток відрахувань визначається на основі угоди між сторонами.

Про існування такої угоди нічого не відомо. Про договори — теж. Суду місто надало лише «Анкету забудовника» від 29 травня 1990 року з печатками. В ній ідеться про терміни будівництва асоціацією «Авангард» промринку й автостоянки на 15 га в районі 7-го кілометра. Додано підрядний договір, акти приймання, довідки про вартість виконаних робіт з облаштування майданчиків на невеличкі суми. І все.

Що робила асоціація в наступні три роки, як будувалися її відносини з містом — неясно. Не зрозуміло й інше: що робило далі місто? Чи турбувала його подальша доля ринку? Інформації немає.

У газеті «Юг» у червні 1992 року було надруковано інтерв’ю з Борисом Мельничуком, директором авторинку, який розташовувався по сусідству з промринком, на території міського смітника, і займав 5 га. Пан Мельничук, розповідаючи про свій ринок, згадав і про сусідів. «Там теж починається реконструкція, — казав він, — розширюється автостоянка. Оскільки обидва ринки розташовані поруч, ми хочемо побудувати єдиний торговий центр. У перспективі — криті торгові ряди, павільйони, які можна буде здавати в оренду».

Зміна вивіски

У тому, що асоціація «Аван­гард» «рулювала» торгівлею на 7-му кілометрі, сумнівів немає. Хоча нині керівництво «Сьомого кілометра» стверджує: вона була громадською організацією, нічого не будувала, господарської діяльності не вела й до ринку, який з’явився пізніше, жодного стосунку не мала. Можливо, й не будувала, але до ринку, що успішно функціонував, стосунок мала безпосередній. Це було одне ціле. Саме керівництво ринку займалося ліквідацією асоціації, створивши потім замість неї ТОВ «Промтоварний ринок», до котрого й відійшов одеський «товчок».

Наказ про призначення ліквідаційної комісії Добрянський видав у листопаді 1993 року. А очолив її Мельничук, на той час уже директор промринку. Він і досі працює на цій посаді. У складі ліквідаційної комісії були також працівники ринку. Серед них — дочка Добрянського Ірина Чернат як бухгалтер ринку.

Всі ці особи згодом стануть власниками «Сьомого кілометра». Нині частка Добрянського та його дочки становить 52%. Але це буде пізніше. А тоді, наприкінці 1993-го, робився перший крок у цьому напрямку.

На загальних зборах засновників ТОВ В.Добрянський повідомив, що в зв’язку зі змінами в законодавстві асоціація «Авангард» не може далі функціонувати — банк закриває рахунок. І для нормальної роботи ринку запропонував створити ТОВ «Промтоварний ринок».

Вийшов новий декрет Кабміну про впорядкування роботи суб’єктів підприємницької діяльності. І радгосп «Авангард» як держпідприємство більше не міг бути засновником асоціації. Її слід було перетворити на господарське товариство. З боку держави засновником мав стати держорган приватизації.

Керівники ринку перетворили асоціацію на товариство з обмеженою відповідальністю. Але без участі держоргану. На базі радгоспу «Авангард» Добрянський створив під своїм керів­ництвом орендне підприємство «Авангард». Воно, за згодою трудового колективу, й стало зас­новником ТОВ «Промтоварний ринок» разом із громадянином Мельничуком Б.В. Їхня частка в статутному фонді — 75:25. Потім, 1995 року, АП «Авангард» вийде зі складу засновників.

Нинішній судовий розгляд не оминув увагою і цей факт. Навколо нього окрема інтрига. По-перше, матеріали справи передано до прокуратури. А по-друге, про свої корпоративні права заявила колишня доярка АП «Авангард», пред’явивши через суд свої претензії до ринку.

Отже, Добрянський був президентом асоціації, а став гендиректором ТОВ. Мельничук був директором ринку, а став директором і засновником ТОВ. Головбух асоціації став головбухом ТОВ. А саме ТОВ в остаточному підсумку — відповідачем у справі «Міськрада проти «Сьомого кілометра».

Усе логічно. А от щодо зобов’язань, то в статуті ТОВ «Пром­товарний ринок» вони збе­реглися тільки перед Овідіо­полем: промринок обіцяв щокварталу перераховувати 3% чистого прибутку на соціальний розвиток району. Про Одесу вже ані слова. Але через три роки, коли буде зареєстровано нову редакцію статуту, й пункт про три відсотки зникне назавжди.

Як запевняє нині керівництво «Сьомого кілометра», району гріх скаржитися. Досить того, що ринок розміщується на його території. Та й на добродійність він витрачає чималі суми.

У тому ж таки 1994 році «Промтоварний ринок» уніс свою першу лепту: перерахував УВС Одеси 150 млн. крб., РВВС Овідіо­польського району — 40 млн., на соцрозвиток району — 1,6 млрд., на будівництво міської транс­портної розв’язки в районі 7-го кілометра — 2,9 млрд. Для порівняння, його валовий річний дохід на той момент ста­новив 100,4 млрд. крб. За остан­ні п’ять років, за даними рин­ку, доброчинна допомога коливалася від 2,5 до 4 млн. грн. на рік (10% від прибутку).

Головний козир — земля

До конфлікту з мерією проблем із «родоводом» Пром­товар­ного ринку ніколи не виникало. Якщо подивитися його емблему, то на ній зображено цифру «7» і рік «1989». Згадки про цю дату народження можна знайти в багатьох публікаціях про «Сьомий кілометр».

Зрозуміло, чому, вибудовуючи свій захист, ринок нині свідомо молодиться й відхрещується від перших п’яти років роботи, як від чуми. Тому що його голов­ний аргумент у суперечці з містом — це земля. Суду він надав висновки районних служб і рішення Прилиманської сільради від 22 червня 1994 року про відведення Промтоварному ринку земельної ділянки площею 20,5 гектара. З них 19,2 га було вилучено в радгоспу «Авангард», а 1,3 га — у «Облавтошляху». Того ж року ринок одержав держакт на право постійного користування землею. З цього моменту, вважає його керівництво, і треба вести відлік.

Місто не змогло надати суду документи про відведення асоціації «Авангард» ділянки під будівництво ринку. Але тут вони квити. «Сьомий кілометр» теж не зміг пред’явити рішення районної влади про будівництво промринку в цьому місці. Зате є документи, з яких випливає: рішення приймало місто, землю відводив район, а Добрянський будував.

Проте з землею є нюанси. Чию землю відводили? Це велике питання. Посилатимуся на лист голови Овідіопольського райвиконкому М.Хоменка до голови Одеського міськвиконкому В.Симоненка від 4 серпня 1989 року. З нього ясно, що територія старого смітника в районі 7-го кілометра — це міська межа. Де нині ця територія? У власності ринку. Продала її 2001 року Авангардівська селищна рада, створена на багато років пізніше за сам ринок.

Історія така. У постійному користуванні КАТП перебувало 25 гектарів, виділених під смітник. Необхідність у них давно відпала, і 1997 року підприємство добровільно звернулося в Овідіопольську райраду з проханням вилучити в нього землю. Районна влада із задоволенням пішла назустріч. Вилучені 19,8 га вона віддала ринку, а 5,6 га залишилися КАТП під господарське подвір’я й автомайстерні.

Далі, з опису меж ділянки (держакт на 20,5 га, виділених ринку 1994 року) випливає, що вона сусідить із землями м.Одеси, на яких розташована військова частина. У 2000 році 4,33 га території військового містечка (за узгодженням із Міноборони) були вилучені Авангардівською селищною радою на користь ринку і потім йому продані.

У 1994 році 3,3 га, відведені міськвиконком 20 листопада 1975 року під сміттєспалювальний завод, теж були продані ринку селищною радою. І, нарешті, решта (5,6 га) території КАТП. Їх спіткала така сама доля, але після купівлі ринком майна підприємства. Нині суд направив ці матеріали до прокуратури.

А діло було так. Наприкінці 1998 року ринок звернувся до тодішнього мера Одеси Р.Бо­делана з проханням придбати автомайстерні КАТП, щоб одержати ще одну ділянку в 1,2 гектара. У відповідь був отриманий лист із міськуправління земельних ресурсів. Цитую: «Відповідно до проекту встановлення меж м. Одеси, земельна ділянка за адресою 7 км Овідіопольської дороги, на якій розташоване КАТП, включено в межі міста. При передачі її в оренду плата становитиме 76,9 тис. грн. на рік, у разі продажу — 284,1 тис. грн».

Майстерні продали наприкінці 1999-го. На яких умовах, автору цих рядків невідомо. Зате продаж решти майна КАТП у березні 2001-го став предметом розгляду в суді. Цікавий матеріал.

КАТП займалося вивезенням сміття. Але коли цей бізнес перейшов у руки комерсантів, стало зрозуміло, що комунальне підприємство зі своїми боргами, й ще під боком у промринку, не виживе. Заборгованість перед податковою становила 316 тис. грн., по зарплаті — 980 тис. Суми, як бачите, невеликі. Але тодішній мер Одеси Р.Боделан і його заступник попросили ринок їх погасити. Влада гарантувала повернути ці гроші або компенсувати борг майном КАТП.

Як і слід було очікувати, влада вибрала останнє. Вона продала майно ринку в рахунок погашення боргу. За об’єкти, розташовані на 4,38 га, місто виручило 2,7 млн. гривень. І половину з них повернуло ринку. Простіше кажучи, віддало гроші, майно й землю.

Та ось де заковика. За договором купівлі-продажу, ринок мав зареєструвати свідоцтво на право власності на придбані об’єкти в Одеському МБТІ. Він так і зробив. Проте не тільки в Одеському, а й в Овідіо­польському теж.

Виявляється, ринок одержав два свідоцтва. Перше було видано представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міськради на основі договору купівлі-продажу, друге — Авангардівською селищною радою на основі розпоряджень райадміністрації. У першому — продані об’єкти розташовані за адресою КАТП: м. Одеса, вул. Базова, 19 (як і зазначено в договорі). В другому — за адресою Промтоварного ринку: вул. Базова, 20. І в ньому перелічено не тільки придбані цехи, май­стерні й бокси автопідприємства, а також об’єкти ринку: торгові площі, комплекси, павільйони, автостоянки й інші споруди.

Казус ще й у тому, що вулиці Базової в Одесі немає. Цю адресу 7-му кілометру Овідіо­польської дороги було надано Авангардівською селищною радою у березні 2000 року. А до цього розташовані тут підприємства користувалися одеською пропискою. Зокрема й Промтоварний ринок.

Але й це ще не все. Замість міського управління земресурсів ринок звернувся в районне. І одержав держакт на право постійного користування ділянкою в 4,38 га, яку потім Авангардівська селищна рада продала ринку. Нині КАТП звернулося до суду з проханням визнати цей держакт недійсним.

Загалом у власності ринку на сьогодні перебуває 68,4 гектара. Землю було викуплено 28 грудня 2001 року. Після затвердження облрадою меж Одеси (7 серпня 2001 року). Коли стало ясно, що всі підприємства 7-го кілометра, зокрема Промтоварний ринок, залишилися за міською межею.

Авангардівська селищна рада продала Промтоварному ринку величезний масив у 65,18 га всього-на-всього за 3,6 млн. грн. Причому на виплат. Бідний ринок! Він мав виплачувати цю суму протягом трьох років. Щедра селищна рада, нічого не скажеш!

Отак розвивався і багатів знаменитий «Сьомий кілометр». По суті, одній людині в співавторстві з іще двома вдалося протягом 17 років не тільки утримати в руках це «золоте дно», а й розширити його до розмірів маленького містечка. Напевно, тому В.Добрянського внесли до списків кандидатів на одержання найвищої нагороди в країні — Героя України. Проте не сталося.

Справи давно минулих днів

Чим закінчиться нинішня суперечка, покаже час. Проте очевидно, що створена давним-давно структура, очолювана Добрянським, одержала те, що хотіла. Завдяки місту. От тільки місто з цього не одержало ані копійки.

Ясно, що Овідіополь, навіть якби взявся, ніколи не створив би такого ринку. А точніше, якби Одеса направила своє «торгове море» в інший степ, ніякий грошовий океан не омивав би район 7-го кілометра, хоч би скільки його береги потім рили й поглиблювали. Навіть потім, коли місто спохватилося, що диво-ринок не його, й хотіло створити подібний до нього, нічого з цього не вийшло.

Зрозуміло й інше. Скарбниця Одеси могла спокійно поповнюватися за рахунок «Сьомого кілометра». Ринок для міста міг би стати навіть не тумбочкою, де гроші лежать, а мішком із грішми. Але стара влада цю можливість чомусь прогавила. А вона була в міста не тільки наприкінці 80-х, а й наприкінці 90-х — на початку 2000-х років.

Нині це давно минулі справи. І, звичайно, правий київський адвокат Федур, який захищає в суді інтереси «Сьомого кілометра», коли стверджує, що суперечка не має жодного стосунку до права, що в нашій країні немає правосуддя, судів, де справи розглядали б цивілізованим шляхом.

На жаль. У цивілізованій країні, де є право й працюють закони, навряд чи можливе існування такого ринку, де торгують контрабандою, де розміри тіньових грошових оборотів у голові не вкладаються, де торгівці, які сплачують до скарбниці копійки, давно вже мільйонери. І при цьому ніхто нічого не помічає.

Правда, протягом останніх років ринок неодноразово трусили перевіряльники всіх мастей і рангів; навіть порушувалися кримінальні справи. Але він завжди виходив сухим із води. А потім, білий і пухнастий, продовжував «крокувати по країні», з кожним роком розширяючи свої володіння. На заздрість сильним світу цього. І в цьому сенсі нинішній «наїзд» цілком зрозумілий. Точніше, був би зрозумілий. Але мета його, як запевняє влада, зовсім інша.

Звичайно, боротися за наповнення міської скарбниці ніколи не пізно. Але спохватитися через стільки років — щонайменше, це дивно. І потім незрозуміло, чому під час своєї першої каденції в мера Одеси Е.Гурвіца не було претензій до «Сьомого кілометра»? Принаймні привселюдно вони озвучені не були.

Задається питаннями й сама міськрада, яка подала позов. На останньому її засіданні (коли представники ринку спробували крізь посилену охорону прорватися до залу, щоб їх вислухали) депутати вимагали від мера пояснень. Хто давав дозвіл від імені ради звертатися до суду? Хто взагалі напоумив місто вплутатися в боротьбу проти «Сьомого кілометра»? «Я особисто прийняв таке рішення, — відповів Е.Гурвіц. — Маю на це повне право».

Відповідаючи на запитання «ДТ», Е.Гурвіц пояснив свою позицію так:

— Нині ми обстоюємо інтереси міста й городян. Цей інтерес, за найскромнішими підрахунками, обчислюється в півмільярда гривень. Визнаю особисто за собою провину, що, перебуваючи мером у 1994—1998 роках, недогледів цю проблему. Поясню, чому. Обласна влада всіляко перешкоджала чіткому визначенню меж Одеси й вела з містом відкриту війну.

Нині муніципальна влада почала тотальну перевірку всіх договорів і угод, укладених у різні роки. І вийшла на «Сьомий кілометр». Як мав вчинити мер міста, дізнавшись, що бюджет недоодержує величезні гроші? Сказати, що діло давнє? Взяти на себе право прощати борги? Та за таку «шляхетність» мера треба притягати до кримінальної відповідальності!

Тому місто звернулося до суду. Цей шлях, з огляду на специфіку нашої судової системи, більш ніж тернистий. Пророкувати, чим він закінчиться, я не беруся. Але ми готові до діалогу й пошуку взаємоприйнятного рішення.

На жаль, після нашого звернення до суду проти місцевого самоврядування розгорнуто інформаційну війну. Влада нібито зазіхає на життєві інтереси 60 тисяч чоловік — саме стільки громадян працюють на «Сьомому кілометрі». Працюють тяжко, про що не говорять наші опоненти. Проте в міста немає претензій до цих людей, немає намірів якимось чином ускладнити їм життя або зачепити їхні інтереси.

Йдеться про керівників ринку. Про їхні відносини з містом. Це чистої води господарська суперечка, в яку нині втягують підприємців і настроюють проти влади. Тоді як одесити, що працюють на «Сьомому кілометрі», мають бути зацікавлені в наповненні міського бюджету. Несправедливо, що найприбутковіше підприємство області, яке має безпосередній стосунок до Одеси, найменше сприяє розвитку міської інфраструктури.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі