За олією і борошном — маргарин і печиво…

Дуже добре, що в умовах значного підвищення цін, особливо на продовольчі товари, керівництво Антимонопольного комітету не обмежується майже непомітним для суспільства виконанням покладених на нього функцій. А прагне дохідливо показати об’єктивні і суб’єктивні причини їх збільшення і діяльність цього органу з обмеження підвищення цін.

Зрозуміло, що можливості Антимонопольного комітету не безмежні. У статті О.Костусєва основну увагу приділено аналізу підвищення цін на два важливі продукти харчування населення — олію (зростання цін за останні п’ять місяців у загальному індексі споживчих цін (ІСЦ) «усього» на 71,0%) і на хлібобулочну групу продуктів (на 9,4%). У споживчому кошику Держкомстату частка хлібобулочних продуктів становить 5,03%, а олії — 1,85%.

Індекс зростання цін на рослинну олію, найімовірніше, не викликає сумнівів. А от щодо хлібобулочної групи індекс, можливо, занижено. І на цьому варто зупинитися докладніше.

Основою для випічки хліба є борошно. Так, роздрібні ціни на пшеничне борошно в ІСЦ за останні п’ять місяців збільшилися на 27,1%. Таку очевидну невідповідність цінових змін для борошна і хлібобулочних виробів можна пояснити тим, що для хлібобулочних продуктів в індексі переважно відображається насправді порівняно «скромне» зростання цін на соціальні сорти хліба. Ці кілька сортів хліба випікають великі хлібозаводи. І зміна цін на них потрапляє в поле зору Антимонопольного комітету насамперед.

Але на всі інші види хлібопродуктів ціни підвищуються набагато істотніше, і це навряд чи можна заперечувати. Крім випуску хліба «несоціальних» сортів на великих хлібозаводах, дедалі більша частина хлібобулочних виробів, особливо в західних областях України, припадає на частку підприємців — фізичних осіб. Вони непідконтрольні Антимонопольному комітету і навряд чи можуть розраховувати на одержання дешевого борошна з Держрезерву.

Схоже, що виробництво хліб­них виробів підприємцями — фізичними особами врахувати справді дуже важко і воно не потрапляє до даних Держ­комстату. За інформацією цього відомства, виробництво хлібобулочних виробів загалом в Україні скоротилося з 6,45 млн. тонн у 1990 році (а це 340 грамів на добу на душу населення) втричі — до 2,12 млн. тонн у 2006-му. Це вже 126 грамів на день на душу. А в семи західних областях України воно впало в 6,1 разу — із 435 до 76 грамів на день на душу(!). Тут можна зауважити, що восени—взимку 1941 року в блокадному Ленінграді мінімальна норма відпуску хліба становила 120 грамів на день і «трималася» до підвищення чотири місяці. Це до того, що індекс зростання цін на хліб, найімовірніше, є в нас заниженим.

Однак поряд з продуктами харчування, на які збільшилися світові ціни, в Україні більш ніж відчутно підвищилися ціни майже на всі овочі і фрукти. І в цьому важко підозрювати якусь монопольну змову. У жовтні, порівняно з груднем минулого року, ціни на овочі (включаючи картоплю) збільшилися на 22,9%, а на фрукти — на 38,3%. Навіть з урахуванням недооціненого суспільством зниження цін на капусту в жовтні на 20,1%, вона залишається на 64% дорожчою, ніж наприкінці минулого року, і ціна її за перші шість місяців року встигла збільшитися в 3,4 разу.

Важко очікувати сповільнення зростання цін упродовж двох останніх місяців року. Так, подорожчання олії з лагом два-три місяці неминуче викличе подорожчання майонезу, маргаринових продуктів, подорожчання борошна — збільшення цін на макарони, борошняні кондитерські вироби.

Очевидно, що зростання цін цього року по-різному позначається на матеріальному становищі різних груп населення. Бідніші витрачають порівняно більше грошей на продукти харчування, ніж заможніші. Причому в їхньому продовольчому кошику переважають якраз продукти, що подорожчали найбільше. Нинішнє підвищення цін передусім торкнеться домогосподарств пенсіонерів, які живуть самі, і непрацюючих пенсіонерів. А це — 27,7% усіх домогосподарств України. У 2006 році їхні витрати на продукти харчування становили 60,9% від грошових споживчих витрат порівняно з 49,0% на ці цілі в інших групах населення. І номінальне підвищення пенсій протягом року, особливо мінімальних, не покриє зрослих витрат на харчування, призвівши до реального зниження життєвого рівня людей похилого віку. Це — серйозна загальнодержавна проблема, на яку не можна не зважати.

У проблематиці цінових змін в Україні варто звернути увагу на невідповідність інформаційно-статистичного забезпечення спостереження за цінами гостроті проблеми. Із загального контексту якось абсолютно випадає інформація Державної інспекції з контролю за цінами, спеціально створеної кілька років тому для моніторингу цін на основні продовольчі продукти, бензин і житлово-комунальні тарифи і підпорядкованої Мінекономіки. Лише зрідка в ЗМІ, у тому числі й у «Дзеркалі тижня», згадується про її діяльність у регіонах. Можливо, Держінспекції варто допомогти в розробці такої важливої узагальненої інформації про зміни цін.

Істотним прорахунком є те, що в Україні немає розробок поелементної структури роздрібних цін на основні продовольчі продукти. В СРСР такі розробки здійснювалися систематично. Попри певні труднощі, їх і останніми роками регулярно проводять у Росії. Так, у статистичному збірнику «Цены в России» наводиться розгорнута структура роздрібних цін на понад 20 основних продуктів харчування. Аналогічні розробки здійснюються в США, багатьох європейських країнах. Без цих базових даних досить складно мати об’єктивне уявлення про вплив окремих елементів на зміну цін.

Залишається низка питань, пов’язаних з удосконаленням побудови ІСЦ. Нині у Держ­комстаті разом із Світовим банком працюють над визначенням напрямів удосконалення нашої статистики. З огляду на гостроту цінових змін, а також на увагу до них усіх верств населення та органів державної влади, цілком логічно було б виокремити цей блок питань у пріоритетний і не зводити проблему лише до удосконалення розрахунків ІСЦ.