ЮРІЙ БОЙКО: «НЕХАЙ ПОКАЖУТЬ ЩЕ ХОЧА Б ОДНУ КОМПАНІЮ, ЯКА СПЛАЧУЄ СТІЛЬКИ ПОДАТКІВ...»

Із часу створення на базі найбільшої газовидобувної компанії «Укргазпром» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» головою її правління були два підприємці, колишні газотрейдери, — Ігор Бакай та Ігор Діденко. Останнього перемінив «податківець» Вадим Копилов. І кожен із них по-своєму уявляв собі роль і перспективи НАКу, і кожен по-своєму намагався контролювати і розпоряджатися товарними і грошовими потоками «Нафтогазу України». Змінювалися склади уряду, змінялися керівники НАКу. І кожен із них чимось устиг відзначитися і запам’ятатися — хорошим і різним...

З лютого нинішнього року «Нафтогаз України» очолює менеджер, який встиг попри свою «хімічну» трудову біографію, внести вагому лепту у відродження нафтопереробного гіганта АТ «Укртатнафта» (створеного на базі Кременчуцького нафтопереробного заводу). Тепер ось він зайнятий проблемами газової галузі і підприємств ПЕКу в цілому. Про те, яка спадщина дісталася нинішньому голові правління НАК «Нафтогаз України», як зараз виглядають справи в нафтогазовій вотчині і які перспективи цієї галузі кореспондент «Дзеркала тижня» і запитала в Юрія Бойка.

— У даний час на українському ринку газу, мабуть, уперше за останнє десятиліття існує профіцит природного газу. Чим ви поясните це? Чи не є виникла ситуація результатом непродуманої політики правління НАКу?

— У даний час на українському ринку дійсно існує профіцит газу. Але це тільки в торгівлі при ревізії дефіцит — погано і профіцит — недобре. А для енергетичної безпеки країни — це вельми позитивне явище, оскільки вже до 1 червня «Нафтогаз України» зміг сформувати запас газу близько 8 млрд. кубометрів, 5 із яких— туркменський газ. Основна причина цього — перехід вітчизняних енергогенеруючих компаній на використання вугілля і відносно тепла зима.

— Пріоритет вітчизняному вугіллю — це вольове рішення?

— Це рішення було прийнято керівництвом Мінпаливенерго для підтримування вітчизняного виробника. Нерозумно не використовувати власний енергетичний ресурс і «годуватися» імпортним. У зв’язку з цим виник профіцит газу. Ніякої непродуманої політики НАКу в цьому я не бачу.

— Чи була необхідність укладати контракт із «Туркменнафтогазом» про закупівлю
НАКом 2002 року до 40 млрд. кубометрів газу? І чи зверталася українська делегація під час недавнього візиту в Туркменістан із проханням обмежити річну квоту газопоставок туркменського газу 30-ма млрд. кубометрів газу? Що на це відповіли представники Туркменістану?

— Так, зверталася. Але туркменська сторона наполягає на суворому виконанні контракту. Власне, вони мають рацію, оскільки в контракті обговорено обсяг у 34 млрд. кубометрів. Та вони, так як і ми, подували свої розрахунки, виходячи саме з цієї цифри. Ситуацію можна змінити тільки на наступний рік. Наприкінці червня ми почнемо переговори про обсяги поставок туркменського газу 2003 року, виходячи з прогнозу річного споживання газу в Україні і обсягу транзиту російського газу. Зіставивши всі ці цифри, ми будемо готові до переговорів із Туркменістаном. Хоча збут їхнього газу, за великим рахунком, обмежений. Вони не можуть його в повному обсязі реалізувати.

— Могли б ви назвати прогнозований обсяг профіциту за рік в Україні?

— Профіцит під кінець року приблизно буде 6 млрд. кубометрів газу.

— Юрію Анатолійовичу, ви казали, що цей газ буде продано у треті країни. Але ж це означає реекспорт газу, чого НАК зобов’язався не робити відповідно до умов контракту з російським «Газпромом»...

— Це не так, мова не йде про реекспорт. По-перше, ми продамо частину газу, що видобувається підприємствами НАКу. Україна його завжди продавала, точніше продавав ще колишній «Укргазпром», приблизно 1,5 млрд. кубометрів газу щорічно. Ми збираємося просто «відновити» цю цифру. І з урядом, і з «Газпромом» це узгоджено. Перший контракт вже укладено з угорською компанією MOL на експорт і зберігання в підземних газосховищах (ПСГ) України 600 млн. кубометрів газу. Причому угорська компанія одразу оплачує його закупівлю і зберігання в ПСГ, а використовувати цей газ вона має намір у майбутній осінньо-зимовий період.

— У Туркменістані називають таку цифру української заборгованості — 46 млн. доларів. Крім того, наскільки нам відомо, Туркменбаші відмовляється реструктуризувати суму української заборгованості на умовах, аналогічних умовам Паризького клубу кредиторів. Який ви бачите вихід із виниклої боргової ситуації?

— Річ у тім, що 46 млн. доларів, про які ви кажете, — це поточна заборгованість. Практично весь спожитий газ вже оплачено. Неоплачена частина газу знаходиться в сховищі. Це дуже велике відволікання оборотних коштів «Нафтогазу України», який несе значне навантаження в зв’язку з необхідністю оплати газу, котрий ще не проданий. Однак ми підписали графік погашення поточної заборгованості, туркменська сторона заперечень не має. Йде звичайний робочий процес. Коли врахувати, що сума річного контракту з «Туркменнафтогазом» — 1,5 млрд. доларів, а за п’ять місяців ми одержали газу майже на 700 млн. доларів, то поточна заборгованість НАКу в 46 млн. дол. на тлі цього незначна.

— То як же виглядають справи з реструктуризацією раніше накопиченого боргу України Туркменістану?

— У нас підписано протокол про погашення заборгованості 1999 року в 65 млн. доларів. До 20 червня ми узгодимо специфікацію устаткування, яке постачатиметься в рахунок погашення цього боргу. І ця сума буде погашена протягом поточного року.

— Вже не перший рік група компаній «Ітера» виконує роль оператора поставок туркменського газу, закуповуваного НАКом, до кордонів України. Чи вигідно це «Нафтогазу України» і чи має намір він і надалі користуватися послугами «Ітери»?

— Я сказав би, що в цілому умови «Ітери» нормальні.

— Чи будете ви продовжувати працювати з цією компанією в тому ж форматі?

— Про транзит ми поки ще взагалі не говорили. Етапність укладання контрактів наступного року така: перше — пакет договорів із Росією та «Газпромом» (довгострокова угода про транзит російського газу, міжурядовий протокол, договір про зберігання російського газу в українських ПСГ); далі — узгодження обсягів закупівлі газу з Туркменістаном, виходячи з прогнозованого балансу газу України на 2003 рік. Третій етап — підписання транзитного договору (договору про умови транзиту туркменського газу до кордону Росія—Україна. — Авт.).

— Президент Ніязов запросив українську сторону до участі в будівництві газопроводу в Іран і Пакистан, однак в Україні досі відмовчуються, у той час як та ж «Ітера» також отримала запрошення Туркменбаші і, не виключено, що прийме його. А Україні і зокрема НАКу цей проект нецікавий?

— Ми плануємо взяти участь у тендері на будівництво газопроводу. Але брати участь має намір не НАК «Нафтогаз України» (ми адже експлуатаційники), а будівельні організації, котрі, власне, і нині працюють у Туркменістані. Наскільки мені відомо, у тендері збираються брати участь дві будівельні організації з України.

— А тим часом Україна в особі «Нафтогазу України», схоже, прийняла запрошення Туркменбаші взяти участь у розробці чотирьох блоків саме в морській частині шельфу Каспійського моря...

— Саміт із проблем Каспійського регіону, що відбувся наприкінці квітня, розкрив ряд протиріч між учасниками цього процесу. Остаточне рішення так поки і не прийнято. Тому ми дуже обережно зважуємо всі пропозиції щодо роботи в цьому регіоні. Зараз ми ведемо переговори про викуп пакета документації у агента британської компанії, що проводила сейсмічне дослідження запропонованих нам для вивчення блоків. Подивимося на результати досліджень, тоді й вирішимо, чи варта овчинка вичинки...

— Юрію Анатолійовичу, скажіть, як у вас складаються взаємини з Мінпаливенерго?

— Нормально. Вони займаються електроенергією, ми — газом. Жодних проблем я не бачу.

— Однак і НАКу енергетики заборгували... «Ітері» вони борги повертають, а вам?

— Нам теж повертають. Я охарактеризував би рівень розрахунків енергетичних компаній із нами в даний час як нормальний. Є, звісно, поточна заборгованість, але вона не має глобального характеру. Тож нам вдається знаходити спільну мову.

— Недавно російський «Газпром» говорив із представниками України й зокрема НАКу винятково з позиції сили. А тепер?

— У нас із «Газпромом» взагалі розуміння є. Не обходиться, звісно, без розбіжностей, але практично завжди ми знаходимо компроміс. Свідченням того служить обопільне парафування 31 травня довгострокового контракту про обсяги й умови транзиту російського природного газу через територію України на 2003—2013 роки, який, сподіваємося, буде підписано під час зустрічі прем’єр-міністрів України та Росії 21 червня в Харкові.

Для довідки: Контракт укладається в рамках міжурядової українсько-російської угоди «Про гарантії транзиту російського природного газу через територію України» (підписано 22 грудня 2000 року) і угоди «Про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу через територію України» (від 4 жовтня 2001 року). За умовами контракту, «Газпром» муситиме щороку забезпечувати 110 млрд. кубометрів газу газотранспортними підприємствами НАКу. Щороку обсяг загальних російських газопоставок — з урахуванням потреби Молдови й півдня РФ — коригуватиметься міжурядовим протоколом, як і ставка плати за транзит. На 2003 рік НАК пропонує встановити «транзитну» ставку в 1,09 дол. за транспортування 1000 кубометрів газу по 100 км газопроводу. Оплачуватимуться газотранспортні послуги «Нафтогазу України» (принаймні 2003 року, як і раніше) газом із розрахунку вартості 1000 кубометрів у 50 доларів. 2001 року газотранспортні підприємства НАКу транспортували 122 млрд. кубометрів російського газу. Більшу частину — у держав Західної Європи — 104,3 млрд. кубометрів. У грошовому вираженні плата росіян за газотранспортні послуги «Нафтогазу України» становила 1,4 млрд. доларів.

Річ у тому, що й «Газпром» пов’язаний із нами. Відмовитися зараз від української газотранспортної системи росіяни не в змозі. Так, вони розуміють, що згодом знадобиться альтернатива. Але на це потрібен час і дуже великі гроші, а газ треба качати сьогодні й завтра.

— Чи пред’являє сьогодні «Газпром» які-небудь претензії до «Нафтогазу України» із приводу стабільності транзиту свого експортного газу?

— Ні, оскільки не було випадків зриву експортних газопоставок.

Проте сьогодні обігрується тема незадовільного стану газотранспортної системи України. Із двох причин. Перша — вони бачать, що оподаткування підприємств НАКу таке, що не дозволяє розвивати систему, і рано чи пізно постане проблема з погіршенням технічного стану газотранспортної системи.

А друга причина в тому, що, мусуючи цю тему, можливо, хтось розраховує на участь у приватизації української газотранспортної системи за невеличку ціну.

— Але ж і в Україні говорять про приватизацію газомагістралей і самого НАКу. Чи відомі вам, приміром, плани «Газпрому» стосовно придбання у власність або в концесію тієї ж таки української газотранспортної системи? Як ви ставитеся до такої ідеї чи вже до такої перспективи? Поряд із приватизацією російськими компаніями вітчизняних НПЗ, чи не означатиме реалізація такої ідеї абсолютний контроль росіян над нафтогазовим комплексом України? Тоді про яку економічну й енергетичну незалежність взагалі може йти мова...

— Особисто я не бачу ніякого сенсу в приватизації газотранспортної системи України. Уже тому, що ніколи приватна (приватизована кимось) компанія не сплачуватиме стільки податків, скільки їх реально сплачує держкомпанія, що керує газотранспортною системою, і НАК загалом. Це просто донор для держави! 25% бюджетних доходів (а це понад 7 млрд. грн.) забезпечує НАК «Нафтогаз України». Погодитися на приватизацію НАКу й газотранспортної системи — це те саме, що зарізати курку, яка несе золоті яйця.

— До речі, про податки. Голова Держподаткової адміністрації Микола Азаров 28 травня заявив, що «з початку року недоїмка НАК «Нафтогаз України» зросла на 1 млрд. грн... Дуже серйозно ми збираємося подолати суб’єктивні причини (невиконання плану бюджетних надходжень). Ми ставимо під контроль усі абсолютно товарно-грошові потоки «Нафтогазу». Ще до цього уряд створює групу з вирішення питань оподаткування НАКу на чолі з міністром Шлапаком. Говорили навіть, що прокуратура мало не вилучення фінансових документів проводила в кабінеті одного з ваших заступників. І водночас прес-служба НАКу 30 травня запевняє всіх, що «сплата податків на підприємствах НАК «Нафтогаз України» порівняно з минулим роком збільшилася». То хто ж правий і через що вся ця веремія?

— Частка податків у загальному обороті «Нафтогазу України» сягає 30%! При цьому НАК — не дрібна торговельна компанія, у якої всього господарства — стіл і два стільці. «Нафтогаз України» несе великі видатки на утримання інфраструктури, фінансує видобування вуглеводнів, — словом, утримує серйозну виробничу базу. Нехай покажуть ще хоча б одну компанію, яка сплачує стільки податків, а потім висувають претензії.

Податок на транзит газу для підприємств НАКу становить 118% від того, що заробляє на транзиті «Нафтогаз України»! За послуги з транзиту газу ми заробляємо 2,2 млрд. грн., а сплачуємо податків на 2,5 млрд. грн. Отже, для підтримки тієї ж таки газотранспортної системи коштів залишається менше необхідного. Замість 1,5 млрд. грн. ми спрямовуємо на ці роботи 700—800 млн., що й дозволяє тим-таки росіянам говорити, що українська газотранспортна система не підтримується на належному рівні. Хоча навіть при цьому НАК зробить просто справжній ривок у технічному плані й у комплектації для підтримки газотранспортної системи. Перше завдання — компресорні станції і агрегати, друге — аналіз технічного стану трубопроводів і вживання відповідних заходів.

Крім того, «Нафтогаз України» несе на собі ряд фінансових зобов’язань, не пов’язаних із її виробничою діяльністю. Це розрахунки з Міністерством оборони за передані росіянам бомбардувальники; розрахунки за Ямбурзькими угодами.

Якщо ж розглядати рівень сплати податків у відносному вираженні, то нинішнього року він значно вищий від торішнього — 2001-го це було 63%, тепер — 69%. В абсолютному вираженні цифра менша, але не набагато.

— Тоді чому ДПАУ пред’являє НАКу серйозні претензії? Це що — упереджене ставлення?

— Не думаю. Проте у відповідь на претензії ми запитуємо: чому таку саму принциповість ДПАУ не виявляє до, приміром, великих приватних компаній, що працюють в Україні, зокрема до тих, оборот яких сумірний з оборотом НАКу? «Нафтогаз України» несе непосильне податкове навантаження. І всі це розуміють у країні.

І все-таки минулого місяця, коли відбулася нарада в прем’єр-міністра з проблем збору податків, НАК зобов’язали за травень сплатити 500 млн. грн. податків у бюджети всіх рівнів. Ми з цим завданням, вважаю, справилися — сплатили 495 млн. грн. (476 млн. — у держбюджет; 18 млн. грн. — у місцеві бюджети).

Проте Держподаткова адміністрація заявляє, що в НАКу недоїмка за сплатою податків. Але недоїмка й існуватиме через недосконалість податкового законодавства. Наведу три приклади.

Нарахування ПДВ виконується за розрахунковим методом. Тобто ми постачили населенню газ і теплоенергію (особливо це стосується першого кварталу), споживачі нам своєчасно не заплатили (а відключити подачу газу й тепла ми не могли ще й тому, щоб не провокувати нагнітання соціальної напруженості перед парламентськими виборами), а податки нам на відпущений товар нарахували. У результаті НАК грошей від споживачів не одержав, а податки повинен сплатити.

Другий приклад. Клірингові операції з Туркменістаном, відповідно до чинних норм оподаткування, вважаються бартерними угодами. А це означає, що в оплату туркменського газу, отриманого нині, з об’єктивних причин ми відправляємо товар через три місяці (за цей час уточнюється специфікація, проводиться тендер на вибір постачальників тощо), а газ, що надійшов, відразу ж оподатковується. Реально операція відбудеться тільки через три місяці й ми зможемо документально це підтвердити, а недоїмка податку обчислюється вже нині. А для ДПАУ це формальний привід говорити про недоїмку податків НАКу.

Третій — податок на транзит газу. Взагалі податок породжено вольовим рішенням Юлії Тимошенко, котра тоді очолювала бюджетний комітет Верховної Ради. Вона відсутню суму в бюджеті просто вирішила стягнути з НАКу. Тоді газ ще відбирався несанкціоновано, особливих проблем із цим не було. Це тепер НАК змушений випустити облігації на 1,4 млрд. доларів і віддати їх «Газпрому» — покриваємо збитки тих років.

Отаким чином «Нафтогаз України» і загнали в хронічний стан недоїмки за платежами в бюджет. Крім того, якщо ми реально сплачуємо податків 30% від обороту, то якщо обчислити всі нарахування, які на нас повісили, то частка податків в обороті компанії сягне 44%! При таких податках компанії не живуть.

— Знайшовши формальний привід, до чого планує вдатися Держподаткова адміністрація?

— Вона хоче вилучити в нас газ туркменського походження, реалізувати його на аукціоні й передати виручені гроші до бюджету. Ми принципово проти цього з однієї причини: це зараз усі ми хоробрі, коли є надлишок газу. А якби Президент Кучма не домовився з Ніязовим про постачання туркменського газу, була б у нас сьогодні друга Вірменія — з катастрофічним дефіцитом газу, і Росія вже не дозволить несанкціоновано відбирати його з газопроводу.

Туркменська сторона чудово знає, скільки її газу міститься в ПСГ. Ми домовилися з ними, що розрахуємося за цей газ, коли його продамо. Якщо вони побачать, що гроші за цей газ пішли не в Туркменістан, а комусь іншому, нехай навіть і в бюджет України, — це призведе до непередбачуваних наслідків, аж до розірвання контракту. Але ДПАУ це не хвилює, бо в разі розірвання контракту з НАКом вона формально відповідальності не нестиме.

— Яким ви бачите розв’язання цієї проблеми?

— Вихід є — в експорті газу. Ми запропонували Держподатковій адміністрації, причому офіційно і кілька разів: у нас є експортний контракт, буде укладено ще кілька, ми готові половину експортної виручки за погодженим графіком віддавати бюджету. Але, на жаль, поки що ніякої відповіді від ДПАУ не одержали.

— Як ви ставитеся до ідеї створення вертикально інтегрованої держкомпанії «Нафта України»?

Проект постанови Кабміну про створення «Нафта України» передбачає, що вона стане дочірньою компанією НАК «Нафтогаз України». В управління нової компанії пропонується передати пакети акцій, які належать державі в статутних фондах нафтовидобувної компанії ВАТ «Укрнафта» і трьох нафтопереробних заводів — «Укртатнафта» (Кременчук, Полтавська область), «Галичина» (Дрогобич, Львівська обл.) і «Нафтохімік Прикарпаття» (Надвірна, Івано-Франківська обл.)

— До самої ідеї я ставлюся нормально. У цьому сенсі керівництво уряду має рацію. Подивіться на ситуацію, що сформувалася: Україна, володіючи надлишком потужностей з переробки нафти і маючи недостатню сировинну базу, перетворилася просто на переробника російської нафти.

— І тепер російські нафтові компанії диктують ціни на українському ринку нафтопродуктів.

— У принципі, так. І протистояти цьому виключно ринковими механізмами неможливо. Проте Україна може створити свою компанію з замкненим циклом виробництва — від видобутку нафти до реалізації нафтопродуктів. Це й буде один із засобів впливу на ситуацію на ринку нафтопродуктів. Ясна річ, рівноцінним гравцем на ринку така компанія не буде через обмеженість ресурсу нафти, але противагою, стримуючим чинником може бути. Отож ідея нормальна. Питання в тому, як ми її почнемо реалізовувати. І над цим варто серйозно подумати, що ми, власне, й робимо.

— Відповідно до умов українсько-російської міжурядової угоди від 4 жовтня 2001 року про реструктуризацію українського «газового» боргу, з 1 травня 2002 року НАК мав почати перші виплати за єврооблігаціями «Газпрому». Цього не сталося. Поясніть, будь ласка, докладніше, чому? І коли виплати буде здійснено?

— Справді, цією міжурядовою угодою встановлено порядок розрахунку за борги, передачі облігацій на суму заборгованості й виплати відсотків. Підготовкою й випуском облігацій з обох сторін займалися відомі у світі компанії. Спочатку передбачалося випустити облігації та зробити лістинг на Люксембурзькій біржі. Але у зв’язку з подіями 11 вересня та скандалом із «Артур Андерсеном» (по корпорації «Енрон») пожорсткішали правила роботи з цінними паперами, і був затребуваний європейський аудит «Нафтогазу України» за західними стандартами за останні три роки. При всьому бажанні, ми не встигали його провести.

Але в тій самій міжурядовій угоді записано: крім передачі облігацій, допускається й лістинг, тобто лістинг не є обов’язковим. Отже, ми не порушили умов угоди. Облігації випущено, гарантія під них — це транзитні послуги НАКу. Тож усе було оформлено належним чином, і це, до речі, визнали всі юридичні консультанти «Газпрому». У березні ми підписали глобальну євроноту й відправили облігації до банку «Нью-Йорк», офіційно повідомивши про це «Газпром».

Але коли облігації вже випустили й «Газпром» почав аналізувати ситуацію, якщо вони їх приймуть, то з’ясувалося: виникнуть проблеми з оподаткуванням. Росіянам доведеться сплатити майже 700 мільйонів доларів податку. Тоді-то все й розпочалося. Російська сторона почала вимагати від української державних гарантій, хоча, за умовами міжурядової угоди, ці облігації випускалися для передачі двома господарюючими суб’єктами — «Нафтогазом України» та «Газпромом» — без права передачі третім особам.

Ми взагалі-то довго не могли зрозуміти, навіщо їм знадобилися облігації...

— Справді, навіщо?

— Це була ідея Михайла Касьянова. Уряд України й ми пропонували розв’язати боргову проблему з допомогою договірних відносин. Ми розрахувалися б газом, і не було б нинішніх проблем. Але прем’єр РФ наполіг на своєму. На квітневій зустрічі прем’єр-міністрів України та Росії знову обговорювалася ця проблема, але остаточно її не вирішили. Тому я звернувся до голови правління «Газпрому» Олексія Міллера і запропонував вийти з ініціативою до наших урядів про зміну форми розрахунку. Ми двічі з ним обговорювали цю тему й дійшли висновку, що справді не зможемо розрахуватися облігаціями. Зараз ми готуємо офіційне звернення до урядів, і якщо вони схвалять такий підхід, то далі ми в робочому порядку продовжимо переговори про форму розрахунку.

— Ви переконані, що на вашу пропозицію пристануть? І якщо так, то чи означає це, що на «облігаційній» міжурядовій угоді тим самим буде поставлено хрест?

— З нашим урядом порозуміння ми знаходимо... Розумієте, у чому небезпека ситуації, — це одне з тих глобальних питань, які можуть служити подразником відносин між Україною та Росією. Тобто постійно мусуватиметься, що, мовляв, Україна облігації не здає; ми виправдовуватимемося, що ми всі віддали. І якщо розглядати ухвалений варіант погашення боргу облігаціями (без права передачі третім особам) чи варіант погашення боргу, закріплений договором, — у принципі, немає різниці.

— А якщо змінять уряд?

— Поки що для нас уряд — опора.

Бойко Юрій Анатолійович, голова правління
НАК «Нафтогаз України»

Небезпідставно вважається одним із кращих менеджерів нафтової галузі в Україні. Керував Лисичанським НПЗ «ЛиНОС» у період виведення заводу з кризи 1999—2001 років. Завантаження нафтою за час перебування Юрія Бойка на посаді керівника «ЛиНОСу» зросли з 520 тис. тонн нафти 1999 року до 2,4 млн. 2000-го і 5 млн. тонн 2001 року.

Вже через місяць після призначення на АТ «Укртатнафта» (Кременчуцький НПЗ), у серпні 2001-го, Бойко домігся збільшення поставок нафти на завод у 3,5 разу, а під кінець року повернув останньому державному НПЗ України звання лідера нафтопереробної промисловості країни.

За освітою Юрій Бойко хімік-технолог і економіст. Народився в Горлівці Донецької області; йому 43 роки. Більшу частину життя присвятив зовсім не ПЕК, а хімічній промисловості, пропрацювавши із 1981-го по 1999 рік на рубіжанському хімзаводі «Зоря», де пройшов шлях від майстра до генерального директора.

Одружений, має чотирьох дітей.