ЯКЩО СЛУХНЯНІСТЬ НЕ РЯТУЄ, НАВІЩО СЛУХАТИСЯ ДАЛІ?

Спочатку — цитата:

«Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, установленому Законом України «Про банки та банківську діяльність».

Ця фраза — дуже незвичайна. Законом від 10 січня 2002 року її внесено до тексту одразу п’яти (!) законів («Про Службу безпеки України», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні») і ще — трохи в іншому вигляді — до Кримінально-процесуального кодексу України.

Тобто законодавець серйозно занепокоївся дотриманням Головного Банківського Закону всіма силовими органами, а також КРУ. Що ж саме Закон «Про банки та банківську діяльність», на який отак багаторазово посилаються, про це каже?

Зрозуміло, каже він чимало (на те й закон), тому наведемо лише частину — із статті 64:

«Банки зобов’язані ідентифікувати усіх осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції.

<...>

При цьому з метою попередження злочинів інформація щодо ідентифікації осіб повідомляється банками відповідним органам згідно з законодавством України, яке регулює питання боротьби з організованою злочинністю».

Тобто саме тим органам, яким і наказано дотримуватися цього закону.

Отже, дотримання полягатиме, зокрема, в тому, що всього «сумнівного» банківська таємниця не стосується. Але про «сумнівні» операції саме той закон говорить не дуже чітко: мовляв, сумнівна — це така, що «здійснюється при незвичних (? — О.К.) або невиправдано заплутаних (? — О.К.) умовах», «не є економічно виправданою або суперечить законодавству України». Тому інший Закон (споріднений) — «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» — у ст. 18 наказав визначати критерії сумнівності Кабмінові.

Спочатку Кабмін виконав це доручення ось як. У сумнозвісних «Сорока рекомендаціях» від FATF (Групи з розробки фінансових заходів щодо боротьби з відмиванням грошей), які повністю — як додаток — увійшли до спільної постанови Кабміну і НБУ від 28.08.2001 р. № 1124, йшлося взагалі про будь-які (!) складні і незвичайно великі операції, будь-які (!) незвичайні схеми проведення операцій, «де не можна простежити очевидну законну кінцеву мету».

Потім сталася цікава річ. Те, що Україна запопадливо прийняла всі 40 рекомендацій, більш того, надала їм статусу урядово-нацбанківської постанови, зовсім не врятувало її від включення в чорний FATFівський список — до речі, разом із Росією, яка такою слухняністю не відзначилася і тому хоча б знає, за що до нього потрапила.

Певне, усвідомивши своє кепське становище (Україна зробила все, що від неї тоді хотіли, а її все одно «кинули»), Кабмін вирішив надалі так просто FATF не слухатися і дотриматися закону. Отож він насправді став розробляти свої власні критерії віднесення операцій до «сумнівних».

У проекті його постанови на цю тему передбачено віднесення до зазначених операцій за одним (тобто будь-яким!) із 19 критеріїв. Серед критеріїв є, зокрема, й такі:

«використання під час операції коштів без підтвердження джерела їх походження» (?);

невідповідність ціни контракту рівню цін на світовому ринку (а в банку все це повинні знати?);

попередня оплата за кордон в розмірі понад 30% (а чому не 3%? І взагалі, хіба уряду не відомо, що іноземці лише на умовах передоплати і згодні з нами торгувати?);

«учасником операції є компанія, зареєстрована у країні (на території), яка визнана Групою <...> (FATF) такою, що не співпрацює із зазначеною Групою з питань попередження відмивання грошей», — а до таких країн, нагадаємо, належать і Росія, і сама Україна (!), не кажучи вже про всі інші єгипти-ізраїлі. У минулому випуску «ДТ» навіть ДПАУ висловлювала сумніви щодо доцільності такої дивної ознаки;

«зарахування на рахунок або списання з рахунка особи коштів в іноземній валюті за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), які фактично цією особою не виконуються» (у банку й це повинні знати також? А як бути, цікаво, різним довірителям та комітентам?);

незмінність партнера — торговця цінними паперами (?).

Проте якщо всі, хто, погоджуючись на вимоги партнерів, надсилає їм передоплати, а також усі, хто взагалі торгує з Росією, — тим самим здійснюють «сумнівні» операції, то хто ж тоді займається операціями «безсумнівними»? Адже не потрапити під жоден із критеріїв узагалі практично неможливо!

А позаяк «сумнівними» операціями займаються в нас 90—99% підприємств, то чи варто їх ідентифікувати з метою наступного доносу? Чи не простіше ідентифікувати отих дивних «безсумнівних»?

Створюється враження, що попередній досвід нічого Україну не навчив. Ми за звичкою готові улещувати FATF, усе ще сподіваючись на її милість, на те, що тепер до нас будуть справедливі та поблажливі, а не так, як минулого разу.

Як же ж це розумно, як обачливо, як далекоглядно...