Війни на дорогах

— На автовокзал чи на Тернопільську? — цікавлюсь у мами, яка, погостювавши, збирається додому.

— На Тернопільську, — не роздумуючи командує мама.

«На Тернопільську» насправді означає на Кам’янецьку. Але логіка в такому дивному визначенні таки є. На перетині вулиць Кам’янецької та Тернопільської — виїзді з Хмельницького — зроду-віку збирається чималий гурт подорожувальників у південному напрямку. Люди виходять аж на середину дороги, голосуючи, транзитні авто ледве обминають цей стихійний натовп, а готові підвезти «бусики» раз-по-раз зупиняються й наповнюються тут ущерть. ДАІ навіть знак встановила: «Зупинку заборонено» — й час від часу скеровує на Тернопільську свої пости. Та вони якось усі тут мирно вживаються: заборонний знак, потенційні пасажири, міліціонери на службі й мікроавтобуси, що, мабуть, на льоту завантажуються народом.

Однак мир цей показний. Насправді за пасажира йде справжня боротьба.

Ведуть її офіційні, тобто зареєстровані та ліцензовані, перевізники, з так званими нелегалами, для яких перевезення пасажирів — просто засіб «утовкти копійку», ні перед ким за неї не звітуючи і, звісно ж, не оподатковуючи своїх прибутків. Офіційні мають дозвіл на перевезення пасажирів на маршрутах загального користування; їхні автобуси обов’язково проходять щоквартальні технічні огляди, а вони самі — так само обов’язкові медичні огляди. Нелегали, природно, обходяться без цього всього — а безконтрольність, закономірно, нерідко призводить до аварій. Як, власне, й сама конкуренція між водіями.

— У нашому районі між офіційними перевізниками й «нелегалами» точиться справжнісінька війна, — сказала на недавній сесії обласної ради депутат Зінаїда Кучер. — Аж до того, що цвяхи на дорогу підкидають. А умови перевезення, особливо у вихідні, коли пасажирів багато, просто жахливі. Люди всю дорогу — від Віньковець до Хмельницького — стоять чи сидять буквально на головах одне в одного. Не дай Боже біди...

Питання пасажирських автоперевезень було винесене на сесію не випадково. Цьогорічна весна почалась у Хмельницькому зі страйку автоперевізників. Увесь центральний майдан зайняли рейсові автобуси, а жителі приміського району протягом двох протестних днів не мали чим добратися до обласного центру. Втім, чому не мали чим? Нелегальні перевізники, без сумніву, в ці дні добряче заробили за рахунок своїх ліцензованих колег, негайно окупувавши їхні маршрути: святе місце порожнім не буває.

А з початком травня на хмель­ничан чекала неприємна несподіванка: проїзд на маршрутних таксі подорожчав з 80 коп. до гривні. Причому інших змін негусто: неналежний комфорт, технічна справність автомобілів нерідко викликає тривогу, а стоячі пасажири — така ж, як і раніше, обов’язкова ознака хмельницьких маршруток. Та є і радість — поступове зростання кількості мікроавтобусів престижних марок, що замінюють манюні-«пижики», де стоячі пасажири нагадували впхнутих у консервну банку атлантів. Міська влада обіцяє, що заміна автотранспортних засобів триватиме й надалі, і до нового року тісних «газельок» серед маршруток не залишиться. А зараз хоч би хтось контролював чистоту салонів у тих «бусиках», що виїжджають на маршрути, — аби пасажири не ковтали пилюку кілограмами. Та, видно, нікому.

Втім, якщо в обласному центрі парк автобусів і мікроавтобусів активно оновлюють, то в області з цим гірше. З 878 автобусів великої місткості лише 55 експлуатуються менше 10 років (6,3%). З мікроавтобусами ситуація краща: тут з таким терміном пробігу майже 60% машин. Але ж решта... Досить часто це не засіб пересування, а загроза безпеці пасажирів.

Словом, пасажирські перевезення — це клубок проблем, котрі одним обговоренням на сесії не розв’язати. Хоч саме обговорення виявилося на диво палким. Наче й малувато серед депутатів людей, що користуються громадським транспортом, а не персональними службовими автомобілями, однак тема тим чи іншим боком торкається багатьох.

Обласна спілка автоперевізників — ініціатор весняного страйку — була стурбована багатьма питаннями, зокрема, діяльністю тих-таки нелегальних конкурентів. Адже, за підрахунками, на «пасажиромістких» маршрутах нелегали можуть заробити від трьохсот до п’ятисот гривень щодня. Отже, відсутність ліцензії на таку господарську діяльність має підлягати кримінальній відповідальності. Проте «нелегали» й досі почуваються на автошляхах області повноправними господарями: ніхто особливо з ними не бореться. Пропозицій місцевої влади розширити повноваження Головтрансавтоінспекції та надати їй реальні важелі впливу щодо нелегальних перевізників у столиці, схоже, не чують.

Ще більше непокоїла страйкарів заборгованість державного бюджету перед ними за перевезення пасажирів-пільговиків. Вони заявляли, що бюджет винен їм близько 1, 5 млн. гривень. Начальник головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Хмельницької обласної державної адміністрації Олександр Овчинников категорично не погоджувався з такою сумою. За його словами, на той час борг перед автоперевізниками Хмельницького району не перевищував 400 тис. гривень — і вже ось-ось мав бути ліквідований. Саме надійшли перші транші субвенцій з держбюджету.

Однак навіть здійснені виплати не розв’язували проблеми перевезення пільговиків. Адже закон не передбачає для них жодних обмежень. Водночас із державного бюджету виділяється чітко визначена сума коштів, якої на повну компенсацію за пільговий проїзд не вистачає. Зазвичай субвенція покриває 65—75% пільгових перевезень подільських транспортників. Ще 15%, на думку О.Овчинникова, могли б виділити місцеві бюджети — і тоді решту 10%, можливо, взяли б на себе самі перевізники. А якщо згоди на це не буде, то сесії місцевих рад мають установити для пільгових перевезень лише певні дні — щоб це відповідало виділеним державою коштам. Скажімо, з понеділка по п’ятницю ти — пільговик, а в суботу та неділю або плати за проїзд, або сиди вдома.

Проблема, звісно, є, адже автопарк області нараховує близько 2 тис. автобусів, що працюють на 795 маршрутах загального користування. І 22 спеціалізовані автотранспортні підприємства обслуговують лише 40% цих маршрутів. Решту 60% — приватні підприємці. Власне, саме їхніми силами вдалося збільшити кількість цих маршрутів протягом останніх п’яти років більш як наполовину. Тож закономірно, що пасажиропотік з кожним роком зростає: 2006 року, скажімо, перевезено 112,1 млн. пасажирів, що на 4,8% більше, ніж 2005-го.

Однак проблеми не лише у водіїв із пасажирами, а й у пасажирів із водіями. Минулого року в цій сфері виявлено 2205 порушень — на третину більше, ніж позаминулого. Порушення різні: відсутність необхідних документів у водіїв, незадовільний стан транспортних засобів (після перевірок заборонено експлуатацію практично кожного десятого автомобіля), технічний огляд автобусів перед рейсом «на око» та формальне медичне обстеження (зміряли тиск — і в путь-дорогу; навіть на алкогольні пари водіїв мало хто перевіряє — через відсутність приладів). Штрафів мало не на мільйон, а порушень і цього року не менше. У першому кварталі, до прикладу, з вини пасажирських перевізників в області сталося п’ять аварій, в яких травмовано 15 чоловік.

Удосконалення мережі автобусних маршрутів, безперечно, сприятиме наведенню ладу на дорогах області. Як і діяльність обласного конкурсного комітету, який визначає оптимальних перевізників. Однак комітет задихається від перевантажень, а створення аналогічних структур у районах законом не передбачено. Та й після ліквідації обласного автотранспортного управління, в якому 30 фахів­ців займалися організацією пасажирських перевезень, його обов’язки й повноваження лягли додатковим тягарем на вдвічі менший штат управління облдержадміністрації, і це, ясна річ, не на користь справі. А що справа потребує особливої уваги, не підлягає сумніву.

...Мама на «бусик» встигла. На Тернопільську. Там уже, виявляється, утворилося дві зупинки «на вимогу»: нова — за якусь сотню метрів від «забороненої» старої, котра все ще функціонує. Кажуть, тут буде збудовано касово-диспетчерський пункт — справа лише за дозволом Хмельницького міськвиконкому. Тоді, сподіваються відповідальні обласні чиновники, перевезення пасажирів набуде більш цивілізованого характеру. І контролю побільшає.

У сусідній Польщі, до речі, до схожих на соціалістичні форм контролю не повертаються. Зробили простіше: жодних пільг пасажирам — лише адресна допомога (між іншим, ще одна з вимог страйкарів-автоперевізників щодо субвенцій: дайте людям ці гроші — і нехай розраховуються всі!). І в кожному транспортному засобі — автобусі, мікроавтобусі, таксі — обов’язковий касовий апарат: хоч би де підібрали пасажира, квиток відповідно до тарифів на перевезення видадуть обов’язково. Бо за порушення водій відповідатиме за всією суворістю закону. З роботи звільнять враз. Чи позбавлять ліцензії. У країні з високим рівнем безробіття це вмить підвищує відповідальність і прищеплює чесність.

...Пощастило: знайомий автолюбитель саме висадив випадкових пасажирів і, побачивши мене, підвіз додому. «От люди, — незлобиво дивувався він. — Сіли в селі втрьох, сім’єю, сотню кілометрів проїхали — а заплатили тільки за двох». «Третій був пільговиком», — розсміялась я. «А я їм що, держава?» — образився знайомий. Добре, хоч не застрайкував.