Вітчизняне електронне виробництво — невикористане джерело валютних надходжень

Радіоелектронні вироби нині складають найзначнішу частину товарів, які виробляє людство. Вони вирізняються масовістю виробництва, колосальною номенклатурою, функціональною і конструктивною складністю, тотальністю застосування. Електроніка - найдинамічніша галузь економіки у світі, для великої кількості країн вона є стратегічною галуззю. Всі країни світу, що виробляють електроніку, належать до провідних. Їх ВВП значною мірою визначається саме електронікою (див. таблицю, в якій наведено дані на кінець першого десятиліття поточного століття).

Такі країни можна поділити на дві групи - розробників електронної техніки і її виробників. До першої групи входять високорозвинені держави, в яких традиційно високий науково-промисловий рівень зробив можливою розробку (і меншою мірою - масове виробництво) наукоємних виробів, до яких насамперед належить електронна техніка. Вона включає в себе електронні компоненти (чіпи, надвеликі інтегральні схеми тощо) та апаратно оформлені вироби.

Глобалізація сучасного світу як передусім економічне явище викликала появу надфірм, корпорацій, які взяли на себе роль постачальників своїх товарів буквально для всього світу. Монополізація ринку збуту зумовлена відомим торговельно-промисловим принципом - надвелика тиражованість товару здешевлює його з одночасним підвищенням якості унаслідок високого рівня автоматизації та комп’ютеризації виробництва.

Проте ні людські, ні промислові ресурси розвинених країн не в змозі без негативних екологічних наслідків організувати тотальне забезпечення всіх країн світу електронною технікою, що має високий попит у населення більшості країн.

Розвинені електронні країни знайшли вихід у розміщенні виробничих потужностей у районах з відносно низьким рівнем індустріального розвитку і надлишком дешевої робочої сили.

При цьому корпорації-гіганти, маючи річний бюджет, близький до національних бюджетів окремих держав, розташовують заводи, виробництва для масового випуску продукції в інших країнах і залишають собі лише піонерські науково-технічні розробки.

У такий спосіб розвинулась Японія. Нині це азійські країни, темпи розвитку яких перевищують темпи розвитку
країн-донорів, - Гонконг, Таїланд тощо. В цих країнах, як і в Китаї, Кореї, Індонезії та ін., успіх нації визначає кваліфікована армія робітників, які матеріалізують інженерні розробки, винаходи, зроблені в інших країнах.

Останнім часом дедалі більшу увагу привертають до себе саме нові індустріальні країни (НІК), до яких належать Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг і Тайвань. За останні 20 років у цих країнах відбувся справжній «вибух» в економічному розвитку, і вони перетворилися з країн, що розвиваються, на економічно розвинені і разом із США, Японією та ЄС ведуть боротьбу за лідерство на світовому ринку.

Для нас важливим є те, що шлях, яким ці країни рухалися до своїх перемог, був саме таким, який ми пропонуємо і для України.

Республіка Корея

Річний прибуток на душу населення на початку 60-х років минулого століття був на рівні 80 дол. Нині середньорічні темпи зростання ВВП становлять 7%, а його величина в перерахунку на душу населення зросла до 15 тис. дол. У плані, що визначив науково-технічну політику держави, пріоритет надається мікроелектроніці та автоматизації, а також роботам у галузі матеріалознавства, біотехнології, менеджменту та ще кількох прикладних наук.

У розвитку південнокорейської економіки та наближенню країни до досягнень НТП визначну роль відіграло запозичення іноземних технологій. Зазвичай закупівля обладнання за кордоном супроводжувалася придбанням прав на застосування технологічних процесів. Навіть за недостатнього розвитку національної науки залучення іноземних передових технологій сприяло створенню нових виробництв, зменшенню собівартості та зростанню якості продукції.

Нині Південна Корея посідає одне з перших місць у світі за виробництвом побутової електроніки. Найбільшими компаніями в галузі є LG, Samsung і Daewoo Electronics. Вони виробляють практично весь спектр побутової електроніки, більша частина якої йде на експорт.

Головним телекомунікаційним обладнанням, яке виробляють південнокорейські компанії, є стільникові телефони. Це пов’язано як із великим обсягом внутрішнього ринку, так і з високим попитом на південнокорейську продукцію за кордоном. За даними Gartner, ще у 2004 році Samsung Electronics уперше випередив американську компанію Motorolla за кількістю проданих одиниць, посівши друге місце у світі (після фінської Nokia) та охопивши 13,8% світового ринку терміналів.

Республіка Сінгапур

Однією з головних галузей промисловості Сінгапуру є електроніка (персональні комп’ютери, великі інтегральні схеми, периферійні системи, обладнання автоматизованого проектування, засоби зв’язку). Близько 80% експорту електроніки цієї країни становлять вироби виробничого призначення і 20% - побутового.

Майже всі головні перспективи розвитку Сінгапуру пов’язані із застосуванням інформаційних технологій. Він увійшов у першу десятку країн за застосуванням комп’ютерів на тисячу жителів.

Тайвань

За останні роки продемонстрував зразок ефективного використання зовнішньоекономічних зв’язків в інтересах власного економічного і соціального розвитку.

Важливу роль у прискоренні індустріального розвитку Тайваню відіграв іноземний капітал. На відміну від інших країн, що розвиваються, Тайвань спромігся ефективно використати інвестиції і ті переваги, які мають транснаціональні корпорації для прискорення господарського розвитку.

На Тайвані застосовано «селективну» стратегію розвитку науково-технічного потенціалу, за якою практичні результати досягаються за рахунок концентрації всіх науково-технічних ресурсів на найважливіших напрямах, таких, як мікроелектроніка, біотехнологія, тонка хімія, волоконна оптика та ін.

У структурі промисловості Тайваню вирізняються мікроелектронна та комп’ютерна промисловість. За виробництвом комп’ютерів, їх блоків та окремих видів електронно-обчислювальної техніки Тайвань випереджає трьох інших «азійських тигрів», поступаючись лише таким визнаним лідерам науково-технічного прогресу, як Японія, США, ФРН, Великобританія та Франція. За випуском мікроЕОМ, а також дисплеїв до них, він став одним зі світових лідерів. Мікроелектронна і комп’ютерна промисловість дає більш як половину ВВП країни.

Найважливішим чинником, який забезпечив такі високі темпи розвитку Тайваню, стало якісне вдосконалення його науково-технічного потенціалу - одного з найактивніших елементів сучасного виробництва. На першому етапі опанування наукоємних виробництв уряд вибрав стратегію простого запозичення іноземного досвіду, обладнання і технології. Для підвищення ефективності такої стратегії застосовувалося створення (із залученням іноземного капіталу) експортно-виробничих зон (ЕВЗ), які стали підґрунтям для розвитку наукоємних галузей, орієнтованих на зовнішній ринок. ЕВЗ відіграли важливу роль у справі підвищення кваліфікації та організаційних навичок місцевого персоналу.

Тайвань відомий у світі як один із піонерів застосування земельних пільг як форми заохочення бізнесу - створення спеціальних економічних зон і науково-промислових парків (НПП). Найвизначніший науково-промисловий парк було створено 1980 року у містечку Синчжу, у 70 км від Тайбея. Поряд розташовані два найбільші університети - Цинхуа і Цзяотунь. У парку базуються: Науково-дослідний інститут промислової технології, Об’єднана корпорація з розробки мікроелектроніки, Тайванська компанія з виробництва напівпровідників, Науково-дослідний інститут електроніки.

НПП відіграють значну роль у подоланні ще однієї, типової для всіх країн, що розвиваються, проблеми - проблеми «витоку мізків». Так, протягом кількох років приблизно 20% усіх випускників тайванських вишів виїжджали працювати за кордон. За оцінками фахівців, поверталося лише 20% учених та інженерів, що виїхали за кордон. Створення НПП змінило ситуацію. Тепер репатріанти можуть розраховувати на батьківщині на цікаву, високооплачувану роботу, гідні умови для науково-дослідної діяльності. Набутий за кордоном досвід дає їм можливість розраховувати на керівні посади у структурах НПП.

Україна

Наша країна, маючи колись дуже розвинену електронну промисловість, нині, коли мікроелектроніка переходить у розряд наноелектроніки, на наш погляд, не в змозі ефективно конкурувати із всесвітньо відомими фірмами щодо сучасних інноваційних розробок у галузі електроніки, радіоелектроніки, телекомунікацій, сучасного приладобудування. Однак узяти участь у виробництві сучасних якісних електронних товарів на теренах України - наше цілком реальне завдання.

Політика створення в Україні зарубіжних електронних виробництв має передбачати:

- запрошення для участі у побудові виробничих потужностей фірм із відомими брендами, наприклад Intel (США), Samsung (Південна Корея), Toshiba (Японія), STMicroelectronics (Європа), TSMC (Тайвань), Sony (Японія), Philips (Європа), IBM (США), Motorola (США) та ін.;

- створення хоча б на першому етапі для іноземних інвесторів гідної законодавчої, податкової та митної підтримки;

- розміщення електронних виробництв на теренах України з колись добре розвиненою електронною промисловістю та кадровим потенціалом (міста Вінниця, Дніпропетровськ, Київ, Кременчук, Львів, Одеса, Світловодськ, Сімферополь, Харків, Чернігів тощо);

- створення Міністерством освіти і науки, молоді та спорту в Переліку напрямів (спеціальностей) підготовки фахівців у ВНЗ окремого кваліфікаційного угруповання - галузі знань «Виробництво радіоелектронної, телекомунікаційної та приладобудівної техніки» з відповідними напрямами підготовки, випускники яких були б задіяні в сферах технології, проектування, конструювання, виробництва і експлуатації сучасних виробів електронної техніки;

- співпрацю вітчизняних фахівців із провідними фірмами світу, що дасть можливість каталізувати в країні науково-технічні дослідження, а також підвищити якість освіти і конкурентоспроможність випускників ВНЗ на ринку праці у зв’язку з тим, що електроніка підвищує вимоги до кваліфікації персоналу та до його освіти.

Шлях створення власних електронних виробництв за фінансової участі та під егідою зарубіжних корпорацій застосовується, наприклад, Росією, куди з Китаю та Індії вони переносять свої дизайн-центри (здебільшого програмне забезпечення розробок), особливо якщо йдеться про сучасні інтелектуально авангардні розробки, що потребують висококваліфікованих кадрів. Цей шлях прийнятний і для України з огляду на досить високий рівень у системі вищої школи інформаційних технологій. Особливо перспективним для України є створення таких дизайн-центрів, здатних розробляти так звані IP (Intellectual property)-блоки, які є за суттю віртуальними аналогами відповідних цифрових пристроїв.

Пропозицій до України на спільну електронну діяльність реально можна очікувати від численних західних фаблесс-компаній, що спеціалізуються тільки на розробці і продажу мікроелектроніки, але власних виробничих потужностей не мають.

Шлях розвитку в країні електронних виробництв вельми перспективний і для віддаленого майбутнього, оскільки, як відомо, «мізки» та ідеї поступово витікають туди, де є виробництва, які є імперативом сучасної електроніки. Електронна промисловість буде суттєво сприяти відкриттю в країні десятків і сотень тисяч робочих місць з різними рівнями кваліфікацій робітничих та інженерних професій у зв’язку з тим, що одне робоче місце в електроніці дає чотири в інших галузях. За даними Нобелівського лауреата росіянина Ж.Алфьорова, один долар вкладень в електроніку дає сто доларів у кінцевому продукті; рівень рентабельності електронної промисловості - 40%; середньосвітовий термін окупності вкладень в електроніку - два-три роки; темпи зростання втричі перевищують темпи зростання внутрішнього валового продукту; один кілограм виробів мікроелектроніки за вартістю еквівалентний 110 тоннам нафти.

Економічні наслідки для України створення електронної виробничої індустрії як форпосту сучасних електронних технологій можуть перевершувати надії уряду на отримання інвестицій при відкритті ринкових відносин у земельній галузі за участі іноземних інвесторів.

Національна стратегія розвитку промислового комплексу країни - це стратегія спільного з іноземним капіталом розвитку електронного виробництва. Вітчизняне електронне виробництво - безпрограшний шлях розвитку економіки.