ВИРВАНІ РОКИ СПРОЩЕНІ СХЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ — НАЙЛІПШИЙ ВОРОГ ДЛЯ 2,8 МЛН. МАЙБУТНІХ ПЕНСІОНЕРІВ. ТА ЧИ ВСІ З НИХ ЗНАЮТЬ, ЧИМ РИЗИКУЮТЬ?

...Зима. Замети. Село, здебільшого заселене дідами та бабусями. Батон вареної ковбаси, що засихає в сільмазі, як символ старанно приховуваних злиднів тутешніх жителів. І одна з героїнь теленарису, яка буквально вразила уяву.

Бабусі під вісімдесят. Одна-однісінька в порожній старанно прибраній хаті. Та самітність ця не похмура, а світла, хоча коли ти, здоровий сорокарічний, дивишся на цю картину, на душі така туга... Взимку бабця на вулицю не виходить — куди їй із поламаними ногами! Зате влітку пересувається подвір’ям за допомогою табуретки й навіть обробляє, чіпляючись за цю підпірку, свій невеличкий город. Чи чули ви колись про табуретне овочівництво?..

А була ж сім’я — чоловік, син. І дошка пошани в центрі Києва, яку в 70-ті прикрашало її, передової колгоспниці, фото. 22 тисяч карбованців на книжці цілком вистачило б на безбідну старість. Усе в минулому. Залишилися жалісливі сусідки й раз на місяць — пенсія...

Мізерні пенсійні гривні, попри те, що їх постійно не вистачає на газ чи вугілля, — життєвий якір у багатьох українських селах. Часом на пенсію живе ціла сім’я з дітьми та онуками або мати з безробітним сином. Ця малесенька за нинішніх цін сума стримує нас від остаточного скочування в моральне провалля, до того первісного стану, коли виживає тільки молодий і сильний. Так, нинішнє покоління погано утримує літніх людей, які свою пенсію заробили. А от ми, нинішні, — чи заробимо?

Показовий приклад. Із зарплати працівників птахофабрики «Волноваська» Донецької області до Пенсійного фонду 2002 року було сплачено в середньому 48 грн. Тобто приблизно 4 грн. на місяць. Це цілком відповідає нинішньому законодавству: 1—2 % платяться із зарплати самого працівника. Від себе 9,6 тис. грн. за рік вніс роботодавець — оскільки він на фіксованому сільськогосподарському податку. Та в Пенсійному фонді ці гроші за індивідуальними рахунками так і не розписали. Як ось уже три-чотири роки не розписують надходжень від фіксованого сільгоспподатку, на якому працюють суб’єкти господарювання із загальною чисельністю в 1,9 млн. працівників...

Спочатку в це було неможливо повірити: гроші в Пенсійний фонд надходять, але не персоніфікуються! І це попри те, що й колишній міністр праці Іван Сахань, і голова Пенсійного фонду України Борис Зайчук, і чимало нижчих за рангом чиновників за два-три останніх роки нам усі вуха протуркотіли, яку чудову систему обліку платників до ПФ створено в нашій країні. Що поступово відійдуть у небуття трудові книжки й довідки про заробіток, натомість будуть дані персоніфікованого обліку. Що за самий облік на особистий рахунок кожного з-понад 20 мільйонів українських громадян щомісяця, розпочинаючи з 1 липня 2000-го, вносяться дані про платежі, зроблені ними самими та їхніми роботодавцями. Що через 20—30 років ці дані стануть головним джерелом відомостей при нарахуванні пенсій...

Брехня, суцільна показуха? Не поспішаймо з остаточним висновком. У проблеми платників фіксованого податку принаймні два аспекти. По-перше, мало сплачують, по-друге, сплачують не за людей, а за угіддя. Тим часом люди потихеньку втрачають пенсійні права.

Як це відбувається, ми спробували розібратися з допомогою народного депутата України, голови підкомітету в комітеті ВР у справах пенсіонерів, ветеранів, інвалідів Василя Надраги. У «минулому», додепутатському, житті Василь Іванович керував Луганським обласним управлінням Пенсійного фонду.

— Систему обліку внесків по лінії Пенсійного фонду сьогодні законодавчо не врегульовано, — каже депутат. — Якщо йдеться про платежі в звичайній схемі, то у ПФ від підприємства йдуть гроші й паралельно — персоніфікована розкладка, за кого скільки сплачено. Звіривши, чи відповідає платіж поданій про людину інформації, дані заносять до системи персоніфікованого обліку.

За спрощеної системи платник робить не відрахування до Пенсійного фонду, а сплачує податок. Державна податкова адміністрація перевіряє правильність платежу, гроші надходять на рахунок до Держказначейства і вже там відбувається розщеплення сум між бюджетами всіх рівнів та Пенсійним фондом. До ПФ надходять 68% фіксованого сільгоспподатку, але безіменною сумою — як накажете її персоніфікувати?

— Я хотів би, — веде далі В.Надрага, — щоб ви розуміли різницю між частиною фіксованого податку, що надходить до Пенсійного фонду, і платежами до ПФ на загальних підставах. Фіксований сільгоспподаток суб’єкт господарювання платить залежно від кількості гектарів, установленої плати за землю сільськогосподарського призначення, та в жодному разі не від кількості людей і фонду оплати їхньої праці. Цей податок буде однаковим незалежно від того, працює в господарстві 100 чи 1000 чоловік, добре їхня праця винагороджується чи погано. Більш дивну базу для соціальних платежів і придумати важко. Податок — це взаємовідносини суб’єкта господарювання з бюджетом. А платежі до Пенсійного фонду — здійснювані через роботодавця відносини працівника з Пенсійним фондом, що, власне, і є гарантом забезпечення цього працівника в старості.

Для довідки: 2001 року від платників фіксованого сільгоспподатку надійшло 264,3 млн. грн., 2002-го — 300 млн. Фактичні виплати з ПФ сільським пенсіонерам (їх 5,8 млн. чол.) 2001-го становили майже 6,7 млрд. грн., 2002-го — 8,7 млрд. Та нині йдеться не про величезні масштаби перерозподілу коштів між міським і сільським населенням. І не про мрії Пенсійного фонду — от коли б не було фіксованого податку, то сільгосппідприємства сплатили б за два роки 1,9 млрд. гривень!

Може, і сплатили б, а може, і з торбою по світу пішли, а нині ж, ти ба, працюють...

Взагалі, погляд пенсійників на проблему не менш дивний, ніж в аграріїв. Суми, які надійшли від фіксованого податку (та й єдиного податку, патенту), вони розглядають... як добру волю держави віддати до Пенсійного фонду якусь дещицю податкових надходжень — не бачачи, та, здається, й не надто прагнучи бачити за цими надходженнями людей! У ПФ не переймаються тим, що сотні мільйонів гривень — за нашої широко розрекламованої персоніфікації! — надходять до спільного пенсійного казана знеособленими, не забезпечуючи людям, які їх, по суті, заробили, нехай навіть недостатні, але все-таки пенсійні права в майбутньому. Кожного, хто не зробив до ПФ цільового платежу чи не надіслав вчасно звіту, немов не існує. В одній із приватних розмов у високому кабінеті у відповідь на мою претензію щодо повноти персоніфікованого обліку я почула: звертайтеся до пані Кужель — це вона та її держкомітет лобіювали спрощені системи оподаткування.

Широка країна моя рідна... Багато нас українців, як і раніше, багато! Уявляю реакцію хорватів, якби з’ясувалося, що 1,9 млн. чоловік втрачають частину своїх пенсійних прав: у Хорватії всіх пенсіонерів нині ледь більше мільйона. У нас же пенсіонерів 13,5 млн., а осіб, на яких відкрито персоніфіковані рахунки в ПФ, — 25,6 млн. Туди два мільйони чоловік — сюди, чиновникам байдуже?

Втім, наріканнями на рівень моральності справі не зарадиш. На наш погляд, головних питань на сьогодні два: як персоніфікувати безіменні гроші й що робити в майбутньому. Адже коли фіксований податок зберігати, постраждає насамперед молодь, із виробничого стажу якої «вирвуть» по п’ять, а то й по десять років. Це сьогодні при призначенні пенсії виробничий стаж, на жаль, практично втратив значення, оскільки розмова для більшості пенсіонерів закінчується стелею у 141 грн. 90 коп. Новий пенсійний закон — про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, котрий, як очікується, буде ухвалений уже нинішнього року, зніме й обмеження, і можливості для надто вільного маніпулювання заробітком та стажем.

Знадобиться не будь-який стаж, а страховий. Тобто той, за кожний місяць якого до ПФ сплачено внески. Причому в розмірі не нижчому за встановлений відсоток (нині 32%) від мінімальної заробітної плати по країні (так званий мінімальний пенсійний внесок).

А тепер подивімося, яка картина відкриється — якщо, звичайно, сьогодні нічого не робити, — коли нинішні поки що не старі працівники стануть виходити на пенсію. За кожного працюючого на спрощених схемах оподаткування (не тільки сільгоспподаток) до ПФ 2002 року вносилося в середньому 22 грн. на місяць, а мінімальний пенсійний внесок, виходячи з мінімальної зарплати в 165 гривень, мав становити щось близько 52 грн. Таким чином, понад 2,5 млн. чоловік втратять право зарахувати цей рік стажу під час призначення пенсії.

Їх про це хоча б попередили? Президент, прем’єр, голова Верховної Ради, міністри праці, аграрної політики, глава Держкомпідприємництва, профспілкові лідери, лобісти, які ллють крокодилячі сльози за занедбаними галузями? Ну хоча б хтось?!

У депутата Василя Надраги, який, до речі, одним із перших почав відкритим текстом говорити, що відрахування від спрощених схем оподаткування в ПФ не персоніфікуються, своя точка зору:

— Це не Пенсійний фонд втратив 2 млн. чоловік — законодавець втратив. Законодавець створив систему, за якої неможливо порахувати особистий внесок людини до своєї майбутньої пенсії. Якщо поглянути на проблему ширше, то скорочення оподаткування як стимулювання державою розвитку окремих галузей призвело до скорочення соціального захисту зайнятих там працівників.

Є і свій погляд на те, чи можна знайти вихід із нинішньої ситуації, не руйнуючи спрощених схем:

— Я вважаю, що треба руйнувати. В якому алгоритмі — це інше питання: всі витрати та платежі до Пенсійного фонду покласти на сільгоспвиробника, всі витрати «повісити» на державу. Компромісний варіант — як у Польщі: половину відрахувань сплачує роботодавець, а половину — держбюджет. Та в будь-якому випадку ми маємо створити систему персоніфікованих відносин працівника та Пенсійного фонду як його майбутньої пенсійної забезпеченості. Це ж соціально несправедливо, що вона не діє в цілих галузях, тим паче, що в нас на підході медичне страхування. Ми маємо чітко відрегулювати правила гри, за яких людина бере фінансову участь у своїй майбутній пенсії.

— Як реально відновити мільйонам нинішніх працівників вирвані роки — у кого два, у кого три?

— Перше. Слід законодавчо ліквідувати спрощену систему соціального страхування. Якщо це зробимо, втрата двох-трьох років стажу не буде такою вже принциповою. Другий крок — це пошук компромісного варіанту: зарахувати ці роки до пенсійного стажу чи то за повною програмою, чи в половинному розмірі. Компенсатором може також стати часткове відшкодування з бюджету, кошти від якихось додаткових пенсійних надходжень до Пенсійного фонду. Це не є економічною проблемою, оскільки йдеться про населення, яке не в один день вийде на пенсію, не в один день піде на лікарняний. Поки суми невеликі, пошук фінансового ресурсу ще не став каменем спотикання. Та якщо ми ще років десять зволікатимемо — тоді буде питання.

…Коли в грудні минулого року депутат В.Надрага виступив з ініціативою про виведення пенсійних платежів зі складу фіксованого сільгоспподатку, колеги по сесійній залі його, м’яко кажучи, «не зрозуміли». Галас підняли жахливий: Пенсійний фонд хоче угробити село. Проте село — це не гектари, центнери, відсотки рентабельності та надприбутки посередників. Це насамперед люди. Під прапором необхідності розвивати аграрний сектор (підприємництво тощо), парламент намагається і далі відкидати соціальний захист людей як явище. Невже комусь дуже хочеться вирвані роки перетворити на вирвані десятиріччя?