ВІДЕНСЬКИЙ ВАЛЬС УКРАЇНСЬКИХ НАФТОГАЗОВИКІВ, чи «Бажаємо вам удачі з вашими проектами...»

За тиждень до того, як президенти України й Росії обговорювали в Сочі зокрема проблеми двосторонніх газоборгових взаємовідносин, а потім «Газпром» заявив про створення консорціуму з французькими, німецькими й італійськими колегами для розробки ТЕО зі створення газомагістралі в Європу в обхід України, представники світового нафтогазового бомонду й фінансових інститутів обговорювали у Відні найбільші трубопровідні та дистрибутивні проекти під час конференції «Транспортування нафти і газу в СНД і Каспійському регіоні». По суті, йшлося про варіанти доставки енергоносіїв із сировинних ринків держав Каспійського регіону, які активно розвиваються. І у всякому разі мені уперше довелося почути з вуст представників іноземних компаній нагадування про так званий новий український варіант доставки каспійських нафти й газу через територію України. Дотепер на всіх подібних форумах про український енергокоридор говорили лише представники України...

Втім, цього разу про Україну говорили не лише в контексті аналізу змін майбутнього експортного ринку нафти й газу в СНД і Каспійському регіоні. Розповідаючи про перспективи збільшення поставок у Європу і СНД російського газу, заступник начальника управління з поставок і реалізації газу — начальник відділу координації робіт з експорту газу і розвитку ринку ВАТ «Газпром» Володимир Обухов вельми однозначно висловився про необов’язковість України як транзитора основних газоекспортних потоків у Європу. У структурі продажу російського газу у восьми країнах СНД, за словами В.Обухова, на частку України (за результатами минулого року) припадає 68,1%. При цьому він зазначив, що «серйозним чинником, який стримує розвиток співробітництва в сфері поставок газу споживачам України, є незадовільний стан платежів за газ. Заборгованість України за поставлений на 1 вересня 2000 року газ перевищила 2 млрд. доларів, у тому числі 111 млн. доларів — за рахунок несанк- ціонованого відбору газу». В.Обухов підкреслив, що вже «цього року Україною з транзитних газопроводів самовільно вилучено близько 9 млрд. кубометрів газу, частину якого (понад 1,7 млрд. кубометрів) було спрямовано (реекспортовано) у Польщу, Румунію й Угорщину. Для виконання контрактних зобов’язань «Газпрому» довелося консолідувати ресурси газу всіх постачальників у Росії й Центральній Азії, оскільки європейські споживачі залишилися б без палива. Крім того, здійснюючи транспортування основних обсягів російського газу в Європу по власних газопроводах із застосуванням світових ставок оплати транзиту, Україна не забезпечує підтримку власних газотранспортних мереж у належному стані, а також їхній розвиток». Ну й далі в цьому дусі.

Словом, із промови пана Обухова випливало, що розраховувати на Україну як на сумлінного транзитора при збільшенні газопоставок у Європу (а Євросоюз, повідомив оратор, звернувся до «Газпрому» із проханням збільшити обсяг експорту газу практично вдвічі найближчими роками) не варто не лише росіянам, а й тим паче покупцям та інвесторам, які обговорюють варіанти будівництва нових газопроводів. У сенсі класичної російської психологічної атаки ця промова за великим рахунком повторювала те, що інший представник «Газпрому» у вересні повідомив у Ялті учасникам конференції «Енергоринок-2000». Хіба що цифри трохи скориговані. Проте в контексті привселюдного обговорення варіантів нових шляхів доставки енергоресурсів до Європи це могло означати прямий підрив ділової репутації. Якщо врахувати, що на подібних міжнародних конференціях усі прагнуть якнайкраще представити себе, свої можливості та проекти, то українській делегації було через що обуритися.

Присутні на пленарному засіданні конференції віце-спікер Верховної Ради Степан Гавриш, голова парламентського ПЕКівського комітету Олександр Гудима, посол України в Австрії Володимир Огризко й особливо представники НАК «Нафтогаз України» Василь Кощинець і Олександр Свєрдлов відреагували негайно. По-перше, було зроблено заяву про те, що буквально з травня українська сторона не допустила жодного випадку несанкціонованого відбору російського експортного газу на своїй території. Крім того, чемно, але твердо зауважили представники української делегації, не слід виносити сміття українсько-російських газоборгових взаємовідносин на суд європейців. Тим паче саме в період переговорного процесу про вирішення цієї проблеми та ще й напередодні візиту українського Президента до Росії.

За словами першого заступника голови правління НАК «Нафтогаз України» Василя Кощинця, у літній період українська сторона навіть скоротила відбір газу порівняно з контрактними обсягами. І це дозволяє Україні розраховувати на те, що в четвертому кварталі НАК зможе використовувати цю «фору». Крім того, «документальних аргументів відбору газу Україною у ТОВ «Газпром» немає». Отже, виходить, що подібні привселюдні заяви — не що інше, як політичний аргумент у російсько- українському торгу, що затягся. А реально ж до середини жовтня обсяг транзиту російського газу навіть перевищив на 300 млн. кубометрів обумовлений обсяг. Отже навряд чи в цей період європейські покупці мали причини скаржитися на Україну. Усього ж, за даними В.Кощинця, із початку року НАК «Нафтогаз України» прокачав 143,6 млрд. кубометрів газу при тому, що спочатку планувався обсяг у 139,3 млрд. кубометрів. Та й нападки з приводу торішнього «підкрадання» російського експортного газу, на думку представників НАК, не витримують критики: контрактний обсяг експорту 1999 року був також перевищений і становив 119 млрд. кубометрів газу, а це 103,57% до запланованого.

Усе вищесказане українська делегація чітко виклала й під час терміново організованої бліц- зустрічі з російською делегацією, яку очолював пан Урнов — керівник робочої групи МЗС Росії по Каспійському морю, посол з особливих доручень. Тільки цього разу доручення він отримав від членів української делегації, які чемно, проте наполегливо попросили його передати урядові й президенту РФ, що подібні вищеописані випадки, м’яко кажучи, недоречні й не сприяють, так би мовити, дружбі народів. Ноту протесту не вручали, проте після аргументів української сторони пан Урнов ледь не запропонував вважати випад представника «Газпрому»... його особистою думкою. Це, звичайно, не означає, що в уряді РФ цю думку не поділяють (по-моєму, там про Україну ще й не таке думають), але пан Урнов усе ж обіцяв передати в Москву все сказане українцями.

До слова, передавати йому було що й без «ноти протесту». Віце-спікер ВР С.Гавриш і О.Гудима фактично презентували у Відні проект наступної приватизації газотранспортної системи України.

Чесно сказати, я до останньої секунди сумнівалася, що це можливо. Але послухавши, як упевнено добродії депутати пояснювали росіянам свою позицію й рішучість, а також взаємовигідність цього варіанта для розвитку співробітництва Росії й України, а також інших держав і компаній у газовому бізнесі, вирішила про сумніви промовчати. Особливо після того, як колись затятий супротивник приватизації нафтогазових об’єктів в Україні О.Гудима, який свого часу (коли, пам’ятаєте, говорили про СП «Газтранзит») ледве не людей на пікети біля газосховищ виводив, навів свої аргументи. Їхня суть досить проста: українська газотранспортна система потребує модернізації та завантаження, і коли сьогодні Україна не віддасть частину акцій на це добро «Газпрому» разом, приміром, із німецькою газовою компанією та ще кимось, то завтра вітчизняні газотранспортні об’єкти просто перестануть бути потрібними. Втім, конкретніше про проект приватизації газомагістралей України поговоримо іншим разом.

Коли ж на конференції почали говорити про багато в чому взаємоконкуруючі нові проекти будівництва трубопроводів і терміналів для транспортування енергоресурсів Каспійського регіону до Європи, можна сказати, оплески зірвав директор держпідприємства з транспортування нафти «Дружба» Любомир Буняк. Його яскрава й вельми переконлива розповідь зацікавила учасників конференції настільки, що панові Буняку довелося мало не прес-конференцію влаштовувати.

Зазначу, що і до нього, і після дуже упередженій та зацікавленій публіці презентували безліч інших проектів, в основному таких, що будуються. Не ризикну навіть усі їх перелічити, але найчастіше згадувані з них подано в таблиці. Л.Буняк приголомшив публіку, заявивши, що всі представлені на конференції проекти — ще лише проекти, а український маршрут Одеса —Броди з виходом на Гданськ і далі в Європу — це вже, практично, готовий варіант. Утім, директор «Дружби» не відмовився від того, що його підприємство й самостійно може добудувати нафтопровід і термінал під Одесою вже наступного року. Проте, на відміну від попереднього, говорив про вигідність цього проекту для всіх зацікавлених сторін, насамперед експортерів і покупців майбутньої «великої» каспійської нафти.

До слова, учасники віденської конференції одержали запрошення українського уряду прибути на презентацію ТЕО українського проекту Євро-Азійського транспортного коридору, заплановану на 24 жовтня в Києві. Скільки народу справді приїде, не беруся сказати, але певний інтерес у публіки це вочевидь викликало.

Не знаю, вщухли чи скінчилися в самій Україні суперечки про стратегію вибору партнерів у створенні нафтового маршруту Одеса —Броди (а чи самі добудуємо, чи консорціум усе ж створять), але було приємно, що навіть так звані ідеологічні противники підходів Л.Буняка не стали привселюдно акцентувати увагу на існуючих внутрішніх українських проблемах. Коли хочете, це також показник стабільності ситуації щодо будь-якого проекту, а це, поза сумнівом, грає на його користь.

Під час таких заходів, як Віденська конференція, звісно, нечасто ухвалюються якісь конкретні рішення. Проте вже сам факт, що про «український» нафтотранспортний маршрут згадували кілька доповідачів з різних країн, свідчить, що чогось уже досягнуто. Про цей маршрут уже знають, ним починають усерйоз цікавитися. Залишається сподіватися, що Україна свого шансу не упустить і реально завоює — економічними способами — вагоме місце в різко мінливому розкладі на міжнародному ринку нафто- і газотранспортних послуг. Або хоча б не втратить своїх нинішніх позицій.

Утім, не лише проблеми транзиту нафто- й газопотоків цікавили учасників цієї конференції. Директор Інституту транспорту нафти пан Тодійчук розповів на прощання «театральний» випадок. Слухали вони оперу в знаменитому віденському театрі. Поруч сиділи дві австрійки, почули, що їхні сусіди — іноземці, й поцікавилися, що їх привело до Відня. Наші співвітчизники відповіли, що приїхали на нафтогазову конференцію. Після цього австрійки здивувалися: «Нафтовики, газовики — і в театрі, а не казино?!»

Автор висловлює вдячність за надану можливість усе описане вище почути й побачити — компанії «Ітера-Україна» й особисто її почесному президенту, а також співробітникам ВНІПІТрансгазу.