Важелі управління. Діалог бізнесу і влади з питання реприватизації звівся до монологу прокурора

Цікаво, яка стаття тобі світить за майбутнім Кримінальним кодексом? Це запитання героя фільму «Гостя з майбутнього» півроку було актуальне для української влади, якій був потрібен ефективний механізм реприватизації олігархічної власності. «Повернути награбоване народу» виявилося зовсім непросто. Законних підстав для конфіскації власності політичних опонентів не передбачено, а надії на те, що Майдан так налякав прибічників режиму, що ті в паніці почали тікати з України, залишивши тріумфуючому народу вкрадені ними заводи-пароплави, виявилися утопічними.

Проте рішення було знайдено. Як і все геніальне, воно виявилося простим, діючим і універсальним. Стаття, за якою відсуджуватимуть власність неугодних олігархів, міститься в «Програмі приватизації» України. В ній ідеться про те, що об’єкти групи «Г» (великі й стратегічно важливі підприємства) мають бути приватизовані з дотриманням 75-денного терміну від моменту оголошення конкурсу і до моменту продажу. Тоді як лише 5% усіх підприємств групи «Г» приватизовано з дотриманням цього строку. Отже, власники інших 95% сидять на гачку. І після нещодавного процесу в справі Нікопольського заводу феросплавів вони всі про це знають.

Дишло закону

Про те, що дотримання 75-денного терміну є надзвичайно важливим моментом під час приватизації великих підприємств, країна довідалася з виступу міністра юстиції Романа Зварича. Роман Михайлович висловив «абсолютне переконання», що уряд має «потужні позиції» у суді в справі «Криворіжсталі» саме тому, що під час приватизації комбінату настільки необхідний для справедливого конкурсу 75-денний термін не дотримали.

Українські олігархи (саме так у нашій країні називають покупців об’єктів групи «Г») потрапили в пастку з термінами приватизації зовсім не внаслідок поганої роботи своїх юристів. Річ у тім, що такий нюанс, як терміни проведення конкурсу, регулювався, як правило, законом про приватизацію, який 30-денний строк називає цілком достатнім для продажу підприємства.

Який із законів є «законнішим», юристи можуть посперечатися. Проте результат цієї суперечки є цілком прогнозованим. Що й продемонструвало 25 липня засідання Київського апеляційного господарського суду в справі Нікопольського заводу феросплавів. Слова прокурора: «Ми вважаємо, що в даному випадку має застосовуватися Програма приватизації, а слова відповідача про те, що в даному випадку слід застосовувати закон про приватизацію, просимо Високий суд до уваги не брати», — Високий суд заклав в основу свого рішення в справі. Приватизацію Нікопольського заводу феросплавів було визнано незаконною.

Зрозуміло, що в Пінчука мали відсудити й «Криворіжсталь», і Нікопольський феросплавний. Наша державна машина така, що той, хто не встиг сісти за кермо, може сісти за що завгодно. І в прямому, і в переносному значенні слова. Проблема в іншому. Нове трактування законних термінів приватизації підприємств групи «Г» дає змогу оспорити право власності на практично будь-яке велике підприємство. Це означає, що весь великий бізнес автоматично став підконтрольним тому, у кого важелі реприватизації.

Питання про те, хто конкретно цими важелями управляє, великого значення не має. Нині найбільше відбитків у реприватизаційних справах залишила прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко. Однак повторимося, що йдеться про створення універсальної технології перегляду прав власності. Хто одержує до неї доступ, той контролює весь великий бізнес країни. Сьогодні ця машинка потрапила до рук Юлії Володимирівни, завтра щасливим власником може стати хтось інший.

Не обов’язково жертвами реприватизації стануть лише прибічники поваленого «режиму». Не обов’язково справа взагалі дійде до реприватизації — може, достатньо буде попередження. Недотримання 75-денного терміну можуть пригадати власникам Миколаївського глиноземного заводу, Вінницького підшипникового заводу, металургійного комбінату «Запоріжсталь», Запорізького автомобільного заводу, Київметробуду, одеського машинобудівного заводу «Червона гвардія», підприємства «Укрстальконструкція» і багатьох інших об’єктів групи «Г». Не переходитимемо на особистості, проте серед власників цих підприємств є люди, які безупинно повторюють пасажі про особисту подяку новій владі та її керманичам. Та вони теж можуть потрапити в кавомолку реприватизації.

Прототип сучасного агрегата

Потребу в реприватизаційній машині усвідомив уже попередній президент Леонід Кучма в 2002 році. Під час парламентських виборів гарант Конституції зіштовхнувся з крайньою віроломністю української бізнес-еліти: на словах олігархи підтримували єдино правильний політичний курс президента, а на ділі щедро фінансували опозиційні партії. А депутати з мажоритарних округів узагалі повелися, як некерована маса, коли почали розбрідатися різноманітними фракціями, ігноруючи при цьому «конструктивну більшість».

Тому в квітні 2002 року Леонід Данилович зробив перше президентське попередження великому бізнесу: «Якщо ти власник заводу й не можеш бути ним — потрібно забирати завод». Цю фразу Кучма повторював за будь-якого зручного випадку, додаючи після неї задумливо-багатозначне: «У ході приватизації в країні було зроблено багато помилок...»

Доречними виявилися й напрацювання парламентаріїв. На початку червня 2002 року Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації подала на розгляд законопроект «Про реприватизацію майна в Україні». Тоді обійшлося без ухвалення самого закону. Депутати й бізнесмени схаменулися і більше не засмучували президента своєю поведінкою.

Слід визнати, що сьогоднішній аналог тодішнього закону про реприватизацію є не менш ефективним механізмом впливу на українських бізнесменів, а виглядає він із юридичної точки зору набагато елегантніше. Справді, приватизацію практично будь-якого підприємства групи «Г» без особливих проблем можна назвати незаконною. Власники цих підприємств, мабуть, врахують таку можливість.

ДОВІДКА ДТ:

Нікопольський феросплавний: ескалація конфлікту

25 липня.

Київський апеляційний господарський суд ухвалив передати акції Нікопольського заводу феросплавів Фонду державного майна України. Представники трудового колективу подали клопотання з проханням залучити Раду із соціального партнерства НЗФ у ролі третьої сторони до судового процесу в справі НЗФ, однак суддя не став розглядати цього клопотання.

27 липня.

Працівники НЗФ звернулися з відкритими листами до Президента України Віктора Ющенка та голови Вищого господарського суду Дмитра Притики з приводу рішення Київського апеляційного господарського суду, винесеного 25 липня. Вимоги — відновити справедливість у справі приватизації підприємства.

28 липня.

На цей день в Орджонікідзе заплановане проведення акціонерних зборів НЗФ, ініційоване міноритарними акціонерами.

Прес-служба ФДМ розповсюдила заяву глави Фонду Валентини Семенюк про те, що Фонд держмайна України не має підстав вважати себе акціонером ВАТ «Нікопольський завод феросплавів», оскільки акції цього підприємства досі не переведено на рахунки ФДМ. Крім того, у розпорядженні ФДМ досі немає рішення Апеляційного господарського суду Києва від 25 липня 2005 року, відповідно до якого акції НЗФ мають бути передані Фонду.

Вищий господарський суд України, взявши до уваги звернення трудового колективу ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» (Дніпропетровська обл.), призупинив рішення Київського апеляційного господарського суду від 25 липня про визнання незаконною приватизації 50%+1 акція НЗФ консорціумом «Придніпров’я».

Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко заявила про намір звернутися в Генеральну прокуратуру з проханням вивчити обставини навколо рішення Вищого господарського суду України щодо Нікопольського заводу феросплавів.