Валентина Жуковська: «Головне, чого сьогодні бракує, — це прозорості ведення бізнесу»

Перший заступник голови правління Укрсоцбанку Валентина Жуковська розповіла «ДТ» про нинішні особливості роботи банків у корпоративному сегменті.

— Мабуть, якщо порівнювати з 2004 роком, відбулася певна адаптація бізнесу до некомфортної і не дуже прозорої політичної ситуації. Тоді реакція бізнесу на такі різкі зміни в політичному житті України була досить стривоженою. Ми втрачали кредитний портфель, реально було зупинено всі заплановані клієнтами інвестпроекти.

Однак за останні два роки багато чого змінилося. Відбувся також своєрідний поділ між бізнесом, який робиться за допомогою адмінресурсу, і бізнесом, який будується на ринковій, комерційній основі. Клієнти, котрі роблять бізнес без адміністративної допомоги, продовжують свої програми і проекти незалежно від нинішньої ситуації. Тобто політичне життя проходить десь окремо, на майданах, а проекти, пов’язані з ринком країни, живуть своїм життям.

Компанії працюють досить стабільно, тому й у банківській сфері не спостерігається жодних тривожних явищ. Не відбувається значної зміни вартості кредитних ресурсів. Ми пропонуємо їх за тією самою ціною, за якою пропонували на початку року.

Звичайно, ніхто не може на 100% гарантувати, що коли стануться якісь неординарні події, то це не матиме серйозного негативного впливу на бізнес. Але сьогодні цього немає.

Багато великих компаній розглядають і починають реалізовувати досить серйозні і довгострокові інвестпроекти. Кількість виданих інвестиційних кредитів у нас навіть збільшується. І більшість із них ми сьогодні фінансуємо на термін від трьох до семи років. В основному вони, як правило, пов’язані зараз із нерухомістю. Але багато компаній займаються і модернізацією свого бізнесу.

— Що стосується динамічного зростання споживчого кредитування, то ми маємо враховувати, що лише десь років два тому відкрилося це вікно можливостей для фізичних осіб — розв’язати свою проблему або здійснити мрію вже сьогодні. І зараз йдеться лише про надолуження дефіциту, який раніше існував.

У якийсь момент банки, спостерігаючи низьку інвестиційну активність корпоративного бізнесу, почали значно активніше працювати з фізособами. Зробили гарні продукти, почали пропонувати їх на ринку, забезпечили пільговий доступ до кредитного ресурсу для різних верств населення. Це справді підштовхнуло той самий імпорт, тому що люди одержували холодильники, машини, телевізори. З іншого боку, це підстьобнуло також споживання в країні, і зрештою — ділову активність.

Лякає це нас чи насторожує? Якщо звернемося до історії розвитку банківської системи в Центральній і Східній Європі, то сьогодні там фактично в усіх банках лише 30—40% кредитного портфеля належить корпоративним клієнтам. Решта — населенню. У нас цих співвідношень ще далеко не досягнуто, тож рухатися є куди.

— Корпоративний бізнес країни потребує такої кількості грошей, що темпи зростання можуть бути просто величезними. Проблема — у вартості сьогоднішнього ресурсу, яка не влаштовує виробничий бізнес.

Україна потребує колосального обсягу коштів, починаючи з того, що необхідні інвестиції в просту ін­фраструктуру: у дороги, мережі, комунальне господарство. Я не кажу вже про модернізацію електроенергетики, тому що це непідйомні гроші для українських банків.

— Сьогодні ми можемо видати одному позичальнику близько 100 млн. дол. Але це — нормативний показник, і фактично ми не даємо таких сум «в одні руки».

На сьогодні проекти можна умовно поділити на три рівні. Перший — це малий і середній бізнес, що створює такі активи, як кафе, заправки, ресторани, невеличкі магазини. Максимальний обсяг інвестицій — до 3—5 млн. дол.

— Саме так, адже лише собівартість будівництва таких об’єктів становить 700—800 дол. на 1 кв. м. Плюс купівля устаткування, витрати на придбання землі тощо.

Другий рівень — це інвестиційні кредити, пов’язані вже зі створенням активів більш значущого інвестиційного класу: виробництво, нерухомість, поліпшення технологічних показників, для випуску нової продукції. Ці проекти оцінюються на рівні від 5 до 15 млн. дол.

І третій клас — або створення нових видів виробництва мало не з нуля, або розвиток інфраструктури. Зараз наш банк, приміром, фінансує будівництво порту; йдеться про створення нових можливостей для прийому вантажу на території України. Такі проекти коштують від 15 до 35 млн. дол.

Є, звичайно, проекти, пов’язані з іще більшими обсягами інвестиційних ресурсів. Ми дуже обережно їх кредитуємо, але вони у нас у портфелі також уже є. Це проекти на 50—60 млн. дол. Більше зараз ми не пропонуємо.

— Через значне зростання конкуренції між банками сьогодні вже немає колишньої різниці в 3—4%. Різниця між першим рівнем і найвищим — приблизно 0,75—1,25%. Якщо prime-rate (ставка для найбільших і найнадійніших позичальників. — Ю.С.) становить 11,5%, то невеликий клієнт одержить кредит під 12,5%.

Нині в Україні з’являється дедалі більше міцних і швидко зростаючих компаній, із досить хорошим рівнем менеджменту. Звичайно, багатьом ще далеко до західних стандартів, але люди загалом непогано підготовлені. Цілком налагоджено усі види звітності. Багато власників уже протягом кількох років цілеспрямовано запрошують фахівців для аудиту свого бізнесу, причому аудит проводять компанії «великої четвірки».

Ми сьогодні дедалі більше відходимо від методів оцінювання компаній на основі примітивної оцінки фізичних активів, які їй належать: нерухомості, основних засобів, машин. Оцінюємо швидше вартість бізнесу. Враховується сукупність таких чинників, як людський капітал (якість менеджменту, його досвідченість, успішність), види продуктів, частка ринку кожного продукту, наскільки він затребуваний у країні. Одночасно оцінюється технічна підготовленість підприємства, достатність виробничих потужностей, перспектива на найближчі три-п’ять років. Тобто при прийнятті рішення про видачу кредиту на інвестиційні потреби надійність позичальника оцінюється більш комплексно.

— Як ви знаєте, сьогодні недооціненість українських підприємств становить 30—40% відносно навіть східноєвропейського і російського ринку. Це не дає нам змоги продавати бізнес за адекватною вартістю. Відповідно зменшується і фінансове багатство тих людей, котрі цей бізнес роблять.

Капіталізація компаній включає багато складових. Але головне, чого сьогодні бракує, — це прозорості ведення бізнесу, усвідомленої відмови працювати на частково тіньовій схемі. Ринок має знати, хто ти такий. Є загальноприйняті міжнародні стандарти корпоративного управління, які вже зараз необхідно впроваджувати, щоб у майбутньому, коли повноцінно запрацює ін­фраструктура фінансових ринків і попит на підприємства буде досить значущим, конкурентоспроможні і перспективні компанії могли правильно себе запропонувати, правильно залучити кошти для розвитку бізнесу. Треба дати ринку правильну інформацію про себе, у тому форматі, в якому ринок уже звик таку інформацію споживати.

— На мою думку, верхній ешелон, еліта корпоративного бізнесу країни займається цим досить інтенсивно. Відповідно, менеджмент таких підприємств витрачає час і сили, щоб виконати поставлене завдання. Результати або плани компаній із залучення зовнішніх позик і проведення IPO свідчать, що в Україні цей процес уже відбувається.

Проте з 900 тис. зареєстрованих у країні підприємств лише 15% можна класифікувати як компанії значущого рівня. Решта — дрібний і середній бізнес, навіть за східноєвропейськими мірками. І в компаніях такого рівня роль стандартів корпоративного управління ще явно недооцінюється.

Корпоративне управління — це певне знання, яке мають сприйняти власники бізнесу. І не лише його прийняти, а й упровадити, витратити на це сили. Коли власники усвідомлять, що бізнес має бути привабливим не лише для них, а й для ринку, тоді ці стандарти впроваджуватимуть. Це тривалий процес, який потребує від трьох до чотирьох років. А поки є якісь ніші одержання достатньої рентабельності за рахунок інших джерел, упровадженням корпоративних стандартів не надто цікавляться.

— Активність банків обгрунтована: сьогодні сегмент малих і середніх підприємств — це основний резерв для країни з погляду зростання ВВП. Ми працюємо в цьому сегменті вже давно, і я не можу сказати, що активність у ньому така висока, як хотілося б. Не лише тому, що ми не готові кредитувати, а й тому, що не готові самі ці підприємства...

Хоча є така світова статистика: у світі близько 80% нових робочих місць створюється малими фірмами. Багато з тих компаній, які сьогодні розглядаються як гарячі для інвесторів, свого часу теж були малими і середніми бізнесами. За останні десять років виникли цілком нові галузі, такі, як, наприклад, телекомунікації, адже раніше практично ніхто достеменно не уявляв, що це таке. Виник новий формат роздрібної торгівлі — супермаркети. Це усе зробили малі і середні фірми. Приблизно 3% малих і середніх фірм стають великими компаніями, які мають серйозний вплив у країні.

— Шанси є. Хоча коли до нас приходить потенційний клієнт «з вулиці», нехай навіть із хорошою пропозицією, але при цьому він не може підтвердити свою платоспроможність якоюсь надійною заставою, вирішення такого питання, звичайно, буде більш обережним. А шанси на успіх — досить низькими.

Як я вже казала, при оцінюванні перспективності будь-якого проекту одним із ключових є людський чинник. Ми запитуємо, хто керуватиме цим проектом, який управлінський досвід менеджменту. Тому що будь-який проект, навіть за умови грамотного маркетингу і затребуваності ринком, — це здебільшого люди. Немає людей — немає і проекту.

Перевага, природно, віддається тим клієнтам, котрі стали успішними в попередньому бізнесі. Або якщо, наприклад, якійсь вертикально інтегрованій компанії потрібно створити ще один напрям або ціле виробництво, яке закриває ті або інші ризики в цілому ланцюжку.

Часто я чую, що завтра прийдуть іноземці і ситуація з нашими компаніями може змінитися не на краще. Однак потрібно враховувати, що західні компанії звикли до цілком налагодженої інфраструктури діяльності. Наші ж бізнесмени за півтора десятка років становлення корпоративного бізнесу пройшли різні етапи. І навчилися працювати в нашому, м’яко кажучи, непростому регуляторному середовищі, добре знають ті підводні камені, які виникають при створенні бізнесу.

— Можна й так, але великих грошей одержати не вдасться. Якщо зазвичай при наданні застави нерухомість оцінюється з дисконтом 10—15%, то в такому разі буде до 30%.

— Звичайно, банк завжди шукає можливість якомога ефективніше продавати своїм клієнтам свій основний продукт — гроші. З іншого боку, ми не можемо щороку виводити на ринок новий продукт, який вразить уяву клієнтів. Банк, тим більше системний — технологічно досить складна структура. Новий продукт потребує створення відповідного програмного забезпечення і IT-підтримки, налагодження обліку цих операцій, навчання персоналу. Все це коштує недешево, і це — дуже серйозний чинник. У середньому виведення продукту на ринок у нас триває близько двох років.

— Різні. Наприклад, факторинг ми просуваємо вже два роки. Спочатку ця послуга не мала великого відгуку на ринку, оскільки нашим клієнтам бракувало необхідних знань. Довелося витрачати час і гроші на інформаційну кампанію: проводити відкриті семінари, консультації тощо. Зараз ми — лідери на ринку цього продукту, нарощуємо обсяг операцій на 40—50% на рік. На сьогодні ми — єдиний банк, що виконує міжнародний факторинг, працюючи із понад 20 країнами. Це — реальна заміна акредитивної форми роз­рахунків, і для малих підприємств — дуже зручна форма. Крім того, приймаючи клієнта на міжнародний факторинг, ми покриваємо його кредитний ризик перед його контрагентом.

Другий вид продукту, який ми зараз розширюємо, — це документарні операції. Ми намагаємося пояснити клієнту, що використання таких інструментів набагато вигідніше і дешевше, ніж робота з живими грошима. Такі послуги дають можливість прискорити рух оборотного капіталу, що знижує потребу нашого клієнта в грошах, а отже, і фінансові витрати.

Крім того, банк почав позиціонувати себе як консультант і кредитор на ринку злиттів і поглинань. Поки що це більше екзотика, але ми вважаємо цей сегмент дуже перспективним. Обсяг таких угод уже сьогодні становить 30—50 млн. дол.

І, нарешті, ще один із найперспективніших продуктів — проектне фінансування. Звичайно, з ним пов’язано багато ризиків; зараз ми багато грошей і сил витрачаємо на навчання нашого персоналу, щоб він міг цей продукт продавати, а також умів його правильно оцінювати і розумів усі пов’язані з цим ризики. Але загалом для розвитку країни і реалізації серйозних інфраструктурних проектів проектне фінансування більш ніж актуальне.

Також ми дедалі частіше намагаємося запропонувати клієнту комплексне фінансування, що включає усі види продуктів: від проектного фінансування до кредитування поточної діяльності.

— Якщо в країні не станеться якихось екстраординарних подій і ми незабаром дочекаємося логічного завершення нинішнього політичного протистояння, то, я гадаю, стосовно України не погіршаться ні міжнародні кредитні рейтинги, ні вартість залучення ресурсів на зовнішніх ринках. І ціна залишиться такою самою, як зараз.

Загалом країна може позичати набагато дешевше, ніж вона це робить зараз. Тому що на міжнародних ринках зберігається поки що дуже позитивна оцінка потенціалу зростання економіки України. І якби за минулий після президентських виборів період не виникало так багато чинників політичної нестабільності, які змушували інвестора бути обережним, то, на мій погляд, вартість ресурсів уже могла б бути на один-два відсоткових пункти нижчою, ніж зараз. А це, у свою чергу, дало б банкам можливість запропонувати і ринку набагато кращі ціни запозичень.

Поки що вартість інвестиційного ресурсу з усіма регуляторними витратами залишається надзвичайно високою. Якщо політична ситуація кардинально не погіршиться, то до кінця цього року ми пропонуватимемо кредити за нинішніми ставками. Їхній рівень, мабуть, залишиться незмінним і в 2008 році.