Валентина Петрівна і сім тепловозів

Як відомо, із комуністів виходять чудові за міцністю цвяхи. З соціалістами складніше — їхня нервова система набагато гнучкіша.

Віднедавна цю якість можна оцінювати навіть в умовних одиницях — тепловозах.

23 березня ц.р. очолюваний незламною соціалісткою Валентиною Семенюк Фонд держмайна продав 76% ВАТ «Холдингова компанія «Луганськтепловоз». Продаж було проведено у найкращих традиціях тіньової приватизації — швидко, чітко, заздалегідь відомому покупцю. Ним стало ЗАТ «Управляюча компанія «Брянський машинобудівний завод», яке належить росіянину Іскандеру Махмудову.

Перемогу було здобуто в героїчній боротьбі з іншим підприєм­ством, яке належить усе тому самому Іскандеру Кахрамоновичу. Сплачено було аж на 0,17% більше стартової ціни, яка у результаті не дотягла навіть до 300 млн. грн.

Сіль жарту полягала в тому, що раніше Валентина Петрівна збиралася продати пакет луган­ського підприємства спочатку за 2,5 млрд. гривень, потім — за мільярд. Аналітики вважали, що це забагато, але менш як у 400—500 млн. грн. пакет ніхто не оцінював. Як з’ясувалося, даремно. Експерти не врахували вирішального чинника — міцності нервів наших приватизаторів. Точніше, розхитаності їхньої психіки та її надзвичайної вразливості до зовнішніх впливів.

Виявилося, що в усьому винні... суди. Якби не позови в них, «ціна на акції «Луганськтепловоза» була б значно вищою, — скаржиться В. Семенюк. — А Фонд торік мав би можливість виконати план надходження коштів від приватизації.

Коли Фонд оголосив конкурс, відразу дев’ять компаній підписали з нами договір про конфіденційність. Але з моменту оголошення конкурсу надходили все нові й нові рішення судів про його заборону, а працівники Фонду змушені були проводити цілі дні в судах. Зрештою, два рішення суду загальмували конкурс за кілька годин до його проведення. У результаті конкурс було загальмовано на цілих півроку... У результаті акції дер­жавного підприємства було продано за ціну нижчу від тієї ціни, за яку їх можна було б продати в стабільних умовах».

Загалом суди навколо приватизації «Луганськтепловоза» тривають уже як мінімум шість років, і лік позовів пішов на десятки. Напевно, можна було б і звикнути. Відверто кажучи, саме у вмінні продати актив за умов протидії і полягає професіоналізм керівників Фонду держмайна. Тим більше сама Валентина Петрівна (як фізична особа) мала непоганий досвід з подання позовів, тож механіку процесу вона знає.

Нині ж приватизаторам нічим похвалитися на ниві дорогого продажу Батьківщини. Минулого року було реалізовано майна на 552 млн. гривень, що в 37 разів менше рекордного 2005-го. Нинішнього, ще до продажу «Луганськтепловоза», надходження становили лише 300 млн. грн. при плані 1,1 млрд. на квартал. Гроші пана Махмудова теж не врятують план. Яким чином ФДМ збирається одержати 10,6 млрд. грн., передбачених законом про держбюджет на 2007 рік, запитання риторичне.

Щоб забезпечити такі чималі надходження, потрібна максимальна прозорість процесу. І її важко підмінити обіцянкою показати публіці відеокасету, на якій записано перебіг торгів. Ніхто й не сумнівається в тому, як чудово пройшов конкурс. Якщо в ньому залишити одного учасника, хто ж, власне, скандалитиме...

У цьому разі наплювали навіть на те, що мінімальний крок підняття ціни був мінімум 3 млн. грн. Підняли на 0,5 млн. і завершили...

Про рівень відкритості організації торгів свідчить напіванекдотичний випадок. Колега пані Семенюк по партії, а за сумісництвом — міністр транспорту і зв’язку України Микола Рудьковський буквально за день до торгів із властивою соціалістам прямотою пророче зазначив з приводу «Луганськтепловоза», що Фонд держмайна «прийматиме рішення про його продаж цього року». І як у воду дивився! Справді, й року не минуло, а продали!

Цього тижня генеральний директор «Луганськтепловозу», коментуючи це висловлювання, сказав, що загалом слухати треба зацікавлені сторони — «Луганськтепловоз» і ФДМУ, «а висловлювання інших: міністрів, депутатів... які виявляють непрямий інтерес до цієї справи, вони, як правило, мабуть, не дуже компетентні». Треба думати, це комплімент Фонду.

До речі, про суди. Навряд чи пані Семенюк не розуміла, що з таким продажем вони не закінчаться. Відсікати претендентів — справа, звичайно, свята, але довести, що «Дніпровагонмаш» не має стосунку до транспортного машинобудування буде все-таки важкувато.

Адже формально конкурс просто відновили після його припинення наказом ФДМ від 2 жовтня 2006 року. На той момент жодній з чотирьох компаній в участі відмовлено не було. Тобто конкурсна комісія Фонду вважала, що всі претенденти відповідають кваліфікаційним критеріям. Що змінилося за півроку?

За словами представниці одного з претендентів — ВАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», у день, коли відбулися торги, вона спробувала зареєструвати в канцелярії ФДМУ письмовий запит про дату проведення конкурсу. Але її не пропустили. Версія була пречудова: бланки перепусток закінчилися! Для держави відсутність цього папірця обійшлася в суму від 100 до 200 млн. грн.

Потім даму за допомогою охорони вивели з будівлі ФДМУ. При цьому люб’язно поінформували, що конкурс відбувся і пакет акцій продано. Можете більше не ходити...

Раніше претендентам обіцяли, що обов’язково повідомлять за тиждень про дату відновлення конкурсу. Напевно, у цьому разі було своє розуміння часу (справді, рік, тиждень — суєта все це)...

Пам’ятається, Фонд оспорював продаж одного величезного меткомбінату. Підстава — не витримано приписаний у законодавстві термін з моменту публікації оголошення про конкурс до дня його проведення. Комбінат потім ще під телекамерами повторно продали. Не пам’ятаєте, як він називається? Хоча коли то було...

Торік Валентина Петрівна, розповідаючи про історію приватизації «Луганськтепловоза», заявила: «Треба ще сказати нам «спасибі» за те, що ми такі є — прямі… Я виступала проти того, щоб забрали за 43 млн. гривень. Один тепловоз коштує 48 мільйонів!».

Сім теплововозів замість одного — безсумнівно, краще, але як бути, якщо можна було одержати десять? Може, чиновники від приватизації скинуться і доплатять за відсутні три? Чи їх спишуть як «зниклі через моральні навантаження»?

Коли одне з інформагентств запитало експерта: «Який відкіт зазвичай отримує ФДМ при подібних продажах?», той тактовно зазначив, що це «запитання до керівництва ФДМ».

Глава спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації Андрій Кожемякін (нагадаємо, колись це була посада пані Семенюк) був менш делікатним. Він звернувся до генерального прокурора на предмет виявлення фактів корупції в діях керівництва Фонду держмайна при проведенні конкурсу. Як показує досвід, навряд чи щось знайдуть, але нерви потріпають.

Висловився і президент України. Всупереч звичаю говорити довго і серйозно, Віктор Андрійович навіть зіронізував — що експертні очікування працівників Фонду коливалися від 400 млн. до 2 млрд. грн. «Або такі експерти, або такі розбіжності», — підсумував він.

Президент нагадав, що попередньо об’єкт оцінювався в 425 млн. грн., а в результаті пішов на продаж за стартовою ціною 292 млн. грн. Мотивації таких «розбіжностей» він, щоправда, не торкався, але заявив, що подібні процедури приватизації завдають надзвичайно великої шкоди позитивному іміджу України

«Конкурс полягає в тому, що в заході беруть участь кілька покупців і формують конкурентну ціну. Тоді ця процедура не викликає сумніву...» — зазначив В.Ющенко.

Коли ж допустили двох із чотирьох претендентів, причому ці двоє належали до однієї господарської структури, то, на думку президента, «назвати це конкурсом дуже складно, це негативний відбиток на оцінці цього тендера... Раніше це називалося безконкурсною приватизацією».

Буде чудово, якщо цей досвід ФДМ візьме за взірець і застосує, скажімо, при продажу Одеського припортового або, чого вже там розмінюватися на дрібниці, «Укртелекому». Адже судів щодо них теж може бути багато. А охочі проявити себе в конкурсі з одним учасником точно знайдуться. Навіть під відеозапис.