В очікуванні СОТ. Чи зможе Україна скористатися перевагами від вступу до клубу світової торгівлі

Поділитися
До Світової організації торгівлі Україна прагне вже давно, і цього моменту в нас у країні прийнято боятися...

До Світової організації торгівлі Україна прагне вже давно, і цього моменту в нас у країні прийнято боятися. Проте що ближча хвилина зустрічі з відкритим ринком міжнародної торгівлі, то важливіше набути цінну якість — боятися не СОТ загалом, а лише окремих угод, які можуть зашкодити країні. І, користуючись цим, заздалегідь нівелювати небезпеки.

Щодо проблеми входження України в систему міжнародних договорів про вільну торгівлю написано вже чимало. І, чесно кажучи, сенс і висновки значної кількості публікацій і висловлені думки експертів можна звести до простої таблиці, що показують привабливість України в галузі міжнародних інвестицій (див. табл.). Звичайно, різні дослідники цього напряму наводять свої цифрові й доказові ряди, проте в оцінці загальної ситуації вони одностайні.

З таблиці добре видно, що головною інвестиційною перевагою України, за майже цілковитої відсутності всіх інших, є ненасиченість і слабка конкуренція на ринках товарів і послуг. Цей момент саме й може зацікавити зарубіжні країни та їхніх підприємців.

Водночас зрозуміло, чому нині країна зі сміхом сприймає бійки у парламенті, що почастішали, під час голосувань законопроектів, які гармонізують наше законодавство з нормами Світової організації торгівлі. А тим часом приводів для сміху немає взагалі. І якщо не буде глибокого розуміння проблем вступу до організації, то вже завтра бійки перемістяться з парламентського залу на митні пости, ринки, дороги, вулиці. І ці сутички матимуть не політичний, а виключно економічний характер. Адже результатів роботи з якісного суміщення правил світової торгівлі з тими нормами, які діють в Україні на багатьох галузевих ринках, дотепер не видно. А тому, з одного боку, існує розуміння перспективності вступу України до СОТ. А з іншого — не зовсім зрозуміло, що сказати представникам автомобільної, цукрової, транспортної, текстильної, тваринницької та інших галузей економіки, яких кілька років зрощували в штучних умовах, а тепер хочуть різко змусити конкурувати з найбільшими світовими виробниками.

Не можна пов’язувати нинішнє скорочення інвестицій у країну лише з процесами реприватизації та ліквідацією вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Є в загальному негативному показнику притоку інвестицій і частка тих скасованих бізнес-планів, які складалися під пролонгування заходів захисту внутрішнього ринку. Отже, 2006 рік однозначно доведеться провести в неприємних, але конструктивних діалогах із вітчизняними промисловцями. Тому що, коли політика продавлювання законопроектів через парламент із бійками та скандалами й увінчається успіхом, то це збільшить кількість проблем у недалекому майбутньому.

Тож на рис.1 коротко сформульовано ті пункти, на яких акцентують увагу прибічники приєднання до СОТ. І, слід сказати, що дійсно всі ці тези справедливі. Однак ось наскільки вони підтверджуються кількісно, покаже лише час. Допоки ж ми маємо у своєму розпорядженні дуже нечисленні цифрові показники.

Наприклад, відомо, що країни, які вступили до СОТ, у перші рік-два втрачають у зростанні валового внутрішнього продукту (ВВП). Однак потім національний показник сукупного випуску зростає на 10—20% швидше, ніж до вступу в організацію. Крім того, від зниження митних бар’єрів виграють споживачі, чиє право вибору на усіх без винятку напрямах розширюється.

Водночас супротивники приєднання до Світової організації торгівлі також наводять досить вагомі докази, аби до них прислухатися (рис. 2). Наприклад, нам сьогодні дуже важко визначити: наскільки великою буде експансія імпортної продукції? Адже якщо навіть сьогодні контрабандно примудряються завозити до країни такі обсяги м’яса, що вал вітчизняної продукції залишається незатребуваним, то що буде потім, коли кордони відкриють?

Водночас відкритим залишається питання збереження приватних заощаджень і стабільності торговельного балансу, отже, і національної валюти. Усі добре пам’ятають, як у період 1996—1999 років адміністративними заходами створювався позитивний торговельний баланс країни, який дав змогу зробити гривню стабільною грошовою одиницею. Тоді не минало й тижня, щоб не з’являлося повідомлення про впровадження чи підвищення імпортного мита на картоплю, автомобілі, текстиль, цукор, взуття, одяг. У результаті цифру імпорту в країну зрівняли з показником експорту товарів і послуг з України. Це створило головну гордість того часу — надійну національну валюту.

А що буде завтра, коли уряд не зможе ставити перешкоди на шляху іноземних товарів, вводячи мита, заборонені правилами СОТ? Не забуватимемо й про те, що відкладений попит на якісні закордонні товари в Україні великий і дотепер ніким серйозно не вивчений.

Водночас не зайве буде нагадати, що основа економічного зростання останніх років — це збільшення виробництва в переробці та машинобудуванні. У цих секторах платять третину податків. І коли основна частина «холодного душу» від відкриття кордонів випаде на ці сфери економіки, що буде з держбюджетом і його непомірним соціальним навантаженням?

Важливим чинником перших років участі у відкритій торгівлі може стати й питання зайнятості. Так, на прикладі Польщі ми можемо бачити, що країна, послідовно і правильно вступивши спочатку до СОТ, а потім і до Європейського Союзу, все ще не знає, чим зайняти 20% працездатного населення. А тому з тим, що цей показник в Україні після вступу в першу з організацій буде не кращим, напевно, ніхто не сперечатиметься.

Стислий галузевий аналіз

Якщо відійти від загальних питань макроекономіки й заглибитися в частковості, то картина, що відкриється, дасть багато приводів для роздумів.

Наприклад, цікаво аналізувати ситуацію щодо якогось одного, але важливого показника. Так, коли в сільському господарстві знос устаткування досяг 80%, то чи можна таке сільське господарство відпускати у вільне конкурентне плавання на світовому ринку? Хоч як крути, а оптимістичну відповідь на таке запитання дати не виходить. Крім того, антиринкові тенденції останніх років в агропромисловому комплексі призвели до виживання і становлення далеко не найефективніших виробників і управлінських моделей. Дуже важко уявити, що дещо модернізовані колгоспи завтра на рівних зможуть конкурувати з німецькими фермерами.

Це саме стосується і ще одного сировинного придатка української економіки — металургії. Міцні 75% зносу морально застарілого обладнання в гірничо-металургійному комплексі каменем повиснуть на шиї заводів у найвідповідальніші моменти конкурентної боротьби за зарубіжні та вітчизняні ринки. Це сповна можна спостерігати вже сьогодні. Адже той факт, що наша країна продовжує залишатися виробником в основному примітивних марок сталі й металопродукції, свідчить багато про що. З української сталі не виробляють верстати-роботи та автомобілі. З вітчизняного металу роблять арматуру для будівництв і в кращому випадку листи для обшивки кораблів. Отже, він перебуває в нижчій ціновій категорії, тому попит і ціна на нього динамічно змінюються залежно від кількості побудованих у Китаї та на Близькому Сході об’єктів.

При цьому металурги ЄС, які поставляють прокат на заводи європейських автовиробників, по-перше, продають його в рази дорожче за арматуру, а по-друге, завжди можуть спокійно перечекати спад на ринку. Тому що їхні довгострокові контракти з машинобудівниками — гарантія фінансової стабільності й подальшого технічного переозброєння.

Водночас українські виробники у разі спаду на ринку змушені конкурувати зі сталеварами з десятків малорозвинених країн світу. Чи допоможе вітчизняним металургам вступ до СОТ? Звичайно, так. Зниження перешкод для торгівлі існуючою номенклатурою продукції у вигляді зменшення кількості антидемпінгових заходів ще на кілька років відтягне момент гострої необхідності заміни устаткування.

Що ж до підприємств машинобудування, то вони мають можливість як багато втратити, так і багато придбати. З одного боку, продукція багатьох із них відразу після вступу виявиться неконкурентоспроможною. З іншого — ті з заводів, які у стислий термін зуміють переорієнтувати свої потужності й розпочати випуск із використанням якісних імпортних комплектуючих, досить швидко зможуть завоювати не лише внутрішній, а й зовнішні ринки.

Таким чином, якщо проводити детальний галузевий аналіз із використанням доступних цифрових показників, то виникає дуже багато негатива. Водночас у сфері важкообчислюваних економічних величин, таких, як вплив позитивних екстерналій вільного міжнародного ринку на кожного суб’єкта виробництва в країні, відкриваються широкі обрії, проте прогнозувати й тим паче гарантувати їхню реалізацію дуже складно. Наприклад, як оцінити користь для країни від того, що під дією кризи в окремих сферах держава нарешті здійснить низку податкових і регуляторних змін. І вони приречені бути правильними, тому що на той момент економікою управлятимуть не стільки чиновники, скільки конкуренція, яка проникає через відкриті кордони.

Криза СОТ

Кажучи про Світову організацію торгівлі, не можна не згадати, що сьогодні вона переживає не кращі часи. Надто багато учасників угод незадоволені місцем у глобальній торгівлі, формальними й неформальними правилами. Укладеними ними самими або кимось за їхньою спиною договорами.

Наприклад, протиріччя, які накопичилися, призвели до того, що останній раунд переговорів усередині організації ледь не закінчився розпадом структури. Завершити збори без скандалу вдалося тільки завдяки низці процедурних вивертів, виходить, невдоволення нікуди не ділося, а лише зросло (рис. 3).

Тим часом у прибічників порядків, що існують у світовій торгівлі, позиції досить сильні. І головний їхній аргумент полягає, напевно, у тому, що дотепер ніхто нічого краще за СОТ не придумав. Можна бути незадоволеним організацією, але допоки її нічим не можна замінити.

Водночас правила й процедури СОТ влаштовують країни, на які припадає близько 80% світової торгівлі. Це такі держави, як Японія, США, Канада, Німеччина, Франція, Китай, Італія. Інші учасники, звісно ж, можуть обурюватися і навіть колективно вийти з організації та перестати виконувати її правила. Проте це мало вплине на сукупну світову торгівлю (рис. 4). Тому що частіше малі країни хочуть торгувати з великими, а не навпаки. І виходить, що їм за це доводиться платити, відчуваючи на собі дискримінаційні умови, передбачені правилами СОТ.

Отже, уже найближчим часом ми побачимо, коли й за яких умов ввійде Україна до Світової організації торгівлі, і якою на той момент ця організація буде. Наразі ж ще є час не на продавлювання законів щодо СОТ через парламент, а на те, щоб здійснити такі зміни в податковій, промисловій, аграрній, науковій, освітній політиці, після яких депутатський корпус проголосує за вступ до організації практично одностайно й під дружні оплески.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі