Узаконені злидні

У давнину, у темні і дрімучі часи рабовласницького ладу, нещасним рабам видавали їжі та одягу рівно стільки, аби вони могли продовжувати працювати і вмирали не відразу, а лише після того, як окупляться витрати на їхню купівлю на невільничому ринку. Можна скільки завгодно писати в підручниках історії про те, що відтоді ми страшенно цивілізувалися і взагалі далеко-далеко відійшли від цієї дикості. Але якщо судити за сучасними українськими законами, то в принципах формування прожиткового мінімуму з тих пір істотно нічого не змінилося. Більше того, лише погіршилося: у нас, наприклад, мінімальна зарплата нижча за прожитковий мінімум.

Проте навіть нинішній прожитковий мінімум життєвим реаліям не відповідає. Або відповідає не скрізь. Принаймні у Донецькій області місцева влада має намір у регіональному бюджеті 2008 року встановити регіональний прожитковий мінімум, який, на думку керівників регіону, справедливіше відображає потреби і справжню вартість проживання на Донеччині. На сьогодні попередні розрахунки показують, що щомісячні витрати навіть на офіційно затверджений мінімальний набір продуктів, одягу, предметів гігієни тут вищий, ніж показник, закладений у держбюджеті 2007 року. Причому вищий приблизно на третину. Але ж є ще й послуги, без яких теж не обійтися, — комунальне обслуговування, проїзд у громадському транспорті, а деякі «буржуї» ще й у перукарні та театри ходять.

Нагадаємо, у статті 62 держбюджету-2007 стверджується, що «маленький українець» цілком може затягнути пасок тугіше і прожити на 525 грн. на місяць (із 1 жовтня йому дозволяється ні в чому собі не відмовляти і розкошувати на 532 грн.). Працездатна і здорова людина з 1 жовтня живе на 568 грн., непрацездатна (скажімо, пенсіонер за віком) має вкладатися в 415 грн.

«Донецькі» вирішили записати у своєму бюджеті, що в одній окремо взятій області на сході країни усе те ж саме коштує насправді 686 грн. Працездатній людині не вижити менш як на 747 грн., непрацездатній — на 532 грн.

За словами голови Донецької обл­ради Анатолія Близнюка, ці цифри були отримані дуже просто: економісти взяли реальні донецькі ціни на той самий мінімальний набір «для бідних», який було затверджено постановою Кабміну ще в 2000 році, підписаною не ким іншим, як тодішнім прем’єром Віктором Ющенком.

Відповідно до цієї постанови, людина працездатного віку на прожитковий мінімум може за рік з’їсти, скажімо, майже центнер картоплі (95 кг) і ще 220 яєць (тобто щодня яєчнею або вареним яйцем не побалуєшся — адже днів у році 365). Крім того, поповнити запас природних вітамінів з допомогою 60 кг фруктів і ягід і для чогось обов’язково спожити 10 кг цибулі і часнику. Але при цьому розтягувати на весь рік дев’ять палок ковбаси — зважаючи на все, їсти цей делікатес дозволяється лише по святах. Невідомо, чи пробував сам нинішній президент прожити всі 365 днів з одним кілограмом гречки і рису, але іншим радив. Непрацездатні громадяни, на думку розробників цього документа, мали їсти більше картоплі і менше м’яса, більше посміхатися і радіти життю. Мимоволі пригадується плакат «М’ЯСО — ШКІДЛИВЕ» у Старгородському будинку престарілих із роману Ільфа і Петрова «12 стільців»... Тільки і залишається бідним пенсіонерам, що допомагати суспільству, старанно пережовуючи записані в прожитковий мінімум 62 кіло пшеничного хліба — приблизно двістіграмовий окраєць на день.

Крім того, уряд свято вірить, що в одній зимовій куртці цілком можна проходити чотири роки, а в демісезонному плащі — і всі п’ять. Також прожитковий мінімум включає сім пар шкарпеток на рік і п’ять пар, пардон, кальсонів на два роки. Зимові чоботи (як чоловічі, так і жіночі) у постанові записані якісь особливі — у них можна проходити п’ять років. Так, уміли ж колись взуття шити, нині меткі товариші возять від наших китайських друзів щось зовсім інше... Виявляється, можна проходити ті ж п’ять років, маючи усього дві пари туфель. Хоча, якщо туфлі зі страусової шкіри, то й довше протягнуть... Нарешті, малобюджетним українцям пропонується десять років носити ту саму краватку, а також шість років голитися однією електробритвою. Чому саме електробритвою? Напевно, безпечний станок — це вже розкіш.

Представницям прекрасної статі, які живуть за мінімумом, обзаводитися надто великим гардеробом не доведеться. Одне пальто на вісім років наперед і цілих п’ять років можна прожити з однією сукнею, однією спідницею, трьома блузками й одним халатом. Набір бігуді в прожитковий мінімум не входить, що зайвий раз свідчить про засилля чоловічих шовіністів у лавах вищого чиновництва.

Щоб не смерділо вже згаданим часником, прожитковий мінімум теоретично дозволяє придбати на рік 17 тюбиків зубної пасти, а стати і зов­сім чарівним допоможуть два флакони одеколону. Нарешті, для задоволення найнижчих потреб у прожитковому мінімумі виділяється 36 рулонів туалетного паперу, але при такому наборі продуктів харчування це вже, мабуть, зайве.

Коли весь цей нехитрий споживчий набір було опубліковано вперше, народ відреагував передбачувано — запропонував у вигляді експерименту спробувати пожити на прожитковий мінімум або мінімальну заробітну плату тим, хто ці нормативи і показники розробляв і затверджував. Поки що, наскільки відомо, ніхто з геніальних аналітиків і державних мужів особистим прикладом народ на подвиги не надихав, хоча ці заклики лунають щороку, коли публікуються нові цифри мінімальних зарплат і пенсій. Якщо без жартів, то фольклор, як завжди, немилосердно правий: назвати все це «мінімумом соціальних гарантій» складно. Це скоріше узаконені злидні.

Проте вся річ у тому, що, як з’ясувалося, у тій самій Донецькій області середньоукраїнський прожитковий мінімум не дозволяє купити ті самі два кілограми сала на рік, закладені в споживчий кошик! Реальні цифри виявилися вищими, ніж «середня температура по лікарні», і навіть нехитрий набір їжі й одягу сучасна Українська держава, на відміну від античних рабовласників, забезпечити своїм підопічним не може.

Ліквідувати цю диспропорцію на Донеччині збираються з допомогою регіональних персоніфікованих доплат. Губернатор Донецької області Володимир Логвиненко повідомив, що в регіоні 1,4 млн. людей сьогодні заробляють навіть менше затвердженого держбюджетом прожиткового мінімуму, а з підняттям планки їхня кількість обов’язково збільшиться. Також 13% працюючих донеччан одержують зарплату нижче мінімальної. Спираючись на розрахунки своїх економістів, губернатор назвав цифру додаткових асигнувань на соціальний захист — 160 млн. грн.

При цьому керівники органів місцевого самоврядування зізнаються, що на допомогу держави у виконанні державних, по суті, обов’язків щодо забезпечення мінімальних соціальних гарантій розраховувати не доводиться. «Ми не маємо ні морального, ні юридичного права вимагати цього від уряду або президента. Це наші проблеми, і ми самі шукатимемо механізми їх розв’язання. Нам ніхто нічим не зобов’язаний», —зазначив голова облради Анатолій Близнюк. За його словами, шукати фінансування доведеться зі своїх джерел, але тішить те, що цих джерел кілька.

По-перше, це бюджети міст і районів, по-друге, власне обласний бюджет і, по-третє, «добровільно-примусові» пожертви соціально відповідальних бізнесменів. «Тут джерелом може бути тільки перевиконання дохідної частини бюджету за рахунок стабільності роботи економіки. Ми, наприклад, до обласного бюджету цього року передали понад затверджений план більш як 30 млн. грн. Напевно, ці гроші служитимуть стабілізаційним фондом для тих міст, у яких економіка працює менш успішно», — окреслив перспективи фінансування регіональних соціальних гарантій мер Донецька Олександр Лук’янченко.

Керівник облради, у свою чергу, наполягає, що необхідно істотно розширити повноваження місцевого самоврядування, особливо в частині формування бюджету. Поки що із 13 млрд. грн., зібраних у Донецькій області у вигляді податків та інших обов’язкових платежів, у регіональній скарбниці залишилося 48%, решту відправили «нагору». Більш того, представники місцевих муніципалітетів неодноразово заявляли про бюджетну дискримінацію Донбасу. Так, у перерахунку на душу населення, рівень бюджетного фінансування одного донеччанина становить 1060 грн., і це один із найнижчих показників в Україні. Приміром, у Чернівцях ця цифра сягає 1280 грн. По суті, саме на підставі цих даних і пролунала колись думка про те, що «Донбас годує всю Україну».

«Якщо ми говоримо про те, що хочемо реформувати державу і піклуватися про людину, то ми повинні надати місцевому самоврядуванню відповідні права. Якщо громада щось заробляє, ця громада має право визначитися, скільки вона залишить у себе, а скільки — делегує на вищий рівень», — заявив усе той самий Близнюк в інтерв’ю кореспонденту «ДТ».

Він також запропонував колегам з інших регіонів порахувати реальну вартість «виживання» жителів у всіх куточках країни. Напевно, щоб потім зібратися разом, порівняти отримані цифри з тими, що записані в держбюджеті, і від душі посміятися над наївністю міністрів і нардепів, котрі ніколи не намагалися прожити місяць на 525 грн., а рік — із шістьма флакончиками шампуню.

Повертати недоотримане узятим на персональний облік малозабезпеченим громадянам регіональна влада збирається двома шляхами — або за рахунок пільг і субсидій із місцевих бюджетів (на комунальні послуги і проїзд у громадському транспорті), або за рахунок прямих доплат, цих перших ластівок монетизації пільг в українському варіанті. Крім того, місцеві адміністрації і виконкоми, як завжди, звернуться по допомогу до бізнесменів. Як кажуть, хто чим може — безплатним вугіллям для пенсіонерів із приватного сектора, продуктовим набором до чергового свята або пільговою путівкою у відомчий санаторій. Муніципальні чиновники заздалегідь визнають, що усунути дисбаланс між «середнім по палаті» показником і реальною вартістю життя в регіоні буде неймовірно складно.

Проте і розрахований донецькими економістами показник постійно зростає. Навіть записане в «споживчий кошик» напівголодне існування стає дедалі дорожчим задоволенням. «Цей показник напевно буде динамічним, він змінюватиметься», — підкреслив голова Донецької облради А.Близнюк. Не виключено, що на той час, коли сесія регіонального «парламенту» збереться для розгляду бюджету області на 2008 рік, заявлену вартість виживання «маленького українця» донецького штибу доведеться ще раз скоригувати у бік збільшення.