«Укртатнафта»: дванадцять років обіцянок...

Коли 12 років тому президенти України й Татарстану підписували договір про створення на базі Кременчуцького НПЗ закритого акціонерного товариства «Укртатнафта», майбутнє малювалося досить безхмарним. Кременчук традиційно спеціалізувався на переробці важкої татарської нафти, тож фактично йшлося просто про відтворення розірваного технологічного ланцюжка. Україна ж одержувала надійне джерело ресурсів і наповнювала свій ринок нафтопродуктами.

Проте проблеми не змусили на себе довго чекати й незабаром пішли по наростаючій.

Фактично свої зобов’язання щодо поставки не менш як 8 млн. тонн нафти щороку Татарстан виконував тільки перші півроку. Далі — дедалі гірше й гірше. За 1995—2000 роки з Татарстану надійшло лише 38,4% усієї переробленої заводом нафти. І це за безпрецедентних поступок, на які Україна пішла при створенні СП.

Україна в особі Фонду держмайна внесла до статутного фонду «Укртатнафти» найбільш потужний і сучасний із технічного погляду в Україні НПЗ — цілісний майновий комплекс «Кремен­чукнафтооргсинтез». Його спочатку оцінили в 450 млн. дол., хоча взагалі-то будівництво аналогічного підприємства коштує значно більше мільярда доларів.

Утім, історія з оцінкою ще тільки починалася...

Минуло зовсім небагато часу й нікому тоді не відоме спільне українсько-угорське підприємство «Увекон» переоцінило вартість комплексу. Вона зменшилася втроє — до 154 млн. дол.

У результаті цього рішенням зборів акціонерів «Укртатнафти» від 6 червня 1998 року внесок Фонду держмайна України зменшився втричі. Відповідно було зменшено статутний фонд «Укртатнафти».

Зате внесок татарської сторони почав рости, як на дріжджах.

Спочатку передбачалося, що Держкомітет майна Республіки Татарстан передасть права власності на нафту й нафтовий конденсат на 25 родовищах Татарстану. Проте 19 липня 1997 року загальні збори акціонерів «Укртатнафти» раптом ухвалюють чудове рішення: АТ «Татнефть» і АТ «Татнефтепром» дозволяється замінити свій внесок на кошти, а форму внеску Державного комітету майна Республіки Татарстан — змінити на акції АТ «Татнефть» і АТ «Татнефтепром».

В остаточному підсумку й акцій «Татнефти» у Кременчуку ніхто не побачив.

Далі — більше. Акції «Татнефтепрома» оцінили (оцінку здійснювали російська компанія ІФК «Солід» і вже знайоме СП «Увекон») у 69,7 млн. дол. Проте здалося, що малувато буде, і півтора місяці по тому ті ж оцінювачі оцінили ті ж активи... у 140,1 млн. дол. Тобто суму тупо підігнали під задекларовану Державним комітетом з управління державним майном Татарстану суму внеску до статутного фонду «Укртатнафти».

Пізніше «Увекон» «прославиться» оцінкою Нікопольського феросплавного заводу. На Кременчуку він просто вчився, як правильно дисконтувати держактиви....

Здавалося б, погіршити цю схему для України просто неможливо. Але межі досконалості й справді немає. По-перше, «Татнефтепром» практично жодних поставок нафти так і не починав. По-друге, так гарненько «розрулили» питання з держвласністю — замість 50% Україна одержала тільки 43,05%, а татарстанські компанії — 37,5%.

Тоді ж уперше на арені виникли дві милі іноземні компанійки — американська Seagroup International Inc. і швейцарська корпорація Ам Ruz Trading AG. Лихі язики пов’язували обидві компанії з керівництвом підприємства. Про це навіть писалося в службових записках до Кабміну.

Отримавши напару 18,3% акцій, компанії пообіцяли замість них внести (грішми або нафтою) 65,85 млн. дол. Отут, правда, виникло запитання, чи зможуть фірми зі статутним фондом приблизно по 100 тис. дол. кожна забезпечити сплату акцій на десятки мільйонів. Сказати, що в обох була хоч якась інвестиційна репутація, складно. Точніше кажучи, на американському й швейцарському ринку майже ніхто й не підозрював про їхнє існування.

Грошей і справді не було. Але це нікого не засмутило. Були бадьоро виписані векселі на таку ж суму з терміном погашення один рік.

Й 1 червня 1999 року відбулося підписання двох договорів купівлі-продажу. Відповідно до першого, Seagroup одержала 9,96% акцій «Укртатнафти» на 35,85 млн. дол. Ам Ruz заволоділа 8,336% акцій на 30 млн. дол. Оплата теж, природно, векселями.

Пізніше з’ясувався й інший цікавий факт: американські векселі виписані 1 червня 1999 року, а от нотаріально завірені... 20 травня. Забавно, що тоді завіряв нотаріус — чистий бланк, чи що? Втім, кого це тоді хвилювало...

Приблизно через рік проблема спливла знову — термін векселів закінчувався, а з платежами якось не склалося. З обіцяних 65,8 млн. дол. із трудом нашкребли... аж 4,5%.

Але хіба це привід для розір­вання такого чудового — для керівництва НПЗ — співробітництва! І за два дні до закінчення терміну дії векселів знову між «Укртатнафтою» та Seagroup і Ам Ruz уклали додаткову угоду, якою термін оплати векселів подовжувався на три роки.

Історію цю неодноразово висвітлювали, і з цими офшорками розібратися намагаються вже не перший рік. Офшорки навіть збиралися зливатися, але зрештою пішли під контроль татарської сторони, яка відразу одержала 56% акцій.

До речі, заводу спочатку навіть пообіцяли, що все-таки погасять борги фірмочок і внесуть 65,8 млн. дол., але потім якось знову не склалося...

ФДМУ дуже мляво й украй непрофесійно спробував позиватися, але суди монотонно програвав. У будь-якому разі, контрагенти цілком успішно доводили, що кілька десятків нічим не забезпечених папірців — це і є гідний еквівалент десяткам мільйонів доларів. У результаті з офшорками не можуть розібратися вже шостий рік. Когось це явно влаштовує...

А тим часом шоу тривало.

Поки вирішувалося питання перехвату контролю над офшорками, татарські партнери енергійно намагалися розмити пакет акцій «Укртатнафти», що належить Українській державі, — 43,05%.

Вдалися до кількох спроб провести додаткову емісію, що зменшило б держпакет до рівня менше 20%, який ні на що не впливає.

Заодно акціонерам із Волги раптом здалося, що навіть їхній дуже скромний внесок у вигляді акцій «Татнефтепрома» надмірний. І почалися активні спроби його вивести.

Під приводом розвитку «Татнефтепрома» й залучення стратегічного інвестора зо два роки тому передбачалося створити в Казані нове СП і до його статутного фонду передати дочірню компанію «Татнефтепрома» — «Зюзеевнефть», основне нафтовидобувне підприємство «Татнефтепрома». При цьому «Укртатнафті» в новому СП приділялася скромна роль міноритарного акціонера.

Тоді не вигоріло. Проте нещодавно питання виникло знову.

У середині квітня керівництво ЗАТ «Укртатнафта» заявило, що на перший етап модернізації Кременчуцького НПЗ потрібно 300 млн. дол., які планується отримати за рахунок продажу 100% акцій ВАТ «Татнефтепром», внесених до статутного фонду товариства.

При цьому взагалі-то й не приховувалося, що основним покупцем акцій «Татнефтепрома» будуть татарські нафтовидобувні компанії, а ще точніше — сама «Татнефть».

Узагалі, розмови про те, що татарські інвестори от-от почнуть модернізувати НПЗ, уже набридли. Про готовність вкласти 200—300 млн. дол. повідомляли й у 2002-му, і в 2003-му, і в 2005-му, і 2006-му. Але досі всі розмови про інвестиції в завод розмовами й залишалися. Або призначалися для нової спроби розмити держпакет.

Не кажучи вже про те, що 300 млн. дол. просто недостатньо, щоб виробляти бензин, який відповідає євростандартам. Так що модернізація — це всього лише аргумент для того, щоб домогтися продажу «Татнефтепрома». У ліпшому разі поставлять трохи нафти, у гіршому — знайдуть ще якусь дещицю боргових розписок. Не векселів, так облігацій. Благо, досвід уже накопичено....

Тим часом ситуація навколо Кременчука аж ніяк не зміцнює української енергобезпеки. Приміром, минулої зими керівництво «Укртатнафти» фактично саботувало створення в Україні стабілізаційного запасу нафтопродуктів.

Спочатку воно довго ставило дедалі нові й нові умови, а наприкінці зими, перед традиційним весняним подорожчанням нафтопродуктів, висунуло й узагалі нездійсненну вимогу про фактичне анулювання свого боргу перед держкомпанією «Укртранснафтопродукт».

У результаті стабілізаційні запаси довелося переробляти на Лисичанському НПЗ. Причому було втрачено час: закуповувати нафту для подальшої переробки довелося за вищою ціною. І це при тому, що в Кременчуку в дер­жави найбільший пакет акцій.

Фактично питання з «Укртатнафтою» назріло вже кілька років тому. Завод уже довгі роки працює в зовсім незрозумілому режимі. Генеруються, але аж ніяк не в інтересах України, величезні фінансові потоки.

Як відомо, обіцяного три роки чекають, Україна вже чотири рази прострочила відведений час. Може, справді досить?..