Український «Штокман»: багато інтриг і — нуль кубометрів газу

Цього року Одеське газове родовище на шельфі Чорного моря має видати на-гора перший мільярд кубометрів блакитного палива. Для енергозалежної України це неабияка підмога. З урахуванням нинішніх цін на імпортний газ виходить майже мільярд гривень економії.

Проте, якщо почитати новини останніх місяців, стає зрозуміло: освоєння останнього відкритого великого родовища в Україні відкладається в довгу шухляду. Кулуарні інтриги навколо того, хто буде партнером єдиної державної компанії по роботі на шельфі Чорного моря — ДАТ «Чорноморнафтогаз» — при освоєнні Одеського родовища, повністю затулили питання безпосередньої діяльності. І це, схоже, мало кого хвилює. І керівництво видобувних компаній зокрема.

Увесь минулий рік Мінпа­лив­енерго і НАК «Нафтогаз України» рапортували про підписані з інвесторами меморандуми й угоди з вивчення та освоєння родовищ і нафтогазоносних структур на шельфі Чорного моря. Американська Marathon, російський «Газпром», британська CBM oil — назви тільки тих компаній, які згадувалися офіційно. Голова правління ДАТ «Чорноморнафтогаз» Анатолій Присяжнюк в одному з інтерв’ю взагалі заявив, що через потік інвесторів двері в його кабінет практично не зачиняються. Прихід же на шельф Чорного моря ЗАТ «УкрГаз-Енерго», дочірнього підприємства скандально відомого «РосУкрЕнерго» (замість дочірньої компанії НАК — «Укргазвидобування»), було подано як спробу терміново врятувати ситуацію з освоєнням стратегічно важливого Одеського газового родовища.

Що маємо на виході? Нас так налякали інвесторами з набитими гаманцями, що видобуток газу на шельфі... скоротився. Можливо, в очікуванні зростання? А швидше, через те, що займатися видобуванням газу й підписувати меморандуми, просторікуючи при цьому перед об’єктивами телекамер про перспективи України як другого Кувейту, — це речі по суті своїй різні.

Нехай і не відразу, але зрозуміли це, нарешті, й у секретаріаті президента України. Цього тижня указом глави дер­жави створено спеціальну комісію, яка до найближчого засідання РНБОУ має подати пропозиції щодо виправлення ситуації з видобутком газу в країні. А він, як зафіксувала статистика, вперше за десять років упав — із 21 млрд. кубометрів 2006 року до 20,6 млрд. минулого.

Скоротився видобуток газу і на найперспективнішій ділянці України, яка має поступово прийти на зміну родовищам на суші, що вичерпуються, — на шельфах Чорного й Азовського морів. Порівняно з 2006 роком обсяг видобутого торік природного газу з морських покладів скоротився на 2,7% — до 1,241 млрд. кубометрів. Якщо взяти до уваги, що з Одеського газового родовища планують видобувати не менш як мільярд кубометрів на рік, стає зрозумілою його важливість для збільшення всього газовидобутку в країні.

Одеське родовище розташоване в північно-західній мілководній частині шельфу Чорного моря. Серед відкритих це останнє велике родовище природного газу в Україні. Його промислові запаси становлять близько 30 млрд. кубометрів.

Діючі родовища на шельфі Чорного й Азовського морів нині або виснажуються, або мають обмежені запаси. Тому введення в експлуатацію Одеського родовища мало й перекрити падіння видобутку на інших, і наростити загальний обсяг видобутку газу.

2006 року почалося його практичне освоєння. Тоді ж було підписано договір про спільну діяльність між ДАТ «Чорноморнафтогаз» і ДК «Укргазвидобування». За планом, кримська нафтогазовидобувна компанія мала побудувати нежитлову платформу (блок-кондуктор), установити на ній технологічне устаткування, пробурити експлуатаційні свердловини й з допомогою устаткування для підводного облаштування свердловин і газопроводу під’єднати їх до платформи. Роль ДК «Укргазвидобування» полягала в будівництві підводного 90-кілометрового газопроводу.

Перший газ з Одеського родовища «Чорноморнафтогаз» планував одержати восени 2007 року, а протягом року-двох — вийти на щорічний обсяг видобутку 1 млрд. кубометрів. Значне збільшення власного видобутку дало б можливість кримській нафтогазовидобувній компанії повністю забезпечити потреби споживачів Криму в природному газі й почати поставляти блакитне паливо на материк.

Однак після зміни керівництва в Мінпаливенерго, НАК «Нафтогаз України» й ДАТ «Чорноморнафтогаз» у другій половині 2006 року почалися події, які перевели введення в експлуатацію Одеського родовища газу з розряду практично здійснюваного в розряд широко обговорюваного.

При цьому новий керівник «Чорноморнафтогазу» стає ньюсмейкером не того, як освоюється Одеське родовище, а того, який поганий старий партнер і хороший новий. Заміна ДК «Укргазвидобування» на ЗАТ «УкрГаз-Енерго» стає топ-новиною інформаційних агентств.

Складається враження, що 2007 року Одеське родовище газу стало для України тим же, що й Штокманівське для Росії: тасуються партнери, обговорюються технології, підраховуються суми вкладень, а на-гора видаються лише пачки офіційної макулатури. Для наших сусідів така поведінка зрозуміла: освоєння одного з найбільших у світі родовищ — питання перспективи. Нинішній рівень видобутку й наявність інших, легших для реалізації проектів дають можливість росіянам упевнено дивитися в майбутнє вже сьогодні. Для України освоєння Одеського родовища — можливість підвищити енергетичну безпеку ще вчора.

Про те, що за планом із родовища 2007 року має бути видобуто перші 145 млн. кубометрів, теж говорили. Навіть зазначали: четвертий квартал, тільки вже не 2007-го, а... 2009 року!

І не дивно. Якщо 2006 року побудували й установили видобувну платформу, звели конструкцію для підключення до діючого морського газопроводу «родовище Голіцине — берег», пробурили одну й почали бурити другу експлуатаційну свердловину, то наступного року ДАТ «Чорноморнафтогаз» пробурило ще кілька свердловин, установило конструкцію до газопроводу — й усе!

Як стало відомо «ДТ», технологічне устаткування для безпосереднього видобутку — а для освоєння підводних родовищ його виробляють тільки за кордоном — досі не завезено навіть на сухопутну територію України.

Що стосується ДК «Укргаз­видобування», то компанія не змогла побудувати газопровід через оголошений брак коштів, що стало приводом для її заміни на ЗАТ «УкрГаз-Енерго». Проте, за інформацією з Мінпаливенерго України, «дочка» НАКа закінчила 2007 рік із прибутком, що викликає сумніви у формальності причини зміни інвестора.

У кожному разі, з ДК «Укргазвидобування» і без неї, з ЗАТ «УкрГаз-Енерго», ми маємо в сухому залишку «неторкане» родовище. Його, готове давати країні газ, при поновленні практичних робіт тепер можна буде запустити не раніше наступного, 2009 року.

Хто відповість за два роки простою стратегічно важливого для України родовища й, відповідно, втраченого як мінімум мільярда кубометрів українського газу, який доведеться замінити імпортним? Вважаю, це й має з’ясувати комісія, створена при РНБОУ. Як, утім, і те, чому вартість освоєння Одеського родовища з 550 млн. грн. 2005 року підскочила до 3—4 млрд. 2007-го. Невже й тут пройде відмовка: енергоносії подорожчали?!

До речі, у черзі на освоєння на шельфі Чорного моря після газового Одеського стоїть ще не менш привабливе нафтове родовище Суботіні. На думку фахівців, його запаси в 100 млн. тонн дозволять Україні на третину збільшити видобуток власної нафти. Тоді всі обіцянки з високих трибун про початок освоєння шельфу Чорного моря втіляться в життя й це буде єдино адекватною відповіддю на всі зовнішньополітичні виклики: починаючи з будівництва Росією газопроводу «Південний потік» в обхід України дном Чорного моря й закінчуючи добудуванням і завантаженням сировиною нафтопроводу Одеса—Броди—Гданськ.

Правда, станеться це в тому разі, якщо не тільки політики, а й директори виробничих компаній від слів перейдуть до діла. Тому що, на жаль, і серед них танцювати під чужу дудку стало поганою звичкою. На інше часу просто не лишається.