УКРАЇНСЬКИЙ «ЕШЕЛОН» ЗНОВУ ПРОСИТЬСЯ «В ЗАКОН»

Проект закону України «Про моніторинг телекомунікацій» розглянув комітет ВР із питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією і рекомендував до ухвалення в першому читанні. А найближчої середи в Українському домі відбудуться громадські слухання цього законопроекту, в яких, як очікується, візьмуть участь і парламентарії, і працівники СБУ.

Як свідчить жвава дискусія, що розгорнулася в Інтернеті, українських громадян більше турбує правовий бік справи. А саме — гарантії дотримання законності та приватності під час здійснення оперативних заходів на мережах операторів зв’язку. Проте не можна не відзначити: прийняття закону в запропонованому вигляді призведе до істотних змін правил гри на телекомунікаційному ринку. Адже фінансування установки системи моніторингу, а також її обслуговування пропонується повністю покласти на телекомунікаційні компанії. Із усіма наслідками, що випливають зі збільшення їхніх витрат.

Перш ніж говорити, як запровадження системи моніторингу, пропонованої законопроектом, позначиться на ринку, спробуємо оцінити її масштаб. Отже, єдина для всіх суб’єктів оперативно-розшукової діяльності інтегрована система моніторингу (ІСМ) має складатися з трьох компонентів. Це — засоби доступу до телекомунікаційної мережі, що міститимуться на техмайданчиках операторів і провайдерів; засоби управління системою моніторингу, встановлені на майданчиках «спеціального уповноваженого органу» (за законом — СБУ); а також віддалені робочі місця доступу, що міститимуться на майданчиках органів, які мають повноваження на проведення оперативно-розшукової діяльності (ОРД). Система моніторингу повинна забезпечувати доступ до будь-якого сеансу зв’язку будь-якої телекомунікаційної мережі в реальному масштабі часу, копіювання його змісту та службових даних учасників сеансу зв’язку: ідентифікаторів (приміром, їхніх номерів телефонів або IP-адрес), хронометражу, даних про місце перебування абонентів тощо. Серед вимог — збереження цих даних протягом необхідного часу, а також ведення та збереження протоколу моніторингу. Попри те, що керує системою «уповноважений орган», доступ до сеансів зв’язку, незалежно від нього, матимуть усі структури, які ведуть оперативну роботу. При цьому в «органі» зосереджуватиметься інформація про інтереси всіх його «колег». І не лише їх — система повинна забезпечувати можливість моніторингу в інтересах інших держав. Як бачимо, за глобальністю плани майбутнього «уповноваженого органу» можуть зрівнятися хіба що з легендарними системами моніторингу — європейським «Ешелоном» і американським «Карнівором».

Відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», остання має повністю фінансуватися з державного бюджету. Водночас «ніяких додаткових витрат із держбюджету ухвалення закону не викличе», сказав в одному зі своїх інтерв’ю заступник голови СБУ Анатолій Герасимов. У статті 7 законопроекту «Про моніторинг телекомунікацій» зазначається: оператори повинні встановлювати на своїх мережах системи моніторингу «шляхом їх придбання» або розробки. За власний кошт. За гроші оператора має здійснюватися й технічне обслуговування системи, у т.ч. збереження даних моніторингу.

До речі, ніде в законі не записано, яка зі сторін повинна забезпечувати функціонування каналів передачі даних між оператором і «уповноваженим органом», а також до структур, що мають доступ до моніторингу. Можна не сумніватися — це також будуть оператори. Проте вартість організації й експлуатації каналів принаймні можна оцінити — ця цифра адекватна вартості комерційної експлуатації, припустімо, необхідної кількості DSL-каналів (технічні вимоги до них достовірно невідомі, але ємності DSL-каналу цілком має вистачити на передачу голосового трафіка в реальному масштабі часу, а також деякого потоку службових даних).

Складніше з вартістю устаткування для доступу в мережу, яке муситимуть закупити оператори. У розмовах із представниками ряду компаній, зокрема й тими, котрі поінформували про закупівлю й установку обладнання для моніторингу (UMC, «Інфоком», «Глобал Юкрейн»), ми попросили допомогти оцінити майбутні витрати. Проте жодна з компаній не розкриває такої інформації. Правда, цифри все одно мало що сказали б: пілотні проекти завжди дорожчі, ніж серійні. Тому до розробників законопроекту виникає ряд запитань.

По-перше, хто буде постачальником комплексів моніторингу для операторів? Кому вони платитимуть гроші? За заявами керівників СБУ, операторам пропонуватимуться комплекси вітчизняних розробки й виробництва. Тобто ніяких ізраїльських фірм. Вартість вітчизняних комплексів, на думку Анатолія Герасимова, «втричі-вчетверо нижча від вартості зарубіжних аналогів» і «незначна на тлі доходів операторів». Отже, постачальниками комплексів моніторингу виступлять структури, близькі до Науково-технічного управління СБУ й очолювані колишніми працівниками Служби.

Законопроект, правда, передбачає для операторів зв’язку можливість розробити і створити комплекс моніторингу самостійно, попередньо узгодивши технічні вимоги до нього. До речі, саме таким шляхом пішли компанії, які вже встановили ці комплекси. Проте розробляти операторський компонент системи моніторингу самотужки буде дорожче: за деякими даними, одна з названих компаній виклала за таку розробку майже два мільйони доларів.

По-друге, скільки платитимуть за устаткування оператори? Можливо, ця інформація буде взагалі конфіденційною. Хай там як, ціна не підлягатиме обговоренню. Навіть якщо якась компанія знайде на міжнародному ринку щось більш як утричі-вчетверо дешевше, ніж звичайно, сертифікувати його для використання за призначенням навряд чи вдасться. Відповідно до законопроекту, сертифікуватиме устаткування для моніторингу також «уповноважений орган», який «свої фірми» скривдити не дасть.

Ще один нюанс. Комплекси, які підлягають закупівлі операторами, — лише невелика частина ІСМ. Треба вишукати кошти на систему управління та віддалені робочі місця в оперативних підрозділах. Хоч їх менше, ніж операторів, та й завдання в цих систем простіші, але коштуватимуть вони чимало. Водночас, нагадуємо, бюджетне фінансування системи законопроектом не передбачено. Звідки ж візьмуться гроші на створення всієї ІСМ? Можна припустити, що вартість решти компонентів системи моніторингу закладатиметься в тих комплексах, які мають закуповувати оператори…

І третє. Наскільки можна судити з описів дії системи моніторингу, вона передбачає зберігання операторами великих обсягів інформації. Обсягів цих ніхто не лічив. Найбільших ємностей сховищ потребуватиме зміст сеансів зв’язку чи інформаційних повідомлень, який повинен зберігатися лише в межах сеансів моніторингу. Проте службові дані трафіка законопроект наказує берегти не менше одного року. Як уже відзначав ряд експертів, оператори бережуть службові дані лише по трафіку контрактних абонентів. Проте 80% їхніх клієнтів — користувачі послуг передоплаченого сервісу; дані по них не зберігаються, бо біллінг здійснюється в реальному масштабі часу. Якщо норма законопроекту набере чинності, операторам доведеться витратитися на придбання та обслуговування додаткових дискових масивів.

Крім витрат на устаткування, канали та сховища, операторів очікують й інші малі витрати. Приміром, на забезпечення режиму таємності приміщення, в якому міститиметься моніторингове устаткування (вимога законопроекту). Операторам доведеться вводити «перші відділи», на утримання яких також потрібні кошти. До речі, саме відсутність у комерційних структур «перших відділів» — один з аргументів СБУ на користь створення централізованої системи моніторингу. Адже нинішній порядок, відповідно до якого, телекомунікаційна компанія надає оперативникам усю необхідну інформацію за рішенням суду, не влаштовує останніх саме через відсутність гарантій, що інформація про оперативні заходи може «просочитися» з приватної компанії.

Ще одним джерелом перманентних витрат операторів стане система узгоджень технічних умов системи моніторингу. Відповідно до законопроекту, компанії повинні надавати СБУ технічну документацію на свої мережі для розробки індивідуальних технічних вимог до їхньої системи моніторингу, зокрема сертифікати на використовуване устаткування, погоджувати терміни й порядок установки системи, проходити сертифікацію на відповідність своєї техніки вимогам до системи моніторингу. А ще — узгоджувати з «уповноваженим органом» заміну або модернізацію своїх телекомунікаційних засобів, аби не постраждав моніторинг. Це не кажучи вже про нинішні умови ліцензування підприємницької діяльності в галузі телекомунікацій, які вимагають установки системи доступу до мереж. Загалом, складнощів у регулювання ринку телекомунікацій законопроект додасть чимало.

Цікавий момент: законопроектом передбачається створення якоїсь «міжвідомчої комісії», уповноваженої звільняти окремі компанії від обов’язку запроваджувати в себе систему моніторингу. А це — прямий шлях до появи серед операторів «більш і менш рівних» перед законом. Прикладів далеко шукати не треба: з двох провідних мобільних операторів один умови ліцензування виконав за власні кошти і систему встановив. Інший обмежився тим, що запевнив СБУ в сприянні оперативній роботі, а також надав Службі вигідне корпоративне підключення.

Щодо права власності оператора на закуплену за свої кревні систему моніторингу запитань поки що не виникає. Законопроект логічно відносить ці витрати операторів до валових — їм це вигідно, база оподаткування зменшується на вартість устаткування. Єдиний невеликий нюанс виникає у разі ліквідації оператора: начебто законопроект прямо передбачає, що після вилучення програмних засобів (до речі, на чиї гроші розроблятимуться вони, якщо «з бюджету ні копійки»?) техніка для моніторингу залишається у власності компанії. Проте ліквідність її досить сумнівна: якщо комп’ютери й комутаційне устаткування завжди можна продати іншим операторам, то кому потрібна ця специфічна техніка?

Як бачимо, запитань стосовно майбутньої системи моніторингу поки що більше, ніж відповідей. Можливо, ситуацію трохи прояснять громадські слухання, після яких ми ще повернемося до цієї теми.