Українська руда: зовнішнє питання

Нинішнього року залізорудна промисловість уперше за останні роки відчула, що таке проблеми надвиробництва. У липні випуск залізорудної сировини (ЗРС) зменшився на 8,5% — до 5,1 млн. тонн. Тобто порівняно з червнем, коли також був спад, недодали 470 тис. тонн.

До кризи ще далеко, хоча дзвіночок уже пролунав. Особливо коли врахувати, що частина виробленого так і залишилася нереалізованою. За словами заступника міністра промполітики Сергія Грищенка, нині на складах ГЗК лежить майже 2,5 млн. тонн залізорудної сировини. Це найбільші запаси за останніх 15 років. Фактично це майже піврічний виробіток одного з українських ГЗК.

При цьому впав і експорт. З цифр це поки що не дуже помітно — на серпень українські гірники відправили на експорт лише на 2,2% менше, ніж становив аналогічний торішній показник, — 10,6 млн. тонн. При цьому експорт котунів навіть зріс на 28,5% — до 5,595 млн. тонн.

Проте відносно благополучна статистика експорту пояснюється не так успіхами українських продавців, як ціновою війною в Росії між металургами й видобувачами руди. У її рамках Магнітогорський меткомбінат уклав контракт на поставку котунів із Полтавського ГЗК. Причому росіяни пішли на безпрецедентні поступки: було фактично вибито спецтариф, у результаті чого залізничні перевезення подешевшали на 20—25 дол. за тонну, тобто майже втричі. Останні два місяці полтавчани відвантажують приблизно 400 тис. тонн продукції (60% виробленого) на Урал.

У російських рударів така ситуація не викликає особливого захоплення. (Хіба що коли перманентні переговори про продаж Полтавського ГЗК увінчаються успіхом. Але й тоді навряд чи наші сусіди вважатимуть його «своїм».) Та й на ПГЗК можуть виникнути проблеми. Восени в нас мають намір запровадити мита на імпорт залізної руди або квотування імпорту цієї продукції.

У Мінпромполітики України надійшло звернення концерну «Укррудпром» про запровадження обмежень на імпорт залізорудної сировини. Мінпромполітики підтримало цю позицію й переспрямувало документ до Кабінету міністрів. Уряд (тепер уже колишній) заявив, що немає потреби приймати окреме розпорядження з цієї проблеми, пославшись на діюче розпорядження, яким визначається перелік товарів, імпорт яких в Україну обмежений, і запропонував додати до згаданого переліку залізорудну сировину. Але остаточне рішення ще не ухвалено. Цікаво, як позначиться на тому, що відбувається, прихід в уряд Юрія Єханурова? Колишній дніпропетровський губернатор непогано поінформований про проблеми дніпропетровських рударів і набагато менше — про проблеми полтавських.

Слід зазначити, що одним із приводів до написання звернення стала поява на ринку нових постачальників. Якщо раніше ЗРС імпортували тільки з Росії, то недавно меткомбінат «Азовсталь» закупив у Бразилії пробну партію руди в компанії Rio Tinto. Про можливості купувати руду на стороні думають і інші підприємства.

Утім, бразильці — це поки що екзотика, їхні 0,09 млн. тонн на ринок впливають хіба що психологічно. А ось Росія на початок серпня завезла 1,7 млн. тонн руди й котунів. І запровадження обмежень на російську руду може вдарити по комбінатах, котрі не мають власних сировинних активів. Тобто Маріупольському та Дніпродзержинському комбінатам буде непереливки.

Крім того, як «люб’язність у відповідь», росіяни можуть «завалити» операції Полтавського ГЗК (благо, для цього треба лише повернутися до нормального залізничного тарифу)...

Отож, чи варта шкурка вичинки — питання спірне. Торговельні війни — процес двосічний.

А тут іще на підході приватизація Криворізького ГЗКОР, що спричинить у недалекій перспективі викидання на ринок до 6 млн. тонн котунів і серйозний переділ експортних поставок. Але це вже буде інша історія.