Україна конкурентоспроможна

На адресу нашої нової рубрики «Україна конкурентоспроможна» починають надходити відгуки читачів. Сьогодні ми друкуємо перші три. Думки та судження, викладені в них, можуть бути суперечливими і навіть радикально протилежними. Та це особиста позиція авторів, і тим вона цінна. Тому в межах дискусії про конкурентоспроможність нашої країни ми намагатимемося надати слово якомога більшій кількості тих, кого хвилює ця тема.

Статті, коментарі, відгуки, зауваження щодо проблем конкурентоспроможності України надсилайте, будь ласка, електронною поштою на адресу compete@mirror.kiev.ua або на поштову адресу газети «Дзеркало тижня».

Та годі вже вам, панове!

«За оцінками західних експертів, Україна… має явно виражену конкурентну перевагу — з огляду на високий рівень освіти, науки й загальної культури населення» (AGNITIO EST PROSPERITAS: від економіки товару до економіки Знання. Ю.Полунєєв, «ДТ» №19 від 21.05.2005)

Панове!

Усі вже дістали з цими потенційними можливостями України! Масовий політичний психоз! Усі посилаються на західних фахівців, які мають віртуальне уявлення про ці «потенційні можливості». Зовсім як за минулих часів, коли всі й усюди посилалися на матеріали чергового з’їзду КПРС. Та немає ніяких потенційних можливостей, а якщо й були — то давно розкрадені, мов кольорові метали в «народному» господарстві.

Розглянемо всі три складові цього «високого» рівня, згадані у статті, освіту, науку та загальну культуру населення — на конкретних прикладах.

Освіта. У провінційному аграрному університеті дві третини студентів старших курсів не змогли побудувати графік простої функції y = x , а всі сто відсотків не мали жодного уявлення, як будувати цю ж функцію, де аргумент стоїть під знаком модуля. Приклад узято з власної викладацької практики 2003 року. Спілкуючись із колегами, котрі працюють у низці вузів за межами столиці, зрозумів, що там ситуація не краща.

Наука. Щось я не можу пригадати за останні два десятки років випадку, щоб українські вчені вразили світ якимось науковим відкриттям. Може, це вони клонували овечку Доллі? Чи наші ноу-хау десь використовуються? А може, хтось із патонівських учених вальсував на балу серед Нобелівських лауреатів за останні 20 років? Рівень теперішньої науки «від Патона» — це арифмометр у світі комп’ютерів.

Висока загальна культура населення. Ну, це як середня температура по лікарні. У нашому випадку — це 99% пацієнтів у непритомному стані, позначка термометра встановилася на рівні вище за 39 градусів, і лише в незначної частини — 36,6. Перебуваючи в одному блоці з першою складовою, ця також приречена, питання лише у часі. Повальне пияцтво, тотальні лінощі, показна набожність — лише невеликий перелік компонентів нашої «високої» загальної культури населення. Картина буде неповною, коли не згадати, що біля штурвала українського корабля стоїть так звана політична еліта з рівнем IQ нижче плінтуса.

У системі координат «дурість—час» крива різко пішла вгору. І переламати цю тенденцію вже не зможе ніхто, оскільки в Україні відбулися незворотні катастрофічні зміни в суспільному організмі. Та багато хто, зокрема й ваш тижневик, ще грають у гру під такою солодкою назвою, як «потенційні можливості». Ця гра подобається багатьом — ученим-імпотентам, політикам, переважно схожим на героїв роману про Швейка, представникам ЗМІ й особливо західним консультантам.

Замикайте, панове, цю крамничку з обговоренням конкурентоспроможності. Не можна обговорювати те, чого немає у природі. «Мудрі зберігають знання, але вуста дурня — близька загибель» (Глава 10 «Притч Соломонових»). Це про нас. Амінь!

Із повагою,

Олександр Сасовський,
55 років, освіта вища,
інженер-механік

Конкурентоспроможність
чи революційна необхідність?

У рамках зустрічі з прем’єр-міністром Італії Сильвіо Берлусконі в Римі 27 травня ц.р. британський прем’єр Тоні Блер, виступаючи перед журналістами, висловив дуже цінну думку про те, що в епоху глобалізації і посилення конкуренції не лише всередині Європейського Союзу, а й насамперед у світовому масштабі підвищення конкурентоспроможності країн ЄС стає одним із основних завдань їхніх урядів. Окремо було згадувалися Китай та Індія, конкурувати з продукцією яких стає дедалі важче (згадаймо хоча б гучний скандал із китайським текстилем, імпортованим до США і країн ЄС). Усе це зайвий раз свідчить про важливість порушеної проблеми.

Конкурентоспроможність — поняття, що має ключове значення у будь-якому бізнесі. Тема є актуальною сьогодні і має практично необмежений потенціал свіжих ідей і рішень. Для України замовчувати її в умовах тієї ж таки глобалізації — непростима помилка. А у світлі політики держави зі створення інвестиційного клімату в країні — тим паче.

Вирішити проблему конкурентоспроможності економіки України можна лише одним шляхом — здійсненням грамотної економічної політики в усіх сферах, включаючи створення сприятливого інвестиційного середовища, що можливо лише при використанні професійних знань і світового досвіду. Хоч би як банально це звучало, та саме звернення до принципів сучасної економічної науки може показати можливі шляхи розв’язання цієї проблеми.

Для поглибленого розгляду ситуації зупинимося на проблемі інвестиційного клімату, оскільки саме з цього приводу сьогодні лунає найбільше закидів і критики дій нової влади, причому з боку не лише традиційних опонентів, а й недавніх прихильників. Терміни «реприватизація» або «список 29», що набули великого розголосу, насправді є не просто популістськими гаслами, а досить серйозними й небезпечними симптомами.

Один із сучасних напрямків економічної науки відомий як нова інституціональна економічна теорія, що сформувалася з такої течії, як інституціоналізм. Вона грунтується на дослідженнях Нобелівського лауреата 1991 року американського економіста Рональда Коуза і цікава тим, що однією з ключових проблем у її аналізі є проблема прав власності. Сформульована ще в 60-х роках теорема Коуза (у найзагальнішому викладі) показала, що визначальну роль у розподілі ресурсів у сучасній економіці мають так звані транзакційні витрати (у теорії — витрати передачі прав власності, витрати на пошук інформації, укладання угод, контроль за їх виконанням тощо).

Суть полягає у тому, що транзакційні витрати виступають у ролі плати за використання ринкового механізму, оскільки вони стають перешкодою на шляху ефективного розподілу ресурсів у економіці (власності в цьому випадку). Що більшими є розміри транзакційних витрат для кожного суб’єкта в економіці, то менш ефективно розміщуватиметься власність у суспільстві. Отже, роль держави полягає у створенні умов, за яких економіка функціонуватиме з найменшими транзакційними витратами, щоб структура розподілу власності виявилася найефективнішою. Цікаво, що врешті-решт не так важливо, кому належить у даний момент той або інший ресурс: за невисоких (таких, що наближаються до нуля) транзакційних витрат він неодмінно опиниться в руках того, хто одержить від нього найбільший зиск.

Звідси головний висновок: щоб такий механізм запрацював, необхідна чітка специфікація прав власності. Її створення — основне завдання будь-якої влади. Сама специфікація також не безплатна. Проте вигода, яку приносить чіткий розподіл прав власності, набагато більша.

Проблема, на яку я хотів би звернути увагу, здавалося б, зрозуміла: прозорість у визначенні прав власності й дотримання одного з найважливіших постулатів ринкової економіки — про недоторканність права власності — належать до найважливіших чинників формування інвестиційного клімату, а отже, і формування конкурентоспроможності економіки країни. Не хотів би виглядати адвокатом олігархії у світлі останніх подій, пов’язаних із переділом власності у країні, проте у владній команді багато хто сьогодні напевно розуміє, чим насправді загрожують такі процеси...

Із повагою,

Бахтарі Емал,
аспірант Київського
національного
економічного університету

Вчитися, працювати,
дослухатися порад експертів...

Прочитавши у «Дзеркалі тижня» статтю Юрія Полунєєва «AGNITIO EST PROSPERITAS: від економіки товару до економіки Знання» я як дипломований спеціаліст вирішив також узяти участь у дискусії на цю тему й запропонувати своє бачення розвитку економіки Знання в Україні.

Перший етап. Насамперед необхідно навести лад у тому, що в нас уже є. Ті галузі економіки, які є прибутковими в усьому світі, й у нас за останні роки піднялися самостійно. А от, приміром, сільське господарство, вугільна промисловість потребують підтримки та розвитку. Саме цим, наскільки можна бачити, і почав займатися уряд.

Нам необхідно утримати ті «мізки», які ще залишилися в Україні. А цього можна досягти лише одним способом: дати вченим роботу та гідну зарплату. І якщо це не в змозі зробити держава, то цілком здатні олігархи. З ними не боротися потрібно, а підтримати та показати напрямки розвитку бізнесу в бік економіки Знання.

Система освіти також потребує змін. Необхідно зробити вищу освіту обов’язковою. Дітей, у яких із якогось предмета 11 і більше балів (тобто неординарні здібності) варто відправляти до вищого навчального закладу вивчати саме цей предмет. Такі діти можуть у майбутньому стати вченими.

Другий етап потрібно починати зі створення аналогів американської Силіконової долини в різних містах України. Також ми маємо самостійно розпочати освоєння Космосу та Світового океану з використанням усіх нових технологій, як створених в Україні, так і куплених за кордоном. Якщо всього цього вдасться досягти, нам не потрібно буде говорити про конкурентоспроможність, адже тоді Україна буде поза конкуренцією.

З небес на землю. А тепер погляньмо, що ми маємо сьогодні. По-перше, проблему енергозалежності від Росії. Її можна вирішити не лише із допомогою диверсифікації поставок нафти, а й розвиваючи альтернативні джерела енергоносіїв, інакше кажучи, із допомогою науки.

По-друге, слабка комп’ютеризація. Якщо ми хочемо швидко розвинути в себе економіку Знання, нам потрібно комп’ютеризувати країну і «збільшити» український Інтернет. Друковані ЗМІ та держоргани мають розширювати свою присутність в Інтернеті. Я, до речі, був здивований, дізнавшись, що всі органи державної влади до районного рівня вже пронизані єдиною мережею передачі даних.

Освіта. Наша вища освіта вже приєдналася до Болонського процесу, що можна вважати значним кроком уперед. Тому 12-бальну систему оцінок у школах необхідно зберегти, адже вона дає змогу більш диференційовано оцінювати знання учнів. Хотілося б у зв’язку з цим попросити школярів добре вчитися, працездатне населення — працювати в Україні і на благо України, наш уряд — дослухатися до порад експертів і починати будувати економіку Знання, за якою майбутнє не лише України, а й усього світу.

Із повагою,

Михайло Карплюк