Україна для Європи: політика, труба, економіка...

Останнім часом навколо перспектив вступу України до ЄС здіймається великий галас. Найменший натяк на можливість розширення співробітництва з Євросоюзом наші державні мужі оголошують значним проривом на шляху до повноцінного членства в ЄС.

Проте у високопоставлених чиновників ЄК і представників держав — старих членів Євросоюзу («старої Європи») своя версія того, що відбувається. Вони відразу спростовують такі заяви, стверджуючи, що інтеграція в найближчі десятиліття, а можливо, і в більш віддаленій перспективі неможлива.

Люблять нас у Європі чи не люблять, «до серця пригорнуть» чи далі за текстом? Чи варто ворожити, якщо можна розглянути реальні приклади наших відносин із ЄС. Можливо, час шукати аргументи, котрі якщо й не дозволять вести діалог із Євросоюзом на рівних, то хоч би посприяють мінімізації наших втрат...

Прописні істини

Ламаючи списи навколо вступу (невступу) України до Євросоюзу, українські чиновники й експерти, як правило, лише побіжно згадують про головну мету, заради якої варто цей вступ затівати. І мета ця — позитивний економічний ефект, що його зможе оцінити кожен житель країни. Причому йдеться зовсім не про негайне підвищення мінімальної заробітної плати до рівня Великобританії та Франції, як якоїсь віртуальної величини, яку держава змусить кожного роботодавця платити своїм працівникам.

У політиці, зокрема і в зовнішньоторговельній, не місце сантиментам. З суто прагматичної точки зору, позитивний економічний ефект від вищого ступеня інтеграції (або, якщо завгодно, співробітництва) нашої держави з Європейським Союзом зводиться до досягнення двох основних цілей.

У короткостроковій перспективі — це поліпшення доступу на глобальний європейський ринок основної експортної продукції українських виробників (сьогодні це продукція металургії, металообробки, хімія, текстиль і, до певної міри, сільгосппродукція).

У середньо- та довгостроковій — залучення коштів, технологій і ноу-хау для зміни структури виробництва, у якій поки що переважає продукція невисокого ступеня переробки, а також поліпшення доступу національних виробників на світові ринки вже з використанням інструментів та механізмів ЄС.

Поліпшення ж соціальних умов кожного громадянина України можливе лише завдяки поліпшенню ринкового становища кожного окремо взятого українського підприємства. І ніяк інакше. Такий причинно-наслідковий зв’язок.

Це прості економічні істини. Проте українські чиновники не надають їм належного значення. Однак саме така логіка лежить в основі дій усіх європейських політиків і чиновників. Навіть посилаючи Україні дружні «месиджі», європейці жорстко захищатимуть свій ринок із використанням далеко не завжди приємних для нас інструментів.

Труби «нон грата»

Аби краще зрозуміти ставлення ЄС до України в торговельній сфері, згадаймо, що протягом останніх двох-трьох років саме Євросоюз поступово ставав «державою» (у сенсі проведення єдиної зовнішньоторговельної політики), яка ініціювала найбільшу кількість антидемпінгових розслідувань.

У середині — наприкінці 90-х років минулого століття ЄС був світовим лідером із проведення антидемпінгових розслідувань. На початку нового тисячоліття пальма першості в цьому питанні перейшла до США, але вже торік ЄС повернув собі статус «світового торговельного цербера». 2005-го тут було ініційовано 24 антидемпінгових розслідування, що рівно вдвічі більше, ніж у Сполучених Штатах.

Одним із найбільш показових прикладів того, з яким завзяттям захищають свій ринок європейці, є антидемпінгове розслідування проти імпорту безшовних труб у ЄС, розпочате Єврокомісією у березні 2005-го. Найближчими днями воно закінчиться запровадженням антидемпінгових мит проти української трубної продукції.

Історія цього питання — справа давня. Ще 1996 року розпочалося антидемпінгове розслідування щодо імпорту до ЄС безшовних труб із Росії, Румунії, Чехії, Угорщини, Польщі та Словаччини. Це розслідування стосувалося п’яти кодів ТН ЗЕД і роком пізніше завершилося застосуванням антидемпінгових мит до імпорту продукції із цих країн.

Аналогічне розслідування, причому з того самого набору продукції, почали й 1998 року, але вже щодо імпорту безшовних труб з України та Хорватії.

На цьому першому етапі європейської антидемпінгової «спіралі» Єврокомісія зберігала якийсь паритет стосовно імпорту з усіх країн.

Окремим питанням, з якого в той момент лунала критика української сторони, була відмова в наданні Україні статусу країни з ринковою економікою. Відповідно, розрахунок антидемпінгового мита проводився на основі сурогатної країни (Хорватії), що значно завищило її розміри для українських виробників. При цьому Єврокомісія дала українським виробникам можливість прийняти добровільні цінові і кількісні зобов’язання.

На жаль, на момент прийняття цих зобов’язань українські трубники не мали досвіду їхнього виконання і не змогли передбачити в ціновій формулі всі необхідні елементи, які приводили б ціну, зазначену в зобов’язаннях, у відповідність до цінових коливань на європейському трубному ринку. До середини 2002 року, коли стало зрозуміло, що ці ціни настільки різні, що зобов’язання просто не дозволяють поставляти продукцію в ЄС, українські виробники відкликали їх, і до імпорту українських труб (а саме — до безшовних вуглецевих труб, які підпадають під п’ять кодів ТН ЗЕД) почало застосовуватися мито в розмірі 38,5%.

У травні 2004 року відбулося розширення Євросоюзу, й антидемпінгові заходи «автоматом» поширилися на 10 нових країн—членів ЄС. Відповідно, українські трубники практично втратили можливість постачати свою продукцію на традиційні ринки Центральної і Східної Європи. Аргументів вітчизняних виробників труб не було почуто, Єврокомісія також залишилася глухою до прохань про тимчасові пільгові митні режими.

Саме із середини 2004 року починають розгортатися події, що виходять за межі економіко-правової логіки і дозволяють говорити про упереджене, дискримінаційне ставлення саме до українських трубників.

Так, із липня 2004 року Єврокомісія припиняє стягувати мито з імпорту російських та румунських труб на тій підставі, що в період антидемпінгового розслідування в ЄС щодо імпорту російських і румунських труб існувала картельна змова між японськими і європейськими трубниками, і ринкові умови могли бути перекручені. Це, у свою чергу, могло вплинути на розрахунок мита для Росії і Румунії.

На підставі таких припущень, не підкріплених фактичними доказами (адже «могли бути перекручені» — це ще не «були перекручені»), Єврокомісія припиняє стягування мит з імпорту російських та румунських безшовних труб. При цьому ЄК в офіційно опублікованому рішенні зафіксувала, що не може підтвердити факт того, що демпінговий імпорт із цих країн перестав завдавати шкоди європейській трубній промисловості.

Таким чином, призупинивши застосування мит щодо імпорту труб із РФ і Румунії, Єврокомісія фактично йде на порушення європейського законодавства.

При цьому жодні аргументи української сторони про те, що призупинення заходів стосовно окремих країн, яке відбулося з порушенням європейського законодавства, дискримінує виробників з інших країн і просто призведе до витіснення одних виробників іншими внаслідок неринкових преференцій, Комісія просто не взяла до уваги.

Дотепер до імпорту безшовних вуглецевих труб з України застосовувалося мито в розмірі 38,5%, а поставки російської та румунської продукції здійснювалися в безмитному режимі.

Ці дії Єврокомісії призвели до того, що з липня 2004 року українські виробники були змушені практично повністю залишити сегмент безшовних вуглецевих труб на європейському ринку, сконцентрувавшись на іншому, дорожчому сегменті легованих безшовних труб.

Крім того, згадані кроки Єврокомісії викликали неконтрольоване зростання поставок російських та румунських вуглецевих труб на європейський ринок. Результатом цього стало антидемпінгове розслідування проти імпорту безшовних труб із Росії, Румунії, України і Хорватії, розпочате у березні 2005 року.

Цього разу Європейська комісія не вважала за потрібне уточнити вибір продукції для розслідування, визначивши як єдиний товар практично всі безшовні труби, які можуть поставлятися до ЄС, — як леговані, так і вуглецеві (11 кодів ТН ЗЕД). Основним аргументом при такому об’єднанні був критерій їхньої зварюваності. Скажімо, стосовно автомобілебудування це звучало б приблизно так: легкові автомобілі, мотоцикли й автобуси є однаковим продуктом, оскільки вони мають колеса і ними можна управляти.

Під час аналізу збитків від імпорту для європейської промисловості Україна, у котрої постачання труб до ЄС за 2002—2004 роки скоротилися на 35%, оцінювалася нарівні з Росією, у якої обсяги поставок труб у ЄС за цей період зросли на 81%, Румунією і Хорватією (зростання, відповідно, на 45 і 65%). Проте без якихось чітких пояснень розслідування не стосувалися виробників із США й Аргентини, поставки від яких також зросли, а ціни трубної продукції були нижчими, ніж в українських виробників.

Ліцензія на «відстріл»?

Під час розслідування, незважаючи на надання українським підприємствам індивідуальних ринкових статусів, а наприкінці 2005 року — і статусу країни з ринковою економікою всій Україні, Єврокомісія вдалася до коригування цін на газ та електроенергію для українських виробників. Однак при цьому не змінювала цін на електроенергію для російських трубників, хоча вони були значно (у рази) нижчими.

Комісія не сприйняла жодних аргументів українських виробників про те, що ціни на електроенергію і газ у період розслідування в Україні були на рівні низьких тарифів на енергоносії в країнах—членах ЄС.

Фактично усе це було зроблено для того, аби зрівняти мита для російських та українських виробників — при тім, що ціни на російські труби на європейському ринку були значно нижчими.

Ще одна тенденція, яка яскраво окреслилася під час розслідування, — очевидна спрямованість Єврокомісії на «відстріл» найбільших виробників, як із Росії, так і з України. Підприємства, що поставляють до ЄС 75—80% національного трубного імпорту, одержали найвищі мита.

У цьому контексті небажання Єврокомісії дослухатися до будь-яких зауважень українських виробників виглядає цілком логічним.

Так, один із найбільш постраждалих виробників, проаналізувавши розрахунки, зроблені представниками Єврокомісії, знайшов численні технічні і фактологічні помилки, про що негайно повідомив Комісії, надавши детальний опис кожної помилки, аналіз її впливу на розмір мита і правильні розрахунки на основі саме тих даних, які розраховувалися ЄК. У результаті такої «роботи над помилками» з’ясувалося, що мито становить уже не 26, а лише 9%. ЄК не взяла цих даних до уваги. Більше того, наче глузуючи, все-таки знизила мито цьому виробникові — із 26 до 25%.

Проте навіть за таких умов українським трубним підприємствам — за підтримки керівництва держави, Мінекономіки, МЗС — удалося досягнути практично унікальних результатів в історії антидемпінгових розслідувань ЄС проти українського імпорту. Вперше в історії незалежної України на засіданні Антидемпінгового консультативного комітету, який завжди одноголосно схвалював заходи проти України, четверо із 25 його членів (по одному представникові від кожної країни ЄС) проголосували проти впровадження заходів, а шість — утрималися. При цьому більшість країн висловилося за окремий розгляд питання про застосування заходів проти України.

І тільки «неспортивна» поведінка Єврокомісії, яка фактично наполягала на тому, що у випадку незапровадження заходів проти України не вживатимуться заходи і проти РФ, Румунії та Хорватії, а отже, постраждає європейська промисловість, не дозволили українським виробникам до кінця захистити свої інтереси.

Прогнози і наслідки

Чого ж слід чекати від завершення антидемпінгового розслідування в ЄС?

Швидше за все, вже з 1 липня ц.р. будуть упроваджені антидемпінгові мита на імпорт усіх безшовних труб з України до країн—членів Євросоюзу. Для більшості вітчизняних виробників такі мита становитимуть 25—26%, тобто, по суті, будуть заборонними, цілком закривши можливість поставляти безшовні труби до ЄС.

Збитки від скорочення поставок на 100—110 тис. тонн може перевищити 100 млн. дол. на рік. Це, безумовно, найбільша втрата української економіки від застосування антидемпінгових заходів у ЄС проти України за всю її історію. По суті, з європейського ринку вибивають останню велику групу української конкурентоспроможної продукції досить високого ступеня переробки.

У загальнодержавному вимірі це означатиме збільшення і без того чималого негативного сальдо в торгівлі з ЄС. 2005 року, знову ж таки вперше в історії України, воно виявилося негативним у розмірі понад 2,2 млрд. дол.

На рівні окремих підприємств, а також регіону, де розташована більшість українських трубних заводів, очікують зниження надходжень до місцевих бюджетів, звільнення частини робітників (за оцінками об’єднання «Укртрубопром» — понад 2 тис. осіб), скорочення заробітної плати та соціальних виплат.

Сумнівно, що за таких умов трубні підприємства зможуть реалізувати енергозберігаючі програми, які є життєво необхідними в наш час зростання цін на енергоносії, а також програми з переозброєння виробництва і випуску нової високотехнологічної продукції.

Однак збитків зазнають не лише трубні заводи, і це слід розуміти. Будуть втрати і в металургів, які виробляють заготовку для труб, а також галузей інфраструктури, пов’язаної з трубними підприємствами України і процесом виробництва та продажу трубної продукції. От такий виходить рикошет...

Поки суд та діло

Які ж реальні кроки треба зробити для захисту інтересів українських трубників і попередження надалі таких дій із боку урядів інших держав, які можна охарактеризувати як дискримінаційні?

Держава має до останнього боротися за інтереси власних виробників, використовуючи всі легітимні інструменти, — і в цьому слід повністю підтримати Юрія Єханурова й Арсенія Яценюка.

Отже, відповідно до статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», слід провести розслідування з метою установлення фактів дискримінаційних дій стосовно українських виробників із боку Єврокомісії під час проведення антидемпінгового розслідування щодо безшовних труб. У випадку, якщо такі факти будуть установлені, українська сторона має право вжити спеціальні антидискримінаційні заходи до аналогічного обсягу імпорту в Україну з ЄС.

Та й після застосування таких заходів Україна мала б право оспорювати їх у рамках СОТ, звернувшись до спеціального органу з розгляду торговельних суперечок (псевдотретейська процедура).

Судова ж перспектива, про яку так часто згадують, на жаль, малоймовірна з погляду можливості змінити діючий «запобіжний захід». Так, найкоротший термін розгляду такої торговельної справи в Європейському суді становив 49 місяців, а в середньому процедура триває понад 60 місяців (п’ять років). Таким чином, дія антидемпінгових мит скінчиться раніше, ніж судді винесуть свій остаточний вердикт.

Варто згадати, що навіть Російська Федерація, чиї відносини з Україною сьогодні далеко не безхмарні, вчинила справедливіше, зберігши в рамках антидемпінгового розслідування доступ для українських труб на російський ринок. І це при тім, що українські трубники — безпосередні конкуренти російських.

Євросоюз же, на словах усіляко підтримуючи Україну, практично повністю закрив доступ українських труб на європейський ринок, причому в тому сегменті, де європейська промисловість традиційно не працює. Насичення цього сегмента ринку завжди відбувалося і відбуватиметься за рахунок продукції з третіх країн.

Безпосереднім наслідком заборони на поставки української продукції стане прихід на європейський ринок дешевих китайських труб і збільшення імпорту російської продукції внаслідок нижчих, порівняно з Україною, цін і завдяки штучному обмеженню конкуренції.

Фактично Єврокомісія без достатніх на те підстав віддала перевагу виробникам з інших країн. Хоча її дії й прикривалися гаслами про захист «своїх».