УКРАЇНА, АФГАНІСТАН І... ДУСТУМ, АБО ПРО ЩЕ ОДНЕ ДЖЕРЕЛО ГАЗОПОСТАЧАННЯ УКРАЇНИ

Поділитися
Чи можна бути газовому васалу марнотратником? Україна і надалі залишається країною з одним із найбільших у світі річним споживанням газу на душу населення — 1,5 тис...
Міністр геології СРСР Євген Козловський (ліворуч), міністр гірничих справ і промисловості Афганістану Абдурашид Масир й радник Ігор Леськів (Кабул, жовтень 1987 року)

Чи можна бути газовому васалу марнотратником?

Україна і надалі залишається країною з одним із найбільших у світі річним споживанням газу на душу населення — 1,5 тис. кубометрів. Із відчутних заходів останніх років по енергозбереженню можна назвати хіба що масове впровадження високоточних газових лічильників як всесвітньо відомої фірми Шлюмберже, так і інших. Однак марнотратні способи споживання газу залишились — трубні пальники в обігрівальних печах в сільській місцевості, нерегульоване опалення в кімнатах квартир та безоблікове споживання гарячої води в житлових масивах міст, а за металургійну, хімічну та енергетичну галузь годі згадувати. Висновок єдиний — в найближчі роки, навіть при збільшенні ціни, споживання газу в Україні не зменшиться.

Джерела отримання газу — власний видобуток та імпорт. Незважаючи на оптимізм прийнятих давно і свіжих програм розвитку ПЕК, досягненням буде стабілізація в найближчі роки видобутку газу на рівні 18 млрд. кубометрів. Решту 60 млрд. на суму 2,4 млрд. доларів (якщо рахувати по 40 доларів за 1000 кубометрів ) необхідно імпортувати.

Потенційними експортерами газу в Україну можуть бути держави із великих газоносних регіонів — Норвегія (Північне море), Росія (північний Сибір), Туркменістан, Узбекистан, Афганістан і Іран. Європейський варіант потребує реверсування потоків газу діючими магістралями або будівництво нового газогону через Польщу. Без будівництва газогону неможливо імпортувати газ з Ірану, хоча проект будівництва газогону Іран—Україна розглядався урядом Ющенка як основна і довготривала альтернатива російським поставкам газу. Таким чином, імпорт із згаданих двох джерел — далека і дорога перспектива.

Росія, хоч і поруч з Україною, але, як засвідчує 10-літня практика міждержавного співробітництва, дуже непередбачувана у вчинках — може будь-коли перекрити засувку, підвищити ціну, ввести ПДВ або вжити ще якихось заходів, тому дуже ризиковано мати її єдиним газопостачальником — від неї досить отримувати гарантовану компенсацію газом за транзит експортного російського газу територією України.

В Узбекистані, як і в Україні, спостерігається спад власного видобутку газу, а родовища, що пропонуються Україні для розробки, ще треба вивчати щодо їхньої економічної привабливості для взяття під концесію.

З Туркменістаном у України на початку 90-х років склалися дуже сприятливі стосунки отримання газу на бартерній основі. Але українські постачальники надсилали в Туркменістан дорогу вінницьку горілку, згущене молоко з простроченим терміном вживання, частину товару взагалі не поставили, що на «тонкому Сході» знизило авторитет і довіру до України як партнера і потім потребувало значних зусиль президента, прем’єрів і віце-прем’єрів для збереження поставок газу за помірними цінами.

В ланцюгу з’єднаних з Україною газопостачальників ніким не розглядався Афганістан. Причиною були, мабуть, нестабільність і воєнні дії. Сьогоднішні можливості Афганістану в об’ємах експорту газу набагато менші від Туркменістану, але при виборі постачальника велику роль відіграють умови поставок. Аксіомою для України в найближчі роки є те, що звідки б не постачався газ (Туркменістан, Узбекистан чи Афганістан), транзит його буде здійснюватися через російську трубу. Але згідно з міжнародними правилами доступ до труби повинен бути якщо не завжди вільним, то легко доступним і за існуючими цінами, що додає оптимізму.

На початку 90-х років в нафтогазовій галузі України був великий науковий, кадровий і технічний потенціал, який до 1992 року повністю забезпечував потреби України, багатьох регіонів Росії, Середньої Азії та Прибалтики. В роки незалежності пройшла монополізація галузі під егідою створеної НАК «Нафтогаз України». В моду увійшла заміна на підприємствах всіх щаблів перших керівників-нафтовиків на менеджерів, які сьогодні вже завойовують призи кращих менеджерів України. Однак при величезному дефіциті в світі кваліфікованих спеціалістів для нафтової галузі (Бразилія, Ірак, Ємен, Нігерія і ін.), Україна на сьогодні не має жодного серйозного контракту на роботи за кордоном. В рахунок не йдуть поодинокі підряди будівельних, наукових організацій та вахтові поїздки персоналу в Російську Федерацію чи Туркменістан. Тому говорити сьогодні про ефективний менеджмент в нафтогазовій галузі здається передчасним.

Афганський потенціал

В основі будь-якого воєнного конфлікту завжди є економічні чинники. В чому цінність Афганістану, гірської держави, де так мало орних, хоч і високоврожайних земель, нечисленні пересихаючі ріки, відсутні промисловість і залізниці? Крім важливого геополітичного розташування, головне багатство країни — корисні копалини. Родовище високоякісної міді Айнак, що розвідане неподалік Кабула, за величиною запасів входить в п’ятірку найбільших родовищ світу. Другими за важливістю є запаси на невеликих глибинах високоякісної нафти і природного газу, що відкриті поки що на півночі країни, але є перспективи для нових відкриттів на заході біля Ірану. Видобувається вугілля, облицювальне і дорогоцінне каміння, є поліметали, золото, уран. Відкриття і розвідка родовищ газу, нафти і міді проводилися за участі спеціалістів з СРСР, серед яких майже третина були з України, вугілля — за участі чеських фахівців. В зв’язку з відсутністю електроенергії, родовище міді не експлуатується.

Перше газове родовище було відкрите в Афганістані в 1960 році, нафтове — в 1974, і на сьогодні вже відкриті 8 родовищ газу і 5 родовищ нафти, що сконцентровані на території 6 тис.км. За сейсмічними даними виявлено ще 18 об’єктів, перспективних на газ, і 11 об’єктів, перспективних на нафту. Вартість видобувних запасів нафти і газу на відкритих родовищах в сьогоднішніх світових цінах сягає 22 млрд. доларів. Газ із двох родовищ — Джаркудук і Ходжа-Гугердаг видобувається на потреби заводу азотних добрив в Мазарі-Шарифі для виробництва карбоміду, електроенергії та комунальних потреб. 90% видобутого газу експортувалося по газогону діаметром 700 мм в газотранспортну систему СРСР. Максимальний річний об’єм експорту був досягнутий в 1984 році — 3 млрд. кубометрів. Проектна річна пропускна здатність газогону — 15 млрд. кубометрів.

Газові пласти, як у відкритих, так і в перспективних родовищах, залягають на глибинах до 4 км і в газі родовищ міститься конденсат і сірка. Конденсат переробляється на дизпаливо і бензин, а сірка відбирається на сіркоочисному комплексі.

Нафтові родовища розташовані на північному схилі Гіндукушу, що нагадує пейзаж нафтових родовищ Надвірни. В нафті високий вміст бензинових фракцій. Всі нафтові родовища закінчені розвідкою і підготовлені до вводу в експлуатацію.

В останні 8 років експорт газу призупинений і видобуток ведеться в невеликих об’ємах для власних потреб. Перспектив для використання значних об’ємів газу в самому Афганістані немає. Додатковими до нинішніх споживачів можуть бути хіба що новозбудовані газотурбінні електростанції в районі родовищ, тому єдиний шлях реалізації газу — поставки його на експорт в Україну чи інші держави через існуючі сьогодні газотранспортні системи Узбекистану і Російської Федерації, аналогічно поставкам газу в Україну з Туркменістану.

В зв’язку з майже повною відсутністю в Афганістані залізниць (є 4 км від кордону з Узбекистаном до ст. Айратон), всі вантажні і пасажирські перевезення в країні здійснюються приватним автотранспортом. Після землероба і військового, професія водія-«далекобійника» є найбільш поширеною. Розмальовані господарями в стилі «арт-фолк» автомобілі різних марок і віку з височенними кузовами, прикрашеними різнокольоровими ліхтариками та дзвіночками, цілодобово снують по дорогах. Всі паливно-мастильні матеріали раніше завозилися з СРСР, тепер — звідки вдається. Найактуальнішою проблемою урядів Афганістану в останні два десятиліття було забезпечення країни паливом. В холодну зиму 1986 року для опалення котелень Кабула і інших міст завозилася сира нафта прямо із нафтових свердловин. На основі запасів нафти відкритих родовищ вибрано площадку для будівництва нафтопереробного заводу річною потужністю 1 млн. тонн. Потрібно виконати проектні роботи, поставити обладнання та надати технічну допомогу в будівництві заводу і його експлуатації.

Шанс на співпрацю

Населення Афганістану в загальній кількості 18—20 млн. осіб складається з пуштунів (понад 50%), узбеків, таджиків, хазарейців, туркменів та інших нечисленних племен та національностей. Мрією пуштунів завжди було утворення самостійного Пуштуністану. Події XX століття — війна 1920 року, Друга світова війна, розвал британської Індії, введення радянських військ — давали привід, але не було можливостей здійснити їм цю мрію, що не завадило пуштунам за цей період на всій території Афганістану зайняти ключові і керівні пости на всіх щаблях в армії, урядових установах, промисловості, вузах. Це схоже з кадровою політикою СРСР, коли на керівних посадах в більшості випадків довірялося бути виключно росіянам.

Одразу після введення 40-ї армії в Афганістан і спроб будувати соціалізм, заможні громадяни, в більшості пуштуни, терміново емігрували в Пакистан, де при серйозній матеріальній підтримці США, ОАЕ та Китаю створили духовну і матеріальну базу для плекання нового покоління — майбутніх талібів. По виводі в лютому 1989 року з Афганістану 40-ї армії, всіх радянських радників і спеціалістів, незважаючи на зусилля і здобутий авторитет Наджібулли, в країні різко посилились диференціація за національною ознакою і воєнні міжусобиці на цьому грунті.

З півночі країни в центр і за кордон почався відтік пуштунів, а на півночі узбек полковник Абдурашид Дустум очолив об’єднання узбецьких воєнних формувань. На прохання Наджібулли формування Дустума зробили два блискавичні рейди через Гіндукуш — один раз врятувавши від захоплення моджахедами аеропорт Кабула, іншим разом — взагалі Кабул. Очікували, що за такі заслуги Дустуму запропонують в уряді посаду міністра оборони, але пуштун Наджібулла не пішов на це і Дустум повернувся на північ, розірвавши всякі стосунки з Кабулом, став генералом, створив фактично узбецьку автономію і очолював її. До приходу талібів на півночі Афганістану було порівняно нормальне виробничо-господарське життя і активно розвивалися зв’язки з братами по крові за Аму-Дар’єю в Узбекистані.

Захоплення талібами півночі змусило Дустума тимчасово покинути Афганістан і керувати формуваннями з Туреччини по телефону.

Розпочата 7 жовтня 2001 року США разом з формуваннями північного альянсу і Дустума операція по звільненню Афганістану від талібів показала наскільки важливими для останніх були нафтогазоносні провінції Балх, Джузджан і Сарипуль. Таліби без зусиль здали авіабазу Баграм, воєнну базу Кундуз, міста Герат, Джалалабад та інші і тільки насамкінець Мазарі-Шариф і свою столицю — Кандагар. Показовим є факт, що звільнення прикордонного Айратона, очищення території від нього на південь від талібів і блокування їх в Мазарі-Шарифі здійснювали загони Дустума, якого узбеки почали називати Новим Тамерланом.

У дні формування в Кьонігсвінтері (ФРН) перехідного уряду Афганістану у делегатів виявилися розбіжності, і деякі представники залишили переговори, а в знак протесту в ущемленні прав представники хазарейців на батьківщині влаштували демонстрацію.

Прем’єр-міністром був призначений виходець з багатої сім’ї, вождь пуштунів Хамід Карзай. Освіту здобував в Індії і на Заході. В період ліквідації талібів на початку листопада, ще перед поїздкою в ФРН, таліби оточили Карзая з його загоном, бо він заочно був засуджений до страти. Однак на посланий ним по радіо «SOS» відгукнувся американський підрозділ спецпризначення і визволив його з оточення.

Сьогодні в уряді Карзая, якого вже «розкрутили» як найелегантнішого мужчину світу, Дустуму запропонували посаду заступника міністра оборони, після чого поширилася інформація, що у відповідь Дустум оголосив фактичну незалежність північних провінцій і заборонив пуштунам з’являтися північніше перевалу Саланг. Несподіванкою стало те, що Велика Британія в черговий, четвертий, раз стане «господинею» Афганістану, очоливши командування миротворцями в цій країні. Та чи надовго?

Аналіз подій в Афганістані за останні 20 років показує, що в країні все рельєфнішою стає національна диференціація суспільства як результат зрослої самосвідомості населення, так і того, що в національних меншинах появилися і утвердилися свої лідери, зокрема Абдурашид Дустум в узбецькій і Ахмед шах Масуд в таджицькій (вбитий недавно талібським журналістом). З урахуванням таких обставин, напевне, можна прогнозувати, що Афганістан як держава в попередніх кордонах навряд чи збережеться.

Стабілізація може бути досягнута за умови постійної і серйозної зовнішньої фінансової допомоги, яку нещодавно в Токіо в об’ємі 10 млрд. доларів пообіцяли надати провідні держави, та надання більшої самостійності національним регіонам. Однак це поки що обіцянки і мрії. В усякому разі, багаті північні узбецькі провінції (що відділені від Кабула непрохідними горами), розмежовані за національними, воєнними і економічними ознаками, і майже 15 років існуючі як автономія, не захочуть віддавати прибутки в загальнодержавний котел на відбудову країни, а будуть ще більше дистанціюватися від центральної влади. Можливо, це призведе до утворення на півночі узбецько-таджицького воєнно-політичного альянсу.

Хоч як би склалася ситуація в Афганістані в найближчому майбутньому, незаперечно одне — для налагодження українсько-афганського співробітництва в нафтогазовій галузі перші кроки необхідно робити на півночі: з’ясувати стан газових промислів, газогонів, нафтових родовищ, визначитися з календарем проектування і будівництва НПЗ, поставками запорізьких газових турбін для виробництва електроенергії і головне — визначитися з можливістю реалізації схеми: газ в обмін на облаштування нафтових родовищ, будівництво нафтопереробних заводів, переробку нафти з метою забезпечення потреб в паливі.

Крок назустріч треба робити вже зараз

Запаси розвіданих нафтових родовищ Афганістану дозволяють повністю забезпечити потреби північних провінцій в паливі. Для цього необхідно виконати проектно-вишукувальні роботи, пробурити заплановану кількість експлуатаційних свердловин, облаштувати їх, поставити обладнання і збудувати завод по переробці нафти.

Схожість поверхневих і глибинних умов афганських і карпатських нафтових родовищ дозволяє всі роботи виконати силами НДІ, заводів і підприємств України за чотири роки. Оплату афганська сторона могла б здійснювати на перших етапах природним газом в об’ємі 2,5–3,5 млрд. кубометрів на рік. Об’єм невеликий, але він не вимагає грошових затрат і є реальні можливості в найближчий період збільшити об’єм експорту.

Можлива схема і відстань транспортування газу в Україну може бути аналогічною тій, за якою постачається газ Туркменістаном через Узбекистан та Російську Федерацію. Схожою, мабуть, має бути й ціна за його транспортування.

Поряд з освоєнням нафтових і газових родовищ, Україна могла б поставляти в Афганістан техніку і запчастини для сільського господарства, цивільної авіації, медикаменти, вироби легкої промисловості та ін. Можливість співробітництва залежить головним чином від стабілізації ситуації, яка на півночі країни сьогодні вже не викликає серйозних побоювань. Початок співробітництва можливий після відкриття в Мазарі-Шарифі чи Айратоні українського торговельного представництва, щоб не повторилася іракська ситуація, коли представництво України було відкрите на 10-му році її існування.

Відсутність в Узбекистану, на відміну від України, можливостей виконувати в нафтовій галузі значний обсяг послуг не повинна викликати в нього та інших сусідів Афганістану враження про експансію України. Тож крок на зустріч до спіробітництва треба було зробити вже вчора.

Про автора

Ігор Володимирович Леськів, 58 років, закінчив Івано-Франківський інститут нафти і газу, кандидат геологічних наук. З 1963 року працює в розвідці нафти і газу. Трудовий шлях пройшов на Львівщині, Закарпатті, Криму, де був заступником генерального директора ДГП «Кримморгеологія».

У 1984—1988 роках був в Афганістані радником міністра гірничих справ і промисловості Афганістану і одночасно керівником контракту по розвідці нафти і газу. Після виводу радянських військ із Афганістану у 1990—1992 роках у складі невеликої групи спеціалістів був головним геологом по розвідці нафти і газу в Афганістані. Має двох дорослих дітей і двох онуків. Зараз — секретар громадської організації — «Всеукраїнської нафтової асоціації».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі