У пошуках альтернативи

Усі ми родом з дитинства, в якому зустріти дитину, яка прийшла до школи не з дитячого садка, було майже нереально. Нині сегмент послуг для дітей розширився. Крім державних і відомчих дитсадків з’явилися приватні. Є утворення і зовсім із незрозумілим статусом — так звані квартирні. А кількість няньок і гувернанток не піддається підрахунку.

«Совкові» — тримають оборону

Чиновники переконують, що віддати дитину у звичайний дитячий садок не проблема. Батьки дружно підтверджують протилежне. У реальності після літнього сезону в дитячих дошкільних закладах — «аншлаг». Великою мірою й тому, що за останні півтора десятка років їхня кількість зменшилася в кілька разів. Спровокували такий процес фінансові проблеми кінця 90-х і, як наслідок, зменшення народжуваності після 1998 року. Згідно з офіційною статистикою тоді в столиці було зафіксовано найнижчу кількість народжених дітей — усього 19 тис. (для порівняння: до 1986 р. народжувалося до 40 тис. нових киян). Ситуація змінилася лише до 2000-го, коли намітилися тенденції зростання попиту на послуги дошкільного виховання.

Та хто ж у наші часи, поки молоді батьки тимчасово охололи до «бебі-буму», дозволить, щоб звільнені площі «гуляли»? Дитячі садки закривали, розпродавали під офіси, траплялося, навіть руйнували для звільнення місць під будівництво багатоповерхівок. У їхні приміщення вселялися податкові інспекції, відділення пенсійних фондів. Щоб такі «підселенці» все-таки звільнили не призначені для них площі, потрібно виділити чи побудувати інші. Але через відсутність необхідних для цього коштів, нестачі будинків проблема вирішується туго: чиновники — в дитячих приміщеннях, а батьки дітей — у пошуках альтернативи, адже десятки дитячих садків здано в оренду, а з числа відомчих функціонує лише третина.

Здавання великої частини площ дитячих садків в оренду для їхніх завідувачів було справою вигідною. Та й нині, коли послуги дошкільного виховання знову затребувані, завідувачі дитсадків аж ніяк не поспішають розстатися зі своїми орендарями. Помічено, що такими найчастіше є фірми, які надають «суміжні» з дитсадком послуги. Наприклад, курси іноземних мов, танців, плавання, аквааеробіка тощо. Неважко здогадатися, що таке співробітництво дуже взаємовигідне. Завідувачі садків в обмін на додатковий дохід у вигляді орендної плати наполегливо рекламують орендарів у батьківському середовищі, стимулюючи останніх віддавати дітей на додаткові заняття. Звичайно, не безплатно, — якщо вони взагалі хочуть відвідувати цей дитячий садок.

І батьки «хочуть». А що робити? Мало який дорослий насмілюється висунути претензії до якості роботи дитсадків — собі дорожче. Адже, за оцінкою фахівців, в нинішній ситуації тільки для 50% загальної кількості дітей є місця в дитячих дошкільних закладах. Узагалі державні дитячі садки зазвичай критикують. І є за що. Батьки нарікають на тісноту, переповненість груп, убогість меню. Зате є і незаперечна перевага — низька, порівняно з приватниками, оплата за утримання дитини. Утім, існують ще так звані добродійні внески, остаточну стелю яких не береться назвати ніхто. Відповідно до офіційних даних, дошкільна освіта фінансується на 25% від його потреб. З виділених коштів близько 70% «з’їдає» зарплата. Зрозуміло, що від батьків чекають добродійності. Брак коштів — не єдина проблема дитсадків. Є ще нестача співробітників — найбільш фінансово приниженої частини кадрів. Проте чимала частина батьків, зокрема й тих, які не мають матеріальних проблем, віддають перевагу звичайним дитсадкам.

Приватник — не панацея

Якщо фінансових проблем сім’я не має, приватний дитсадок — непоганий варіант для дитини. А оскільки є платоспроможні батьки, то підвищення пропозиції на цьому ринку викликане підвищенням попиту. Наприклад, мої сусіди-молодята в ході вивчення цього питання тільки в Дарницькому районі Києва нарахували близько 50 подібних закладів. Відгуки про них — від захоплених до прохолодних. Слід сказати, що ще кілька років тому двері приватних дитячих садків були відкриті тільки для вузького кола людей. Сьогодні питання до вступників лише одне — чи зможуть вони оплачувати приватний дитсадок: до 700 у.о. щомісяця, плюс — разовий вступний внесок — до 400.

Звичайно, послуги приватних дитячих садків обходяться недешево, зате в обумовлену суму входить усе: від харчування до засобів гігієни. Батьки кажуть, що в приватних дитячих садках маленькі групи — у межах 10 дітлахів, а годують, як у ресторанах. Солідного вигляду сек’юриті не пропустять чужого не тільки в приміщення, а навіть на територію. Якщо приватний дитсадок розташований далеко від будинку, то батькам запропонують додаткову послугу — дітей забиратимуть уранці і розвозитимуть вечорами.

У «пакеті» пропозицій приватних дитсадків — вивчення одної чи кількох іноземних мов, спілкування із психологом, заняття хореографією, музикою, спортом. Іноді — шахами. Якщо є басейн, включається плавання. Як правило, в таких закладах працює логопед, але, знову ж як правило, за його послуги батьки доплачують. Варто бути готовими до того, що в приватних дитсадках можуть запропонувати й додаткові заняття. Наприклад, східними єдиноборствами, хореографією, персональне спілкування із психологом. Природно, не безоплатно.

Ситуація з оплатою породжує конфлікти. Річ у тім, що, підписавши відповідний договір, батьки упевнені: їхня дитина отримуватиме всі перелічені в документі послуги, вартість яких уже включено в загальну оплату. Але у зв’язку із кризою в деяких закладах за певні послуги беруть окрему плату.

Батьки ремствують: суму за обслуговування дітей стягують повністю, а пояснень, що дитина з різних причин може пропустити заняття, не приймають і грошей не повертають, — мовляв, потім з вихователями «наздожене». А в деяких приватних дитсадках пішли ще далі. Оскільки в нинішній кризовій ситуації виживати дедалі важче, щоб привабити клієнтів, за перший місяць обслуговування вказується порівняно невелика плата — близько 200 у.о., а в умовах договору стоїть пункт, що оплата може збільшуватися. Утім, великі гроші — ще не панацея. Жителі одного з пристоличних елітних селищ з обуренням розповідали, як віддали своїх чад у приватний дитячий садок, щомісячна оплата в якому становить 600 у.о., а вже невдовзі персонал прозоро став натякати їм на окремі «батьківські подарунки». Виявилося, що вихователі і нянечки цього закладу отримують не набагато більше, ніж їхні колеги зі звичайних дитсадків. На цьому паралелі з держзакладами не закінчуються. Інші батьки поскаржилися, що віддали своїх дітей у приватний садок, а потім з’ясувалося, що облаштований він не у власному приміщенні, а на базі звичайного колишнього районного, із совдепівськими умовами та харчуванням.

Чи треба дивуватися, що з такими родимими плямами минулого приватні дитсадки, попри нестачу місць у державних, поки що не можуть повністю скористатися перспективами, які, здавалося б, перед ними відкрилися. Завідувачі приватних дитячих закладів дружно скаржаться, що великі суми податків і оренди не дають їм змоги заробляти на розвиток. Їм виставляють таку саму орендну плату, як комерційним структурам, котрі мають чималий прибуток. Багато хто скаржиться, що перевіряють їх частіше, ніж державні дитсадки: «сама тільки санстанція — двічі на місяць». «З огляду на непросту ситуацію, торік ми були просто вимушені підняти вартість наших послуг на 100 у.о.», — признавалася завідувачка одного зі столичних приватних дитсадків. Не дивно, що в структурі дитячих дошкільних закладів приватні дитячі садки, за оцінкою фахівців, становлять усього 6%.

У пошуках виходу

Деякі приватні дитсадки вирізняються ще однією совдепівською рисою — працюють до 18.00, що підходить далеко не всім батькам. І тоді платоспроможні сім’ї звертаються до послуг няні, яка не тільки вчасно забере дитину, а й побуде з нею до приходу батьків. Ті, кому довелося мати справу із цією проблемою, знають, як насправді важко знайти хорошу няню чи гувернантку. Попит на ці послуги не падає, а їхня вартість може обійтися не дешевше, ніж плата за приватний дитячий садок. При цьому няні знають собі ціну, не забуваючи поставити батьків перед фактом: їхній робочий день закінчується в 19.00., а понад «норму» — доплата.

У середньому столична няня бере за годину роботи близько 15—20 грн. або отримує фіксовану суму, яка може сягати 500 у.о. на місяць. Скажете, що ціна кусається? Але батьки, яким неодноразово вже доводилося «обпектися», засвоїли, що хороших нянь задешево просто не існує. Тому на цьому ринку й немає чіткої, фіксованої ціни — часом оплата няні і гувернанток може відрізнятися в рази. Послуги найдорожчої, так званої термінової, няні, яку викликають від випадку до випадку, можуть коштувати близько 50 грн. за годину.

Утім, няні знаходяться не тільки для людей із різними доходами, а й із різними запитами теж. Приятелька автора цих рядків у нинішній важкий для неї період життя вирішила підробити нянею. Спочатку від неї вимагали послуг няньки, потім — куховарки, а невдовзі й хатньої робітниці. При цьому, потроївши обов’язки, наймачі «забули» у стільки ж збільшити платню...

Автор цих рядків у порядку експерименту зустрілася з однією з мам, яка підшукує няню для своєї доньки-першокласниці.

— За 1500 грн. на місяць мені потрібно, щоб ви не тільки забрали дівчинку зі школи, привезли її додому, погодували, позаймалися з нею у межах шкільної програми, прибрали у квартирі, — перелічувала мама, — а й розвивали б її в якомусь цікавому напрямі...

— ???

— І взагалі, чи давно ви робили рентген? Самі розумієте, сьогодні актуальні простудні захворювання, — «добила» мене моя співрозмовниця. На тому й розсталися: кар’єра няньки скінчилася, так і не розпочавшись.

Узагалі ідеальне порозуміння між батьками і найнятим персоналом для нагляду за їхнім чадом трапляється вкрай рідко, тому обидві сторони шукають і шукають кращі варіанти. Люди регулярно переглядають оголошення в Інтернеті, підключають «сарафанне радіо», звертаються до кадрових агентств і спеціальних фірм з підбору нянь. І що ж? Оскільки стати нянею сьогодні зовсім не складно, фірми з підбору персоналу пропонують послуги нянь, гувернанток, фахові якості яких не завжди витримують критику. Наприклад, у столиці існує всього кілька агентств, які дають певні гарантії якості послуг нянь і гувернанток, яких вони пропонують. Але гарантії теж недешеві — за посередницькі послуги такі агентства просять від 350 до 500 у.о.

От і вирішують люди заощадити, не вдаючись до послуг спеціальних фірм. Пошуки економії призводять до несподіваних результатів. Наприклад, до так званих квартирних дитячих садків. На думку фахівців, це гірший варіант дошкільного дозвілля. Кілька сімей приводять своїх дітей в одну квартиру, де за ними доглядає жінка, — і зовсім не факт, що в неї є педагогічна освіта й санітарна книжка. Такі «квартирні» новоутворення, природно, не тривожать ні санстанції, ні комісії, вони не працюють за спеціальними педагогічними планами — діти під наглядом, ну й добре.

Батьків зрозуміти можна: у нинішні непрості часи вони хочуть заощадити. Сучасним Мері Поппінс теж не позаздриш — вони, як можуть, «тримають марку», намагаються «не збивати» цін, але заробіток їхній — у державних, приватних дитсадках чи індивідуальний — нелегкий.