У БОРГОВІЙ ЯМІ СОРОМНО Й НЕЗАТИШНО... І ВСЕ-ТАКИ ДЕРЖАВНОМУ БОРГУ ДОЗВОЛЕНО ЗРОСТАТИ. БУЛИ Б ОХОЧІ ПОЗИЧАТИ

Захопившись нескінченними дискусіями стосовно реальності 9-мільярдного виторгу від приватизації держмайна наступного року, дослідники проекту держбюджету якось забули про статтю, через яку течуть не мільярди гривень, а мільярди «зелених». Йдеться про державний борг України, реальний розмір якого, на думку фахівців, як мінімум у кілька разів перевищує визнаний до обслуговування в Держбюджеті-2001. Ну що таке приватизаційні 9 млрд. грн. порівняно з принаймні 90 мільярдами, до яких, за офіційним прогнозом, виросте заборгованість держави на 1 січня 2001 року (роком раніше фіксувалася сума в 79,6 млрд. грн.), або зі 100 з гаком мільярдами, обіцяними на початок 2002 року. Перспектива вимальовується досить сумна — і не лише тому, що всупереч запевненням уряду загальна заборгованість зростатиме й далі. Борг, він, як відомо, поверненням красний, хоч і «не врахований» методологами Кабміну.

Борги, на яких заощаджують

Реформування економіки країни, як відомо, не може обійтися без вливань іззовні. Якщо, звісно, накреслені прогресивні зміни в ній збираються здійснювати швидко і якнайменш болісно. Мабуть, щиро вірячи в непорушність цього постулату, всі уряди України брали в борг де могли і як могли. При цьому, схоже, не вельми сушачи собі голову над ефективністю використання залучених коштів — країна велика, за всі помилки розрахується. Та й коли ще доведеться платити. А головне — все одно комусь іншому... Тож безперервно позичали (з власної волі, а втім...) і покривали запозиченнями дефіцити річних державних бюджетів, негативні сальдо платіжного балансу. Або ще крутіше — роздавали кошти, взяті під державні гарантії, на кредитування «своїх» компаній, які ці кредити потім просто не повертали. У Кабміні щодо цього навіть народився повчальний вислів: «Дурний той, хто дає державні гарантії під кредити, але вдвічі дурніший той, хто ці кредити потім повертає». Благо, парламент вчасно не подбав про законодавче врегулювання боргової активності виконавчої влади — п’ятирічні спроби ухвалити закон про зовнішній державний борг так і не увінчалися успіхом. Тепер надія на те, що Верховна Рада знайде в собі сили дати раду законові, який зведе нарешті воєдино внутрішню й зовнішню державну заборгованість.

Як швидко все-таки летить час, наближаючи годину розплати. Аби не захлинутися в «чужих» боргах, урядові Ющенка довелося навесні шукати рятівний пояс у формі їх реструктуризації. Хоч як сумнівалися скептики, а таки вийшло — небезпека дефолту зникла. Проте — не самі борги. Їх, за прогнозами Мінфіну, до початку наступного року збереться на зовнішньому фронті $11,2 млрд., на внутрішньому — за оптимістичним сценарієм, 25,9 млрд. грн., за песимістичним — аж 37,6 мільярда. Отже, загальна сума (з урахуванням прогнозованого курсу, 6,3 грн./$) коливається від 96,5 до 108,2 млрд. грн. І до того ж, за словами головного економіста Міжнародного центру перспективних досліджень Тетяни Ситник, після реструктуризації пік розрахунків за борги перемістився з 2000 на 2001 рік.

Загалом, державна заборгованість-2001 виллється урядові в 12,4 млрд. грн. (Нинішнього року — приблизно, 8 млрд. грн.). Ці гроші буде скеровано на обслуговування й погашення різноманітних державних облігацій та позик, а також заборгованості перед міжнародними організаціями, країнами- кредиторами й закордонними комерційними банками. Та при цьому, фактично, не враховується інша частина державного боргу — зовсім не віртуальна, а реальна. Вона хоч і не вписується в боргову методику Міністерства фінансів, проте зі скрипом визнається ним як зобов’язання держави. Ну, що накажете робити зі 132 млрд. грн. знецінених заощаджень громадян, які держава зобов’язалася повернути? Ясна річ, не всі відразу, а поступово. Тільки особливого ентузіазму у виконанні цих обіцянок не простежується. Ось і в проекті бюджету на 2001 рік на компенсації знеціненого виділено лише 200 млн. грн. І є серйозні сумніви, з огляду на практику нинішнього року, що навіть ці гроші буде виплачено повністю. Адже досі виплатили якихось 60 млн. грн. Хтось навіть підрахував, що такими темпами держава розраховуватиметься зі своїми вкладниками понад 2 тис. років.

З таким підходом, до речі, принципово не згодні не лише рядові кредитори (ошукані не Україною, а Державним банком СРСР, де й осіли карбованцеві заощадження), а й Рахункова палата України, до якої ми звернулися з запитанням. У палати щодо цього власна, розроблена організацією INTOSAI, методологія обліку боргів з набагато скрупульознішим, ніж у Мінфіну, підрахунком. Її використовують вищі контрольно-ревізійні органи понад 170 країн світу. Тож не дивно, що головний контролер-директор департаменту контролю державного боргу й діяльності банківських установ Рахункової палати Юрій Іваненко висловив свій подив стосовно того, що в структурі видатків проекту бюджету не передбачено коштів на погашення кредиторської заборгованості бюджетних установ, зокрема соціального характеру (понад 3 млрд. грн.). А це, за його словами, також чистої води державний борг. Не поспішає Вітчизна повертати свої борги й підприємствам. Компенсацію заборгованості за поверненням податку на додану вартість передбачено лише в розмірі 0,4 млрд. грн., тоді як загальна сума заборгованості перевищує 3 млрд.

Хороша міна при поганій грі?

Побувавши в ситуації наближення дефолту й відчувши труднощі з подальшим позичанням коштів, спричинені серйозними сумнівами кредиторів у нашій платоспроможності, уряд проголосив новий курс. «Ми збираємося взяти в односторонньому порядку мораторій на приріст боргів. Така полі- тика запозичень не буде призводити до зростання заборгованості, а, навпаки, лише до її скорочення. Уряд принципово стоїть на бездефіцитності бюджету, скороченні зовнішньої та внутрішньої заборгованості, щоб відсотки, які ми нині сплачуємо, спрямувати в більш ефективну соціальну чи економічну сферу», — роз’яснює прем’єр-міністр Віктор Ющенко.

Та ось лихо, багато хто сумнівається в добровільності такого мораторію, і їм не відмовиш у здоровому глузді. «Кредити спробували одержати — ніхто не дає. Тож і виходить як у байці Крилова «Лисиця й виноград». («На вид-то он хорош, да зелен», — сказала Лисиця й утекла.) Отак і ми сповідуємо концепцію незбільшення боргу тому, що нам ніхто нічого не дає. Ми не беремо не тому, що не хочемо брати, а тому, що нам не довіряють і не дають. Це один із способів зробити хорошу міну та сказати, що в нас політика зменшення зовнішніх боргів», — висловив свою думку народний депутат Віктор Суслов.

У припиненні зовнішнього кредитування вбачає вагому причину істотного скорочення суми зовнішнього боргу нинішнього року й Рахункова палата. «Поточний борг скоротився, бо позичати було ніде, а планові погашення здійснювалися. Це по-перше. А по-друге, завдяки проведеному навесні нинішнього року взаємозаліку платежів (на суму понад $1 млрд.) з Російською Федерацією, пов’язаному з поділом Чорноморського флоту й перебуванням російського флоту на території України», — резюмував Юрій Іваненко.

Позичте — і ми вам повернемо

Оголошений мораторій зовсім не заважає Кабмінові розраховувати на чергові кредити. Вони потрібні уряду, зокрема, й на покриття існуючої заборгованості. Так, 2001 року 45% (а це 5,6 млрд. грн.) передбачених виплат за боргами уряд планує покрити за рахунок нових кредитів. При цьому ніхто насправді не «зазіхає» на абсолютну суму державного боргу й не обіцяє втримати її від зростання. Мінфін говорить тільки про незбільшення боргу «за операціями фіскального характеру», тобто тільки тієї його частини, яка врахована Міністерством фінансів, обслуговується й погашається за рахунок коштів державного бюджету.

Правда, цього разу наголошується на внутрішньому боргу, на який тепер припадає 66% усієї заборгованості держави. Кабмін планує розкручувати ринок дисконтних ОВДП (із терміном погашення три й шість місяців), сподіваючись знайти там бажані 3,3 млрд. грн. Крім того, 400 млн. очікується виручити від реанімації давньої ідеї — запуску облігацій ощадної позики для населення. І даремно: громадяни не дуже вірять обіцянкам держави, яка і перед ними в боргах, як у шовках. До того ж, комерційні банки пропонують депозити й сертифікати під реально вищі відсотки, ніж те, що залишиться від ставки дохідності, обмеженої урядом на рівні 35% річних. Негусто, слід сказати, з огляду на майже 20-відсотковий рівень інфляції, передбачений на наступний рік. Зауважимо, що це лише номінальний рівень інфляції — нинішнього року планували, практично, стільки ж, проте план зростання цін примудрилися перевиконати (якщо вірити прогнозним оцінкам офіційної статистики) майже в 1,5 разу. До того ж, дохід за державними облігаціями оподатковується ще й 20-відсотковим податком на додану вартість. Охочих, напевне, буде мало...

Стосовно зовнішніх запозичень, то, на думку фахівців Рахункової палати, через втрату довіри інвесторів можливості одержання коштів обмежені, по суті, двома позиками — від Світового банку та Європейського співтовариства. Крім цього, на 2001 рік заплановані запозичення на фінансування імпорту в рамках діючих кредитних ліній. Та, зважаючи на все, Мінфін не впевнений навіть у цих надходженнях, що змусило його передбачити профіцит у загальному фонді держбюджету в розмірі 700 млн. грн. — як резерв. З допомогою такого маневру, на думку уряду, досягається «утримання державного боргу, який обслуговується за рахунок державного бюджету (істотне зауваження. — С.С.), від подальшого зростання».

Зате незростання заборгованості, якої не відбито в бюджеті, ніхто не обіцяє. Радше, навпаки. Адже навіть фахівці Мінфіну визнають у своїх «хитрих» розрахунках, що загальний розмір державного боргу 2001 року все-таки зросте — головним чином завдяки дружбі МВФ і НБУ — на $740 млн., або 4,7 млрд. грн. До речі, це 11% доходів держбюджету, запланованих на наступний рік. Гроші чималі навіть у масштабах держави. І навряд чи потрібно так від них відхрещуватися, адже без нових кредитів вітчизняній економіці поки що не обійтися.

Реальне зниження державного боргу можливе лише за умови стабільно високих темпів економічного зростання. Але це в майбутньому. А сьогодні потрібно, не обманюючи себе, ставити посильні завдання щодо поліпшення структури держборгу, скорочення обсягів запозичень і їх ефективного використання. Поки залишається хоч мале-сенький шанс вигідно позичити.