ТЮТЮН — УСЬОМУ ГОЛОВА

Подивившись одного разу американський фільм «Інсайдер», я потім два-три тижні відстежувала телепрограму, очікуючи повтору. Бажання записати фільм виникло з багатьох причин: по-перше, зовсім не типовий голлівудський продукт, інакше кажучи — твір «із думками», по-друге, розкішна акторська гра, по-третє, ідея вельми актуальна — журналістська етика, відповідальність репортера за матеріал і людей, котрих він втягує у свій фаховий бізнес. Картина про те, як один журналіст (Аль Пачіно) переконує працівника великої тютюнової компанії (Рассел Кроу) виступити в ефірі й розповісти, що компанія приховувала дані медичних досліджень про вплив тютюнових домішок на легені людини. Звісно ж, іде боротьба за правду, тобто герої долають обставини, пізнають усю «принадність» переслідувань, аж поки не настає традиційний хепі-енд. Одне слово, фільм навіть висували свого часу на здобуття Оскара. Врешті-решт, виловивши на одному з каналів, я записала цей фільм уночі (бо, як правило, «мислячі» фільми розміщують саме в нічному ефірі)...

А наступного ранку, розгорнувши газету, бачу променисту усмішку Мартіна Брофтона, голови компанії British American Tobacco (BAT), яка є другим найбільшим виробником сигарет у світі (після Philip Morris). Пан Брофтон відверто заявляє, що сам не курить, діти не курять, бо паління, мовляв, шкодить здоров’ю. Та ось халепа. Торік ВАТ підвищила свої валові доходи на 36% (і вони досягли 2 млрд. доларів!) в основному, за визнанням боса, за рахунок упровадження нової стратегії. Яку таку стратегію можна ще придумати в цьому бізнесі, де вже 35 років на пачках сигарет міністерства охорони здоров’я різних країн рідними мовами попереджають, що паління шкідливе? Чудова стратегія полягала в розгортанні кампанії серед дорослої молоді до 30 років: людей тільки й того, що переконували переключитися з сигарет марки Маrlboro й Virginia Slims (які випускає суперник Philip Morris) на Dunhill або Pall Mall (які скручують на заводах ВАТ). Таким чином, із 5,3 трлн. сигарет, проданих торік на світовому ринку, частка ВАТ становила 800 млрд. штук.

Заповітна мрія компанії — стати першим номером на світовому тютюновому ринку — вже досить близька. Знадобиться лише одне невелике придбання тютюнових виробничих потужностей і ще один сплеск в обсягах бізнесу за рахунок продажів до Китаю та країн колишнього радянського табору, двох найбільших ринків для компанії ВАТ.

У цьому цілком успішному бізнес-просторі є, щоправда, своя ложка дьогтю. І навіть не одна. Британське міністерство торгівлі та промисловості вже 16 місяців веде розслідування за обвинуваченням ВАТ у заохоченні й отриманні прибутків від контрабанди сигарет. Завершення слідства очікується в липні.

Своєю чергою, Європейський Союз збирається розпочати судовий процес стосовно американських тютюнових компаній, звинувачуючи їх у незаконному продажу сигарет до Іраку. Останнє є порушенням ембарго ООН, оголошеного в серпні 1990 року, після вторгнення іракських військ на територію Кувейту. Юристи ЄС запевняють, що за останнє десятиліття компанії R.J.Reynolds і Japan Tobacco Inc. доставили тонни сигарет до Іраку через посередників. У цьому самому підозрюють і маститий Philip Morris. Кажуть також, що в цих оборудках з іракського боку замішаний син іракського президента Удай Хусейн, який контролює тютюнову торгівлю в країні.

Обвинувачі стверджують, що, відповідно до документів, які зберігаються у федеральному суді Брукліна (Нью-Йорк), сигарети відправлялися з заводу Reynolds у Пуерто-Ріко до європейських портів, потім через Кіпр до Туреччини, звідти вантажівками через іракський кордон. Сигаретна контрабанда, на думку ЄС, — не лише порушення ембарго, а й ухиляння від податків у країнах ЄС. Тютюнові фірми заявляють, що звинувачення безпідставні.

А в самому Європейському Союзі, як-от у його виконавчому органі — Європейській комісії, ухвалюються рішення, м’яко кажучи, несумісні одне з одним. Приміром, Девід Бірн, комісіонер із питань охорони здоров’я й захисту споживачів, заявив про нові заходи боротьби з загрозою «тютюнової епідемії». Він хоче, аби Всесвітня організація охорони здоров’я ухвалила таку конвенцію по тютюну, яка повністю заборонила б рекламу сигарет і посилила заходи захисту від пасивного паління. Він також має намір домогтися заборони непрямої реклами, а саме розміщення назви марок сигарет на одязі, сумках, кепках та інших товарах.

Водночас інший комісіонер Франц Фішлер, який відає сільським господарством, пропонує на розгляд план з субсидування тютюнових фермерів Європи на рівні майже 1 млрд. євро на рік протягом найближчих трьох років. Уряди восьми країн — членів ЄС підтримали пропозицію, оскільки їхні виробники тютюну наполягають на цьому. 2001-го тютюнові субсидії вилилися бюджетові ЄС у 987 млн. євро, а щорічна економія, закладена в проекті, становила лише 31,4 млн. євро. Загалом у Європейському Союзі тютюн вирощують 135 тис. фермерських господарств. Субсидії ЄС для них розподіляються в такий спосіб: Італія — 40%, Греція — 35, Іспанія — 12, Франція — 8, Австрія, Бельгія, Португалія, Німеччина — сумарно 5%.

Дивне, проте, узгодження дій у рамках європейського уряду: одна комісія вливає гроші європейських платників податків у вирощування тютюну (певне, життєво необхідного для Європи продукту), інша — повідомляє про нові заходи боротьби з «тютюновою епідемією», а третя... Третя просто планує підвищити ціни на основні продукти харчування: хліб, молоко, бо їхня продажна вартість не покриває витрат. Про додаткові субсидії наразі не йдеться.

На цьому європейському тлі вигідно виділяється уряд Великобританії. Він закликає до прискорення реформ у тютюновому секторі ЄС. І як же йому не закликати, якщо 30% усього сигаретного потоку потрапляє до країни контрабандним шляхом. «Постачальники» — в основному з країн Східної Європи та Прибалтики, які, попри жорсткий контроль автомобілів, які в’їжджають у країну з континенту через Євротунель або на поромі, примудряються навіть колеса автомобілів забити пачками сигарет. Чому всі нелегальні дилери рвуться зі своїм тютюновим товаром до Британії? А тому, що ціна сигарет тут дуже висока — в середньому 4,5 фунта (понад 6 дол.) за пачку. Причина — у 80-відсотковому податку, закладеному в ціну.

Ідея високого податку спочатку мала гуманне забарвлення: стримувати кількість курців за рахунок ціни на сигарети. Хоча насправді виграш призначався державній скарбниці, куди від кожної пачки сигарет надходить 3,6 фунта стерлінгів. Подвійна вигода невдовзі перетворилася на збиток. У країну посунув потік дешевого контрабандного товару. Бо не треба навіть бути запеклим курцем, аби заощадити дві-три сотні фунтів на рік, купуючи нелегальний імпорт. «Продавців», приміром, у столиці можна зустріти прямо на вулицях (подалі від центру). І купити в них пачку сигарет удвічі дешевше, ніж у магазині. А можна й самому змотатися на континент, де ціни на тютюн, алкоголь і взагалі на продукти набагато нижчі, ніж британські.

Треба бачити, з якою наснагою повертаються у вихідні піддані Об’єднаного Королівства з континенту, з найближчого супермаркету у французькому Кале, куди спеціально їздять, щоб напхати машину сигаретами, пивом, їжею та іншими радостями домашнього вжитку. Дехто привозить навіть меблі. Ці ж самі громадяни вважають, що відповідальні за це і нинішній, і попередні уряди Британії, які, розширюючи провалля між британськими й континентальними цінами, передусім на тютюн і алкоголь, лише стимулювали населення до пошуків здешевлення ціни й заохочували зростання чорного ринку.

До речі, покупці сигарет у маленьких цілодобових крамницях не можуть бути впевнені, що це не контрабандний товар, який продають за загальноприйнятою державною ціною. Тому, приміром, у британських пабах, аби уникнути такої спокуси, встановлені автомати для продажу спеціального, стовідсотково легального товару — пачки не з 20-ма, а з 16-ма сигаретами.

У Британії, як і в усіх цивілізованих країнах, рекламу тютюнових виробів заборонено. Проте британці — нація, що найбільше палить на всьому просторі Євросоюзу. Який, завдяки власним рішенням, вибудував собі замкнене коло: на тлі багатомільйонних субсидій тютюновим фермам боротьба проти «тютюнової епідемії» цілком відповідає гаслу «на користь бідних». Тим більше що тютюнова реформа в ЄС обмежується різким зменшенням субсидій для низькоякісного тютюну, на який у Європі невеликий попит. Переважна частка тютюну з високим вмістом смол експортується до країн третього світу. А вже там навряд чи знайдуться «інсайдери», що проінформують населення (бодай у форматі фільму) про реальну загрозу, яку несе такий успішний тютюновий бізнес.