Тренування за «бразильською системою». АМКУ «зачищає» ринок концентрату від вітчизняних виробників?

Першого лютого стало відомо, що Антимонопольний комітет України розглядає скаргу Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча та Алчевського меткомбінату на Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат. ГЗК звинувачують — не більше не менше — у зростанні ціни на залізорудний концентрат.

У принципі, розібратися із ситуацією навколо поставок залізорудної сировини — думка здорова. Однак існує реальна небезпека, що розгляди перетворяться на ще одну форму тиску на бізнес.

Так, у заяві АМК говориться, що Інгулецький ГЗК домінує на ринку виробництва концентрату, і подібна ситуація, за словами голови комітету Олексія Костусєва, є «неприпустимою і може розглядатися як порушення конкурентного законодавства».

Відверто кажучи, керівництво ГЗК із задоволенням відмовилося б від виробництва лише концентрату, а одержувало б продукт із вищим ступенем переробки — ті ж котуни. До них начебто претензій не виникає.

Але так вже історично склалося, що ІнГЗК є єдиним в Україні комбінатом із однією переробкою. Це не монополізм, а біда для виробників. Тому доводиться вкладати десятки мільйонів доларів у поліпшення якості концентрату, запроваджуючи те ж флотаційне доведення. Звинувачення ж ГЗК у тому, що у нього лише одна переробка, трохи не за адресою.

Тим більше що структура української індустрії така, що майже з кожної номенклатурної позиції існує свій природний монополіст. Так склалося не сьогодні, а за радянських часів, коли монополії в умах наших людей могли існувати виключно на Заході.

Візьмемо, приміром, український ринок ЗРС. Тут діють шість великих ГЗК і ще з десяток дрібніших виробництв. Їх контролюють вісім власників. У п’яти з них (це «Смарт-груп», СКМ, «Приват», «Арселор—Міттал» і «Фінанси і Кредит») частка в загальному обсязі виробництва ЗРС у країні коливається від 12 до 25%. У кожному сегменті ринку є свій лідер: по аглоруді — Криворізький залізорудний комбінат, по концентрату — Інгулецький ГЗК, по агломерату — Південний ГЗК, по котунах — Північний ГЗК...

При дослідженні ринку ситуація ускладнюється тим, що різні види залізорудної сировини замінні (наприклад, комбінат імені Ілліча, коли йому бракує інгулецького концентрату, використовує котуни Північного ГЗК). Тому оцінювати кожен із чотирьох сегментів ринку ЗРС без урахування трьох інших як мінімум некоректно. І, вочевидь, логічніше за все проводити порівняння, виходячи із вмісту заліза в кожному з видів сировини, вважаючи кінцевим споживачем доменне виробництво.

Аналогічна ситуація й у споживачів ЗРС — металургів. Той же Алчевський меткомбінат — монополіст в Україні з виробництва товстого неіржавіючого листа або сталей спеціального призначення.

У цій ситуації заяву про початок антимонопольного розслідування проти окремого ГЗК можна розцінювати, як чергову спробу використати держоргани як важіль тиску на бізнес найбільшого вітчизняного постачальника залізорудного концентрату.

Інгулецький комбінат виробив 2006 року 13,01 млн. тонн концентрату, практично весь він — 12,591 млн., або 99,1%, — був реалізований на внутрішньому ринку. Причому дві третини пішло саме на ММК ім. Ілліча й в Алчевськ — сумарно 8,68 млн. тонн. Подякою за забезпечення ритмічної роботи стало звернення до Антимонопольного комітету. Що ж, буває. Це бізнес, і спробувати вибити умови трохи кращі — це нормально. Питання в методах.

Починаючи з 1998 року, невдалих спроб врегулювати ринок залізорудної сировини набереться з десяток.

Найяскравіші припадають на 2004—2005 роки, коли в момент зростання цін на залізорудну сировину депутати Бойко і Матвієнков ініціювали подання до Верхової Ради пакета законопроектів про запровадження мит на залізорудний концентрат, котуни (виключивши агломерат, який виробляв... сам комбінат Ілліча), а також про внесення змін до закону про ціноутворення.

При цьому ціни на кокс узагалі пропонувалося врегулювати фактичною забороною на вивезення — шляхом запровадження експортного мита в розмірі 100 євро за тонну, що становило половину її середньої експортної ціни.

Фактично законопроекти порушували умови Генеральної угоди про тарифи і торгівлю, затримуючи процес вступу України до СОТ. На додаток Головне науково-експертне управління Верховної Ради, розглядаючи ці документи, зазначило, що «кожен наступний із них змінював собою попередній, що дає змогу зробити висновок про відсутність єдиної і послідовної позиції авторів».

Цікаво, що й тоді упор робився на претензії до виробників концентрату, виробникам же котунів пропонували менш жорсткі умови. Схоже, не хотіли сваритися з підприємствами, що належать СКМ (Центральний і Північний ГЗК), і Полтавським ГЗК (група «Фінанси і Кредит»).

Зараз же удар прицільно лягає по ІнГЗК.

Заодно антимонопольне розслідування дає можливість хоч якось пояснити спроби одного з основних покупців інгулецької продукції — «Індустріального союзу Донбасу» — імпортувати бразильський концентрат за ціною, що більш як у півтора разу перевищує ціну на продукцію ІнГЗК. Щоправда, коли ми маємо справу з локальною монополією одного окремого ГЗК, то чому ІСД не зумів знайти жодного постачальника в радіусі 10 тис. кілометрів від України, який постачав би донецькій корпорації сировину на більш прийнятних умовах, аніж ІнГЗК?

Може, йдеться все ж не про монополію, а про світову кон’юнктуру ринку ЗРС, котра сьогодні зростає слідом за ринком металу?

До речі, і ІСД, і комбінат Ілліча роками кажуть про будівництво власних ГЗК, але особливих зрушень не видно. Можливо, тому що цей бізнес, виявляється, далеко не солодкий. По суті, єдиний факт, який ставить за провину своєму постачальнику концентрату один із основних власників корпорації ІСД Сергій Тарута, — це те, що ІнГЗК дотує експорт за рахунок внутрішнього ринку.

Справді, торік був факт продажу концентрату до Китаю за ціною 32 дол. за тонну. При тому, що в Україні його пропонували за 50 дол. Свята правда. Тільки не вся. На частку поставок до КНР припало близько 1% виробленої ІнГЗК продукції — та сама 131 тис. тонн. І спричинив ці поставки триваючий увесь минулий рік конфлікт, який розв’язали вітчизняні покупці сировини: склади ГЗК були переповнені готовою продукцією, і її потрібно було хоч кудись вивозити.

Щоб мати уявлення про напруження боротьби, досить згадати, як восени минулого року колектив Алчевського меткомбінату заблокував під’їзні залізничні колії Макіївського метзаводу, котрий щойно почав підводитися з колін — і лише на тій підставі, що інвестором цього підприємства є «Смарт-груп».

Сьогодні, після того, як перші два судна привезли в Україну майже ті ж 130 тис. тонн бразильського концентрату, ситуація зрівнялася. Тільки різниця в цьому разі становить не 18 дол. на тонні, як при експорті до Китаю, а мінімум 32 дол.

Виникає запитання — за рахунок чого корпорація ІСД дотує подібний «вигідний» імпорт?

Можливо, вся річ у тім, що концентрат на Алчевський меткомбінат привозить швейцарський трейдер «Дуферко». Він же реалізує левову частку продукції цього підприємства на світових ринках, причому забирає метал за цінами нижчими, аніж усередині країни. І ніхто не знає, яку реальну маржу отримує «Дуферко» від продажу металопродукції.

Є й інші запитання. Приміром, стало відомо про існування в Мінтрансі проекту, відповідно до якого тариф на залізничні перевезення руди та концентрату на експорт зросте на 44%, а на імпорт... упаде на 19%. Певно, саме так чиновники уявляють собі стимулювання внутрішнього ринку і захист вітчизняного виробника…

До речі, 1 лютого на прес-конференції Сергій Тарута вже заявив, що коли металургам удасться забезпечити себе альтернативними поставками сировини (читай — в основному імпортної), то або Інгулецький, або Південний ГЗК (який торік продав на «Дзержинку» 3,6 млн. тонн сировини. — О.С.) буде зайвий». Може, АМК вирішить взяти участь у досягненні цієї великої мети — розчищенні ринку для… бразильців.

P.S. 8 лютого відбулося засідання урядового комітету з питань промислової політики, на якому розглядали проблему збільшення імпорту залізорудної сировини і коксу в Україну. За підсумками наради було створено спеціальну робочу групу, до якої увійдуть усі зацікавлені сторони, насамперед — виробники й імпортери руди та коксу.