Тенденції на українському ринку газу

Після засідання нового-старого уряду 5 жовтня, на якому президент Віктор Ющенко ледь не в заборонній формі порадив членам уряду тримати всі свої особливі думки в залі засідань і не поспішати з ними на телеканали, важко очікувати, що, приміром, глава Мінпаливенерго Іван Плачков і його заступник Олексій Івченко, котрий очолює також НАК «Нафтогаз України», публічно розкажуть про газовий баланс країни на найближчий осінньо-зимовий період. Тим паче що й розповідати-то наразі особливо нічого. Проте це не заважає нам бодай спробувати проаналізувати нинішній стан справ.

Приміром, динаміка роботи дочірньої компанії НАК «Нафтогаз України» — «Газ України» красномовно ілюструє тенденції в економіці як країни в цілому, так і конкретних галузей і підприємств. Уже тому, що саме ДК «Газ України» поставляє щороку близько 60 млрд. кубометрів природного газу всім категоріям споживачів, за винятком тих, хто уклав прямі контракти на поставку газу з іншими постачальниками (за рік в Україні споживають майже 72 млрд. кубометрів газу). Проте таких меншість. У минулому сезоні «Газ України» поставляв газ 890 підприємствам різноманітних форм власності, включаючи комунальні, котрі, своєю чергою, забезпечують газом і теплом кожний будинок. Причому, на відміну від минулих років, споживачі розраховуються зараз із «Газом України» на 94—98% (залежно від регіону). Тому з більшістю підприємств «Газ України» уклав контракти й на наступний опалювальний сезон. А боржникам запропоновано альтернативу: або погасити заборгованість до початку опалювального сезону (тобто до 15 жовтня), або шукати інших постачальників газу.

Ситуацію ускладнює те, що навіть поступове підвищення цін на газ, розпочате 2004 року, насправді не відповідає економічним вимогам. Іншими словами, в Україні газ продається дешевше його закупівельної імпортної ціни (табл. 1) і витрат на його доставку споживачам.

Причому нормативи поставок газу населенню (за відсутності лічильників газу) не змінювалися від часів прем’єрства Павла Лазаренка й на сьогодні, на думку газовиків, безнадійно застаріли. Або, точніше, відстали від життя. Якщо в Україні 11,5 млн. приватних користувачів газу, то тільки 4,5 млн. оплачують витрати газу відповідно до показників лічильника. Інші — за застарілими нормативами. Звідси й дисбаланс у витратах і обліку газу в масштабах країни, що виливається в кілька мільярдів кубометрів газу щорічно. І цей дисбаланс, тобто його оплата — турбота газових компаній. Словом, ми не такі багаті, аби безоплатно витрачати недешевий природний газ.

Якщо три-чотири роки тому навіть росіяни відзначали, що в Україні газ реалізується споживачам за відносно реальними цінами, то на сьогодні в нашій країні чи не найдешевший газ, як для газозалежної держави. Навіть у газовидобувній Росії споживачі платять за газ більше, ніж в Україні (близько 55 дол. за 1000 кубометрів). А в Європі населенню 1000 кубометрів газу коштують від 250 до 290 дол. А в нас тільки з 1 жовтня ціни для населення підвищено до 175 і 190 грн. за 1000 кубометрів — за наявності лічильників обліку витрат газу та без них (табл. 2).

Те, що в більшості країн газ дрібним споживачам обходиться дорожче — цілком логічно: адже газопостачальним компаніям набагато простіше мати справу з великими промисловими споживачами. Вони й платять регулярно, і споживають великі обсяги. А з дрібними газоспоживачами турбот у газовиків набагато більше, а обсяг їхнього газоспоживання — набагато менший. Тобто за значно більших витрат часу газова компанія від дрібних газоспоживачів отримує набагато меншу плату та змушена утримувати цілий штат працівників, аби цю плату все-таки одержати. Ясна річ, не йдеться про те, що кожен із нас, як споживач газу, неакуратний платник. Нескладно переконатися, як дисципліновано сплачують за комунальні послуги, включаючи газопоставки, пенсіонери: отримавши пенсію, вони відразу оплачують усі послуги. Проте, кажуть газовики, є чимало хоромів, достукатися до власників яких проблематично. І нерідко на працівників газових компаній, котрі все-таки намагаються поспілкуватися з господарями житла, просто спускають собак. Така ось негазова проза.

Якщо повернутися до загальних показників газозабезпечення, варто зауважити: порівняно з 2004-м ситуація в поточному році все-таки змінилася. Приміром, скоротилося споживання газу в металургійному комплексі, зате зросло в хімічній і цементній галузях. Стосовно металургів, то вони, схоже, починають впроваджувати енергозберігаючі технології, аби не платити за неефективно спалюваний газ. Зменшилося споживання газу в машинобудуванні. Скоротилися й так звані втрати газу як у «Газі України», так і, головним чином, у газорозподільних мережах (облгазах).

Збільшення газоспоживання населенням, на думку газовиків, свідчить про те, що громадяни в своїх житлах встановлюють автономні системи опалення, бо втомилися від неякісних послуг комунальних підприємств. Коли ця тенденція поглиблюватиметься, комунальні підприємства втратять чимало клієнтів.

Стосовно підприємств теплокомуненерго, котрі поставляють споживачам і газ, і тепло, і гарячу воду, то кожен може судити про стан їхніх закупівель і розрахунків за газ у регіональній ретроспективі за тим, у якій області найбільші проблеми, хто найбільше заборгував і ризикує підпасти під штрафні санкції «Газу України» (табл. 3).

Стосовно якості комунальних послуг, то іноді корисно переглядати закони України. Приміром, у Законі «Про теплопостачання», підписаному президентом В.Ющенком 2 червня 2005 року, у статті 31 («Штрафні санкції, застосовувані до суб’єктів господарювання — юридичних осіб за правопорушення в сфері теплопостачання»), є три цікаві пункти — 6, 7, 15. Відповідно до них, неякісне й необгрунтовано дороге теплозабезпечення споживачів карається серйозними фінансовими штрафами. Інакше кажучи, коли вас не влаштовує якість наданих теплопослуг, ви маєте право в будь-який момент притягти винуватців до відповідальності. Але при цьому потрібно бути готовими оплачувати повну вартість наданих послуг.

* * *

У компанії «Газ України» навіть за бажання навряд чи змогли б відповісти на запитання про баланс газу, приміром, у 2006 році. Це пряма турбота НАК «Нафтогаз України», котра закуповує газ у Туркменистані, отримує оплату у вигляді газу за транзитні послуги від «Газпрому» (близько 23—24 млрд. кубометрів на рік), а також сама видобуває до 18 млрд. кубометрів газу щорічно в Україні. Але щоб в осінньо-зимовий сезон виконати всі контрактні зобов’язання з забезпечення населення та промисловості України газом і не зірвати транзитні поставки, «Нафтогаз України» повинен мати достатній запас природного газу в сховищах. А коли врахувати, що в цьому сезоні НАК має ще й повернути російському «Газпрому» 2,5 млрд. кубометрів газу (при тому, що «Газпром» наразі не потрудився закачати в українські підземки достатній резерв), ситуація може виявитися дуже непростою. Тим паче що на сьогодні «Нафтогаз України» поки ще не уклав контракти на постачання газу в Україну 2006 року ані з «Газпромом», ані з Туркменистаном. А скільки й чийого газу перебуває в українських підземних сховищах, достеменно відомо хіба що самій НАК.

Звісно, не варто нагнітати пристрасті передчасно, але про всяк випадок, приміром, промисловим газоспоживачам є сенс запастися альтернативним газу паливом. Це, зрозуміло, вимагатиме відволікання оборотних коштів, зате взимку ви не постанете перед необхідністю закриття виробництва та підприємств. «Нафтогаз України» в принципі повинен подбати про баланс газу, але через нинішню ситуації не зайве вжити превентивних заходів. Так буде спокійніше. І безпечніше. Як то кажуть, про всяк випадок. Адже й раніше уряд у дуже жорсткій формі рекомендував промисловим газоспоживачам запасатися альтернативним паливом — мазутом, вугіллям. І добре, якщо воно не знадобиться.