Тарифні горизонти

Українська енергетика напередодні нового етапу. Тільки незрозуміло, якого… Розвитком це назвати поки що важко, швидше, завершенням переділу. А в серпні намічено продати великі пакети останніх енергогенеруючих компаній теплоенергетики, де в держави залишився контрольний пакет, - «Центренерго» і «Донбасенерго».

Тож уся генерація опиниться в приватних руках практично монополіста. До чого ми, за ідеєю, йшли багато років. Власника теплової генерації, схоже, буде суворо персоніфіковано - Рінат Леонідович Ахметов. Утім, історія повторюється: у 1996-му, коли нашвидку ліпили Енергоринок, ефективним власником було призначено Павла Івановича Лазаренка. Ну а нині замість державної монополі одержимо монополію приватну. Наскільки це відповідає ідеї енергоринку, питання риторичне.

Продаж триває за принципом «дешево і сердито». Іноді доходить до анекдотичних ситуацій. Наприклад, не встигла держава продати 45% «Західенерго» за «справедливою ціною» в 1,9 млрд. грн., як новий власник відразу застрахував увесь майновий комплекс на 19,1 млрд. грн. Неважко порахувати, що він оцінив його в 4,5 разу дорожче, ніж мудрий Фонд держмайна та його героїчні оцінювачі.

Настільки ж риторичне і питання про майбутню позицію Антимонопольного комітету при затвердженні підсумків приватизації. Ця шановна організація «прогнеться суворо під потрібним кутом» та із захватом в очах підпише все, що їй укажуть.

Утім, і «жахливий кінець» нерідко кращий від жаху без кінця… За фактом приватизація фінансових потоків ключових великих енергокомпаній відбулася вже кілька років тому, і нині триває лише юридичне оформлення ситуації, що склалася. Хіба що «Центренерго» дозволяло собі невеликі коливання від тенденції.

Отже, тепер залишається почекати кілька років, поки Рінат Леонідович почне потихеньку розпродавати активи. Вільних коштів розвивати утворюване енергогосподарство в нього немає та не передбачається. З іншого боку, казати, що Ахметов управлятиме гірше, ніж чиновники, теж немає підстав - куди вже гірше.

І все б нічого, якби енергетика була хоч трохи новішою… На початок минулого року 84% блоків теплових електростанцій перевищили межу фізичного зношення у 200 тис. годин напрацювання, тобто потребують модернізації або заміни. Реальність, на жаль, така: за останні 20 років у країні не введено в експлуатацію жодного нового енергоблоку. Нових блоків реконструйовано аж цілих два.

Простіше кажучи, галузь працювала на зношення, і в подальшому щось змінювати не збираються. Максимум, що реально намічається, - це маловитратна модернізація з подовженням ресурсу на 15-20 років. До речі, її економність досить відносна, адже енергетика - річ енергоємна.

Так, нещодавно держава схвалила техніко-економічне обґрунтування реконструкції чотирьох енергоблоків на Криворізькій, Запорізькій (обидві в недавно проданому «Дніпроенерго») і Добротвірській («Західенерго») теплових електростанціях. Передбачається, що на це знадобиться 2,86 млрд. грн., що є цілком порівнянним із ціною їхнього продажу.

Це, по суті, подарунок вдячного народу України новому власнику. До речі, зовсім не факт, що цифри остаточні. Наприклад, місяць тому Кабмін затвердив постанову про технічне переоснащення енергоблока №7 Старобешівської станції («Донбасенерго»). Коштує це всього 1,13 млрд. грн. Сіль жарту в тому, що п’ять років тому щодо цього блока вже приймали постанову. Щоправда, сума була іншою - у більш як сім разів меншою. Що поробиш, у нас зростає не тільки інфляція, а й апетити учасників процесу. До речі, у серпні контрольний пакет «Донбасенерго» продадуть набагато дешевше, ніж за мільярд, а потім, слід гадати, теж застрахують.

У червні-липні саме відбулося публічне обговорення Енергетичної стратегії України до 2030 року, розробленої фондом «Ефективне управління» (це теж пан Ахметов) для Міненерговугільпрому.

Документ вийшов непоганий - розробники постаралися й виконали корисну роботу. Вийшов гарний зріз поточного стану енергетики та першочергових заходів, якби раптом знайшлися гроші. Не те щоб у документі не було «бліх» - вони там стадами бігають, але він кращий за попередні. Його готувала команда, яка принаймні розуміє, як працює ринок. До речі, там задекларовано і відверто революційний пункт про припинення безперервного субсидування вугільної галузі. І вперше згадано про необхідність імпорту вугілля. Хоча реальних шансів, що він як цілісний документ буде виконаний хоча б наполовину, немає.

Усі наші стратегії, як і будь-які довгострокові документи, традиційно є декларацією про наміри, не підкріплені жодними реальними ресурсами. Їх ще іронічно називають «хотілками». Автор по життю оптиміст, але повірити, що в найближчі вісім років тільки теплова енергетика одержить 39 млрд. дол. інвестицій, не вистачає фантазії. Але ж крім цього, 6 млрд. дол. намітили на гідроенергетику та майже 16 млрд. - на атомні станції. Однак і цифри розробників «літають». Наприклад, восени минулого року оснащення ТЕС газоочищенням оцінювалося в 64 млрд. грн., нині вже в сотню.

Хоча ряд пунктів енергостратегії, поза сумну, виконають. Так, хороші перспективи мають наміри приватизації держшахт і переходу на нову модель Енергоринку. З тим, що стара модель застаріла, загалом згодні всі - про нову модель кажуть уже років десять. І от, схоже, домовилися…

Щоправда, поки що нова модель підозріло нагадує черговий переділ фінансових потоків на користь рідних бізнес-груп. Ні, теоретично все красиво та майже по-європейськи. Передбачається відхід від концепції єдиного покупця та поділ Енергоринку на три сегменти: укладання прямих договорів між виробниками та споживачами, ринок «на добу вперед» і балансуючий ринок для регулювання дисбалансів при виробництві електрики. Плюс буде створено ринок закупівлі маневрених потужностей. Але от далі пішли деталі, точніше, традиційне вітчизняне запитання: кого пилятимемо або за чий рахунок банкет?

Як неважко уявити, першим крайнім призначили рідну державу. Саме на державні компанії й поклали почесний обов’язок фінансувати як усіх приватників, так і натовп «прилипал». В опублікованому в липні законопроекті «Про засади функціонування ринку електроенергії України» з’явилася скромна така структура - Фонд розподілу вартісного дисбалансу. Вона, власне, «нарізкою пирога» і займатиметься.

Цей фонд позиціонується як недержавна некомерційна організація й буде перерозподіляти кошти, які одержують від продажу електроенергії, між різними видами генерації. Одержувачами будуть постачальники електричної енергії для споживачів, які мають право на пільгові тарифи (для населення), плюс власники ТЕЦ, а також відновлюваних (альтернативних) джерел енергії.

А от донорами, тобто саме тими, з кого й витягнуть вищезазначений «вартісний дисбаланс», стануть виробники найдешевшої електроенергії, тобто атомники та гідроенергетики. Іншими словами, компанії зі 100-відсотковою держвласністю. Саме в них ресурси й віднімуть. Наприклад, нині тариф АЕС становить близько 22 коп./кВт∙год, що втричі нижче від середнього по ринку. Різниця за певним алгоритмом (його встановить НКРЕ) піде до фонду, і для держкомпаній загалом-то й усе. Аналогічна доля спіткає й кошти «Укргідроенерго».

А от теплові електростанції, які нині хоча б частково беруть участь у покритті таких витрат, у новій моделі енергоринку від такої повинності звільнять. Справді, навіщо приватним компаніям такий тягар? У наявності механізм порівняно чесного відбирання результатів чужої праці.

В атомників така перспектива викликала майже ступор. Вони вже кілька років досить безуспішно борються за те, щоб їхні тарифи становили хоча б половину від тарифів ТЕЦ. Дешевизна української ядерної енергії відверто штучна й пояснюється єдиною обставиною - майже повною відсутністю капітальних вкладень. Тарифи покривають тільки поточні витрати і трохи витрати на підвищення ядерної безпеки. У світі ядерна енергія дешевша від звичайної відсотків на 20-30, але не в рази.

Щоб зрозуміти, наскільки багато в «Енергоатому» «надлишків рентабельності», можна подивитися на ту саму енергостратегію, де цілком чітко написано: «Атомні блоки наближаються до закінчення терміну проектної експлуатації. Більш як 70% атомних блоків потребують подовження терміну експлуатації в найближчі 10 років». Ця фраза неявно констатує крах попередніх амбіційних планів із будівництва нових блоків. Тепер у доступній для огляду перспективі планується тільки добудувати два блоки ще радянського заділу на Хмельницькій АЕС і, можливо, побудувати два нові. Решта полетіла за горизонт стратегічного розвитку та до 2030 року явно не буде введене в експлуатацію.

Проте навіть на такі скромні плани потрібно до 2020 року 16 млрд. дол., тобто приблизно 2 млрд. на рік. Іронія в тому, що це майже весь річний оборот (без ПДВ) НАЕК «Енергоатом» за 2011 рік.

І, за задумом розробників енергостратегії, спочатку атомники безплатно віддадуть «недержавній некомерційній організації» гроші. А потім підуть жебракувати по ринку, випрошуючи в банків та інвесторів кредити під відсотки.

Власне, це вже відбувається - переговори про кредит на добудову Хмельницької АЕС тривають уже кілька років. На виході поки що небагато. Дедалі частіше ходять чутки, що станцію добудовуватимуть у рамках приватно-державного партнерства. Грошей-то немає і, завдяки новій моделі, не буде.

В «Укренерго» модернізація гідростанції та будівництв нових потужностей гідроакумулюючих станцій, вочевидь, передбачається за таким само сценарієм. Чудова ринкова схема - суворо по-українськи.

Якщо розподіл держави за останні два десятиліття вже став звичкою, то на підході найцікавіше - тарифи для населення.

Населення споживає приблизно 30-35 млрд. кВт∙год електроенергії на рік. Це приблизно половина споживання електроенергії промисловістю. При цьому нинішній розмір тарифів відверто малий, і НКРЕ кожного разу заявляє про необхідність його перегляду у бік підвищення.

При старті Енергоринку в середині 90-х тариф на електроенергію для населення становив 8,3 коп. Відтоді він збільшився в 3,4 разу. А, скажімо, тарифи теплових станцій тільки з «нульових» років підвищилися в 6,5 разу. У результаті економічно обґрунтований тариф безупинно зростає У 2006 році його оцінювали в 33,6 коп. за кіловат-годину. Сьогодні він уже перевалив за гривню.

При цьому населення поки що фактично платить майже вчетверо менше. Різницю покривають так званими дотаційними сертифікатами (ДС). І обсяги, і дотації постійно зростають. Якщо в 2009 році на покриття різниці для населення пішло 15,4 млрд. грн., то торік - уже 25,1 млрд. грн., а цього року цей показник загрожує перевищити 30 млрд. Решта пільговиків одержують дотацій у дев’ять разів менше.

У структурі оптової ринкової ціни частка дотацій уже дійшла до 29% ціни (див. табл. 1).

Загалом ідея «підтягти» тарифи лежить на поверхні. Благо, тарифи для населення не переглядалися вже років шість і нижчі, ніж у всіх наших сусідів. Неодноразово анонсувалися різні плани на кшталт піднімати тарифи на 15-20-25% кожні півроку тощо. Та оскільки в нас країна перманентних виборів, питання набуло явно вираженого політичного забарвлення.

Цікаво, що довго провалювалися навіть спроби підвищити тарифи за надспоживання. За розрахунками, це стосувалося буквально одного відсотка населення. Але наші багаті теж не дуже люблять переплачувати. Отже, й цю акцію відкладають до упору.

Нині населення сплачує щороку приблизно 9 млрд. грн. Якщо підняти тариф на електроенергію для населення до рівня «хотілок», це рівносильне вилученню з сімейних бюджетів тих самих 25 млрд. грн. Для порівняння: фонд зарплати в Україні становить близько 400-450 млрд. грн. Інакше кажучи, українцям доведеться три тижні на рік додатково працювати на електроенергію. (Якщо ж згадати, що одночасно їм хочуть у рази збільшити витрати на комуналку, «захоплення» громадян із приводу підвищення енерготарифів зрозуміле.) Тим паче що населення не має жодних ілюзій з приводу походження «обґрунтованих тарифів».

Міненерговугільпром не даремно відмовляється від публікації результатів тендерів для державних потреб - надто вже скандально виглядають закупівлі всього за цінами вдвічі-втричі вищими від ринкових організаціями, які перебувають, за звітами, на межі банкрутства. Або закупівлі 1-2 млн. тонн вугілля на рік уперед з передоплатою за ціною вищою за ринкову. Краще людям і справді таке на ніч не читати. З іншого боку, список годувальників і так куций - «Енергоатом», «Укргідроенерго», ну от і залишається народ…

Тим паче міжнародні донори теж наполягають на підвищенні газо- і енерготарифів. Адже ми рухаємося (повзком) у Європу й усе таке. А тут потенційно можна зрубати три мільярди доларів на всіляку смакоту (див. табл. 2). Чи увійдуть до їх числа машини, яхти та інше, що так люблять у нас купувати різноманітні банкрути, це вже не їхня справа.

До виборів нічого в тарифній кухні не чіпатимуть, а от як потім… В ідеалі, побутовим споживачам у тарифній кухні встановлять досить наближені до європейських ціни. Про наближення до Європи ще й по зарплатах - це вже інше питання. І, судячи з усього, кожен відповідатиме на нього по-своєму.