...Та депозитарні маніпуляції

Поділитися
Тільки за останні півроку наш тижневик тричі повертався до проблем депозитарної системи в Україні і, зокрема, критикував позицію керівництва Національного депозитарію України.

Тільки за останні півроку наш тижневик тричі - у №39 і 42 за 2010 рік та №6 за 2011 рік - повертався до проблем депозитарної системи в Україні і, зокрема, критикував позицію керівництва Національного депозитарію України. Сьогодні ми пропонуємо увазі читачів альтернативну точку зору.

Десять разів моє ім’я прямо і опосередковано згадано у негативному контексті у статті «Депозитарні комбінації», яку 18 лютого ц.р. опублікувало DT.UA.

Для когось така подія є приводом для звернення до суду, для когось - приводом натовкти пику. Я не буду робити ні того, ні іншого, оскільки переважна більшість наведених у статті вигадок про мене і Національний депозитарій уже понад десять років мандрують по ЗМІ та зверненнях різних посадових осіб і «професійних учасників ринку» до президента України, уряду та парламенту. І в цих вигадках, як часто кажуть у кінофільмах, немає нічого особистого - тільки бізнес!

Наведу тільки один приклад, який стосується мене особисто, однак гарно ілюструє достовірність інших «доказів обвинувачення». Так, автор зазначає, що Національний депозитарій колись розміщувався «у квартирі Віктора Івченка у столичному спальному масиві».

Правда ж полягає у тому, що офіс НДУ до переїзду до будівлі Національного банку на проспекті Науки справді займав половину першого поверху у будинку №3 по вулиці Шовковичній. Однак цей будинок аж ніяк не розташований «у столичному спальному масиві» - він із трьох боків оточений будинками уряду і Верховної Ради України, і в приміщеннях, що були задіяні під офіс НДУ, моя сім’я ніколи не квартирувала.

Ці приміщення, як і більшість інших квартир у цьому будинку на сьогодні, ще за п’ять років до створення НДУ були перебудовані в офіс громадської організації «Міжнародний фонд сприяння інвестиціям». До речі, цей фонд брав безпосередню участь у створенні НДУ, і надання офісу було не найбільшою його заслугою у цій справі. Фонд разом із партнерами інвестували у створення центрального депозитарію не тільки право покористуватись офісом в урядовому кварталі, а й реальні гроші у розмірі, що значно перевищує сумарний внесок на розвиток депозитаріїв, який зробили всі професійні учасники фондового ринку України за весь час його існування.

Такою ж «правдою» є й решта закидів автора щодо збитковості сьогоднішньої діяльності Нацдепозитарію, відсутності довіри учасників ринку до нього, розкрадання бюджетних коштів тощо.

Однак хочу висловити вдячність авторові за те, що він привернув увагу громадськості до реально існуючої проблеми: Україна справді потерпає від нерозвинутої інфраструктури ринків капіталу. Саме ця проблема набагато ближча до центрального депозитарію, ніж моя особа, і, безумовно, набагато важливіша для суспільства.

На жаль, автор узагалі не згадав про те, що переважна більшість українських інститутів ринку належить іноземцям, і тепер для визначення перспектив розвитку нашого ринку капіталів треба їхати до Москви або Варшави, а то й на Британські Віргінські Острови, оскільки саме там сьогодні перебувають власники українських фондових майданчиків. До речі, українські біржі, як і банки, були продані іноземцям абсолютно добровільно вітчизняними професійними учасниками ринку.

І обов’язково треба звернутися у Вашингтон до головного офісу Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), який майже два десятиріччя диригує створенням українських ринків капіталу, фінансуючи розвиток наших бірж, депозитаріїв, щоб з’ясувати думку «міжнародних експертів» про причини ганебного провалу їх дій щодо розбудови українського фондового ринку. Адже і Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України, яку до затвердження Верховною Радою у вересні 1995 року готували фахівці USAID, і численні проекти технічної допомоги за гроші цього відомства мали давно перетворити Україну на взірець ринкової країни. У Вашингтоні можна проконсультуватися і про те, чи є інші країни з такими чудовими професійними учасниками фондового ринку, як в Україні. Чи ми одні такі щасливі?

Особисто я не можу уявити країну, якій хтось - чи добродії з-за океану, чи ближчі сусіди - подарували б не тільки незалежність, а й її основні атрибути, серед яких - центральний банк, центральний депозитарій, національні торгова та фінансова системи, побудовані на засадах вільного ринку. Частина інститутів цих систем, безумовно, можуть бути міжнародними, однак лише за умови участі країни у міжнародних інтеграційних процесах. Інакше надмірна інтернаціоналізація ринкової інфраструктури створює реальну загрозу для національної економічної безпеки.

Те, що відбувається в Україні під виглядом розвитку ринкової інфраструктури, дає мені право запитати: «А чи є українські професійні учасники ринку нашою вітчизняною економічною елітою, якщо вони здатні заради прибутку продати навіть знаряддя своєї праці?» Аргументи про необхідність залучення коштів для розвитку бірж не витримують критики: українські фондові торговці знайшли чималі гроші на створення аж десяти ліцензованих фондових бірж і багатомільйонні суми на ребрендинг депозитарію «Міжрегіональний фондовий союз» при заміні його «Всеукраїнським депозитарієм цінних паперів» без будь-яких інших істотних змін.

Можливо, справжня причина негараздів полягає у нездатності українських професіоналів ринку домовитися між собою про цивілізовані правила роботи, у нездатності дотримуватися правил, якими керуються їх колеги у
всьому світі?

Інша неправда, що тиражується у статті, - це твердження, що в Україні треба створювати центральний депозитарій, оскільки його немає. Ця проблема надумана та використовується для маніпулювання громадською думкою.

Центральний депозитарій в Україні існує! Де-юре він створений ще у 1999 році відповідно до Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». З 2007 року НДУ функціонує як повноцінна центральна депозитарна установа країни та виконує передбачені українським законодавством функції.

Правдою є те, що український закон про національну депозитарну систему прямо не називає Національний депозитарій центральним депозитарієм, однак закон ексклюзивно наділив НДУ всіма функціями і повноваженнями центрального депозитарію. Закон навіть заборонив включати до назв
інших депозитаріїв слова «національний» та «центральний».

Правда і те, що і в Україні, і за її межами є чимало осіб, яким зазначені норми законодавства не подобаються, оскільки ці особи прагнуть мати доступ до інсайдерської інформації, але це, як кажуть в моїй рідній Одесі, «дві великі різниці»!

У правовому контексті не вистачає одного - норми законодавства про те, що облік випущених в Україні цінних паперів є централізованим, тобто ведеться виключно Національним депозитарієм України.

У практичній площині потрібно зробити набагато більше. Адже сьогодні випуск українських цінних паперів, крім НДУ, обслуговують і Національний банк України, і депозитарій МФС/ВДЦП, і сотні професійних, так званих незалежних, реєстраторів. Є реєстри цінних паперів, які ведуть самі емітенти цінних паперів. Вдумайтеся, майже половина зобов’язань, що посвідчуються цінними паперами, офіційно підтверджуються або самим емітентом, тобто боржником, або професійним учасником ринку, якому він, емітент, платить за це гроші! Про який реальний захист прав інвесторів, що є тільки формальними власниками цінних паперів, може йти мова за такої системи обліку?!

Саме через існування децентралізованої системи обліку ми маємо дивну статистику: у нас кількість зареєстрованих акціонерних товариств більша, ніж кількість емітентів акцій; при складанні зведених реєстрів власників цінних паперів одного емітента виявляється значно більше 100% випущених ним акцій. Я не кажу вже про подвійні реєстри, блокування зборів акціонерів, інсайдерську торгівлю цінними паперами та інші, користуючись лексикою автора статті, «гешефти» досвідчених гравців ринку.

Я згадую про все це не для того, щоб когось звинуватити. Навпаки, я бачу проблеми і пропоную разом працювати, щоб їх вирішити. А роботи, повірте, вистачить усім. І запевняю, що НДУ не прагне просто називатися «центральним депозитарієм», а наполегливо і послідовно працює, щоб ним бути. І ВДЦП/МФС я би порадив нарешті перестати тільки гордо носити назву «розрахунково-клірингового депозитарію» - давно час спрямувати свої кошти і зусилля на забезпечення якісного розрахунково-клірингового обслуговування біржової торгівлі цінними паперами відповідно до українського законодавства і найкращої міжнародної практики.

Наприкінці хочу подякувати автору за фінал статті «Депозитарні комбінації». Справді, коли ми говоримо про центральний депозитарій, то йдеться про дуже важливі речі - контроль за системою, де зосереджено інформацію про всі випущені в Україні цінні папери та їх власників. І доступ до цієї системи справді «надто важливий для окремих учасників процесу, щоб так просто поступитися стратегічними позиціями».

І саме тому я вважаю, що це - справа саме держави, а отже, уряду України більшою мірою, ніж професійних учасників ринку та їх заокеанських спонсорів і лобістів.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі