Свої помідори — ближчі. Скільки Україні потрібно банків і де їм узяти стільки капіталу?

Поділитися
Кількість і якість З 1 січня 2006 року відбулося чергове планове підвищення вимог до розміру капіталу українських комерційних банків...

Кількість і якість

З 1 січня 2006 року відбулося чергове планове підвищення вимог до розміру капіталу українських комерційних банків. Набрали чинності положення інструкції НБУ (№368 від 28 серпня 2001 року), відповідно до яких регулятивний капітал банків має становити: для місцевих (кооперативних) — не менш як 1,4 млн. євро, для регіональних банків (що працюють на території однієї області) — не менш як 4,5 млн., для міжрегіональних — не менш як 7 млн. євро.

Переважна більшість українських комбанків ці нормативи виконують. Однак банківська система України залишається слабкою. Усього 15 банків мають капітал, достатній для видачі одному позичальнику кредиту в розмірі понад 10 млн. євро, шість банків можуть видати «в одні руки» більш як 20 млн. євро й лише три — 50 млн. євро. Понад сто банків НБУ відносить до четвертої групи — з активами менш як 100 млн. євро, із них 80 (половина діючих банків) мають активи менш як 50 млн. євро і близько 40 — менш як 25 млн. євро.

Така невтішна статистика вже багато років слугує підставою для зневажливих оцінок — «задрібні, мовляв, наші українські банки» і стандартних рецептів — «капіталізувати» й «укрупнювати». Й оцінки, й рецепти цілком відповідають позиції держави. Національний банк завжди боровся за «укрупнення», оскільки споконвічно поняття «банк» в Україні трактувалося як щось велике і «багатомільярдне», з багатьма філіями. Водночас у розвинених західних країнах досить толерантно ставляться до невеликих банків: вони історично формувалися як складова цілісної системи фінансових інституцій і нині є одним зі структурних елементів фінансового сектора.

Система фінансових установ у світі набагато різноманітніша, ніж в Україні чи Росії. Банківська статистика Європейського центробанку оперує терміном Monetary Financial Institute (MFI — кредитно-грошова фінансова установа), усереднюючи таким чином поняття «банк», підходи до якого різняться в багатьох європейських країнах. Переважно (у законодавстві Італії, Іспанії, Бельгії) ознакою банківської діяльності вважається професійна діяльність із приймання депозитів і видачі кредитів.

У Німеччині та Франції поняття «банк» трактують ширше (включаючи фінансові компанії, так звані ділові банки й ощадні каси); у Великобританії досить залучати депозити, щоб належати до «банківського сектора». Зокрема британці до цього сектора відносять: комерційні (у тому числі клірингові), retail (роздрібні) banks та high street banks, облікові доми, торгові банки, іноземні й консорціальні банки, будівельні товариства; страхові компанії, ощадні інституції, інвестиційні та довірчі компанії — «юніт-трасти», пенсійні фонди, кредитні спілки.

У країнах єврозони в цілому, за даними ЄЦБ, за станом на 1 листопада 2005 року налічувалося понад 10 тис. MFI — банків і депозитно-кредитних установ.

Банківська система США складається із системи федеральних резервних банків; комерційних, інвестиційних, ощадних банків; ощадно-позичкових асоціацій. Усього в США понад 7,5 тис. MFI — банків та інших фінансових інституцій. Причому серед комерційних банків — членів федерального фонду страхування депозитів FDIC-Federal Deposit Insurance Corporation досить багато установ із обсягами залучених депозитів до 50 млн. дол. Це пов’язано з федеральним устроєм країни й активною протидією місцевої влади появі у своїх штатах банків-«чужинців» з інших штатів.

Тобто у більшості розвинених країн світу фінансовий сектор представлений широким спектром фінансових установ — як за типом MFI, так і за їхнім розміром. У Польщі, наприклад, нині, крім 57 великих універсальних комбанків, працюють близько 600 малих, так званих кооперативних, банків, і їхню кількість ніхто не намагається регулювати в «нормативному» порядку. У Німеччині в січні 2005 року налічувалося 2547 кредитних інституцій, 1271 фінансова компанія і 635 страхових компаній.

У середньому, в країнах єврозони, а також у США одна депозитно-кредитна установа (MFI) припадає на 30—40 тис. чоловік (див. таблицю). Власне банків (у США та Великобританії) — один на 175—180 тис. чоловік. У Росії один комерційний банк припадає на 114 тис. населення, в Україні — на 288 тис. чоловік. Негусто...

Узагалі, фінансових установ в Україні вкрай мало. Формально в країні діють 163 комбанки, близько 400 страхових компаній і трохи більш як 600 кредитних спілок. Реально ж чимало банків і СК є «кишеньковими» — тобто обслуговують переважно своїх засновників, а з кредитних спілок активно працюють не більш як 40—50. Інвесткомпаній в Україні теж дуже мало, і їхній внесок у розвиток фінансової системи мінімальний через нерозвиненість фондового ринку. Сегмента спеціалізованих іпотечних, будівельних, ощадних, торгових, кооперативних, клірингових, облікових, пенсійних фінансово-кредитних установ у країні практично не існує.

Таким чином, слід казати не про надлишок, а про дефіцит українських кредитно-фінансових установ. Причому велика кількість філій або відділень великого банку не замінять самостійних комерційних банків. Зрозуміло, навряд чи варто намагатися штучно «нарощувати», як і «скорочувати», кількість фінансових інституцій. Вони з’являтимуться самостійно, у міру зростання економіки та розвитку ринкових систем. Але для цього потрібно створювати умови, передусім — законодавчі й інфраструктурні. Як свідчить практика, недостатньо «ухвалити» гарний закон: щоб певний корисний сегмент почав розвиватися, як правило, необхідна всіляка підтримка з боку держави — потрібен «інкубатор».

«Формальні» вимоги — формальне «дотримання»

Точно так само немає резону підштовхувати банки до концентрації капіталу. Сьогодні перша п’ятірка українських банків тримає 37—39% активів банківської системи України; перша десятка — 54—55%, перші 24 банки (перша і друга групи класифікатора НБУ) — 71,6% активів. Концентрація — в повній мірі! Власне, як і в багатьох інших країнах світу: на першу п’ятірку американських банків припадає 64% активів, російських — 30%; у середньому по країнах єврозони, за даними ЄЦБ, на п’ять найбільших банків припадає 22% усіх банківських активів. Практично в усіх країнах світу банківська система складається з 5—10 «монстрів», певної кількості середніх і великої кількості малих банків й інших фінансових інституцій. Україна зовсім не виняток.

Розміри середніх і малих прямо пов’язані з рівнем розвитку економіки та розмірами національного багатства тієї чи іншої країни світу. Середні розміри активів у банках єврозони становлять 2,3 млрд. євро (Німеччини та Франції — відповідно 3,2 і 3,8 млрд. євро); в американських банках — близько 1 млрд. євро серед усіх банків і 4,5 млрд. євро — серед півтори тисячі найбільших (з активами понад 300 млн. дол.).

В Україні та Росії середній банк має активи в обсягах 200—220 млн. євро, що цілком адекватно рівню розвитку економіки та фінансового сектора. Наприклад, відношення банківських активів до ВВП країни в Україні, Чехії, Польщі становить 60—65%, у Росії — всього 24%; у Бразилії — 34%, а в розвинених європейських країнах — 300—400%.

Банки, за визначенням, не можуть бути багатими в бідних країнах. Це потрібно розуміти, приймати і не намагатися в ручному режимі управляти еволюційними процесами. Кому потрібна формальна достатність капіталу малого банку на рівні 20—30—50%? Йому поки вистачає 10—15%, нехай собі зростає!

Зовсім інше питання — прозорість балансу та «чистота» капіталу. Українські банкіри завжди вирізнялися вмінням за необхідності підправити цифри. Національний банк періодично їх картає за недостовірність балансових даних, хоча, за великим рахунком, сам же і сприяє «малюванню». Адже, з погляду бізнесу, «заганяти» гроші в капітал більшості невеличких українських банків просто нема сенсу — вони й так перекапіталізовані.

Значення нормативу адекватності капіталу (Н2) у середньому по всіх українських банках, за даними НБУ, на 1 січня 2006 року становило 14,95 — за норми 10. Відношення обсягів регулятивного капіталу до кредитно-інвестиційного портфеля (КІП) у середньому для 108 банків четвертої групи (за класифікацією НБУ) за станом на 1 жовтня 2005-го становило 27,9%. Тоді як нормальним можна вважати відношення капіталу до КІП банків другої і третьої груп на рівні 14—15%.

А от у десяти найбільших банків першої групи класифікатора НБУ цей показник становить у середньому 10,3%. Тобто, якщо виходити з логіки НБУ, недокапіталізованими є саме великі банки, хоча порівняно з європейськими банками вони забезпечені власним капіталом достатньою мірою. Відношення капіталу до загального обсягу активів десяти найбільших українських банків у середньому становить близько 9%, а в середньому по всіх банках єврозони — 5%. У 1490 банків Франції — у середньому 5%, у 2147 банків Німеччини — 4%.

Зате у 30 українських банків, що володіють капіталом менш як 7 млн. євро, це відношення становить, знову ж таки, в середньому 59,3%. Виходить, що їхні власники просто заморозили купу грошей у капіталі своїх банків — вони цілком могли працювати і з меншим розміром капіталу, витримуючи при цьому всі відносні нормативи його адекватності з лихвою. Адже в реальному секторі гроші працюють із більшою віддачею: норма прибутку на вкладений капітал, наприклад, на м’ясокомбінаті досі вища, ніж у банку.

При цьому, загнавши гроші в капітал банку, власники не можуть «по-білому» використовувати їх для своїх потреб — вимоги щодо кредитування інсайдерів посилюються. Не залишається нічого іншого, крім як формально «надувати» капітал, щоб виконати чергові нормативні вимоги НБУ. Що, певне, банкіри з успіхом і роблять — через довгий послідовний ланцюжок підприємств-інвесторів, субординований борг, офшори, нематеріальні активи, переоцінку основних фондів тощо. Економічної доцільності в збільшенні капіталу половини українських банків сьогодні немає. Формальні вимоги продукують формальне ж їхнє дотримання.

Слід зауважити: формальне дотримання вимог щодо адекватності капіталу — необхідна, але не першорядна умова, виконання якої дозволить українським банкам розширити обсяги кредитування економіки. Існують, щонайменше, дві проблеми, які вимагають системного розв’язання.

Перша проблема — дефіцит «довгих» пасивів (залучених коштів). Більшість банківських строкових депозитів залучені на термін не більше року, а оптимальний строк інноваційного або іпотечного кредиту обчислюється як мінімум кількома роками. Середній незнижуваний залишок за депозитами до запитання — звично використовуване банками джерело ресурсів. Хоча це вже зона ризику (власне, мораторій на дострокове повернення депозитів, право на оголошення якого може набути Нацбанк, якраз покликаний зменшити цей ризик, хоча в принципі — це не вихід). Власний капітал банку, якщо він не «вибраний» інсайдерами, теж слугує джерелом довгих кредитних ресурсів. Але цих двох джерел недостатньо.

Великі банки, крім того, беруть довгі ресурси (синдиковані кредити) у своїх західних колег. Але середні та малі не мають такої можливості. До того ж використання валютних ресурсів для кредитування резидентів, які не мають валютних доходів, — заняття сумнівне.

Не можна сказати, що проблема «довгих грошей» така вже насущна — власне, обсяги довгострокового кредитування бурхливо зростають буквально рік-два, і гострого дефіциту довгих кредитів на ринку не відчувається. Однак ця проблема ставатиме дедалі гострішою в міру того, як оживатиме економіка в регіонах країни. І очевидно, що самі банкіри розв’язати цю проблему не зможуть: потрібні системні рішення щодо розвитку фондового ринку, необхідна поява нових інструментів, з допомогою яких фінансові установи зможуть акумулювати довгі гроші населення.

Проблема №2 — незбалансована структура фінансового сектора країни. З великого розмаїття фінансових інституцій, які становлять гармонійну фінансову систему в розвинених країнах, в Україні більш-менш розвинені тільки банківський і страховий сектори. Малий фінансовий сектор — кредитні спілки, ломбарди, установи з мікрокредитування — тривалий час перебуває в занепаді. Мікрокредитуванням середнього і малого бізнесу всерйоз майже ніхто не займається.

Узагалі, для легального залучення депозитів і кредитування встановлено досить високий, як для України, бар’єр: хочеш кредитувати — створюй банк! Ніша середніх кредитно-депозитних установ порожня. Кооперативні й інвестиційні банки в Україні так і не з’явилися. Кредитні спілки дуже обмежені в обсягах і видах операцій.

З одного боку, бізнес, особливо малий і середній, відчуває брак кредитних ресурсів (довгих — на рік і більше), з другого — у населення немає інших надійних інструментів для вкладання грошей, окрім банківських депозитів (і крім банків, у системі страхування внесків ніякі інші фінансові інституції не беруть участі). А банкам, із їхньою дорогою інфраструктурою, просто не з руки займатися мікрокредитами — нерентабельно. Виходить — банкам невигідно, решті — не можна...

Недержавна пенсійна система, важливість якої для України складно переоцінити, досі перебуває в зародковому стані. Боргові інструменти, цінні папери так і не посіли належного їм місця в економічних відносинах. Відповідно, не з’явилася інфраструктура, яка б забезпечувала їхню ліквідність і розвиток масового фондового ринку. Пайова участь в інвестиційних будівельних програмах, які бурхливо розвиваються, особливо в Києві, з погляду інвестора — досить непрозорий, нестандартизований інструмент.

За ідеєю, пильнувати інтереси приватних інвесторів й організовувати цей ринок, як прозорий і ліквідний, могли б будівельні товариства або спеціалізовані інвестфонди, на кшталт британських. Але таких інституцій в Україні немає. Як немає і ринку будівельних облігацій або іпотечних сертифікатів. Немає стандартизованих заставних інструментів, немає навіть державних цільових облігацій для населення (на п’ять років під «інфляцію+3%»), які можна було б вільно купувати-продавати, — чудове джерело довгих інвестиційних грошей! Мінфіну і Мінпромполітики, мабуть, не потрібні гроші на інновації в промисловості, у ЖКГ тощо.

Триголовий регулятор

Структура регуляторних органів фінансової системи нині являє собою щось триголове: Нацбанк, Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку і Держфінпослуг. У цілому слід визнати, що ефективність спільної регулятивної діяльності цього тріумвірату залишає бажати кращого. Може, тому, що у кожного регулятора — своя ділянка, свої корпоративні інтереси, своя залежність від політичних процесів у країні. Але факт, що фінансовий сектор України не розвивається як цілісна збалансована система. Хазяїн городу — «томатник» дбайливо вирощує свої «помідори», поливає їх, захищає від шкідників і не помічає, як поруч хирлявіють «чужі» огірки та різні баклажани: «Головне — не лізьте до моїх томатів!»

Незрозуміло, хто з трьох регуляторів міг би подбати про методологічну, нормативну, організаторську підтримку формування нових ніш і появу нових інституцій та нових інструментів. Рік у рік на всіляких конференціях чиновники ремствують на нерозвиненість фондового ринку, відсутність інструментів. Самі ж організацією, формуванням ринкових систем майже не займаються. Переважно діяльність регуляторів зводиться до здійснення ними контрольних функцій: Нацбанк — контролює банки, аби вони не зробили чогось, що виходить за рамки сформованих бізнес-традицій. ДКЦПФР — контролює, чи правильно оформлена емісія ЦБ і чи правильно звітують інвесткомпанії про свої операції. Держфінпослуг, через свою молодість, поки, судячи з усього, ледве справляється з контрольними функціями і навряд чи вже готова стати локомотивом розвитку фінансової системи.

Певною мірою, регулятори стали заручниками корпоративного поділу інтересів. Будівельні товариства? Облікові доми? Спочатку скажіть, якому регулятору вони підпорядковуватимуться... Векселі? Цінні папери? Нацбанку, може, й потрібен розвинений фондовий ринок, але це начебто не його парафія — отже, він цим не займається. Зате до кола його інтересів входить валютний ринок — і все, ніякі там страхові компанії чи пенсійні фонди не повинні цікавитися валютними активами! І взагалі, кредитувати — це банківська справа.

Свої помідори — ближчі...

Думка експертів

Володимир ХЛИВНЮК, голова правління банку «Фінанси та кредит»:

— Проблема адекватності капіталу і зростання банківських активів у банків першої двадцятки існує, але я думаю, це проблема тимчасова. Коли подивитися уважніше, то з’ясується, що є дві групи банків: ті, що вже продані нерезидентам або активно цим процесом займаються, і ті, хто має можливість нарощувати капітал. Передпродажна політика — це чітка установка на стрімке нарощування активів і капіталу, аби продатися якомога дорожче. Щойно процеси продажу завершаться, проблеми адекватності капіталу поступово зійдуть нанівець.

Що ж стосується невеликих банків, яким сьогодні бракує капіталу, то це або невеликі, кептивні банки, або вузькорегіональні. У їхніх акціонерів немає можливості нарощувати статутний капітал, а купувати їх навряд чи хтось нині захоче. Навіть коли погодитися з тим, що вони продовжуватимуть обслуговувати регіональні проекти, то, щоб не порушувати нормативи НБУ, вони змушені будуть об’єднуватися.

Ігор ГОРДЄЄВ, заступник голови правління Універсального банку розвитку та партнерства:

— З рівнем капіталізації сьогодні у банків немає проблем. Хоча два роки тому були труднощі з дотриманням цих нормативів у багатьох, у тому числі середніх і великих банків. Але протягом 2004—2005 років усі активно капіталізувалися, і сьогодні нормативи витримуються.

Коли казати про якість капіталу, то в балансах тих банків, із якими ми працюємо, для нас усе прозоро, і особливих проблем ми там не бачимо. З невеликими банками, що мають активи менш ніж 200 млн. грн., ми практично не працюємо. Але це звичайна практика: великі та середні банки охочіше працюють із банками свого калібру.

На мій погляд, банківська система України за своєю структурою схожа на американську: відносно невелика кількість великих банків і безліч невеликих, місцевих. У принципі, це нормально. Ви не ставите перед собою надзавдань, вам вистачає капіталу для обслуговування ваших клієнтів, вас улаштовує регіональний статус — працюйте.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі