СВІТ ЗРОБЛЯТЬ ЯСКРАВІШИМ НАВІТЬ НЕВЕЛИКІ ПІДПРИЄМСТВА У НОВОМУ БУДІВЕЛЬНОМУ СЕЗОНІ ОЧІКУЄТЬСЯ АКТИВІЗАЦІЯ ЛАКОФАРБОВИХ ВИРОБНИКІВ

Поділитися
Після не надто вдалого минулого сезону в нинішньому році лакофарбові підприємства очікують зростання попиту на 10—15%...

Після не надто вдалого минулого сезону в нинішньому році лакофарбові підприємства очікують зростання попиту на 10—15%. Отже, потроху оживатимуть лакофарбові заводи. Поки що вони завантажені менш ніж на третину. Тим часом галузь освоює малий і середній бізнес: починаючи з середини 90-х, в Україні щороку виникає по кілька нових невеликих лакофарбових підприємств.

Уже четвертий будівельний сезон поспіль відзначається зростанням попиту на фарбу. Цього року, за підрахунками фахівців київського заводу «Лакма», Україні знадобиться до 200 тис. т. лакофарбової продукції – майже на 15% більше, ніж торік.

Кон’юнктура поліпшиться насамперед для вітчизняних виробників. Адже практично весь минулий сезон (з травня по грудень) їм доводилося конкурувати з низькоякісною продукцією, завезеною за демпінговими цінами. Сталося так, що законом, який мав на меті звільнити від мита й ПДВ імпорт друкарських фарб задля підтримки книговидавців, пільги помилково було поширено на решту видів фарби. Від цього використання високоякісних фарб істотно не зросло, натомість український ринок заповнила дешева низькоякісна продукція з країн Східної Європи й СНД. Напередодні нинішнього сезону законодавці нарешті виправили свою помилку, що дає змогу вітчизняним виробникам цього року розраховувати на 10—15-відсотковий приріст виробництва і зберегти за собою три чверті ринку лакофарбової продукції.

Понад десяток великих заводів потужністю 50—100 тонн на добу і більше здатні майже вдвічі перекрити потреби внутрішнього ринку. Однак торік вони виробили лише близько 110 тис. т фарби, лаків, грунтівок, антикорозійних та інших покриттів. Істотно підірвав конкурентоспроможність вітчизняних заводів розпад технологічних ланцюжків, що існували за часів планової економіки.

Водночас малий і середній бізнес завдяки своїй мобільності 7—8 років тому почав відвойовувати ринок лакофарбової продукції і на сьогодні випускає, за оцінками фахівців великих заводів, близько 40 тис. т лаків та фарб на рік. Підприємці скористались технологічною простотою виробництва масових видів фарби. Наприклад, виробництво найпопулярнішої будівельної фарби – пентафталевої емалі – зводиться до змішування в певній пропорції лаку, пігменту і наповнювачів. Один знайомий хімік з Дніпропетровська розказав, що його сусід, працівник місцевого найбільшого в Україні лакофарбового заводу, організував виробництво фарби вдома: виносить з підприємства необхідні компоненти і змішує їх у пральній машині. Але для промислового виробництва фарб потрібні невеликий кульовий млин для розмелювання пігменту, гомогенізатор для розмішування фарби, дозатор для розфасовки. Весь комплект обладнання для невеликого лакофарбового виробництва коштує не менше півмільйона гривень, і купувати його доводиться на Заході, щоб забезпечити прийнятну якість продукції. Сировину невеликі підприємства теж закуповують в іменитих світових виробників, знову-таки заради якості кінцевої продукції.

Однак порівняно просте в технологічному плані виробництво потребує маси погоджувальних документів. Тому підприємців, що займаються лакофарбовим виробництвом, частенько «трусять» санстанція, екологічна інспекція, інспекція з охорони праці.

Донедавна цей бізнес був високодохідним: рентабельність становила 20—30%, а іноді й більше. Тож починаючи з 1993 року в Україні з’явилося близько 60 нових лакофарбових підприємств. Багато з них мали невелику потужність (1–3 тонни на добу) і випускали вузький асортимент (2–3 види і 3–4 кольори) універсальних та будівельних фарб. Найулюбленіший вид продукції невеликих виробників — пентафталеві емалі, добре відомі широкому колу споживачів. Вони орієнтувались на масового покупця-індивідуала, зазвичай – не надто заможного, адже такий покупець відразу платив «живі» гроші і не висував особливих вимог до якості фарби. В результаті ринок дешевих фарб для дому (переважно інтер’єрних) виявився перенасиченим. «Скоро фарби типу ПФ випускатимуть у кожному місті», — жартома прогнозують фахівці великих заводів.

Проте, крім малих, в Україні працює низка середніх підприємств потужністю 7—10 тонн на добу, які випускають по 10—20 видів фарб, лаків, грунтівок та інших покриттів. У цей сектор промисловості охоче йде іноземний капітал. Розлив фарб в індустріальному масштабі організували фірми Jobi (Голландія) та Polifarb-Cieszyn (Польща), які ще до відкриття заводів відповідно в Києві та Яворові встигли посісти важливе місце на українському ринку в сегменті недорогих фарб (до $3 за літр). Також австрійські інвестори створили лакофарбове підприємство в Києві, а німецькі — в Дніпропетровську.

Їхній технологічний рівень значно вищий, ніж у малих підприємств або навіть більшості лакофарбових заводів. Так, фахівці останніх називають дочірнє підприємство Polifarb-Cieszyn — «Снєжка-Україна» — одним із двох найсучасніших виробництв у всій державі.

У такі підприємства інвестори вкладають приблизно до мільйона доларів, а інколи й більше. Інвестиції йдуть на високотехнологічне імпортне обладнання, що дає змогу випускати широкий асортимент продукції, зокрема спеціального призначення. Іноземні технології дозволяють збалансувати індустріальні масштаби і мобільність виробництва. Наприклад, українсько-австрійське СП «БНС-Фарби» у двох невеликих цехах випускає до 20 видів продукції, зокрема такі спеціалізовані — фарбу для розмітки доріг та засіб для змивання графіті. Гнучка технологія дозволяє протягом одного дня кілька разів переходити з одного виду продукції на інший. Відповідно, й персонал переходить з одного обладнання на інше. Таким чином колектив з 28 чоловік випускає 1000—1500 тонн лакофарбової продукції щороку.

Впроваджуючи спеціальні види продукції, виробники повинні запастися цілим стосом довідок, кожна з яких коштує кругленьку суму, — висновки лабораторій та результати випробувань спеціалізованими НДІ, санітарно-гігієнічні сертифікати тощо. Через це чимало спеціалізованих видів лакофарбової продукції досі доводиться везти з-за кордону, хоч організація їх випуску в Україні, навіть з імпортних компонентів, дозволяє знизити ціну на 20—30%.

Саме в цьому і вбачають перспективу свого розвитку середні підприємства. Адже поступово оживає житлове будівництво та машинобудування, відновлюється попит на сільгосптехніку, меблі. Потроху зростає й платоспроможність корпоративного клієнта — підприємств, будівельних або транспортних організацій. А головне — зростають вимоги клієнтів до якості. Тож і середні, і великі підприємства найближчими роками планують вкладати кошти в оновлення виробництва. А відтак слід очікувати, що вітчизняні виробники підвищать якість продукції до рівня окремих польських та німецьких фірм і освоять низку продуктів та сировинних компонентів, які раніше не випускалися в Україні.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі