Стримування цін на хліб: стрибки для «Пионерской правды»

Колись дуже давно, на самому початку свого трудового шляху, автор цих рядків певний час працював на ниві роздрібної торгівлі. На традиційних торгашівських вечірніх посиденьках на перевернених ящиках з-під картоплі серед порожнього ринку, схожого на поселення після набігу Золотої Орди, місцевий гуру повчав: «Ти зрозумій, є три види товарів, які люди купуватимуть завжди: хліб, горілка і сигарети». За якої завгодно влади і за якими завгодно цінами, на цьому він наголосив особливо.

У Донецькій області знову з’явився привід згадати про владу і ціни — тут, як і скрізь, почав дорожчати хліб. Під тиском виробників влада регіону погодилася на підвищення ціни в кілька етапів. Один із яких успішно завершено: кілограм пшеничного подорожчав на 0,10 грн. і коштує тепер 2,17 грн.

Хліб випікають сімсотграмовими хлібинами, відповідно, відпускна оптова ціна на хлібозаводах уже перевищила 1,5 грн. Поки цей продукт через ланцюжок посередників доходить до кінцевого споживача, завдяки торговим надбавкам ціна в окремих місцях досягла майже 2 грн. за хлібину.

До речі, спостерігається цікава схожість у тому, як підвищуються тарифи на житлово-комунальні послуги і зростають ціни на «товари першої необхідності». У даному разі маневри органів влади з урядом на чолі дуже нагадують схему їхніх дій торік, коли після повернення на посаду прем’єр-міністра Віктора Януковича в усій країні комунальне обслуговування подорожчало у 2—2,5 разу.

Як і тоді, різкий стрибок цін спровокований передвиборним стримуванням. Зокрема ще в середині вересня на одній із нарад перший заступник міністра палива й енергетики, екс-губернатор Донеччини Вадим Чупрун наполегливо «просив» колишніх підлеглих не звертатися до теми вартості тепла, водопостачання й каналізації до дочасних парламентських виборів. Виробники хлібобулочних виробів зізнаються, що і їм спускали такі «рекомендації» — у вигляді як формальних актів про заморожування цін, так і неофіційної роз’яснювальної роботи. Тим більше що в Донецькій області більшість керівників більш-менш великих підприємств і комерційних структур традиційно є носіями депутатських мандатів різних рівнів (як неважко здогадатися, представляють вони майже виключно Партію регіонів). Тож волю «партійних товаришів» довелося виконати.

Зауваження не за темою: важко зрозуміти, що мав на увазі президент України Віктор Ющенко, заявивши у виступі перед євродепутатами, що від виборів народові тільки користь. Але в цьому випадку він мав рацію на сто відсотків: передвиборний період — чи не єдиний час, коли ціни утримуються, а доходи і соціальні виплати цілеспрямовано підвищуються. Тільки потім за це доводиться розплачуватися.

Якщо продовжувати паралелі з комунальними тарифами, і в тому, і в іншому випадках уряд прагне зробити все чужими руками. Монополія на торгівлю енергоресурсами, які становлять значну частку в структурі собівартості ЖКГ-послуг, перебуває в руках держави (читай — уряду), але непопулярні рішення приймають інші. У першому випадку — муніципалітети, у другому — Микола Азаров, який, нагадаємо, зажадав активнішого використання обласними адміністраціями права на регулювання торгової надбавки і рівня рентабельності. Таке право регіональним адміністраціям було надане постановою Кабміну від 25 грудня 1996 року.

Донецьку обласну адміністрацію таке доручення якось не дуже потішило. Більше того, губернатор області Володимир Логвиненко розкритикував запропоновані першим віце-прем’єром механізми регулювання продуктового ринку, насамперед — у частині регулювання цін на хлібобулочні вироби. «Втручатися в ціноутворення адміністративними методами в жодному разі не можна. Якби про це так багато не говорили, може, не було б цих проблем», — заявив керівник регіону.

Тим, хто спостерігає за феноменом «донецьких» з-поза меж Донецької області, така демонстративна незгода донецького губернатора з таким же «донецьким» урядом може здатися дивною. Але така вже місцева традиція: регіональна влада лобіює інтереси регіональних виробників перед офіційним Києвом, хоч би хто там, у столиці, керував у якийсь конкретний проміжок часу. Більше того, з урядом Януковича працювати ще складніше, бо принципу «бий своїх, щоб чужі боялися» тут дотримуються досить суворо.

Щоб зовсім уже не кривдити Миколу Яновича, регіональна влада вжила низку заходів, які футбольні коментатори, характеризуючи гру воротарів, називають «стрибком для «Пионерской правды». Тобто робиться рівно стільки, аби не було формального приводу звинуватити обласну адміністрацію в бездіяльності, але з гарантованою неефективністю у відносно далекосяжній перспективі.

Крім уже згаданої етапності підвищення цін, за посередництва Донецької облдержадміністрації пройшли переговори про закупівлю 5 тис. тонн борошна по 1400 грн. за тонну (після цього сировину довелося купувати в середньому по 1800 грн.). Було зроблено спробу продовольчої інтервенції — масового викиду на ринок великих партій товару за демпінговими цінами. Хоча, ще тільки висловлюючи такий намір, Логвиненко визнавав: «Ми не маємо у своєму розпорядженні такої кількості товару, аби бодай на тиждень загасити інтерес до дорожчих товарів цієї групи у роздрібних мережах».

Після того, як у Київ пішли звіти «для галочки», процес подорожчання хліба теж пішов. З тією лише різницею, що глава області ще раз поскаржився на політиків, які своїми необдуманими публічними заявами під час виборчої кампанії «розхитали» ситуацію на продовольчому ринку.

Виробники, у свою чергу, наводять ті ж самі аргументи, що й будь-які інші виробники в аналогічній ситуації: підвищення цін зумовлене подорожчанням складових собівартості. Порівняно з минулим роком, коли востаннє переглядалася ціна на хліб, газ для печей на хлібокомбінатах подорожчав із 757 грн. до 996 грн. за тисячу кубометрів. Електроенергія подорожчала на 19,3%, борошно — на 20,1, мінімальна заробітна плата зросла на 12%. Можливість стримування цін за рахунок поставок Держрезерву вичерпана. Як одну з основних причин називають літню посуху — за попередніми даними, врожайність зернових культур у Донецькій області виявилася майже вдвічі нижчою звичайних 2,5 млн. тонн.

Донбаські пекарі звинувачують уряд у тому, що, вимагаючи стримати ціни, Кабмін водночас нещадно «доїть» підприємства галузі. Насамперед податками — фіскальне відомство дуже ретельно стежить, аби всі платежі проводилися вчасно. Підвищення мінімальної заробітної плати без підвищення ціни на продукцію призводить до порушення всієї структури собівартості і також створює діру в бюджетах підприємств. І від цього нікуди не подітися: за невиплату належних грошей своїм працівникам керівник, за новим Кримінальним кодексом, ризикує завершити свою кар’єру в місцях позбавлення волі.

Нарешті, енергетичні компанії не гребують шантажувати «рубильником», вибиваючи плату за газ і електроенергію. У результаті підприємства галузі змушені нагромаджувати борги і випрошувати відстрочки у комерційних постачальників борошна — з ними можна домовитися.

Останні перевірки державної інспекції з ціноутворення свідчать, що більшість підприємств цієї галузі (у Донецькій області їх 46 плюс дві сотні міні-пекарень) збиткові або працюють із нульовою рентабельністю. Асоціація «Донбасхліб», куди входять 19 із цих 46 хлібокомбінатів, нещодавно опублікувала дані про свої збитки за серпень-вересень 2007 року: 4,5 млн. грн.

До речі, серед керівників підприємств «адміністративне регулювання імені Азарова» також не знаходить підтримки й розуміння. «Ми від самих воріт не в той бік повертаємо. Мають діяти закони вартості, а не «базарні» закони, і не ті закони, у яких ми тепер працюємо. Не «дядько» повинен керувати — сказав те, сказав інше. «Дядько» тут якраз не повинен втручатися. Через те ми погано й живемо, що у нас стримують ціни», — зазначив керівник Донецького хлібозаводу № 14 Євген Бєличенко. Він переконаний, що споживачі від підвищення цін особливо не постраждають: судячи зі структури попиту, жителі шахтарської столиці жити стали краще й веселіше — зокрема почали їсти менше звичайного хліба, віддаючи перевагу більш вишуканим хлібобулочним виробам.

Крім того, за даними офіційної статистики, середньостатистична донецька сім’я у 2006 році на продукти харчування витрачала 66% сімейного бюджету, а в нинішньому витрати становлять 61%. Передбачається, що наступного року частка продуктів у витратах знизиться до 57%.

Керівництво підприємств — виробників хліба постійно підкреслює, що навіть після підвищення ціни на хліб у Донецькій області залишаться одними з найнижчих в Україні. Втім, це вже стало традицією: більша, порівняно з іншими регіонами, кількість споживачів продукції дозволяє знижувати ціну за рахунок збільшення обсягів виробництва. Нині ринок хліба навіть трохи перенасичений, і спостерігається тенденція до зниження виробництва. Крім того, великим спеціалізованим хлібокомбінатам довелося трохи потіснитися, поступившись частиною ринку малим підприємствам і великим операторам роздрібної торгівлі, які обладнують свої продуктові супермаркети власними пекарнями.

Неодноразово викладена версія про подорожчання хліба в регіоні в результаті змови монополістів поки що не підтвердилася однозначно. Незважаючи на популярність такого пояснення: наскільки ми пам’ятаємо, змовою монополістів в Україні пояснювали багато криз, включно з паливною 2005 року.

За даними донецького відділення Антимонопольного комітету, монополістів на ринку хліба і роздрібної торгівлі немає, тому не доводиться говорити про зловживання монопольним становищем. Ознак монопольної змови учасників ринку також не встановлено.

Водночас на початку поточного року в регіоні відбувся певний перерозподіл активів на ринку хлібобулочних виробів. Після того, як SCM Ріната Ахметова в рамках побудови вертикально інтегрованої структури «скинула» свої пакети акцій хлібокомбінатів (у компанії пояснили, що в їхню структуру інтереси в цій сфері не вписалися, пріоритет було віддано індустріальним і постіндустріальним напрямам), майже всі ці пакети «підібрали» компанії, які належать або наближені до народного депутата від Партії регіонів Олександра Ліщинського. Нардеп Ліщинський уже володіє багатьма активами в харчовій індустрії Донецької області, є власником (або співвласником) підприємств, які виробляють маргарин, майонез, м’ясні вироби тощо.

Прикметно, що чимало цих змін у складі акціонерів або засновників відбулися на підприємствах, які входять у вищезгадану асоціацію «Донбасхліб». Незважаючи на те, що в асоціацію входять усього 19 хлібозаводів, за обсягами виробництва (700 тонн на добу) вона посідає, за різними оцінками, від 60 до 80%.

У зв’язку з цим висловлювалося багато припущень, у тому числі й присмачених політикою. Дехто вбачав у подорожчанні хліба економічну проекцію внутрішнього протистояння в Партії регіонів, коли, щоб помститися за збитковий передвиборний мораторій, цей процес форсується після виборів 30 вересня. Менш імовірна (хоча й не виключена) версія про звичайну неузгодженість у діях груп всередині «донецької» команди, відповідальних за різні питання.

З іншого боку, зважаючи на характер стосунків політико-економічної еліти, імовірнішим здається заздалегідь узгоджене розігрування для наївних громадян класичної схеми «доброго і злого поліцейського». Тим більше що, повертаючись до наведених аналогій, ролі були відрепетирувані ще торік, під час кампанії з підвищення комунальних тарифів. Кабмін Януковича відводить собі роль «доброго поліцейського» і погрожує покараннями «олігархам та спекулянтам» (минулого разу — недбайливій муніципальній владі), спекулянти, у свою чергу, огризаються за шпаргалкою і підвищують ціни.

А наступне підвищення буде вже ось-ось. Запустивши пробну кулю, виробники хлібобулочних виробів удруге підійдуть до справи серйозно. Хліб подорожчає відразу на 0,40 грн. за кілограм, тобто з урахуванням витрат на доставку і посередницьких надбавок, ще на півгривні для кінцевого споживача — маленького українця, який живе в Донецькій області.