«Спеціалісти і популісти»-2. Хто з них переможе в боротьбі за НКРЗ?

Напередодні виборів тиск на Національну комісію регулювання зв’язку вкрай посилився. Кажучи рейдерським сленгом, телекомунікаційний регулятор «пускають на розрив». Політики захопилися виборчою кампанією, і нікому немає діла до того, що після припинення президентом дії весняних постанов і розпоряджень Кабміну про зміну частини складу НКРЗ галузь зв’язку фактично опинилася в підвішеному стані.

«ДТ» вже писало про конфлікт «спеціалістів і популістів» у НКРЗ (див. №21 від 2 червня 2007 р.). Вибори — благодатний час для популізму всіх мастей. Час, коли можна не стежити за «базаром», роздавати обіцянки не розбираючись, педалювати найболючіші питання, не збираючись їх вирішувати й не відповідаючи за наслідки.

На жаль, секретаріат президента, намагаючись повернути собі контроль над телекомунікаційним сектором економіки, вимушений сьогодні гратися із Кабміном у війну за повноваження. Галузь зв’язку стає в цій війні розмінною монетою. А популісти, відомі громадськості в основному за численними висловленими ними обвинуваченнями й організованими скандалами, — найкращими союзниками.

Про головну проблему політ­економії галузі зв’язку «ДТ» писало неодноразово. Це — відсутність у президентських структурах сил й особистостей, здатних професійно розробляти стратегію розвитку галузі. При цьому відповідно до статті 20 Закону України «Про телекомунікації» призначення членів НКРЗ належить до повноважень президента. У своєму указі №708 від 15 серпня глава держави нагадав також, що галузь зв’язку є важливою для національної безпеки, а отже, курирується президентом. От і виходить: президент хоче управляти галуззю, але ресурсів робити це ефективно в нього немає.

Тут варто нагадати історію ухвалення Закону «Про телекомунікації» та еволюцію механізму призначення НКРЗ, яка супроводжувала це (див. «ДТ» №28, 29 за 2003 р. і №35 за 2004 р.). Спочатку пропонувалося, що половину складу комісії призначає ВР, а половину — президент і Кабмін у різних комбінаціях. Нарешті, коли восени 2003 року президент України Леонід Кучма ветував прийнятий ВР закон, однією з його вимог було призначення голови та всіх членів НКРЗ президентом. На той час сім’я президента України мала значні інтереси на ринку зв’язку (див. «ДТ» №2 за 2005 р.), і контроль над регулятором був їй необхідний.

Проте влада в країні в 2004 році змінилася, і «пропрезидентський» механізм опинився в руках у команди, яка не має конкретних інтересів у галузі. В результаті НКРЗ стала жертвою малобюджетного лобізму з боку «любих друзів». Історію внесення до проекту указу про призначення членів НКРЗ двох прізвищ, в тому числі голови, під час авіаперельоту, в телеком-тусівці знають усі.

З того часу ставлення Віктора Ющенка до галузі зв’язку не змінилося. Він, як і раніше, не має наміру розбиратися, хто є хто в ній насправді, і готовий задовольнятися рекомендаціями радників. Чим останні користуються сповна. Відпрацьовуючи інтереси учасників ринку, які звикли вирішувати свої питання у високих кабінетах.

Коли минулої зими та навесні діяльність НКРЗ було фактично паралізовано, а призначений президентом голова «пішов у підпілля» (із якого, до речі, так і не вийшов дотепер), глава держави на ситуацію не реагував й інтересу до неї не виявляв. Коли з’явилася загроза того, що діяльність комісії за значний період може бути визнана нелегітимною, втрутився Кабмін. У результаті було знайдено юридичну можливість провести зміну спочатку голови НКРЗ, а потім одного із членів комісії.

Ринок з оптимізмом сприйняв призначення нового керівника НКРЗ Володимира Звєрєва. І не лише завдяки його особистим якостям: професіоналізму та дипломатичності. Для великих операторів, які відповідають за свою роботу перед іноземними інвесторами, головне — стабільність у галузі. І відсутність ризику, що всі рішення регулятора буде заднім числом скасовано після чергової зміни влади. Тому ринок цілком влаштовувала інтеграція НКРЗ у виконавчу вертикаль: там комісія опинялася подалі від політики й поближче до реального фронту роботи.

Що відповів на це президент? Спочатку — нічого. Більше того, своїм указом №661 від 23 липня президент присвоїв Володимиру Звєрєву третій ранг держслужбовця саме як «голові Національної комісії регулювання зв’язку». А указом №656 від 20 липня третій ранг держслужбовця було присвоєно Надії Кострибі, «члену Національної комісії регулювання зв’язку». Тобто на той час у секретаріаті вважали їхнє перебування на цих посадах легітимним.

Але потім когось у СП перемкнуло. 15 серпня було підписано указ президента про припинення всіх рішень Кабміну стосовно НКРЗ. Президент залишився в своєму репертуарі, забравши в ринку легітимність регулювального органу, але нічого не запропонувавши натомість. Рішення Кабміну «припинені», але не скасовані. Щоб скасувати їх, потрібно дочекатися рішення Конституційного суду про їхню відповідність Конституції. Більш витончений засіб «підвісити» ринок із річним обсягом послуг під сорок мільярдів гривень важко вигадати. Схоже, що саме цю мету переслідували ті, хто порадив главі держави видати такий указ.

В минулому номері «ДТ» було опубліковано звернення найбільших телекомунікаційних операторів України до президента, в якому вони привертали його увагу до неприпустимості такої невизначеності в роботі регулятора. За кілька днів у пресі з’явився інший відкритий лист. Він був підписаний головою Інтернет-асоціації України Тетяною Поповою «від імені 80 компаній — членів асоціації» (це при тому, що підпис під ним був один — Т.Попової, а деякі керівники компаній — членів ІнАУ особисто підписали перше звернення). В листі Попової знову пролунала теза, що вже набила оскомину учасникам ринку, про «непрозорість роботи НКРЗ», яку вже два роки хтось активно намагається зробити аксіомою. Як уже писало «ДТ» (№28 ц.р.), ця теза живе винятково в уяві кількох «старих зв’язківців»: жодна з перевірок, тільки за останнє літо проведених усіма без винятку силовими (і не тільки) структурами за скаргами незадоволених, не знайшла порушень у діяльності регулятора. Ці два листи стали дуже доброю ілюстрацією того, хто на ринку є популістом, а хто — спеціалістом. Шкода тільки, що на лист операторів у секретаріаті уваги не звернули, а Сергію Апасову, фігуранту кримінальної справи, що розглядається в суді, дають індивідуальні роз’яснення про те, що він вважається відновленим на посаді. І це ще до рішення Конституційного суду.

Проте було б наївно припускати, що за тиском на НКРЗ стоять одні популісти. Ні, звичайно, в НКРЗ вистачає особистих ворогів, якими керують амбіції. Наприклад, той самий Олег Шевчук, кандидат у депутати від БЮТ, якого в 2005-му викреслили з указу про призначення складу НКРЗ у салоні літака і який ладен шукати будь-яких союзників для того, щоб зайняти крісло голови НКРЗ. Та і з посади керівника Держкомзв’язку він пішов не по-хорошому, а після відповідного рішення РНБО. Радбез знайшов у галузі серйозні порушення, які виникли в період керівництва Шевчука: численні схеми підміни трафіка (деякі з них, до речі, діють дотепер), порушення під час видачі ліцензії на мобільний зв’язок компанії «Новотел» тощо. Олег Борисович є автором ідеї про організацію «опціонів» під час підключення до «Укртелекому» й «прокачування» при цьому фінансів через «Обрій-капітал». НКРЗ скасувала опціони, і тепер Олегові Борисовичу дуже потрібен реванш, і він його активно домагається. Або Сергій Апасов, якого більше знають за скандалами в НКРЗ, ніж за реальними управлінськими рішеннями в галузі зв’язку. І якому також обов’язково потрібно повернутися у крісло члена НКРЗ, щоб продовжити лобістську діяльність, пов’язану з деякими CDMA-операторами. А суд, до якого він звернувся з вимогою відновити його на роботі, як на зло, відклав розгляд справи до рішення Конституційного суду щодо постанов Кабміну.

Висновки про справжні причини атаки на НКРЗ і про тих, хто реально стоїть за цими процесами, можна було зробити, подивившись 29 серпня на «5 каналі» пряму трансляцію «Євродебатів», організованих Європейською бізнес-асоціацією та Телеком-клубом і присвячених ключовим проблемам мобільного зв’язку в Україні. Зовні все було пристойно: відомі на ринку люди говорили про відомі проблеми. Хіба що добір учасників був, м’яко кажучи, односторонній: зібралися тільки ті, хто зазвичай висловлює невдоволення діяльністю НКРЗ.

Щоправда, слухати треба було «між рядків». Не питання скасування збору з мобільних операторів до Пенсійного фонду було основним на дебатах (єдине, що зацікавило журналістів-новинарників). І не обвинувачення НКРЗ у непрозорості, які стали загальною темою . Майже прохопився Ігор Литовченко (який, до речі, не підписався під вищезгаданим зверненням операторів до президента), акцентуючи увагу на тому, що «Укртелеком» незаконно отримав ліцензію на 3G. Крім того, порушувалося питання про те, що НКРЗ та Міноборони хочуть від операторів надто багато грошей за конверсію частот для 3G.

А між рядків було все ж таки от що. Останні події навколо НКРЗ почалися відразу після того, як регулятор оголосив про те, що ним розроблено механізм залучення позабюджетних коштів для конверсії частот для зв’язку третього покоління, що дасть змогу ще до кінця року оголосити конкурс на ці ліцензії. Проте спеціалістам відомо, що частоти для однієї 3G-ліцензії де-факто вільні. Зроблено це завдяки неформальному співробітництву відповідних підрозділів Міноборони з одним із операторів, котрий сьогодні надає МО послуги мобільного зв’язку. Начебто, нічого такого: мобільні оператори постійно проводять із МО частотні узгодження, в рамках яких ці частоти й було поступово звільнено від випромінювань і без того застарілих радянських військових «радіорелейок» і локаторів. За деякими даними, вищезгаданий «національний оператор» проводив із керівництвом МО та НКРЗ неофіційні переговори на цю тему, проте був поставлений перед необхідністю брати участь у загальному конкурсі. Незвично для компанії, яка довгі роки вирішувала такі питання тільки у високих кабінетах. Тому платити за конверсію частот ще й «у спільний казан» цей оператор ніяк не зацікавлений. Є інформація, що його юридична служба проробляє варіант позаконкурсного отримання 3G-ліцензії: в 2005 році він, як і всі інші його колеги по ринку, подав до НКРЗ відповідну заявку, яку не було прийнято. Організувати рішення суду про незаконність тих дій НКРЗ у сучасних умовах буде неважко, в результаті ліцензія опиниться в оператора «за замовчуванням».

Саме через суд було нещодавно переоформлено ліцензії на фіксований зв’язок «Телесистемам України», які переживали глибоку корпоративну реорганізацію в зв’язку зі зміною власників. Є ще кілька подібних прецедентів.

Звичайно, це не єдина можлива причина рішення змінити керівництво НКРЗ. За останні місяці комісія підготувала кілька нормативних актів, покликаних впорядкувати багато питань функціонування ринку. У кожного з цих питань — багатомільйонна ціна: як для доходів держбюджету, так і для тих, чиї бізнес-схеми буде порушено.

Наприклад, рішення НКРЗ №874 від 8 серпня «Про затвердження Положення про вимірювання параметрів телекомунікаційних мереж із метою здійснення державного нагляду в сфері телекомунікацій» мало істотно розширити права Держінспекції зв’язку в боротьбі з рефайлом. І за рахунок нормалізації маршрутизації трафіка операторів збільшити надходження до держбюджету від них на мільярд гривень на рік. Або рішення НКРЗ №802 та 803 від 20 червня «Про затвердження Положення про надання дозволів на ввезення з-за кордону в Україну радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв» і «Про затвердження Порядку реалізації в Україні РЕЗ і ВП». Збільшення доходів Держбюджету від їхнього виконання також оцінюється в мільярд гривень.

Загалом, завжди є кому «скинутися» на зміну складу НКРЗ. «Робота незалежного регулятора ніколи не подобатиметься всім без винятку», — казав із цього приводу голова комісії Володимир Звєрєв в одному з інтерв’ю. Сумно тільки, що цим незадоволеним наплювати на весь інший ринок зв’язку, який вони таким чином «підвішують».