Спад імені боротьби з інфляцією

Поділитися
У четвер у Національному банку України відбулася довгоочікувана прес-конференція голови НБУ Володимира Стельмаха...

У четвер у Національному банку України відбулася довгоочікувана прес-конференція голови НБУ Володимира Стельмаха. На ній глава Нацбанку вкотре спробував переконати журналістів у слушності рішення про квітневу ревальвацію гривні й значну частину свого вступного слова присвятив перевагам, які країна одержала внаслідок цього. А також завірив громадськість, що як мінімум до кінця року не бачить достатніх підстав для зміни офіційного курсу гривні, вважаючи його нинішній рівень — 5,05 грн./дол. — оптимальним.

Щоправда, НБУ залишає за собою право змінити обмінний курс гривні у випадку різкого відпливу з країни капіталу, вкладеного на початку року в українські цінні папери в розрахунку на ревальвацію національної валюти.

Як заявив Володимир Стельмах, Нацбанк розуміє, що надмірне зміцнення курсу дещо зупинить зростання цін тільки на першому етапі. Та при цьому воно негативно позначиться на вітчизняному виробникові. А зниження виробництва в країні в майбутньому може стати причиною прискореного зростання інфляції. Саме боротьбу з інфляцією глава Нацбанку вкотре оголосив своїм першочерговим завданням. Регулятор банківського сектора вже почав «закручувати гайки», підвищуючи для банків норми резервування.

Екскурс у недавню та не дуже історію

За прогнозами Нацбанку, за підсумками року інфляція все-таки перевищить 10-відсоткову межу й становитиме близько 12%. На думку Володимира Семеновича, економіка виявилася не готовою до значного підвищення життєвих стандартів.

Чи покривив душею глава Нацбанку, говорячи «виявилася», сказати складно. З одного боку, Володимир Семенович працює в Національному банку України з квітня 1992-го (а з 1993-го й аж до свого призначення головою в січні 2000 року обіймав у НБУ посаду першого заступника). І весь цей час брав найбезпосереднішу участь не лише в створенні гривні та національної банківської системи, а й у формуванні кредитно-грошової політики НБУ. Тому не міг не усвідомлювати, які ризики для цінової стабільності спричиняло збільшення номінальних доходів населення на 44%, причому в основному за рахунок майже дворазового збільшення бюджетних соціальних виплат, що закладалося як поправки до бюджету. Вже навіть це робило втримання інфляції в межах 10% дуже проблематичним.

З іншого боку, у ситуації на старті року, та й у нинішній прослідковуються досить чіткі аналогії з недалеким минулим. Нагадаємо, що в 2001-му, після скандальної відставки в усіх сенсах успішного кабінету Віктора Ющенка теж відбулася своєрідна зміна влади. І напередодні парламентських виборів 2002 року перед «тимчасовим урядом» Анатолія Кінаха стояло завдання довести не меншу ефективність дій Кабміну, ніж при Ющенку. Що теж передбачало значне підвищення соціальних стандартів, зокрема зростання номінальних зарплат і пенсій у 1,5—1,8 разу, і вилилося, починаючи з другої половини 2001 року, у різке збільшення витрат бюджету. Темпи зростання економіки сповільнилися майже вдвічі (до 4,8% за підсумками 2002-го проти 9,2% у 2001-му).

На цьому, у принципі, більшість аналогій і закінчується. Більш того, три роки тому уповільнення економічного зростання відбувалося на тлі повноцінної дефляції — падіння індексу споживчих цін на 0,6% (що цікаво, початковий прогноз інфляції на 2002 рік був абсолютно ідентичний базовому прогнозу нинішнього року — 9,8%).

Залишилася лише одна, але головна аналогія. Як цього року, так і тоді винуватцем усіх лих спробували зробити Нацбанк, а точніше, його голову...

«Любов» за правилами й без

Тоді однією з причин відставки Стельмах назвав свою непоступливість перед урядом Анатолія Кінаха, який наполягав на додатковій грошовій емісії. За деякими даними, йшлося про 700 млн. грн. У вересні 2002 року Володимир Семенович був змушений публічно заявити: «Я розцінюю це (вимогу Кабміну. — Ю.С.), як спробу створити скандал навколо НБУ і як політичну провокацію». Пізніше Кабінет міністрів зробив різку заяву, в якій звинуватив Нацбанк у тому, що він є «гальмом» реформ в Україні. Стельмах ці обвинувачення відкинув.

Як ми пам’ятаємо, тоді всі ці чвари дали привід скористатися посадою глави НБУ як розмінною монетою при розподілі портфелів представниками новоствореної парламентської більшості. Не відразу, але Володимира Стельмаха все-таки змусили в грудні власноручно написати заяву про зняття із себе повноважень голови правління НБУ. До Нацбанку прийшов Сергій Тігіпко.

Немов виправдовуючись, Леонід Кучма «навздогін» звинуватив Нацбанк у монетарному стимулюванні дефляції та заявив, що «наша грошово-кредитна політика не відповідає потребам економіки». Це нібито й стало формальним приводом для звільнення глави Нацбанку.

Звідки привід, запитає сторонній спостерігач. Адже зовні весь період із 1999-го по 2004-й, грошово-кредитна політика НБУ була більш ніж щедрою. Завдяки катастрофічно низькому початковому рівню монетизації (грошового насичення) грошова маса щороку справно збільшувалася на «нормативні» 40—45%.

Однак у першому півріччі 2002-го грошова маса зросла «лише» на 12%. І, як пізніше заявив Леонід Кучма, тільки після його «особистого втручання» темпи зростання грошової маси прискорилися і досягли «необхідних» 42%...

Всі ці паралелі ми провели зовсім не випадково. Оскільки питання реальної незалежності НБУ від дій виконавчої влади має нині, як і за всіх часів, надзвичайно важливе значення. І зовсім не виключено, що після виборів 2006 року посаду глави Нацбанку хтось знову спробує зробити розмінною монетою. Як дуже правильно зауважив голова правління Укрсоцбанку Борис Тимонькін, «коли Тігіпко змінив на позиції Стельмаха, було закладено страшний прецедент. Так, за законом главу Нацбанку обирають на п’ять років, та коли дуже захотіти, можна його поміняти й раніше. Цей прецедент тепер висить над усіма».

І зовсім не випадково в банкірському середовищі постійно циркулюють чутки про можливу швидку відставку голови НБУ під приводом його пенсійного віку. Як, утім, не випадково у ВР періодично з’являються запити щодо законності тих чи інших дій глави Нацбанку. Всі ці дії явно спрямовані на те, щоб зробити його позиції більш хиткими. А самого Володимира Семеновича — податливішим і сумліннішим під час виконання «політичних рішень», а також більш поступливим у спілкуванні з «видними представниками» нинішньої влади.

Утім, Володимир Стельмах, який славиться авторитаризмом, не вважав за потрібне узгодити свої квітневі кроки з Радою НБУ і сам дав привід для таких претензій на свою адресу. Як дуже влучно зауважив член Ради НБУ Ігор Юшко, хоч скільки б доводив Володимир Семенович повне формальне дотримання «букви» закону, він порушив його дух і закладені в ньому принципи. І, проігнорувавши Раду одного разу, дав привід ігнорувати її повноваження й іншим особам.

Хай там як, реальна інституціональна незалежність Нацбанку зовсім не означає його повної безконтрольності з боку інших гілок влади й підкилимовості прийнятих ним рішень. Функції контролю над Національним банком і забезпечення його непіддатливості поточній кон’юнктурі покликана виконувати Рада НБУ, утворювана з представників різноманітних політичних сил. І відновлення значущості статусу цього органу, якось мимохідь утраченого за останні роки, вимагає якнайшвидшого втілення в життя.

Між вчора й завтра

Як уже згадувалося, у ситуації трирічної давності та нинішній багато спільного. Та є в ній і принципові відмінності. У 2004-му превентивні монетарні кроки зі стримування зростання грошової маси вчасно не було розпочато. І на тлі явного перегріву економіки й навіть спаду промисловості, що почався, і бюджетна, і кредитно-грошова політика НБУ мала виражений стимулюючий характер.

«Запаморочення від успіхів» і політична доцільність узяли гору над пильністю. Нацбанк під тиском ззовні продовжував накачування економіки грошима, сподіваючись, що на тлі зростання вона «все проковтне». Не склалося. Недооцінили залежність наші економічної динаміки від зовнішніх чинників. Попереджувальних сигналів, із боку, зокрема, й тодішнього глави Ради НБУ Анатолія Гальчинського, який одним із перших ще в травні 2004-го заявив про ознаки перегріву економіки, у Нацбанку не могли не почути. Та попереду були епохальні президентські вибори. Ціна перемоги на яких в очах здобувачів коштувала набагато більше, ніж стабільність економіки.

У результаті не прийнятих вчасно монетарних і фіскальних обмежувальних заходів восени, на тлі перших ознак економічного спаду, Нацбанк, намагаючись подолати наслідки одномоментного масового «вкидання» грошей із бюджету до споживчого сектора, був змушений діяти всупереч монетарній логіці. І, викуповуючи гривні в обмін на долари, що масово продавалися населенню і банкам, обмежував грошову пропозицію.

Це пересмикування не могло не стати шоком для макроекономічної та цінової стабільності. Найвірогідніше, вже в грудні 2004-го, повернувшись на посаду глави Нацбанку, Володимир Стельмах це усвідомлював. Шанс на повернення до принципів стримування інфляції важелями бюджетної політики було втрачено: нова влада оголосила курс на підвищення соціальних стандартів. І підписалася під розпочатою при Януковичі політикою масових готівкових бюджетних вливань в економіку.

Нова влада пішла ва-банк. Спробувати виконати передвиборні обіцянки, не спровокувавши інфляцію, можна було лише за умови хоча б відносного збереження темпів економічного зростання. Мабуть, зовсім не випадково Володимир Стельмах вибрав на посаду свого заступника, який курирує грошово-кредитну й валютно-курсову політику, Сергія Яременка: якщо вже шансів на успішне використання монетарної доктрини не залишалося, чого б не випробувати методи її опонентів?

Обравши відповідний курс, Нацбанк почав активне накачування банківської системи грошима — сподіваючись, що доступність кредитних ресурсів допоможе збільшити попит на них. Це могло не тільки активізувати інвестиційну діяльність і привести в результаті до зростання пропозиції товарів і послуг, а й стимулювати банківські заощадження, отже — зв’язати готівку, що надходить в економіку з бюджету. Ще в квітні Володимир Стельмах сподівався, що ідея спрацює. Тоді він заявив, що Нацбанк, здійснивши на початку року масову емісію під купівлю валюти, наразі не планує її зв’язувати: «Треба подивитися, як ці гроші розходитимуться по економіці, а тоді вже приймати остаточне рішення».

Чому ця ідея не спрацювала — добре відомо. Зі сприятливим інвестиційним кліматом так і не склалося...

Не києм, то заморожуванням?

Хоч би що говорили про динаміку кредитних вкладень у нинішньому році, частка інвестиційних кредитів у їхній загальній масі вперто не бажала зростати істотно вище за 10%. І головне, жодного помітного пожвавлення ділової активності й зростання товарної пропозиції як не було, так і немає. У серпні реальний ВВП уперше навіть скоротився.

Певне, усвідомивши, що затіяна гра стає дуже вже небезпечною, Нацбанк почав зв’язувати грошову ліквідність, із 1 вересня серйозно посиливши резервні вимоги. Наразі банкіри сприймають це з розумінням. А процес подорожчання ресурсів, який розпочався, дехто з них навіть оцінює як благо. Є надія, що він не завдасть серйозної шкоди першим ознакам пожвавлення інвестиційної активності.

Та ось у вересні по банках був розісланий проект постанови, затвердження якої дозволить НБУ, коли той вважатиме за потрібне, заморожувати резерви на окремому рахунку, тоді як нині вони перебувають на коррахунках комерційних банків у НБУ та банки можуть цими грошима розпоряджатися впродовж дня. І от така можливість банкірів уже турбує. Асоціація українських банків спрямувала на адресу НБУ свої зауваження до проекту «резервної постанови», в яких зазначила, що «переведення на резервування коштів на окремому рахунку впродовж дня призводитиме до затримки в проведенні платежів клієнтів протягом операційного дня, погіршить умови кредитування суб’єктів господарювання і негативно позначиться на зростанні економіки».

Наразі банківська громадськість всерйоз не вірить у реалізацію постанови. Нацбанк же, схоже, серйозно готується до традиційно непростого останнього кварталу. На який цього року накладається ще й наближення парламентських виборів. Забезпечення цінової стабільності вже оголошено головним пріоритетом. Це означає, що за необхідності НБУ боротиметься з прискоренням інфляції всіма доступними методами, навіть на шкоду зростанню економіки.

То що, нам слід готуватися до подальшого спаду? Загроза дуже серйозна. Однак і загроза подальшого прискорення інфляції, на жаль, нікуди не зникла! Соціальні виплати з бюджету продовжують зростати, як люблять казати специ з макроекономіки, «за відсутності належного зростання товарного насичення». Та це, на жаль, уже поза компетенцією Нацбанку.

Хоч як дивно, але м’яч нині на боці ще не сформованого Кабміну. Саме від його подальших сигналів і дій, ефективності взаємодії з Нацбанком залежатиме дуже й дуже багато.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі