СОТ сказала «так»

Понад 14-річний марафон як ніколи близький до завершення. 5 лютого 2008 року на засіданні в Женеві Генеральна рада Світової організації торгівлі (СОТ) затвердила протокол про прийом України в члени СОТ. Протокол приєднання підписали президент України Віктор Ющенко й генеральний директор СОТ Паскаль Ламі.

Що далі? Ми звернулися з цим запитанням до відомого експерта з питань СОТ, директора Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігоря БУРАКОВСЬКОГО.

— А далі починається новий етап роботи.

По-перше, уряду треба старанно підготуватися до ратифікації Протоколу про вступ до СОТ у парламенті. Можна відразу сказати, що цей процес супроводжуватиметься нагнітанням лобістами пристрастей щодо величезних втрат їхніх галузей. Хоча на перевірку багато оцінок виявляються міфами. Висуватимуться вимоги вступати до СОТ із застереженнями (прийняття яких означає відмову від СОТ), негайно надати масштабну державну підтримку (за наш із вами рахунок як споживачів). Питання політизуватиметься, мовляв, «СОТ сьогодні — це НАТО для України завтра». Я не виключаю спроб окремих політичних сил банально «розміняти» ратифікацію на якісь суто шкурні «пряники» для себе. Однак сподіваюся, що Верховна Рада продемонструє політичну відповідальність і досить швидко ухвалить рішення про ратифікацію.

По-друге, уряд повинен ефективно організувати процес імплементації зобов’язань України перед СОТ. При цьому всім учасникам процесу треба чітко засвоїти, що виконання вимог СОТ — це те ж саме реформування регуляторної політики, про яке нині не говорить тільки лінивий. Саме якість національної регуляторної політики значною мірою визначає конкурентоспроможність національних компаній щодо іноземних конкурентів. Важливо, що тепер ці зміни відбуватимуться під невсипущим зовнішнім контролем.

По-третє, дуже хочеться, щоб вступ до СОТ сприяв наповненню новим змістом дискусій про конкурентоспроможність України. На практиці це означає чітке виокремлення виключної сфери відповідальності самого бізнесу за результати своєї діяльності, виключної сфери відповідальності держави за створення рівних сприятливих умов для компаній і сфери, де бізнес і держава цивілізовано об’єднують свої зусилля для розв’язання тих чи інших економічних проблем.