«Сміттєві» ігри навколо чистого прибутку

Ці дивні податкові винятки.

Ви не помітили одну тенденцію у висловлюваннях представників податкової служби періоду «владної вертикалі»? Стосовно ПДВ податкова служба береться забезпечити суворий облік і контроль, а стосовно податку на прибуток схильна констатувати, що «в усьому світі цей податок досить просто «оптимізується». А чому, власне? Ніби базу оподаткування формують одні й ті самі господарські операції. Але базу обкладання ПДВ контролювати можна, а базу обкладання податком на прибуток можна лише загнати під «непрямі методи» на кшталт «типового податкового навантаження».

Відповідь напрочуд проста: є маса операцій, які, за своїм статусом, звільнені від ПДВ, але дуже впливають на базу оподаткування прибутку. Та ще й, за дивним збігом обставин, саме ці операції перебувають на своїй особливій системі оподаткування. Це - роялті, страхування та операції з цінними паперами.

Дозвольте, скажете ви, але ж саме в цих операціях найчастіше формується висока «додана вартість», чому ж там немає відповідного податку? І чіткішої відповіді на це запитання, ніж «така європейська податкова традиція», ви не почуєте. А рухаємося ми в Європу, і ставити такі незручні запитання прибічникам європейської ідентичності не личить.

До речі, саме те, що ці операції з нематеріальними активами не обкладаються ПДВ, значною мірою сприяє їхній «фіктивній транскордонності». Вивів другий кінець господарської операції за кордон, а додаткових податків не виникло. Ні мита, ні ПДВ, ні митного оформлення не потрібно. Потім по ланцюжку завів ще один кінець господарської операції назад - і знову нічого. Тільки контроль Національного банку за обґрунтованістю руху валюти. Але, знову ж таки, - це нематеріальні активи з невловимою вартістю. Розчерк пера - і обґрунтована потенційна фінансова необхідність.

Це великий секрет? Давно ні. Митна служба ось уже десяток років намагається поставити під контроль роялті. А точніше - узгодити виплату роялті з відповідними матеріальними активами, які переміщуються через кордон, а отже - обкласти ПДВ на імпорт і митом загальну суму. Податкова служба давно вписала окремим рядком у податок на прибуток дуже й дуже відокремлене положення про «податок на дохід нерезидентів». Додаткові 15% (чи як там прописано в міждержавному договорі «Про усунення подвійного оподаткування») від перерахованої суми роялті в дохід держави. Страховому сектору давно й аналогічно приписано виплачувати 12% від суми «перестрахування» на користь нерезидентів, котрі не мають достатнього «рейтингу фінансової надійності» і постійно погрожують перевести з унікальної схеми оподаткування у формі помірного відсотка від страхових премій на спільний з усіма податок на прибуток. Ось і настала черга вітчизняного фондового ринку «сміттєвих» цінних паперів.

Фіктивний статус вітчизняного фондового ринку

Перш ніж взятися за власне «сміттєві» цінні папери, слід зруйнувати ореол сумнівної й таємничої поваги до вітчизняного фондового ринку. Фактично, це один із міфів, що залишився з часів «шокового» переходу до ринкової економіки. Мовляв, «цінні папери» і вся метушня навколо них - це фінансовий штаб ринкової економіки, без якого аж ніяк не зрозуміло, куди далі рухатися.

На противагу цьому ореолу таємничості сформулюємо процес досить грубо і в першому наближенні. Вважається, що фондовий ринок - інструмент залучення грошей у підприємницьку діяльність. Це справді так, але тільки при первинному розміщенні акцій (облігацій та інших еквівалентів грошових зобов’язань) на фондовому ринку. Саме в такому разі можна сподіватися, що гроші потрапляють у «реальну економіку». Всі наступні операції на «вторинному ринку» - не більш ніж спекулятивна гра, яка, можливо, й слугує індикатором економічної активності, але паралельно з тим, як у нинішній економіці схема «гроші - товар - гроші» вироджується у свій урізаний варіант «гроші - ще більші гроші» (тобто грошова емісія, кредитне лихварство і спекуляція), ці «фінансові натяки» фондового ринку дедалі менше впливають на реальні виробничі рішення.

Фондовий ринок у країні можна вважати таким, що відбувся, коли в економіці з’являється традиція виплати дивідендів. А доти, доки виведенням прибутку зловживатиме мажоритарний власник (і виводитиме його аж ніяк не через дивіденди), ця імітація фондового ринку використовуватиметься для того, щоб через «корпоратизацію та акціонування» приватизувати державну власність, забирати право власності за борги у недбайливого господаря або для «схемних» рішень між «своїми». А міноритарному акціонеру залишається тільки покірно підлаштовуватися під не залежну від його волі дійсність і покірно чекати можливості «спекулятивно продати» свої цінні папери, коли хтось інший рватиметься до абсолютної влади над цим активом.

Ні, ми нічого не маємо проти невеликої кількості операцій, які реально відповідають «доктрині ділової мети». Але так уже сталося, що найбільш значимі операції з вітчизняних активів проводяться з акціями «кіпрських компаній», і аж ніяк не на вітчизняному ринку. Причому чим далі, тим більше.

Тобто вимушені констатувати, що, за аналогією зі страховим ринком, де до 70% операцій мають характер «схемних рішень» між «своїми», вітчизняний ринок цінних паперів анітрохи не кращий.

Як це працює

Незважаючи на показний пафос і формальну заплутаність «схемних» операцій із цінними паперами, всі вони керуються двома основними цілями: 1) створити обґрунтування для виведення коштів за кордон; 2) оптимізувати власні податки шляхом перерозподілу фінансових зобов’язань між «своїми» або на фіктивне підприємство. А ось скільки суб’єктів бере участь у цьому ланцюжку, включно з різними «фондами спільного інвестування», - це якраз уже деталі, котрі безпосередньо не стосуються основної мети процесу.

Загальна схема така: створити нічого не вартий актив, а потім викупити його за більші гроші (завищити витрати). Або навпаки: купити якийсь актив за великі гроші, а потім вдати, ніби цей актив різко впав у ціні (зімітувати збитки). Зрозуміло, що на роль такого«сміттєвого» активу, який вдало зростає і вдало падає в ціні, вдало підходять «технічні» акції, облігації, векселі та інші еквіваленти боргових зобов’язань «своїх» підприємств.

Потрібні приклади? Будь ласка. Видати вексель із великим дисконтом, а потім свідомо пред’явити собі до оплати за повною сумою. Вдало використовується для виведення коштів із «державних» підприємств. Вивести «технічні» акції за смішною ціною на користь нерезидента, а потім викупити їх назад за завищеною. Відразу убивають двох зайців: нарощують витрати і створюють обґрунтування для виведення коштів за кордон. Передати акції власної компанії у власність нерезидента, а потім продати їх за реальною ціною на міжнародному фондовому ринку, за межами юрисдикції України. Так купувалася більшість українських банків. Та ще й із благословення центральних органів державної влади. Не показуватимемо пальцем, яких саме.

Сьогоднішній приклад. Продати своїй колекторській компанії право вимагати повну суму боргу, але за мінімальною вартістю. Та ще й так, аби продавець мав право віднести на свої витрати повну невідшкодовану суму боргу. От дідько, та це ж майже нинішня програма «оздоровлення» банківського сектору України! Після всіх цих схем назріває запитання, а чи ті ми «діри» затикали у високошанованому Податковому кодексі?

Далі. В одній із попередніх статей справедливо зазначалося: «З допомогою емісій та перепродажів цінних паперів усіх видів можна «відмити» гроші у великих обсягах, тому що податкова не може оперативно контролювати рух грошей і перевіряти операції з нематеріальними активами» («Як правильно обскубувати гусей? Методи і проблеми ДПА України», Юрій Бутусов, «Дзеркало тижня», №46 (774) 2009 р.). Постає запитання, а чому, власне, «не може оперативно контролювати»? Відповідь проста: тому що більшість операцій здійснюються поза банківським сектором і без використання безготівкових розрахунків. Офіційним платежем, як правило, є тільки остання замикаюча операція, та й та може проводитися між цілком легальними суб’єктами. А скільки там було фіктивних ланок у приписах індосаменту на векселі, для перевіряльників так і залишиться таємницею. Бо коли розкривається фіктивне підприємство, від нього залишаються тільки банківські виписки. І вони виявляються цнотливо чистими стосовно процедури руху «технічних» цінних паперів.

Зараз для відстеження історії господарської діяльності підприємства як альтернативу «банківським випискам» податкова служба успішно просуває свою відомчу базу збереження даних про всі господарські операції (вона ж - база податкових накладних). І коли сперечаються, чи повинні в цю базу потрапляти операції, «звільнені від обкладання ПДВ» або «які не є об’єктом обкладання ПДВ», то йдеться про ту саму проблему, вказану вище. Оскільки в «архів господарських операцій» має потрапляти все без винятку, незалежно від форми взаєморозрахунків. Усіх виведемо на чисту воду.

Тепер безпосередньо про проблеми адміністрування податку на прибуток. У попередньому законодавстві щодо відокремленого податкового обліку стосовно цінних паперів було єдине положення: «підприємство має вести окремий облік фінансових результатів операцій із торгівлі цінними паперами». При цьому чинними нормативними актами форма ведення такого окремого обліку практично жодним чином не регламентувалася. А в декларацію з податку на прибуток потрапляли тільки «валові витрати на придбання цінних паперів» і «валові доходи від продажу цінних паперів». При цьому якщо стосовно матеріальних активів існувало таке поняття, як «вартість залишку товарно-матеріальних засобів», що згладжувало облік, то стосовно нематеріальних активів паперу такого поняття не існувало. Відповідно, «витрати» потрапляли в декларацію повною сумою й відразу, «доходи» - аналогічно. І єдина умова, яка дозволяла зменшити вплив на загальну базу оподаткування прибутку, - це те, що зіставлення доходів і витрат з обороту цінних паперів мало проводитися окремо від решти обороту, і якщо спостерігався прибуток, то він відразу потрапляв під оподаткування в загальному порядку, а якщо спостерігалися збитки, то вони не зменшували загального фінансового результату, а чекали свого погашення прибутком від наступних операцій із цінними паперами.

Цілком зрозуміло, що за попередній період податкової «демократії» з торжеством фіктивних підприємств дбайливі власники зуміли нагромадити достатній заділ зі збитками від операцій із «технічними» цінними паперами. Тим більше що відмежувати світ цінних паперів від реальної економіки (як це спочатку замислювалося у почилому законі «Про оподаткування прибутку підприємств») неможливо. Реальна кредиторська або дебіторська заборгованість виробничого підприємства розчерком пера стає цінним папером і відразу передається своєму «схемному» підприємству по ланцюжку. А тут ще вдало трапилася фінансова криза, і вартість багатьох реальних активів істотно впала. Само собою з’явилося природне виправдання для багатьох легальних і не дуже, але збиткових операцій із цінними паперами. І реального способу задушити вал фіктивних збитків, які виникли (і нагромадилися на майбутнє, «про запас») наразі немає. Окрім як обмежити їхній вплив на фінансовий результат 25% на рік. Тобто розтягнути це «оптимізаційне» задоволення на чотири роки. І ще - запровадити на операції з цінними паперами безумовний «акциз» від повної неможливості вплинути іншими шляхами на те, що відбувається. Уже якщо «оптимізують за повною програмою», то хай хоч одночасно поповнюють державний бюджет.

За ці чотири роки «на особливих перехідних умовах» гострота питання трохи спаде. Замість «валових доходів» і «валових витрат» податок на прибуток тепер спирається на бухгалтерський облік, а отже у розрахунках наявна певна балансова вартість цінних паперів, яка не дає різко коливатися фінансовому результату від кожної операції. Однак основний «оптимізаційний ресурс» залишився - це неможливість використання щодо цінних паперів правила «звичайної ціни». І, звісно ж, можливість безперешкодно включати в ланцюжок фіктивних контрагентів. Вітчизняних і закордонних.

Що стосується «звичайної ціни» для цінних паперів, чомусь покладаються райдужні надії на використання «біржових котирувань». І не зовсім обґрунтовано. У своїй статті («Оптимізаційний клондайк», Юрій Сколотяний, «Дзеркало тижня. Україна», №36, 2012 р.) автор справедливо зауважив, що такого роду оптимізаційні схеми використовують зовсім не пересічні платники податків, а банки та фінансово-промислові групи. А такого роду монстрам створити власну кишенькову біржу для власної зручності цілком під силу. Частково через це й спалахнула радикальна інформаційна сутичка навколо «монополізації» вітчизняного ринку цінних паперів. Справді, скільки буде бірж і кому саме вони будуть підконтрольні - дуже важливо. Але не для простих громадян. І проти єдиного клірингового центру під егідою Національного банку потрібно виступати, бо при цьому складно буде протягнути на біржу фіктивні підприємства. Тож основні події «сміттєвої» епопеї ще попереду.